Постанова

від 16.04.2024 по справі 903/1115/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року Справа № 903/1115/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г. , суддя Коломис В.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

за участю представників сторін:

позивача: Крижанівської І.З., адвоката згідно довіреності від 18.09.2023

відповідача: Овчарука А.О., адвоката, ордер на надання правничої (правової) допомоги Серія АС №1045895 від 17.01.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс та Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 01.02.24р. суддею Кравчук А. М. о у м.Луцьку, повний текст складено 01.02.24р. у справі № 903/1115/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка, с. Губин перший, Горохівський р-н., Волинська обл.

про стягнення 627 440 грн 24 коп

ВСТАНОВИВ:

30.10.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс до Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка про стягнення 627 440 грн 24 коп., з яких: 336 860 грн 99 коп основного боргу, 241 415 грн 67 коп пені, 19 874 грн 86 коп 3% річних, 29 288 грн 72 коп інфляційних втрат та судових витрат по справі. Розгляд справи просив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем взятих на себе згідно договору поставки №2104-IF від 21.04.2023 зобов`язань по оплаті отриманих нафтопродуктів.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.02.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс" 336 860 грн 99 коп основного боргу та 4 042 грн 33 коп витрат по сплаті судового збору, а всього: 340 903 грн 32 коп (триста сорок тисяч дев`ятсот три грн 32 коп). У позові на суму 290 579 грн 25 коп відмовлено.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 525, 526, 530, 549, 611, 625, 664, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 174, 193, 230, 231 ГК України, докази наявні в матеріалах справи прийшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 336860,99 грн. Разом з тим, зазначив, що докази оплати відповідачем боргу за отриманий товар в сумі 330 000 грн 00 коп. (7 863 848 грн 79 коп (поставлено товару) 7196 987 грн 80 коп (сплачено відповідачем) = 666 860 грн 99 коп 336 860 грн 99 коп (заявлені позивачем) в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити дату оплати, яка впливає на весь розрахунок, порядок її зарахування, що у свою чергу унеможливлює перевірку правильності розрахунку позивача щодо нарахованих штрафних санкцій, зокрема суму основного боргу, на яку здійснюються нарахування, період нарахування штрафних санкцій, у зв`язку з чим прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 241 415 грн 67 коп пені, 19 874 грн 86 коп 3% річних, 29 288 грн 72 коп інфляційних втрат.

Не погодившись із винесеним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 01.02.2024 у справі №903/1115/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 241 415 грн 67 коп., 3% річних в розмірі 19 874 грн 86 коп. та інфляційних втрат в розмірі 29 288 грн 72 коп. та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з Приватного підприємства "Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФУД ІМПОРТС 290 579 грн 25 коп., з яких: 241 415,67 грн пеня, 19 874,86 грн три проценти річних, 29 288,72 грн інфляційних збитків.

Вважає, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 241 415 грн 67 коп., 3% річних в розмірі 19 874 грн 86 коп. та інфляційних втрат в розмірі 29 288 грн 72 коп. ухвалено з невірним застосуванням норм матеріального права, істотним порушенням норм процесуального права та фундаментальних принципів господарського судочинства.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про повну відмову в стягненні всіх нарахованих позивачем штрафних санкцій згідно договору - пені у розмірі 241 415 грн 67 коп., також 3% річних в розмірі 19 874 грн 86 коп. та інфляційних втрат в розмірі 29 288 грн 72 коп.

Рішення суду першої інстанції в цій частині обґрунтоване тим, що докази оплати відповідачем боргу за отриманий товар в сумі 330 000 грн 00 коп. (7 863 848 грн 79 коп (поставлено товару) - 7196 987 грн 80 коп (сплачено відповідачем) - 666 860 грн 99 коп - 336 860 грн 99 коп. (заявлені позивачем) в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити дату оплати, яка впливає на весь розрахунок, порядок її зарахування, що у свою чергу унеможливлює перевірку правильності розрахунку позивача щодо нарахованих штрафних санкцій, зокрема суму основного боргу, на яку здійснюються нарахування, період нарахування штрафних санкцій.

