Рішення

від 22.04.2024 по справі 639/3063/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"22" квітня 2024 р.

Справа № 639/3063/23

Номер провадження 2/642/385/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді- Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря- Крамарової Н.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що 18 вересня 2021 року між ним та відповідачкою укладений шлюб, зареєстрований Холодногірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 448. Від даного шлюбу є дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . Окрім того, відповідач має малолітню дитину від першого шлюбу. Позивач зазначив, що під час спільного проживання між сторонами постійно виникали сварки, що вони мають різні погляди на сімейне, спільне життя та ведення спільного господарства, вони втратили почуття взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, у зв`язку із чим подальше спільне проживання та збереження суду неможливе. Шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. Позивач зазначив, що на даний час дитина мешкає з ним у зв`язку з тим, що відповідач неналежно виконує свої батьківські обов`язки щодо виховання та догляду за дітьми у зв`язку з чим постановами Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.05.2023 притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а від 16.06.2023 за ч. 2 ст. 184 КУпАП. Позивач має на праві спільної сумісної власності квартиру, проте мешкає в будинку, в якому є всі необхідні умови для проживання родини разом з дітьми, позитивно характеризується за місцем роботи, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, піклується про сина та забезпечує його належний розвиток, що можуть підтвердити свідки. Позивач вважає, що проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , 2021 року народження разом з ним, відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Також позивач вважає, що проживання дитини з матір`ю не відповідає інтереса дитини, оскільки остання не працює, житла не має та нанележно виконує свої батьківські обов`язки.

Жовтневий районний суд м. Харкова ухвалою від 21 червня 2023 року позовну заяву направив до Ленінського районного суду м. Харкова для розгляду за підсудністю.

Ленінський районний суд м. Харкова ухвалою від 05 вересня 2023 року відкрив провадження та визначив проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ленінський районний суд м. Харкова ухвалою від 04 жовтня 2023 року закрив підготовче провадження.

13.12.2023 та 12.01.2024 позивачем подана уточнена позовна заява.

Ленінський районний суд м. Харкова ухвалами від 13 лютого 2024 року постановив повернутися на стадію підготовчого провадження та залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійни вимоги на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач та представник позивача в судове засідання 11.04.2024 надали до суду заяву, в якій просили розглядати справу без участі, позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, надала заяву, в якій позовні вимоги визнала та просила суд розглядати справу без її участі.

Представник 3-ї особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, надав пояснення та письмовий висновок щодо роз`язання спору, а також просив розглядати справу без участі представника органу опіки та піклування.

Представник 3-ї особи - ІНФОРМАЦІЯ_3 подав в судове засідання клопотання, в якому просив розглядати справу за відсутності представника та зазначив, що позивач не перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних, що містить ознаки порушення ним встановлених правил військового обліку, в іншій частині відсутні аргументовані заперечення проти позовних вимог.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою сторін.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 18 вересня 2021 року між сторонами укладений шлюб, зареєстрований Холодногірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 448, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_2 .

Від даного шлюбу є дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ,

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з статтями 21, 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Оскільки сторони наполягають на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги (частина перша статті 55 СК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей (частина третя статті 109 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 114 та абзацу 2 частини третьої статті 115 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно із роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов`язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.

Cуди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року № 605/434/18 (провадження № 61-3235св19):

Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.

Встановивши, що сторони сумісного господарства не ведуть, шлюбно-сімейні відносини припинені, шлюб між сторонами носить формальний характер, сторони не мають наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, суд доходить висновку про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.

Щодо вимог позивача про визначення місця проживання дитини, суд дійшов до такого висновку.

Факт ухилення ОСОБА_4 від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини підтверджується постановами Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 травня 2023 року та від 16 червня 2023року, відповідно до яких остання періодично залишає дітей без нагляду дорослих (а.с. 15-16, 58-61) .

Згідно консультативного висновку поліклініку «Мамін дім» від 10.06.2023 під час огляду ортопеда, патології не виявлено та дитина відповідає вимогам розвитку (а.с. 23).

Як вбачається з відповіді Комунального підприємства «Міська дитяча поліклініка №2» Харківської міської ради № 289/0/535/-23 від 07.06.2023 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на диспансерному обліку не перебуває, 26.05.2023 мати з хлопчиком були на прийомі у лікаря-педіатра, зауважень щодо медичного спостереження за хлопчиком у медичних працівників до батьків дитини немає. (а.с. 24).

Відповідач ОСОБА_1 працює на посаді транспортувальника ТОВ «Новотерм» з 21.09.2021 і по теперішній час, має постійний стабільний щомісячний дохід, загальна сума доходу за період з 10.03.2023 по 31.05.2023 в розмірі 21 996,73грн., є працелюбним та відповідальним співробітником, претензій з боку керівництва не має (а.с.20,21), також на праві спільної сумісної власності позивачу належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.17), згідно довідки Обласної клінічної наркологічної лікарні позивач психіатричні протипоказання для роботи не має (а.с.22).

Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради № 368 від 20 жовтня 2023 року, беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, Департамент служб, як представник органу опіки і піклування вважає за доцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком, ОСОБА_1 (а.с. 52-53).

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько й мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Згідно вимог ст.ст. 7, 155 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Відповідно до ч.2 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

У відповідності до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 3 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно ст.9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Положеннями принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Щодо визнання позову відповідачем, суд зазначає, що сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Фактично у даному випадку спір щодо місця проживання дитини ініційований батьком дитини, з яким дитина, з його пояснень, і так фактично проживає, і від якого мати дитини не вимагає зміни її місця проживання.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із нею, як матір`ю, суду не надала.

За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка, з його слів, фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання.

Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 369/1587/19 дійшов висновку, що судове рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, може бути ухвалено лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між ними такого спору.

В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Вказані обставини підлягають перевірці судом.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Посилання позивача на обставини, наведені ним у позові про те, що відповідач ухиляється від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини, підтверджується лише постановами Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 травня 2023 року та від 16 червня 2023року, відповідно до яких остання періодично залишає дітей без нагляду дорослих та якими ОСОБА_5 визнана винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, та ч.1 ст. 184 та ч.2 ст. 184 КУпАП.

Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дитини має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч.2 ст.161 СК України.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року) (п.136) інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», її місця у взаємовідносинах між батьками. У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 14 квітня 2021 року по справі № 716/591/19.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

До висновку органу опіки та піклування щодо можливості проживання дитини разом з батьком суд ставиться критично, оскільки останній складався тільки за участі батька та дитини та не містить відомостей щодо намагання зв`язатися з матір`ю дитини для висловлення своєї позиції, органом опіки та піклування не надано доказів обстеження місця проживання матері малолітнього, не проведено особисту бесіду із відповідачкою, а також не наведено мотивовані висновки про доцільність розлучення малолітнього сина саме із матір`ю. Обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде більш сприятливим для дитини, ніж визначення місця проживання дитини з матір`ю не встановлено. Єдиною підставою, взятою представниками органу опіки і піклування до уваги під час ухвалення висновку, є постанови Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.05.2023 про визнання ОСОБА_5 винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 та ч.1 ст. 184 КУпАП та від 16.06.2023 про визнання ОСОБА_5 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченного ч. 2 ст. 184 КУпАП.

До наданих позивачем в якості доказу ухилення відповідача від виконання свої батьківських обов`язків - постанов Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.05.2023 та від 16.06.2023 суд ставиться критично, оскільки дані постанови винесені майже рік тому, доказів щодо неналежного виконання відповідачкою свої батьківських обов`язків на даний час, позивач суду не надав.

Також суд звертає увагу, що позивачем в позові зазначалось, що обставини ухилення відповідача від виконання свої батьківських обов`язків можуть підтвердити свідки, однак ні позивачем ні його представником жодного клопотання про виклик та допит свідків, суду не було заявлено.

Медичні документі, надані позивачем не підтверджуються факт самостійного виконання позивачем батьківських обов`язків, оскільки з відповіді Комунального підприємства «Міська дитяча поліклініка №2» Харківської міської ради № 289/0/535/-23 від 07.06.2023 вбачається, що 26.05.2023 мати з хлопчиком були на прийомі у лікаря-педіатра, зауважень щодо медичного спостереження за хлопчиком у медичних працівників до батьків дитини немає.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували спір між ним та відповідачкою щодо визначення місця проживання дитини, підстави зазначені позивачем у позовній заяві та встановлені під час розгляду справи в суді для визначення місця проживання сина разом з ним, суд з вказаних підстав не приймає до уваги визнання відповідачкою позовних вимог. Суд критично оцінює позицію сторін, а саме: позицію позивача про підтримання позовних вимог та позицію відповідачки про визнання позову, що свідчить про відсутність спору між сторонами.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн. за вимоги про розірвання шлюбу.

Беручи до уваги визнання позову відповідачем та задоволення позовних вимог в цій частині, позивачу підлягають поверненню з державного бюджету 536,80 гривень, що дорівнює 50-ти відсоткам судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову (1073,60 / 0,5 = 536,80).

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 605,60 гривень відповідно до статті 141 ЦПК України стягуються з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір у разі відмови в задоволенні позову не відшкодовується.

На підставі наведеного, керуючись 24, 105, 110, 112, 114, 141, 160, 161, Сімейного Кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України , -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18 вересня 2021 Холодногірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 448.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536 ( п`ятсот тридцять шість) грн. 80коп.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору за одну вимогу немайнового характеру, сплаченого при поданні позову відповідно до квитанції № 5 від 15.06.2023, а саме у розмірі 536 ( п`ятсот тридцять шість) грн. 80коп.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дзержинський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.04.2024

Позивач: ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 )

Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради ( м. Харків, вул. Чернишевська, б. 55, код ЄДРПОУ 26489104).

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ).

Головуючий Суддя: