Постанова

від 22.04.2024 по справі 620/16016/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/16016/23 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Епель О.В., Мєзєнцева Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

26.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідачем при звільненні не був проведений з ним остаточний розрахунок, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт з посиланням на правову позицію Верховного Суду заперечує щодо виплати втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати, оскільки приписами статті 117 КЗпП не встановлена відповідальність власника або уповноваженого ним органу у вигляді виплати середнього заробітку у разі, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в підрозділах ГУ ДСНС України у Київській області.

Відповідно до наказу ГУ ДСНС України у Київській області №369о/с від 17.10.2022 позивача було звільнено зі служби за підпунктом " 2" (за віком) 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу з посади командира відділення - водія 2 державної пожежно-рятувальної частини (Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС") 11 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Київській області, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 29 років 07 місяців 26 днів.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі № 620/1184/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області задоволено у повному обсязі: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області щодо не включення, при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбаченої статтею 40 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831; зобов`язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбачену статтею 40 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831 на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного вище рішення 10.08.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 43439,20 грн (різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні згідно рішення суду від 19.04.2023 по справі №620/1184/23) (а.с.18).

Враховуючи, що зазначене рішення суду було виконано не в повній мірі, на адресу відповідача було надіслано адвокатський запит №401 від 18.08.2023 (а.с.19) з обґрунтуванням щодо неповного виконання рішення та проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.

Листом від 29.08.2023 №5601-3/565 відповідачем повідомлено, що оскільки позивач є особою рядового і начальницького складу підрозділу 11-ДПРЗ ГУ ДСНС України у Київській області, уповноваженим органом для виконання адвокатського запиту є 11-ДПРЗ. Враховуючи вищевикладене, адвокатський запит був направлений за належністю (а.с.20).

Листом від 11-ДПРЗ ГУ ДСНС України у Київській області від 31.08.2023 №342/12/02 представника позивача повідомлено, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 по справі №620/1184/23 було нараховано різницю недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 53961,75 грн, після відрахування з вказаної суми військового збору 1,5% а також податку на доходи фізичних осіб 18%, різницю недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні було виплачено позивачу у сумі 43439,20 грн. Водночас прохання позивача нарахувати та виплатити середній заробіток не було задоволено, аргументуючи тим, що відносини у яких перебувають особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту розглядаються не як трудові, а як служба, строки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не регламентовані спеціальним законодавством, а тому відповідач не вбачає підстав для виплати середнього заробітку.

В свою чергу, 13.10.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 9173,12 грн (нарах. та випл. ОСОБА_1 грошової компенсації сум ПДФО з різниці недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні згідно рішення суду від 19.04.2023 по справі 620/1184/23) (а.с.22).

Вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість настання відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.

При цьому, колегія суддів зауважує, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Даний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України узгоджується із висновками, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі № 826/9793/18 та від 23.04.2020 року у справі № 810/3573/18.

З матеріалів справи вбачається, що 10.08.2023 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі № 620/1184/23, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023, на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 43439,20 грн (різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні згідно рішення суду від 19.04.2023 по справі №620/1184/23) (а.с.18) та в подальшому, 13.10.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 9173,12 грн (нарах. та випл. ОСОБА_1 грошової компенсації сум ПДФО з різниці недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні згідно рішення суду від 19.04.2023 по справі 620/1184/23) (а.с.22).

Отже, обставина невиконання відповідачем відносно ОСОБА_1 вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі № 620/1184/23, яке набрало законної сили.

Непроведення з вини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області розрахунку із позивачем у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати останньому його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано застосував до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України, і, як наслідок, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, при цьому не виходячи за межі позовних вимог.

При цьому, колегія суддів зауважує, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем на виконання рішення суду від 19.04.2023 по справі 620/1184/23 відбувся шляхом надходження коштів на картковий рахунок позивача в сумі 9173,12 грн лише 13.10.2023, то звертаючись до суду з цим позовом 26.10.2023 ОСОБА_1 не пропущений місячний строк звернення до суду, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині також.

Враховуючи наведене вище, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 р. - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

Є.І. Мєзєнцев