Вважає що при застосуванні статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду стосовно застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, наведених у постанові Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №911/19/19, оскільки правовідносини у ній носять характер подібних оскільки в справі предметом позовних вимог було стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання боргу.

Зауважує, що у постанові Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №911/19/19, зокрема, вказано, що якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Відповідно до ч.5 ст.161 ГПК України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Оскільки дане провадження у справі розглядалось за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами тому позивач не мав можливості дати додаткові пояснення, на невияснені/невстановлені питання суду.

Звертає увагу, що позивачем тільки після ухвалення судом першої інстанції рішення виявлено, що банком через технічну помилку, не включено в роздруківку про рух коштів, один платіж щодо оплати відповідачем боргу на суму 330 000 грн 00 коп., яка була проведена банком 01.08.2023, оскільки він єдиний зі всіх був здійснений з іншого рахунку відповідача. Просить суд врахувати дану обставину справи при розгляді даної апеляційної скарги.

Зазначає, що відповідно до таблиць (додатків до позову) в ній чітко прослідковується порядок оплати і відповідач не надавав контрозрахунок і прямо не заперечував розмір і порядок нарахування штрафних санкцій згідно договору (пені), три проценти річних і інфляційні втрати.

Вважає, що в даній справі суд першої інстанції не встановив відповідних обставин справи, не витребував доказ оплати на суму відповідачем боргу за отриманий товар в сумі 330 000 грн 00 коп.

На думку скаржника, суд першої інстанції, при виникненні в нього якихось нез`ясованих обставин, мав витребувати даний доказ або у позивача, або у відповідача, а не повністю відмовляти у нарахуванні пені, 3-х відсотків річних і інфляційних втрат.

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Крім того, просить стягнути 15000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині. Просить рішення Господарського суду Волинської області від 01.02.2024р. по справі № 903/1115/23 залишити без змін (у оскаржуваній позивачем частині), а апеляційну скаргу ТОВ «ФУД ІМПОРТС» без задоволення. Зменшити розмір витрат на правничу допомогу за апеляційною скаргою позивача (у випадку задоволення апеляційної скарги та покладення судових витратна відповідача) до 5 000,00 грн.

Крім того, не погодившись із рішенням Господарського суду Волинської області від 01.02.2024 у справі №903/1115/23 відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 01.02.2024 у справі №903/1115/23 в частині стягнення з Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс" 1872,08 грн витрат по сплаті судового збору.

Так, вказує, що не погоджується із оскарженим рішенням в частині стягнення 1872,08 грн судового збору. З посиланням на ст. 129 ГПК України, зазначає, що судовий збір повинен стягуватися пропорційно до задоволених позовних вимог, а не повністю, як було стягнуто із відповідача.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

В судовому засіданні представник позивача підтримала свою апеляційну скаргу та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції та заперечила проти задоволення апеляційної скарги відповідача. Просить свою апеляційну скаргу задоволити.

Представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить зменшити нарахування штрафних санкцій на 90%. Щодо своєї апеляційної скарги щодо судових витрат залишає її вирішення на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

21.04.2023 між ТОВ Фуд Імпортс (продавець) та ПП ПОСП ім. Івана Франка (покупець) укладено договір поставки № 2104-F (а.с. 14-16).

Згідно умов договору продавець зобов`язується передати нафтопродукти, масла (мастила) та автохімію (надалі - товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість) (п. 1.1). Загальна кількість товару, що передається за цим договором у власність покупця, сторонами не обмежується і визначається на підставі фактичного обсягу поставленого (переданого у власність) товару (п. 1.3). Передача у власність (поставка) товару здійснюється продавцем на умовах ПОТ, ЕСА, СРТ (згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року), якщо інше не передбачено у відповідному додатку до цього договору (п. 2.1). Товар передається покупцеві окремими партіями (частинами). Кожна окрема партія товару передається в рамках цього договору лише після попереднього усного узгодження сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність) (п. 2.2). Кількість товару у кожній партії зазначається сторонами у відповідній видатковій накладній або у відповідному акті приймання-передачі товару (п. 2.3). Факт поставки (передачі у власність) кожної партії товару в рамках цього договору обов`язково підтверджується або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) партії товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в акті приймання-передачі товару. Продавець не несе відповідальності за пошкодження чи втрату партії товару з моменту поставки (передачі) її покупцеві відповідно до умов цього пункту та пункту 2.1. цього договору (п. 2.4). Сторони погоджуються, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі у власність партії товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.5). Право власності на товар (партію товару) виникає у покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення накладної (акту приймання-передачі) в порядку, передбаченому пунктом 2.5. цього договору (п. 2.6). Фактична кількість поставленого покупцю продавцем товару підтверджується комплектом товарно- транспортних документів (п. 2.10). Наявність підписів уповноважених представників сторін на видаткових та/або товарно-транспортних накладних, актах приймання-передачі товару, свідчить про те, що всі відомості зазначені в них є правильними, погодженими та прийнятими сторонами без претензій щодо предмету поставки, асортименту, кількості, якості, ціни товару (п. 2.12). Загальна вартість (ціпа) цього договору не обмежується і складається із вартості (ціни) окремих партій товару, що підлягають поставці за цим договором (п. 3.1). Ціна (вартість) кожної окремої партії товару узгоджується сторонами та зазначається у відповідних видаткових накладних (актах приймання-передачі) на переданий товар (п. 3.2). Ціна (вартість) товару є динамічною і може змінюватися продавцем в односторонньому порядку залежно від відповідних змін на відповідному ринку товарів, зміни індексу інфляції, зміни курсу грошової одиниці України - гривні - стосовно курсів іноземних валют, збільшення розміру податків, зборів, інших обов`язкових платежів тощо (3.3). У ціну (вартість) кожної окремої партії товару включається податок на додану вартість (3.4). Оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця. Розрахунки за товар здійснюються в грошовій одиниці України - гривні. Покупець зобов`язаний здійснити оплату кожної замовленої партії товару на підставі рахунку, виставленого продавцем, протягом 20 днів від дати поставки товару (п. 3.5). Покупець зобов`язаний повністю здійснювати оплату усіх товарів відповідно до умов цього договору (додатків (додаткових угод) до нього), а також реально та належним чином виконувати усі інші свої зобов`язання по оплаті за поставлений (переданий у власність) товар (п. 4.4.1). Кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) товар) за цим договором, повинна на вимогу і на користь іншої сторони сплатити пеню в розмірі 0,1 % від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми) (п. 5.3). Оплата штрафу та/або пені (неустойки) здійснюється на підставі відповідних рахунків, виставлених сторонами, з описом підстав і порядку нарахування. Сплата стороною штрафу та/або пені (неустойки) не звільняє жодну зі сторін від обов`язку погасити свою заборгованість перед іншою стороною за передані у власність (поставлені) за цим договором товари та від обов`язку повністю відшкодувати протилежній стороні усі збитки (у тому числі й упущену вигоду), завдані невиконанням (неналежним виконанням) своїх грошових зобов`язань. При цьому кожна із сторін зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення оплати. Штраф (пеня, неустойка) підлягають стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Сторони домовились про таку послідовність погашення (сплати) сторонами своїх грошових зобов`язань за цим договором, при надходженні будь яких оплат згідно цього договору: 1) пеня; 2) штраф; 3) прострочена (несвоєчасно сплачена), та/або частково несплачена, та/або несплачена сума - в послідовному (хронологічному) порядку виникнення, починаючи з першої; 4) плата за переданий у власність (поставлений) товар - в послідовному (хронологічному) порядку виникнення зобов`язання по оплаті, починаючи з першого (п. 5.4). Позовна давність за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється сторонами даного договору тривалістю в один рік (п. 5.6). Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх зобов`язань за цим договором (п. 8.1).

