Рішення

від 27.12.2023 по справі 320/5416/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року № 320/5416/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт № 31 Рішення №191-09-VIIІ від 08.10.2021 року Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1008 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в смт. Калинівка, Фастівського району, Київської області;

- зобов?язати Калинівську селищну раду Фастівського району Київської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1008 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно з графічними матеріалами розташованої в смт. Калинівка, Фастівського району, Київської області.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що за результатами розгляду її клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки Калинівською селищною радою Фастівського району Київської області було прийнято рішення №191-09-VIIІ від 08.10.2021, яким відмовлено у наданні позивачу відповідного дозволу у зв`язку з невідповідністю бажаного місця розташування вимогам діючого генерального плану та іншої містобудівної документації.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення та стверджує, що спірне рішення є невмотивованим та не містить доказів на підтвердження наявності підстав для відмови у наданні відповідного дозволу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2022 залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно частини другої статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Солом`янським РВ ГУДМС України в м. Києві.

Адвокатське об?єднання «Казачук та партнери» в інтересах ОСОБА_1 звернулось до Калинівської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1008 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в смт. Калинівка, Фастівського району, Київської області.

До вказаного клопотання заявником було додано: копію паспорта та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельно ділянки.

За результатами розгляду клопотання пунктом № 31 Рішення №191-09-VIII Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області від 08.10.2021 року, відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1008 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в смт. Калинівка, Фастівського району, Київської області. Підставою відмови у задоволенні клопотання в Додатку №2 зазначено: «в зв??язку з невідповідністю бажаного місця розташування вимогам діючого генерального плану та іншої містобудівної документації».

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Приписами статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у селі площею не більше 0,25 га із земель комунальної власності.

Згідно із частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

З матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 відповідачем було прийнято рішення від 08.10.2021 № 191/09/VIII, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, підставою для відмови Позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем вказано відповідність бажаного місце розташування вимогам діючого генерального плану та іншої містобудівної документації.

Таким чином, для правильного вирішення даної справи, необхідно встановити чи наявні законодавчі підстави та докази щодо неможливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з не відповідністю місця розташування земельної ділянки генеральному плану та іншій містобудівній документації..

Відповідно до вимог частини 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Частинами 3 та 4 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями17,18 та 19 цього Закону.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Приписами частини 10 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2021 року Адвокатським об`єднанням «Казачук (А, ЧИ-О?) та партнери» був поданий адвокатський запит про витребування доказів, які підтверджують невідповідність генеральному плану, а саме витяг з викопіювання з генерального плану селища Калинівка Фастівського району Київської області та з іншої містобудівної документації, відповідно до якого бажана земельна ділянка не відповідає вимогам.

Згідно відповіді на адвокатський запит Калинівської селищної ради від 31.12.2021 № 2925/02-22, Відповідач повідомляє про неможливість надання запитуваних документів до остаточного вирішення спору в судових інстанціях, про скасування рішення Калинівської селищної ради від 21 лютого 2020 року № 795-47-VII «Про затвердження проекту змін до генерального плану смт. Калинівка Васильківського району Київської області, про затвердження договору про розробку проекту щодо встановлення (зміни) меж селища Калинівка».

Згідно Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року №320/3728/20 за позовом Здорівської сільської ради: «Позов обґрунтовано протиправністю прийняття рішення від 21 лютого 2020 року № 795-47-VII «Про затвердження проекту внесення змін до генерального плану смт. Калинівка Васильківського району Київської області, про виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення (змін) меж Калинівської селищної ради та встановлення меж населеного пункту Калинівка Васильківського районного Київської області, про затвердження договору на розробку проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Калинівка», з огляду на те, що при його прийнятті був порушений порядок погодження проекту змін із органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси суміжної із відповідачем територіальної громади, а саме с.Здорівка. Також, наголошено, що частина території, яка була включена спірним рішенням до меж с. Калинівка входить до територіальних меж с. Здорівка, судом встановлено, що проект «Внесення змін до генерального плану смт. Калинівка Васильківського району Київської області» із Здорівською сільською радою не узгоджувався, а встановлені межі смт. Калинівка із с. Здорівка не погоджувалися, хоча існував територіальний спір між вказаними суміжними територіальними громадами. »

Як вбачається із наданих позивачем доказів, щодо спору між Калинівською та Здорівською радами, вбачається, що спір щодо меж у Калинівської ради виник з південної сторони населеного пункту, а бажана до відведення земельна ділянка заявлена у клопотанні згідно ст. 118 ЗК України знаходиться з північної сторони.

Відтак, за висновком суду, бажане позивачем місце розташування земельної ділянки не суперечить генеральному плану села Калинівка, оскільки таке місце розташування знаходиться на земельній ділянці, яку генеральним планом населеного пункту визначено для розміщення садибної житлової забудови.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Слід зазначити, що відповідачем не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження доводів викладених у спірному рішенні №191-09-VIIІ від 08.10.2021 та щодо підстав прийняття спірного рішення, зокрема із посиланням на конкретні докази.

У зв`язку з наведеним, пункт №31 Рішення Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області №191-09-VIIІ від 08.10.2021 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1008 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в смт. Калинівка, Фастівського району, Київської області є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У спірних правовідносинах прийняття рішення із зобов`язанням відповідача вчинити дії з метою ефективного захисту права позивача є правом суду і він це може зробити тільки якщо для цього достатньо доказів.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, дана норма передбачає два види поведінки органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування надати дозвіл або надати мотивовану відмову.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку протиправності рішення відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення подальшого порушення прав позивача.

Суд зазначає, що дискреційні повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень, що на підставі статті 118 ЗК України здійснює від імені територіальної громади розпорядження належними їй землями, є обмеженими.

Беручи до уваги, що для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем виконано усі умови, визначені законом, зокрема, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту порушеного права позивача слід зобов?язати Калинівську селищну раду Фастівського району Київської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1008 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно з графічними матеріалами розташованої в смт. Калинівка, Фастівського району, Київської області, тому позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Також суд бере до уваги, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, 573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року №389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року №2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено підпунктом 5 пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Згідно з пунктом 41 висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.

Під час звернення до суду із даним позовом позивачем сплачено судовий збір на суму 992,40 грн. Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської селищної ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт № 31 Рішення №191-09-VIIІ від 08.10.2021 року Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1008 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в смт. Калинівка, Фастівського району, Київської області.

Зобов?язати Калинівську селищну раду Фастівського району Київської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1008 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно з графічними матеріалами розташованої в смт. Калинівка, Фастівського району, Київської області.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто два) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.