Постанова

від 23.04.2024 по справі 488/762/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.04.24

22-ц/812/645/24

Провадження №22-ц/812/645/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 квітня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Ямкової О.О.

із секретарем судового засідання: ОСОБА_1 ,

за участю прокурора ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №488/762/24 за апеляційною скаргою першого заступникакерівника Миколаївськоїобласної прокуратури на рішення, яке постановив Корабельний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Селіщевої Л.І. у приміщенні цього суду 01 березня 2024 року, дата складання повного тексту не зазначена, за заявою Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міської лікарні №5» про госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу у примусовому порядку,

у с т а н о в и в :

У березні 2024 року Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради «Міської лікарні №5» (далі КНП ММР «Міської лікарні №5») звернулося до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу у примусовому порядку.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вона вважає себе хворою протягом останніх 5 років, коли виникли тривога, страх, напливи нав`язливих думок про самопошкодження. Зі слів пацієнтки, перебуваючи у Польщі у неї був епізод втрати контролю і у неї «бігали очі». Тоді вона була оглянута психіатром, їй призначено лікування, яке приймала нерегулярно, коли вважала за потрібне і коли відчувала себе погано. Зі слів дідуся, психічний стан погіршується кожної весни та кожної осені. Медикаменти не приймає. Зі слів пацієнтки 5 років тому було нав`язливе бажання встромити ножа у спину хлопцю, але на той час стрималась. Подібний епізод повторився нещодавно, коли вона готувала їжу на кухні і її дратував звук працюючого холодильника, тоді вона хотіла нашкодити жінці, яка знаходилась в той час на кухні. Біля 2 тижнів тому перестала виходити на зв`язок, пішла з дому, її знайшли в м. Тернопіль, де вона блукала, нічого не їла. Згодом опинилась вдома у незнайомої жінки (зі слів матері). На пропозицію поїхати додому відмовилась, натомість приїхала у м. Бучач з метою жити там в гуртожитку, про що була сповіщена поліція, і громадянку доставлено на консультацію до лікаря-психіатра, де вона дала згоду на огляд. В результаті огляду було встановлено попередній діагноз: хронічний маячний розлад та рекомендовано дообстеження та лікування за місцем проживання, призначено арипразол, але медикаменти вона не приймала. Під час огляду лікарем-психіатром КНП ММР «Міської лікарні №5» 29 лютого 2024 року з`ясувалось, що громадянка продовжує відчувати тривогу, страх, нав`язливі думки про самопошкодження, в наслідок чого вона не чистить зуби, оскільки кінці тюбика зубної пасти гострі, не розчісується, тому що зубці щітки гострі, не готує їжу, так як буде потреба брати ножа, не використовує виделку, а намагається їсти тільки руками і голодувати. Вважала, що дідусь посилив «дурника» на другий поверх, який за нею слідкує і хоче її вбити, та впевнена, що в речах та телефоні стоїть датчик. Зовнішньо неохайна. Під час бесіди постійно стискала кулаки, викручувала собі руки, здригалась всім тілом, намагалась показати себе з найкращого боку. Хворою себе не вважає. Говорила, що буде приймати ліки, але через короткий проміжок часу говорила, що подумає. Згоду на лікування та обстеження в психіатричному стаціонарі не дала.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 згоду на лікування та обстеження в психіатричному стаціонарі не дає, заявник просив примусову госпіталізувати ОСОБА_3 до психіатричного стаціонару Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я Миколаївської обласної ради» (далі - КНП «МОЦПЗ» МОР) без її згоди для повноцінної діагностики та лікування.

Прокурор в судовому засіданні просив задовольнити заяву.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 01 березня 2024 р. заява КНП ММР «Міської лікарні №5» задоволена.

Постановлено госпіталізувати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до психіатричного стаціонару КНП«МОЦПЗ» МОР без її згоди.

Рішення суду мотивовано тим, що до заяви про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 доданий висновок лікарської комісіїКНП ММР«Міської лікарні№5»,з якоговбачається,що хвора ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,страждає напсихічний розлад,вона потребуєгоспіталізації допсихіатричного стаціонаруКНП «Миколаївськийобласний центрпсихічного здоров`я»МОР упримусовому порядку.

В апеляційній скарзі прокурор вказує, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому просить її скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення постановлено на підставі заяви представника КНП ММР «Міська лікарня №5» про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 , до якої додано лише висновок лікарської комісії вказаного медичного закладу без зазначення дати. Водночас, рішення суду першої інстанції про задоволення заяви лікаря-психіатра про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу суперечить матеріалам справи, оскільки вони не містять належних, допустимих, достовірних доказів, які б у своїй сукупності та взаємному зв`язку давали достатні підстави, передбачені ст.14 Закону для обґрунтованого припущення про наявність у ОСОБА_3 тяжкого психічного розладу та свідчили про небезпеку для її життя і здоров`я чи оточуючих, або неспроможність самостійно задовольняти потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Прокурор зауважує, що сама по собі наявність такого висновку лікарів-психіатрів при відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди. Так, без встановлення того факту, що поведінка особи є небезпечною для неї чи оточуючих, неможливо застосовувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, що відповідає положенням ст. 14 Закону, пункту і) ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 протиправних дій щодо себе чи оточуючих заявником до суду не надано. Крім того, законодавство зобов`язує суд розглядати справи даної категорії в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку та за обов`язкової участі законного представника такої особи. Проте, суд розглянув вказану без участі ОСОБА_3 та участі її законного представника. У матеріалах справи є лише заява ОСОБА_4 про розгляд справи без його участі, повноваження якого жодним належним та допустимим доказом не підтверджено та судом не перевірено. Крім цього, відповідно до положень ст.339 та частин 1,2 ст. 340 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. Заклад, до якого примусово госпіталізовано ОСОБА_3 КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради, розташований за адресою: вул. 2-а Екіпажна,4 у м. Миколаєві. Таким чином, дана справа повинна була розглядатися у Центральному районному суді м. Миколаєва. Проте, вказані обставини залишились поза увагою суду, як наслідок судом ухвалено незаконне рішення про задоволення вищевказаної заяви.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (часина 5 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частин 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду вказаним положенням закону не відповідає.