На виконання умов договору позивачем за період з 24.04.2023 по 03.08.2023 поставлено, а відповідачем отримано товар без зауважень на загальну суму 7 863 848 грн 79 коп, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 17- 19 на звороті, 25 на звороті).

27.09.2023 позивачем на адресу відповідача направлено претензію на суму 570 528 грн 86 коп., в тому числі 336 860 грн 99 коп основного боргу, яка отримана відповідачем 06.10.2023, однак залишена без відповіді та задоволення (а.с. 20-22 на звороті).

За наведеного позивач звернувся із даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача 336 860 грн 99 коп. основного боргу, 241 415 грн 67 коп пені, 19 874 грн 86 коп 3% річних, 29 288 грн 72 коп інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 2104-F від 21.04.2023.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

За нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

П. 3.5 договору сторони погодили, що оплата ціни (вартості) товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця. Розрахунки за товар здійснюються в грошовій одиниці України - гривні. Покупець зобов`язаний здійснити оплату кожної замовленої партії товару на підставі рахунку, виставленого продавцем, протягом 20 днів від дати поставки товару

Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як убачається із матеріалів справи позивачем належним чином виконано умови договору по поставці товару, а саме за період з 24.04.2023 по 03.08.2023 поставлено, а відповідачем отримано товар без зауважень на загальну суму 7 863 848 грн 79 коп, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 17- 19 на звороті, 25 на звороті).

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем слідує з умов укладеного між сторонами договору, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.

Крім того, згідно доданих до позовної заяви довідок АТ Банк інвестицій та заощаджень, АТ Південний (а.с. 23) відповідач сплатив 2 900 000 грн 00 коп та 4 296 987 грн 80 коп, загалом 7 196 987 грн 80 коп. Докази оплати 666 860 грн 99 коп. в матеріалах справи відсутні. Позивач просить стягнути з відповідача 336 860 грн 99 коп.

Разом з тим, позивач у свої апеляційній скарзі просить долучити до матеріалів справи, роздруківку про рух коштів щодо оплати відповідачем боргу у сумі 330000,00 грн, проведену банком 01.08.2023, яка з технічних причин не була долучена до позову, оскільки цей платіж був здійснений з іншого рахунку відповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції при розгляді клопотання та вирішення питання щодо долучення до матеріалів справи нових доказів має керуватися загальними положеннями ст.269 ГПК України.

Відповідно до ч. 2, ч. 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити чи могла сторона подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи.

Колегія суддів приймає до уваги вказаний доказ виходячи із наступного.

Згідно із ч.ч. 2, 8 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України передбачено зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як убачається із матеріалів справи, позов за клопотанням позивача розглядався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі доказами.

Суд першої інстанції відмовляючи у стягненні штрафних санкцій вказав, що докази оплати відповідачем боргу за отриманий товар в сумі 330 000 грн 00 коп. (7 863 848 грн 79 коп (поставлено товару) 7196 987 грн 80 коп (сплачено відповідачем) = 666 860 грн 99 коп 336 860 грн 99 коп (заявлені позивачем) в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити дату оплати, яка впливає на весь розрахунок, порядок її зарахування, що у свою чергу унеможливлює перевірку правильності розрахунку позивача щодо нарахованих штрафних санкцій, зокрема суму основного боргу, на яку здійснюються нарахування, період нарахування штрафних санкцій, у зв`язку з чим у задоволенні позову в частині стягнення 241 415 грн 67 коп пені, 19 874 грн 86 коп 3% річних, 29 288 грн 72 коп інфляційних втрат відмовив.

При цьому, як вказує позивач йому не було відомо про мотиви відмови у стягненні штрафних санкцій, відповідно позивач не мав можливості дати додаткові пояснення, на невияснені/невстановлені питання суду.

Судова колегія зауважує, що з огляду на вимоги частини п`ятої статті 236, статті 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем), що судом першої інстанції зроблено не було.

