Постанова

від 23.04.2024 по справі 200/5026/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року справа №200/5026/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі № 200/5026/23 (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 по 22.08.2023 включно;

- зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 жовтня 2019 року по 22 серпня 2023 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні з військової служби позивачу не було здійснено належну виплату грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до суду.

На виконання судового рішення, відповідач здійснив належні виплати, проте фактичний розрахунок було проведено із затримкою, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 55 201,17 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

На військовослужбовців не поширюються норми статте 116, 117 КЗпП України за правовідносинами, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсації змінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду.

Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему Електронний суд матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.

Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі Електронний суд.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 16 липня 2018 року Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України.

Наказом Військової частини НОМЕР_3 від 24 жовтня 2019 року № 182 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 24 жовтня 2019 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі № 200/12401/21, зокрема, зобов`язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби.

На виконання рішення у справі № 200/12401/21 відповідачем 14 травня 2022 року виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік у сумі 9855,75 грн із одночасним утримання військового збору 1,5%.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 6 лютого 2023 року у справі № 200/12403/21, зокрема, зобов`язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.10.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року, а за період з 1 березня 2018 року по 24 жовтня 2019 року - березень 2018 року.

На виконання рішення у справі № 200/12403/21 відповідачем 23 серпня 2023 року на рахунок позивача здійснено виплату у розмірі 67 815,64 грн, що підтверджується довідкою АТКБ ПРИВАТБАНК.

Згідно з довідкою відповідача від 27 грудня 2023 року № 12/170/206 середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 446,79 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Оцінка суду.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначено наступне:

"..За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Відповідні висновки викладені також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц".

Отже, вирішення у судовому порядку спору між роботодавцем і колишнім працівником щодо виплати сум, належних при звільненні, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця здійснити відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України, тому є безпідставними доводи апелянта про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Також є неприйнятним посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справі Меньшакова проти України від 8 квітня 2010 року, де Суд зазначав, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 420/436/22.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки не можливо ототожнювати військову службу та трудові відносини не тільки по суті понять, але й по нормативно-правовій базі, суд першої інстанції правильно зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зважаючи на те, що нормативно-правовими актами, які встановлюють порядок проходження військової служби та грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовано відповідальність роботодавця про несвоєчасний розрахунок при звільненні, застосуванню підлягають норми статті 117 КЗпП України.

Є безпідставними доводи відповідача, що індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення, оскільки згідно з частиною третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відтак індексація грошового забезпечення належить до обов`язкових виплат військовослужбовцям, які нараховуються за визначених законодавством умов.

При цьому суд звертає увагу, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, установлено право позивача на виплату індексації грошового забезпечення за відповідний період.

Аналіз статей 47, 116, 117 КЗпП України свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація зобов`язані виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, індексація, вихідна допомога тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі № 340/3361/19.

Оскільки позивач був звільнений зі служби з 24 жовтня 2019 року, проте остаточний розрахунок з позивачем відбувся тільки 23 серпня 2023 року, тому підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки з 25.10.2019 по 22.08.2023.

Оскільки правильність розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні сторонами не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає йому оцінки з огляду на приписи ст.308 КАС України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі № 200/5026/23 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі № 200/5026/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 23 квітня 2024 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 23 квітня 2024 року.

Головуючий суддяІ.Д. Компанієць

СуддіА.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв