Постанова

від 17.04.2024 по справі 910/848/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. Справа№ 910/848/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Підприємства "Молреммаш"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024

у справі №910/848/24 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Підприємства "Молреммаш"

до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України,

Антимонопольного комітету України

про визнання частково недійсним рішення та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Підприємство "Молреммаш" (далі - Підприємство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, відповідач-1) та Антимонопольного комітету України (далі - АМК, відповідач-2), в якому просило суд:

- визнати частково недійсними та скасувати пункти 1, 4 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 31.10.2023 №63/108-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №63/7-01-11-2022 в частині, що стосується позивача (вимога-1);

- визнати недійсними та скасувати пункти 2, 5 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 31.10.2023 №63/108-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 63/7-01-11-2022, якими накладено штрафи на позивача (вимога-2);

- зобов`язати АМК з метою організації діяльності Відділення АМК надати офіційні роз`яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції до суб`єктів мікропідприємництва та оформлення рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу (вимога-3).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/848/24 позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто Підприємству без розгляду на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Повертаючи позовну заяву, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем при зверненні з позовом до суду було порушено правила об`єднання позовних вимог, передбачені статтею 173 ГПК України, оскільки вимога про зобов`язання надати роз`яснення законодавства не є похідною позовною вимогою, а є самостійною вимогою немайнового характеру, яка передбачає необхідність дослідження інших обставин та може бути розглянута в окрему судовому провадженні, та розгляд такої вимоги не ставиться в залежність від задоволення чи відмови у задоволенні першої вимоги позивача, а відтак суду необхідно буде здійснити аналіз кожної окремо взятої підстави позову, надати їм правову оцінку з дослідженням окремо взятого кола доказів; сумісний розгляд заявлених позовних вимог суттєво утруднить вирішення спору.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилався на те, що при зверненні з позовом до суду ним не було порушено правила об`єднання позовних вимог, з огляду на те, що вимога про зобов`язання надати роз`яснення законодавства була подана у зв`язку з відсутністю у Відділення АМК повноважень на прийняття Рішення №63/108-р/к стосовно позивача;

- заявлені позовні вимоги пов`язані між собою поданими доказами та співвідносяться між собою як основні (вимоги 1, 2) та похідна (вимога 3);

- задоволення позовних вимог 1, 2 не призведе до повного відновлення порушених прав та інтересів позивача, адже не позбавить відповідача-1 повторно прийняти рішення про порушення законодавства у сфері економічної конкуренції та накладення штрафу на позивача;

- судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не встановлено, що позовні вимоги необхідно розглядати у порядку різного судочинства та не встановив виключної підсудності по вказаним вимогам;

- чинна на момент постановлення спірної ухвали редакція статті 174 ГПК України не передбачає повернення позову з мотивів перешкоджання з`ясування прав і взаємовідносин сторін чи суттєвого утруднення вирішення спору;

- оскаржувана ухвала порушує основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема рівність перед законом і судом, верховенства права та права на доступ до правосуддя, оскільки в аналогічних справах №910/10150/23, №910/10149/23 провадження було відкрито і спір вирішувався по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2024 апеляційну скаргу Підприємства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

20.02.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Підприємства надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких апелянт додатково зазначив, що повернення позовної заяви внаслідок ускладнення вирішення спору є незаконним та не відповідає приписам чинного процесуального закону.

20.02.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Підприємства також надійшла заява, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору за подання апеляційної скарги та позовну заяву з додатками у справі №910/848/24, яку останній подавав до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/848/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Підприємства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/848/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

29.02.2024 матеріали справи №910/848/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

У зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному з 04.03.2024, питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги вирішувалося після виходу судді Козир Т.П. з лікарняного.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 апеляційну скаргу Підприємства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/848/24 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

15.03.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, яка передана головуючому судді після виходу з відпустки 25.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/848/24 та призначено її розгляд на 17.04.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 10.04.2024.