Крім того, як убачається із поданого відзиву відповідачем не було подано свого контррозрахунку, факт оплати основного боргу не заперечувався, вказаний доказ існував на момент подачі позову, у разі виникнення у суду сумнівів щодо вказаної проплати суд не був позбавлений права перевести справу до загального позовного провадження та витребувати у позивача чи відповідача доказ проплати у сумі 330000,00 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приймає поданий позивачем доказ, а саме роздруківку про рух коштів щодо оплати відповідачем боргу у сумі 330000,00 грн, проведену банком 01.08.2023, оскільки він впливає на повний та всебічний розгляд справи.

За наведеного, суд апеляційної інстанції зауважує, що вимога позивача про стягнення основної заборгованості з відповідача на суму 336 860 грн 99 коп є правомірною та обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, відповідно підставно стягнена місцевим господарським судом.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 241 415 грн 67 коп пені, 19 874 грн 86 коп 3% річних, 29 288 грн 72 коп інфляційних втрат за наступні періоди: за накладною №59 від 24.04.2023 за період з 15.05.2023 по 15.06.2023, за накладною №60 від 28.04.2023 за період з 19.05.2023 по 14.07.2023, за накладною №62 від 01.05.2023 за період з 22.05.2023 по 17.07.2023, за накладною №66 від 04.05.2023 за період з 25.05.2023 по 23.07.2023, за накладною №68 від 10.05.2023 за період з 31.05.2023 по 23.07.2023, за накладною №109 від 03.08.2023 за період з 24.08.2023 по 18.10.2023.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 5.3. договору сторони погодили, що кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої грошові зобов`язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) товар) за цим договором, повинна на вимогу і на користь іншої сторони сплатити пеню в розмірі 0,1 % від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми).

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевіривши подані позивачем розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА: ЗАКОН ENTERPRISE вважає їх правильними та арифметично вірними, а саме: пеню у сумі 241415, 67 грн, 3% річних у сумі 19874,86 грн та інфляційні втрати у сумі 29288,72 грн за наступні періоди: за накладною №59 від 24.04.2023 за період з 15.05.2023 по 15.06.2023, за накладною №60 від 28.04.2023 за період з 19.05.2023 по 14.07.2023, за накладною №62 від 01.05.2023 за період з 22.05.2023 по 17.07.2023, за накладною №66 від 04.05.2023 за період з 25.05.2023 по 23.07.2023, за накладною №68 від 10.05.2023 за період з 31.05.2023 по 23.07.2023, за накладною №109 від 03.08.2023 за період з 24.08.2023 по 18.10.2023.

За наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пеню у сумі 241415, 67 грн, 3% річних у сумі 19874,86 грн та інфляційних втрат у сумі 29288,72 грн, відповідно рішення суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині є помилковим та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі, а тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови в стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, відповідно ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у разі задоволення позову та апеляційної скарги на відповідача у повному обсязі.

При цьому, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій не береться судовою колегією до уваги, оскільки обставини на які посилається заявник для зменшення таких санкцій, а саме на сертифікат Волинської торгово-промислової палати від 08.06.2023 №19-22/01-3/92 стосується іншого договору поставки від 28.09.2022 №КВ-В3-2-1-2619 укладеного між відповідачем та ТОВ «Агротехніка».

Щодо апеляційної скарги відповідача то вона не підлягає задоволенню, оскільки як убачається із матеріалів справи позивачем під час звернення із позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 7529,28 згідно платіжної інструкції №609 від 18.10.2023. А суд першої інстанції приймаючи рішення стягнув із відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 4042,33 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, про, що і було зазначено в рішенні суду.

Таким чином судова колегія зазначає, що доводи скаржника - відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи, а тому апеляційна скарга відповідача не підлягає до задоволення.

Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачем в апеляційній скарзі заявлено витрати на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Частинами 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому судом враховано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. по справі №922/445/19).