Згідно матеріалів даної справи на розгляд до суду надійшла заява лікаря-психіатра КНП ММР «Міської лікарні №5» ОСОБА_5 про госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу - КНП «МОЦПЗ» МОР у примусовому порядку, яка обґрунтована тим що ОСОБА_3 має ознаки психіатричного розладу, згоду на лікування та обстеження в психіатричному стаціонарі не дає.

Суд першої інстанції вважав заяву лікаря-психіатра прийнятною до розгляду та розглянув її по суті.

Правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою визначені Законом України «Про психіатричну допомогу», виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, який встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Відповідно до статей 3, 4 цього закону кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України (статті 25 Законом України «Про психіатричну допомогу»).

Стаття 13 цього Закону передбачає порядок госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги.

Так особа, яка досягла 14 років, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно - на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою. Особа віком до 14 років (малолітня особа) госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги на прохання або за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника. У разі незгоди одного з батьків або за відсутності батьків госпіталізація особи віком до 14 років (малолітньої особи) до закладу з надання психіатричної допомоги проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення іншого законного представника зазначеної особи до цього органу і може бути оскаржено відповідно до закону, у тому числі до суду. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно - на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою. Законний представник особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, сповіщає орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного про згоду його підопічного на госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги не пізніше дня, наступного за днем надання такої згоди. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, яка за станом свого здоров`я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення до цього органу законного представника зазначеної особи і може бути оскаржено відповідно до закону, у тому числі до суду. Згода на госпіталізацію фіксується в медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.

Госпіталізація особи у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за рішенням лікаря-психіатра.

Особа може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, а також у випадках проведення експертизи стану психічного здоров`я особи або застосування до особи, яка страждає на психічний розлад і вчинила суспільно небезпечне діяння, примусового заходу медичного характеру на підставах та в порядку, передбачених законами України.

Згідно статті 14 Законом України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Згідно із частиною 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема, у порядку окремого провадження.

За частиною 7 статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. В порядку окремого провадження суд, зокрема, розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Порядок розгляду заяв про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку визначений Главою 10 Розділу IV ЦПК України.

Зокрема, частиною 1 статті 339 ЦПК України передбачено, що за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що до суду із заявою про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку має звертатися не будь-який лікар-психіатр або заклад охорони здоров`я, а виключно представник закладу з надання психіатричної допомоги з метою поміщення особи, яка потребує госпіталізації, саме у цей заклад.

Згідно із статтею 1 Законом України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.

Заклад з надання психіатричної допомоги це психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Відповідно до матеріалів справи, яка розглядається, із заявою про госпіталізацію особи ОСОБА_3 до закладу з надання психіатричної допомоги (КНП «МОЦПЗ» МОР) у примусовому порядку звернувся лікар-психіатр КНП ММР «Міської лікарні №5» ОСОБА_5 .

Згідно із положеннями частин 1, 3 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

До заяви про госпіталізацію ОСОБА_3 до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, яку підписала лікар-психіатр ОСОБА_5 , не долучені докази уповноваження підписанта діяти від імені КНП ММР «Міської лікарні №5» відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

Більш того, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту статуту КНП ММР «Міської лікарні №5», який затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 06 червня 2019 року № 51/413, це підприємство є закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги вторинної/спеціалізованої медичної допомоги населенню в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом.

Тобто у справі відсутні докази того, що КНП ММР «Міської лікарні №5», заяву лікаря-психіатра якого розглядав суд, є закладом з надання психіатричної допомоги.

Згідно із статутом, який затверджений рішенням Миколаївської обласної ради від 26 грудня 2019 року № 19, КНП «МОЦПЗ» МОР є лікарняним закладом охорони здоров`я комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги дорослому та дитячому населенню з психічними розладами в порядку та на умовах, установлених чинним законодавством України та цим Статутом. Тобто цей заклад охорони здоров`я є таким, що надає психіатричну допомогу.

За такого у цій справі суд розглянув по суті заяву лікаря-психіатра закладу охорони здоров`я, який не надає психіатричної допомоги в умовах стаціонару, про госпіталізацію ОСОБА_3 до іншого закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, тоді як закон передбачає звернення до суду із відповідною заявою виключно представника закладу з надання психіатричної допомоги.

Тобто до суду з відповідною заявою звернулася неуповноважена на таке особа, а суд першої інстанції наведені обставини не встановив, залишив поза увагою норми процесуального права, які визначають порядок розгляду заяв про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, але вказані обставини є підставою для залишення заяви лікаря-психіатра ОСОБА_5 без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України, оскільки вона не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Хоча зазначені обставини, які свідчать про очевидну незаконність залишились частково поза увагою доводів апеляційної скарги першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, з урахуванням положень частини 5 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

За такого рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, залишивши без розгляду заяву лікаря-психіатра ОСОБА_5 про госпіталізацію ОСОБА_3 до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу першого заступникакерівника Миколаївськоїобласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 01 березня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Заяву Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міської лікарні №5» про госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу у примусовому порядку залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді Л.М. Царюк

О.О. Ямкова

Повний текст постанови складений 24 січня 2024 року