Рішення

від 22.04.2024 по справі 907/1041/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/1041/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

№907/1041/23

за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Хозяйка, м. Ужгород

про стягнення суми 589 216,03 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 589 216,03 грн. з яких 529 144,42 грн., заборгованості за договором оренди № 599/0 від 01.09.2003 року нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності територіальної громад міста Ужгорода та суми 60 071,61 грн. пені посилаючись на порушення відповідачем умов укладеного договору та положень ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1041/23 визначено головуючого суддю Ремецькі О.Ф., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2023 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа № 907/1041/23, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2023 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Вказана ухвала суду від 16.11.2023 р. надсилалась відповідачу 16.11.2023 р. та 08.12.2023 р. рекомендованими листами, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу відповідача вказану у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Волошина, будинок 8) та на адресу (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Карпатської України, будинок 8) та як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, такі повернуто до суду, з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до частин першої та другої статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) інші суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу. Справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Під час подачі позовної заяви позивач правильно визначив територіальну підсудність і пред`явив позов до належного суду - Господарського суду Закарпатської області.

Разом з тим, після відкриття провадження судом встановлено, що згідно з відомостями вказаними у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є (40000, Сумська обла. м. Суми, пр. Шевченка Тараса, будинок 28).

Тобто, з інформаційної системи Ліга вбачається, що 03.02.2024 р. відповідачем змінено адресу реєстрації на (40000, Сумська обл. м. Суми, пр. Шевченка Тараса, будинок 28).

У зв`язку з чим, ухвала суду від 16.11.2023р. про відкриття провадження у справі, повторно надіслана відповідачу 13.03.2024 р. рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу відповідача вказану у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (40000, Сумська обл. м. Суми, пр. Шевченка Тараса, будинок 28) та як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, таке повернуто до суду 28.11.2023 р., з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Водночас, електронний кабінет у системі «Електронний суд» згідно з відповіддю № 706647 у відповідача відсутній.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Верховний Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.04.2021 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (перейменовано на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, далі в тексті позивач, орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ХОЗЯЙКА» (далі в тексті відповідач, орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення № 599/0 від 01.09.2003 року нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода, згідно умов якої договір оренди викладено в новій редакції (далі в тексті Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (об`єкт оренди) підвальне приміщення площею 18,8 кв.м. за адресою: Закарпатська область, м Ужгород, вул. А.Волошина, 8.

Відповідно до п. 3.4. договору оренди, за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату орендодавцю балансоутримувачу комунального майна в розмірі 100% орендної плати на рахунки балансоутримувача об`єкта.

Згідно з п. 3.5. Договору Орендна плата сплачyється Орендарем за весь час фактичного використання oб`єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що розмір орендної плати визначається за результатами проведеного аукціону від 30.03.2021 року на підставі Протоколу № UA-PS-2021-03-09-000006-3 і становить 70 000,00 грн в місяць.

Відповідно до п. 4.2. Договору орендна плата за поточний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Положеннями пунктів 4.5.,4.6. встановлено, що орендна плата вноситься безготівково на розрахунковий рахунок відповідача не пізніше 15 числа наступного місяця. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному розмірі, стягується в бюджет відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України із суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

За умовами п. 4.8. Договору в разі несплати орендної плати протягом 3 місяців, Орендар має право ініціювати дострокове розірвання договору оренди в односторонньому порядку, попередивши Орендаря письмово.

Згідно з пунктом 4.9. Договору Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Водночас позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, орендну плату за використання об`єкту оренди не сплачував.

З метою врегулювання спірних правовідносин позивач звертався до відповідача з листом вимогою про стягнення заборгованості та повідомленням про розірвання договору, яким наголошував про необхідність підписання акту-приймання передачі.

Відповідач, в свою чергу, відповіді не надав, зобов`язання за договором не виконав, що зумовило звернення позивача до Господарського суду Закарпатської області із позовом про стягнення заборгованості за договором оренди за період з 14.04.2021 року по 31.03.2022 року (включно), розірвання договору оренди та повернення нерухомого майна за актом приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.07.2022 року по справі № 907/217/22 позовні вимоги Департаменту задоволено повністю.

Постановлено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Хозяйка" на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради суму основної заборгованості по сплаті орендної плати та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань, розірвати укладений між сторонами викладений у новій редакції договір оренди №599/0 від 01.09.2003 року, а також зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Хозяйка" повернути об`єкт оренди.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.03.2023 року справі № 907/217/22 скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.07.2022 року (з процесуальних підстав) та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, що залишено без змін постановою Касаційного господарського суду від 04.07.2023 року.

21.08.2023 року сторони підписали акт приймання-передачі, згідно з яким Орендар повернув, а Орендодавець прийняв з користування об`єкт оренди.

Однак, позивачем зазначено, що з 08.03.2023 року і до 21.08.2023 року (дня повернення об`єкта оренди) об`єкт оренди фактично перебував у користуванні орендаря, що свідчить про зобов`язання останнього сплатити кошти за фактичне його використання, виходячи з пункту 3.5. Договору.

Позивач стверджує, що з метою досудового врегулювання спору направив на адресу відповідача зазначену в позовній заяві претензію з вимогою сплатити заборгованість по орендній платі.

Вказана претензії залишена відповідачем без відповіді, зобов`язання щодо сплати орендної плати за вказаний період відповідач не виконав.

Вказані обставини і стали приводом звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 08.03.2023 по 21.08.2023 в розмірі 589 216,03 грн згідно додаткової угоди до договору оренди нежитлового приміщення №599/0 від 01.09.2003 в новій редакції від 14.04.2021 в т.ч. 529 144,42 грн. основної заборгованості, 60 071,61 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Зі змісту наведених норм вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759. 762. 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Матеріалами справи встановлено, що Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.07.2022 року по справі № 907/217/22 позовні вимоги Департаменту задоволено повністю.

Постановлено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Хозяйка" на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради суму основної заборгованості по сплаті орендної плати та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань, розірвати укладений між сторонами викладений у новій редакції договір оренди №599/0 від 01.09.2003 року, а також зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Хозяйка" повернути об`єкт оренди.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.03.2023 року справі № 907/217/22 скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.07.2022 року (з процесуальних підстав) та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, що залишено без змін постановою Касаційного господарського суду від 04.07.2023 року.

21.08.2023 року сторони підписали акт приймання-передачі, згідно з яким Орендар повернув, а Орендодавець прийняв з користування об`єкт оренди.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною, другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном) і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України),

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо правової природи заявлення до стягнення коштів.

При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 лютого 2020 року справа № 924/196/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду на наведене порушене право позивача підлягає захисту судом на підставі ст. ст. 785 ЦК України.

Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у справі №913/155/17 та об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.

Крім того, у постанові від 06.02.2020 у справі №915/1429/19 Верховним Судом зазначено, що визначальним для застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об`єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об`єктом найму, оскільки поняті "неповернення речі" не є тотожним поняттю "не користування" у правовому сенсі етапі 785 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що договір оренди майна, розірваний за рішенням суду з 07.03.2023 р.

Натомість, згідно з актом приймання-передачі, орендованого майна, Орендар повернув, а Орендодавець прийняв з користування об`єкт оренди 21.08.2023 р.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з метою повернення об`єкту оренди, як і відсутні будь які докази, які б вказували на неможливість такого повернення.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, про задоволення позовної вимоги про стягнення суми 529 144,42 грн., в межах заявлених позовних вимог.

Крім основної суми боргу, позивачем також заявлено до стягнення суму 60 071,61 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань у відповідності до умов договору.

Положеннями пунктів 4.5.,4.6. встановлено, що орендна плата вноситься безготівково на розрахунковий рахунок відповідача не пізніше 15 числа наступного місяця. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному розмірі, стягується в бюджет відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України із суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В даному випадку відсутність договірного зобов`язання орендаря після розірвання Договору виключає можливість стягнення з останнього пені, скільки частина перша статті 549 Цивільного кодексу України встановлює обов`язок боржника передати кредиторові суму коштів чи інше майно виключно у разі порушення боржником зобов`язання перед кредитором.

Відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги про стягнення суми 60 071,61 грн. пені.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Хозяйка, м. Ужгород про стягнення суми 589 216,03 грн. підлягає задоволенню частково в сумі 529 144,42 грн.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 7 937,18 грн.

Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 73-79, 86, 129, 216, 222, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОЗЯЙКА» (40000, Сумська обл., місто Суми, пр. Шевченка Тараса, будинок 28, код ЄДРПОУ 13599116) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 36541721) суму 529 144,42 грн. (п`ятсот двадцять дев`ять тисяч сто сорок чотири гривні 42 коп.) заборгованості , а також суму 7 937,18 грн. (сім тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 18 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24.04.2024

Суддя О.Ф. Ремецькі