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи позивач до закінчення судових дебатів, а саме у апеляційній скарзі у відповідності до ч.8 ст.129 ГПК України, подав заяву, згідно якої вказав про необхідність здійснення розподілу судових витрат, зазначив розрахунок суми витрат у розмірі 15 000,00 грн та долучив відповідні докази.

В якості доказу надання правничої допомоги та її обсягу відповідачем надано договір про надання правничої допомоги №8 від 18.09.2023, додаток №2/П до договору №8 від 18.09.2023 від 12.02.2024, у якому зазначена сума правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн, акт про надані послуги від 20.02.2024 №2/П.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Як вбачається з матеріалів справи, Адвокатське об`єднання «ГАЛ-ЮРЗАХИСТ» надавало послуги позивачу - ТОВ «ФУД ІМПОРТС» на підставі договору про надання правничої допомоги №8 від 18.09.2023, додатку №2/П до договору №8 від 18.09.2023 від 12.02.2024.

Згідно акту про надані послуги від 20.02.2024 №2/П, визначено загальну вартість правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн. Крім того, вказано, що для надання правничої допомоги адвокатським об`єднанням визначено адвоката Крижанівську І.З.. Вказано, що претензій щодо наданої правничої допомоги не має.

Частиною 4 ст.126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Як убачається із матеріалів справи, відповідачем в суді апеляційної інстанції до відзиву було заявлено заперечення щодо судових витрат на правову допомогу позивача та зауважено на їх не співмірності та необґрунтованості. Просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі правові висновки послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №922/2869/19, від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19 та практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням, принципу співрозмірності, критеріїв пропорційності та розумності, складності справи, суд апеляційної інстанції вважає, що правомірним буде стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відсутність доказів оплати послуг адвоката не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

Таку правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача - Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка та задоволення апеляційної скарги позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс", у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 241 415, 67 грн, 3% річних у сумі 19874,86 грн та інфляційних втрат у сумі 29 288,72 грн є помилковим та підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову. В решті рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 01.02.24 у справі №903/1115/23 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Імпортс на рішення Господарського суду Волинської області від 01.02.24 у справі №903/1115/23 задоволити.

3. Рішення Господарського суду Волинської області від 01.02.24 у справі №903/1115/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 241 415 грн 67 коп., 3% річних в розмірі 19 874 грн 86 коп. та інфляційних втрат в розмірі 29 288 грн 72 коп. Прийняти в цій частині нове рішення: "Позов задоволити.

Стягнути з Приватного підприємства "Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка" (код ЄДРПОУ 03373842, місцезнаходження: 45726, Україна, Волинська обл., Горохівський р-н, село Губин Перший) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУД ІМПОРТС» (код ЄДРПОУ 44549348, місцезнаходження: 79057, м. Львів, вул. Антоновича, 102в) 290 579,25 грн, з яких: 241 415,67 грн пені, 19 874,86 грн 3% річних, 29 288,72 грн інфляційних втрат.

Стягнути з Приватного підприємства "Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка" (код ЄДРПОУ 03373842, місцезнаходження: 45726, Україна, Волинська обл., Горохівський р-н, село Губин Перший) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУД ІМПОРТС» (код ЄДРПОУ 44549348, місцезнаходження: 79057, м. Львів, вул. Антоновича, 102в) 3486,95 грн витрат зі сплати судового збору за подачу позову.

Видати наказ."

4. В решті рішення залишити без змін.

5. Стягнути з Приватного підприємства "Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка" (код ЄДРПОУ 03373842, місцезнаходження: 45726, Україна, Волинська обл., Горохівський р-н, село Губин Перший) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУД ІМПОРТС» (код ЄДРПОУ 44549348, місцезнаходження: 79057, м. Львів, вул. Антоновича, 102в) 6538,04 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

7. Доручити Господарському суду Волинської області видати накази на виконання даної постанови.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

10. Справу № 903/1115/23 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "23" квітня 2024 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Коломис В.В.