АМК скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, АМК зауважив, що Підприємством порушено правила об`єднання позовних вимог, оскільки вимога про зобов`язання надати роз`яснення законодавства не є похідною вимогою від основних позовних вимог про скасування пунктів рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 31.10.2023 №63/108-р/к, так як від задоволення позовних вимог 1, 2 не залежить задоволення вимоги 3;

- вимога про зобов`язання надати роз`яснення законодавства є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка передбачає необхідність дослідження інших обставин та може бути розглянута в окремому судовому провадженні;

- позовна вимога 3 пред`явлена до АМК з метою зміни підсудності, що необхідно розцінювати як зловживання процесуальними правами.

16.04.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла відповідь на відзив, у якій Підприємство наголосило про дотримання ним правил об`єднання позовних вимог, виходячи з похідного характеру позовної вимоги-3, її пов`язаністю з вимогами 1, 2 та підставою виникнення і поданими доказами;

- пред`явлення вимоги про роз`яснення Відділенню АМК законодавства є ефективним способом захисту прав та інтересів Підприємства, тому що виключатиме у майбутньому порушення прав заявника, як суб`єкта мікропідприємництва;

- оскільки Підприємством не було порушено правила об`єднання позовних вимог, даний позов поданий за виключною підсудністю (частина 5 статті 30 ГПК України), що не може розцінюватися як зловживання процесуальними правами.

Відділення АМК не скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 17.04.2024 Підприємство явку своїх уповноважених представників не забезпечило, хоча про день, місце та час було повідомлене належним чином, шляхом доставлення копії ухвали суду апеляційної інстанції від 25.03.2024 до електронного кабінету Підприємства, що підтверджується відповідною довідкою.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №361/8331/18.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/9836/18.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення скарги у даній справі без заслуховування пояснень учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 17.04.2024 представник АМК та Відділення АМК заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

17.04.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 255 ГПК України ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Згідно з частинами 1, 2 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з ухвалою місцевого господарського суду, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та безпідставними, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом (стаття 21 ГПК України).

Абзацом 2 частини 1 статті 173 ГПК України визначено, що похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Зі змісту вказаної норми випливає, що порушення правил об`єднання позовних вимог відбувається, (1) якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними), (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі №910/21280/21, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2023 у cправі №916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі №911/1757/21, від 30.03.2023 у справі №910/4501/22, від 19.12.2022 у справі №921/318/22.

У своєму позові Підприємство просить суд:

- визнати частково недійсними та скасувати пункти 1, 4 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 31.10.2023 №63/108-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №63/7-01-11-2022 в частині, що стосується позивача (вимога-1);

- визнати недійсними та скасувати пункти 2, 5 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 31.10.2023 №63/108-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 63/7-01-11-2022, якими накладено штрафи на позивача (вимога-2);

- зобов`язати АМК з метою організації діяльності Відділення АМК надати офіційні роз`яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції до суб`єктів мікропідприємництва та оформлення рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу (вимога-3).

Згідно з резолютивною частиною рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 31.10.2023 №63/108-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 63/7-01-11-2022:

1) визнано, що Підприємство та Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів "Енергія-І" Волинської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (далі - Центр "Енергія-І"), узгодивши свою поведінку під час підготовки та участі у торгах із закупівлі за предметом ДК 021:2015 (СРУ) 45453000-7-Капітальний ремонт і реставрація "Реконструкція спеціального сховища для техніки НОМЕР_3" за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-05-015114-b (Торги-1), проведених військовою частиною НОМЕР_1 , вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб`єктів господарювання, що стосуються спотворення результатів торгів;

2) за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на підставі статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено на Підприємство штраф у розмірі 68 000,00 грн;

3) за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на підставі статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено на Центр "Енергія-І" штраф у розмірі 68000,00 грн;

4) визнано, що Підприємство та Центр "Енергія-1", узгодивши свою поведінку під час підготовки та участі у торгах із закупівлі за предметом ДК 021:2015 (СРV) 45453000-7-Капітальний ремонт і реставрація "Реконструкція спеціального сховища для техніки НОМЕР_2" за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікатор закупівлі UA-2021-10-05-003111-а (Торги-2), проведених військовою частиною НОМЕР_1 , вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб`єктів господарювання, що стосуються спотворення результатів торгів;

5) за порушення, зазначене в пункті 4 резолютивної частини цього рішення, на підставі статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено на Підприємство штраф у розмірі 68 000,00 грн;

6) за порушення, зазначене в пункті 4 резолютивної частини цього рішення, на підставі статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено на Центр "Енергія-1" штраф у розмірі 68 000,00 грн.

