Рішення

від 09.04.2024 по справі 752/24263/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/24263/23

Провадження № 2/752/2498/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 квітня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права на приватизацію житлового приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

у листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання права на приватизацію житлового приміщення, в якому просила визнати за нею право на приватизацію житлового приміщення, а саме: кімнати 16-А у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивувала тим, що 14.02.2005 року, вона на підставі ордеру № 010, виданого згідно рішення адміністрації профкома ЗАТ «Жилкомунсервіс» від 02.02.2005 року № 02, разом зі своїм сином - ОСОБА_2 , 1991 року народження, поселились в гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Наразі її старший син, ОСОБА_2 , вже дорослий та проживає окремо. В свою чергу, вона з 2005 року і до тепер фактично проживає та зареєстрована за вказаною адресою, разом зі своїм молодшим сином - ОСОБА_3 , 2005 року народження.

Вказала, що, маючи на меті приватизувати дану кімнату у гуртожитку, вона звернулась до Голосіївської районної в м. Києві Державної адміністрації, з заявою про видачу ордера на кімнату, проте, 12.02.2020 року їй було відмовлено у наданні ордеру на кімнату АДРЕСА_3 , у зв`язку із самочинною реконструкцією кімнати.

Вважає, що її право на приватизацію житла порушене, і вона має право на його захист, оскільки відмова є незаконною, так як вона набула право на проживання у кімнаті АДРЕСА_3 , у відповідності до законодавства України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Хоменко В.С.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва Хоменко В.С. від 27.11.2023 року відкрито провадження з розглядом справи в порядку загального позовного провадження та призначенням підготовчого засідання на 19.02.2024 року (а.с. 23).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19.02.2024 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд на 09.04.2024 року (а.с. 38).

09.01.2024 року від представник відповідача - ОСОБА_4 надійшли пояснення на позовну заяву, в яких останній просив відмовити у задоволенні позову за його безпідставністю та необґрунтованістю. Вказав, що зі сторони відповідача не було допущено прав позивача з огляду на те, що остання не зверталась із заявою про приватизацію житла, а лише просила видати їй ордер. Тому, право ОСОБА_1 на приватизацію житла не порушене (а.с. 31-34).

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, про причину неявки не повідомив.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Заслухавши позивача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до наступного.

Судом встановлено та вбачаєтеся з матеріалів справи, ОСОБА_1 з сім`єю: ОСОБА_2 , 14.02.2005 року видано ордер № 010 на право заняття жилого приміщення в гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 11-12).

З відмітки про місце проживання, що міститься у паспорті громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_1 вбачається, що остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , з 18.02.2005 року (а.с. 8-10).

Листом № 100-100/ОР/Д-1295-383 від 12.02.2020 року Голосіївська районна у місті Києві державна адміністрація відмовила ОСОБА_1 у видачі ордера на кімнату АДРЕСА_3 у зв`язку із самочинною реконструкцією кімнати (а.с. 13).

Відповідно частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» умовою безоплатної передачі наймачеві та членам його сім`ї квартири (будинку), що підлягає приватизації, є відповідність загальної площі квартири (будинку) нормі, передбаченій абзацом другим частини першої статті 3 Закону (пункт 1 частини першої); якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра (частина друга); якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима (частина третя). Отже, безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім`ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі. Тому громадяни України мають право використати житлові чеки для приватизації державного житлового фонду у повному обсязі незалежно від того, вкладається в санітарну норму загальна площа однієї чи кількох квартир (будинків).

Тобто, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин України має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири(будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є, або частки майна державних підприємств, земельного фонду(стаття 4 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Наведене кореспондується з Житловим кодексом Української РСР, згідно з нормами статті 48 якого жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України, при цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки (частина перша); при передачі громадянами житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі (частина друга); громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства (частина третя).

Системний аналіз наведених положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і, відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком.

Це вбачається зі змісту частини п`ятої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з якою кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково10 квадратних метрів на сім`ю; у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною (рішення Конституційного Суду України від 10.06.2010 року № 15-рп/2010).

Частинами першою та четвертою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Відповідно до частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься, зокрема, ненадання особою необхідних документів для приватизації, перелік яких наведено в пункті 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.01.2010 раку за № 109/17404, зокрема громадянин подає до органу приватизації, серед інших, такі документи: оформлену заяву на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідку про склад сім`ї та займані приміщення; копію ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків з приватизації державного житлового фонду.

Громадяни, які проживають у гуртожитку, крім документів, визначених у цьому пункті, до заяви також додають: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність у власності житла; копію договору найму жилого приміщення та/або копію договору оренди житла; форму первинної облікової документації № 028/о «Консультаційний висновок спеціаліста» з відміткою про відсутність захворювання на туберкульоз.

За малолітніх та неповнолітніх членів сім`ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або опікуни. Згоду на участь у приватизації дітей батьки (усиновлювачі) або опікуни засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.

Відповідно до пункту 20 зазначеного Положення, документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка(и), видана(і) органом приватизації за попереднім(и) місцем(ями) проживання (після 1992 року), щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).

Відповідно до пункту 22 Положення орган приватизації, у разі потреби уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім`ї і розміру загальної площі квартири, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, оформляє відповідні розрахунки та видає розпорядження органу приватизації щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах чи готує проект рішення органу місцевого самоврядування щодо жилих приміщень у гуртожитках.

У даній справі вбачається, що позивач не зверталась до відповідача із заявою про приватизацію кімнати і не надавала органу приватизації пакету документів, визначених законом. Орган приватизації не проводив перевірку документів щодо позивача на виконання пункту 18 Положення з підстав наявності у позивача права на приватизацію та не приймав відповідного рішення.

Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України зворотного в матеріалах справи відсутні.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Аналіз викладених статей свідчить про те, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла, презюмується і підлягає захисту у разі його порушення.

Згідно з частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Судом не встановлено, що ОСОБА_1 була подана заява про приватизацію кімнати у гуртожитку і остання безпідставно не розглянута органом приватизації.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.01.2018 року у справі № 369/11046/15-ц (провадження № 61-149св18), відсутність відповідного рішення органу приватизації щодо відмови у приватизації не є підставою для відмови у позові, оскільки судом не зроблений належний висновок щодо порушеного права позивача або щодо відсутності такого порушення.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошку це та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey) пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) пункт 119).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Як зазначив ЄСПЛ у справі Yvonevan Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою.

Надаючи оцінку поданим ОСОБА_1 документам щодо існування у неї права на приватизацію, суд враховує, що вирішення вказаного питання та прийняття відповідного рішення належить виключно до компетенції органу приватизації, а надати оцінку законності дій такого органу суд може тільки після прийняття ним рішення.

Дії відповідача з відмови у видачі ордеру на кімнату АДРЕСА_3 у зв`язку із самочинною реконструкцією кімнати не можуть свідчити про бездіяльність відповідного органу у виді відмови їй у приватизації, що, як наслідок, призвело до порушення права ОСОБА_1 на приватизацію.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушень її прав відповідачем.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином не доведені, а тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Питання судових витрат слід вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права на приватизацію житлового приміщення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко