Рішення

від 23.04.2024 по справі 513/1153/23

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/1153/23

Провадження № 2/513/34/24

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2024 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Миргород В.С.,

при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Сарата Одеської області цивільну справу №513/1153/23 за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Власенко Лілія Вікторівна, до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, суд,-

В С Т А Н О В И В:

17 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції складено відповідний актовий запис № 49 від 20 жовтня 2009 року. Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивач є спадкоємцем за законом, за заявою якого державним нотаріусом Саратської районної нотаріальної контори Сулаковим І.І. 12 березня 2010 року заведена спадкова справа №120-2010.

27 липня 2023 року позивачу нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Правовстановлюючий документ на вказаний будинок відсутній, право власності не зареєстроване, у зв`язку з тим, що будинок був збудований до 1992 року і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва у 1990 році, шляхом внесення запису до погосподарської книги.

Просить визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими та побутовими будівлями і спорудами.

Ухвалою суду від 21 серпня 2023 року позовну заяву залишено без руху. 28 серпня 2023 року надійшла заява на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 30 серпня 2023 року провадження у справі відкрито у загальному порядку та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 04 березня 2024 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено іншого спадкоємця після смерті ОСОБА_3 - ОСОБА_2 (доньку спадкодавця).

Позивач у судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час і місце розгляду судової справи, про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не подав. Від представника позивача адвоката Власенко Л.В., яка також не з`явилася у судове засідання, надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, заявлені вимоги підтримала та просила про їх задоволення.

Представник відповідача Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області до суду не з`явився, направив заяву про розгляд справи без їх участі, у вирішення спору поклався на розсуд суду.

Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином та своєчасно повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, шляхом направлення судового виклику на адресу реєстрації місця проживання, який нею отриманий, у судове засідання не з`явилася, подала суду заяву про слухання справи у її відсутність, позовні вимоги визнала повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до п.п. 3,4 п. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Відповідно до ст. 81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатніми для розгляду цієї справи по суті.

Дослідивши письмові докази по справі та всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку:

Конституцією України передбачено захист права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти с своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Сарата Саратського району Одеської області помер ОСОБА_3 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Саратського районного управління юстиції Одеської області складено відповідний актовий запис № 49 та 17 серпня 2023 року Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повторно видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 11).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 , з господарськими та побутовими будівлями і спорудами.

Позивач є сином померлого та спадкоємцем першої черги за законом, про що свідчить копія спадкової справи №120-2010, заведеної приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Сулаковим І.І. 12 березня 2010 року. Інші спадкоємці відсутні: дружина ОСОБА_4 , донька ОСОБА_2 та син ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини не зверталися та не були зареєстровані разом із батьком на час відкриття спадщини (а.с. 49-61).

Відповідно до довідки Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 371 від 11 березня 2010 року спадкодавець ОСОБА_3 до дня своєї смерті був постійним мешканцем селища та зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане підтверджено також і даними будинкової книги за вказаною адресою (а.с. 54, 12-15).

Родинні відносини між позивачем та спадкодавцем, як між сином та батьком, підтверджені копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі актового запису № 83 від 12 серпня 1981 року, батьками позивача мовою оригіналу зазначені « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_7 » (а.с. 10).

27 липня 2023 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Сулакова І.І. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою нотаріуса від 27 липня 2023 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно (а.с. 18).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України). Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у гл. 29 ЦК України.

Після смерті батька позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину, яка складається зі спірної частини будинку, тобто правові підстави користування позивачем спірним житловим будинком змінилась, а не припинились.

З моменту відкриття спадщини позивач як спадкоємець першої черги, який прийняв спадщину відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, набув право володіння та право користування спадковим майном і набуде право ним розпорядитися після оформлення спадщини. Про це йдеться в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц ( провадження №61-12264св22).

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за законом відповідно до статті 1217 ЦК України.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За частиною 2 статті 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Відповідно до рішення виконкому Саратської районної ради депутатів від 07.12.1973 року №420 затверджено рішення виконкому Саратської селищної ради про відвід земельної ділянки ОСОБА_3 під будівництво індивідуального житлдового будинку в АДРЕСА_2 , площею 1000 кв.м. та зобов`язано ОСОБА_3 отримати до 20.11.1973 року технічну документацію на право будівництва житлового будинку на вказаній земельній ділянці ( а.с.16).

19 листопада 1973 року, згідно договору мовою документу « Об отводе в натуре земельного участка под индивидуальное жилищное строительство», ОСОБА_3 передана у безстрокове користування земельна ділянка для будівництва та індивідуального жилого будинку на праві приватної власності по АДРЕСА_2 (а.с. 122-123).

Відповідно до акту від 16 грудня 1973 року на підставі рішення виконкому Саратської районної Ради народних депутатів ОСОБА_3 відведено у натурі земельну ділянку з розбивкою осі будинку під будівництво по АДРЕСА_2 (а.с. 124).

Відповідно до акту про закінчення будівництва та вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 22 червня 1982 року комісія постановила про прийняття пред`явленого до здачі домоволодіння гр. ОСОБА_3 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; будівництво будинку розпочато у липні 1974 року та закінчено у червні 1982 року (а.с. 17).

Згідно з технічним паспортом за інвентаризаційною справою № 111, виготовленим станом на 10 жовтня 2013 року, житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 , закінчений будівництвом у 1985 році (а.с. 19-22),

Згідно довідки голови Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області В.Райчевої від 21 липня 2023 року №2176-10-02/1924, інформація про реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня у реєстрових книгах КП «Саратське бюро технічної інвентаризації» (а.с. 23).

Відповідно до довідки Архівного відділу Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 18 березня 2024 року № 70/02-18/95, у протоколах виконкому Саратської селищної ради за 1973-1975 роки рішення про перейменування в с. Сарата провулку Привокзального на вул. Новоселів або надання назви «Новоселів» у будь-якому топоніму не виявлені (а.с. 114).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що з 1983 року проживає по АДРЕСА_1 . Зі слів мешканців смт Сарата з середини 1970 року вулиця мала назву «Новоселів». ОСОБА_3 був його сусідом, останній отримав земельну ділянку під будівництво у семи десятих роках. Раніше існував провулок Привокзальний і у 1975 році офіційно стало вулиця Новоселів, однак рішення про перейменування в архівах не зберіглося.

Згідно довідки Архівного відділу Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 18 березня 2024 року № 70/02-18/94, відповідно до рішень виконкому Саратської селищної ради від 18 квітня 1973 року «Об организации избирательных округов по выборам в поселковый совет депутатов трудящихся» та від 31 березня 1975 року «Об организации избирательных округов по выборам в поселковый совет депутатов трудящихся» провулок Привокзальний в с. Сарата, згідно з виборчими округами та закріпленими за ними вулицями та провулками не виявлений. Також відповідно до рішення виконкому Саратської селищної ради від 31 березня 1975 року «Об организации избирательных округов по выборам в поселковый совет депутатов трудящихся» в с. Сарата, згідно з виборчими округами та закріпленими за ними вулицями та провулками виявлена АДРЕСА_1 (а.с. 115-118).

Зазначені документи свідчать про те, що у період з грудня 1973 року, коли спадкодавцю ОСОБА_3 надавався дозвіл на будівництво житлового будинку та була відведена для цього земельна ділянка по 31 березня 1975 року, коли формувались виборчі ділянки відбулась перейменування провулку Привокзального в АДРЕСА_1 .

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. У разі, якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Аналогічна права позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 жовтня 2015 року № 6-641цс15 у справі за позовом про встановлення факту належності спадкового майна померлому, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності щодо застосування статей 331, 1216, 1218 ЦК України.

З огляду на наведене, суд вважає, що з урахуванням встановлених обставин справи спірний житловий будинок з надвірними спорудами зведений у встановленому законом порядку й не є самочинним, спадкодавець є забудовником цього будинку, який за його життя не зареєстрований, не видане свідоцтво про право власності, тому його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі Інструкція).

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

На підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (пункт 23 Інструкції).

Відповідно до пункту 6 Інструкції, не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Відповідно до пункту 27 Інструкції в разі будівництва, з дозволу виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, будинку взамін старого, що підлягає знесенню, після закінчення будівництва та прийняття нового будинку в експлуатацію, забудовнику повинно бути видано на підставі відповідного рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих свідоцтво про право власності, а старий правовстановлюючий документ відбирається та погашається.

Згідно з Переліком правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (додаток № 1 до Інструкції) до таких документів віднесено, зокрема, свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів та свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріальними конторами, а також заповіти з нотаріальними написами про право на спадщину.

Таким чином, у період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, зокрема може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради.

Отже підставою виникнення у спадкодавця ОСОБА_3 права власності на житловий будинок був сам факт збудування його з додержанням вимог зазначених правових актів, які не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Правовстановлюючий документ на вказаний будинок відсутній, право власності не зареєстровано, у зв`язку з тим, що будинок збудований до 1992 року і право власності набуто в порядку, який існував на час його будівництва, шляхом внесення запису до по господарської книги.

Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 19851988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»).

До 19 січня 1996 року згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.66р. Міністерством комунального господарства УРСР і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них.

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введена лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. Таким чином, права, придбані (шляхом створення або придбання нерухомості) у власність до 29.06.1998 року з дотриманням встановленого порядку придбання, проте без держреєстрації, вважаються виниклими і набутими в установленому законом порядку.

Згідно погосподарської книги по АДРЕСА_1 у домоволодінні з 22.06.1983 року зареєстровані спадкодавець ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_9 та діти: ОСОБА_5 , 1966 року народження, ОСОБА_10 , 1971 року народження та спадкоємець ОСОБА_1 , 1981 року народження (а.с.12).

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 31 цього Закону передбачені особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку.

Відповідно до зазначеного Закону, для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із по господарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про прав на спадщину.

Роз`яснення щодо того, що правильним є застосування саме вказаних норм, міститься в Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» наведено роз`яснення судам щодо розгляду аналогічних спорів з приводу спадкування майна та його реєстрації.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

З вищенаведеного випливає, що іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та позивач правильно у розумінні ст.16 ЦК України обрав спосіб захисту порушеного права.

Враховуючи викладені обставини справи та вимоги Закону, суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, позов про визнання права власності на майно в порядку спадкування підлягає задоволенню.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 80, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Суддя В. С. Миргород