Позовні вимоги 1, 2 пред`явлені до Відділення АМК та обґрунтовані неповним з`ясуванням та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Також позивачем зазначено, що для застосування штрафу відповідач-1 має належним чином та допустимими доказами довести в сукупності: наявність протиправної домовленості між позивачем та Центр "Енергія-І" спрямованої на усунення, недопущення чи обмеження конкуренції в процесі торгів; що предметом такої домовленості був саме зміст цінових пропозицій (оскільки саме завдяки найнижчій запропонованій ціні забезпечується перемога учасника в аукціоні); що мала місце фактична відсутність конкурсу/конкуренції внаслідок узгодження учасниками торгів. Рішення прийнято на підставі доказів: використання однакових IP-адрес, спільних особливостей тендерних пропозицій Підприємства та Центр "Енергія-І" у торгах 1-2, наявність телефонних розмов до/під час та після проведення торгів 1-2, спільна господарської діяльності, особливостей працевлаштування працівників Підприємства та Центр "Енергія-І", відсутності у Підприємства можливості отримати перемогу у Торгах 1-2. Жоден із вказаних аргументів не підтверджує узгодженість дій між Підприємством та Центр "Енергія-І" під час участі у відкритих Торгах 1-2.

У той же час вимога-3 пред`явлена до АМК та обґрунтована непоширенням приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції" до суб`єктів мікропідприємництва, яким є позивач. Вказана вимога була пред`явлена з метою організації діяльності територіального відділення (відповідача-1) та недопущення подібних порушень у майбутньому. Крім того, позивач вказує про порушення відповідачем-1 правил оформлення рішення, а також зазначає, що не отримував розпорядження Відділення АМК про початок розгляду справи №63/7-01-11-2022.

Отже, позивач не пов`язує незаконність рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 31.10.2023 №63/108-р/к внаслідок нерозповсюдження на Підприємство, як суб`єкта мікропідприємництва, положень Закону України "Про захист економічної конкуренції", що зумовлює самостійний характер позовної вимоги-3.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вищезазначені позовні вимоги не пов`язані ані підставою виникнення, ані поданими доказами, тобто не є однорідними. При цьому, вимога-3 не є похідною від вимог 1, 2, оскільки задоволення позовних вимог про визнання недійсними та скасування пунктів рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 31.10.2023 №63/108-р/к не зумовлює задоволення позовної вимоги про зобов`язання АМК надати Відділенню АМК роз`яснення законодавства, так і навпаки.

За спеціальним правилом, викладеним у пункті 2 частини 5 статті 174 ГПК України, суддя повертає заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

При цьому положення частини 6 статті 173 ГПК України встановлюють правило, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Це правило є запобіжником штучного роз`єднання позовних вимог.

Аналіз пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами частини 6 статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини 6 статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.

Отже, наявність підстав для роз`єднання позовних вимог за правилами частини 6 статті 173 ГПК України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.

Тоді як підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України є встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, наведених саме в частинах 4, 5 статті 173 ГПК України.

Тобто, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.

Подібні висновки містять постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №902/434/19 та від 02.12.2020 у справі №908/420/20.

Винятком з цього правила є положення частин 4 та 5 статті 173 ГПК України: об`єднані кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

У таких випадках не допускається роз`єднання цих вимог і суддя не може їх розглянути в самостійних провадженнях.

Відповідно до частини 4 статті 173 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів (які розглядаються за правилами господарського судочинства), визначені статтею 20 ГПК України.

Так, згідно з пунктом 7 частини 1 вказаної статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Частинами 3, 5 та 7 статті 6 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення, а в разі необхідності здійснює їх реорганізацію чи ліквідацію.

Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.

Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, Комісія (комісії) з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, уповноважені з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.

Територіальне відділення Антимонопольного комітету України підконтрольне та підзвітне Антимонопольному комітету України.

Згідно з частиною 6 статті 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" територіальне відділення Антимонопольного комітету України підконтрольне та підзвітне Антимонопольному комітету України.

Виключно до компетенції Антимонопольного комітету України належить офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів і надання рекомендаційних роз`яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 7 частини 1 статті 13 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

Як було зазначено самим Підприємством, вимога-3 була подана з метою організації діяльності територіального Відділення АМК, тобто є виключною компетенцією АМК, дискреційними повноваженнями останнього, та не стосується конкретного юридичного спору, який виник між сторонами (не спрямована на поновлення порушених прав), а стосуватиметься невизначеного кола суб`єктів. При цьому, вказана позовна вимога пред`явлена з метою запобігання гіпотетичного (можливого) порушення відповідачами 1, 2 прав Підприємства, що не відповідає завданню та основним засадам господарського судочинства, визначених статтею 2 ГПК України.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що на відміну від вимог про визнання недійсним та скасування рішень Відділення АМК (вимоги 1, 2), позов у частині зобов`язання АМК (відповідач-2) надати територіальному відділенню (відповідачу-1) офіційні роз`яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції до суб`єктів мікропідприємництва, оформлення рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу (вимога-3) не відносяться до юрисдикції господарських судів (не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства).

Також колегія суддів зауважує, що приписами пункту 1 частини 1 статті 175 та частини 6 статті 175 ГПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. У такому випадку суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Разом із цим, виходячи зі змісту поняття юридичного спору, закріпленого в частині 3 статті 124 Конституції України, змісту позовної вимоги-3, обставин та доказів, якими обґрунтовано позов у вказаній частині, суд апеляційної інстанції вважає, що дана позовна вимога не підпадає під юрисдикцію як господарських судів, та взагалі судовому розгляду, а тому колегія суддів не вбачає за доцільне зазначати до юрисдикції якого суду мав би звертатись позивач з такою позовною вимогою.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі №9901/152/18, від 30.05.2018 у справі №9901/497/18, від 05.02.2019 у справі №9901/638/18 та від 27.02.2019 у справі №9901/798/18.

Оскільки вимога-3 не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, у суду першої інстанції не було підстав для роз`єднання позовних вимог за правилами частини 6 статті 173 ГПК.

Так, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що на час постановлення місцевим судом оскаржуваної ухвали статтею 174 чинного ГПК України, на відміну від статті 63 цього Кодексу в редакції, чинній до 15.12.2017, не передбачено повернення позовної заяви з таких мотивів, що об`єднання позовних вимог перешкоджає з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

У цьому висновку суд апеляційної інстанції звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19, від 24.11.2020 у справі № 910/3748/20, від 31.03.2021 у справі № 910/16780/20, від 24.12.2021 у справі № 911/2291/21.

Разом із цим, дане порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та не призвело до неправильного вирішення питання щодо повернення позовної заяви (абзац 2 частини 2, частина 3 статті 277 ГПК України).

Також суд апеляційної інстанції відхиляє аргументи скаржника щодо порушення принципів господарського судочинства, що зумовлене прийняттям та розгляду по суті аналогічних позовних вимог, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскільки позов Підприємства подано з порушенням приписів частин 1, 4 статті 173 ГПК України та відсутні підстави для роз`єднання позовних вимог у відповідності до приписів частини 6 вказаної статті, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про повернення позовної заяви і доданих до неї документів Підприємству на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом із тим, саме заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви і доданих до неї документів Підприємству на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України.

Доводи Підприємства щодо постановлення оскаржуваної ухвали з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах оскарження докази свідчать про обґрунтованість висновків суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні. Допущене місцевим господарським судом порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та не призвело до неправильного вирішення питання щодо повернення позовної заяви.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийнятої судом ухвали.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024, відповідно, апеляційна скарга позивача має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги Підприємства у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-255, 269-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства "Молреммаш" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/848/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/848/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/848/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.04.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова