Рішення

від 23.04.2024 по справі 907/75/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/75/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи», м. Дніпро

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр Софія», с. Барбово Мукачівського району Закарпатської області

про стягнення 117 503,19 грн

За участю представників:

позивача - Потапова О.О., адвокат, ордер серії АР №1154271 від 24.01.2024;

відповідача - Глагола Г.П., адвокат, ордер серії АО №1117893 від 21.02.2024.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр Софія» про стягнення 94 300,00 грн боргу, 10 891,11 грн пені, 9430,00 грн - 10% штрафу, 1898,38 грн інфляційних втрат та 983,70 грн - 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем Договору поставки від 25.08.2023 №ВВС-К-26216.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/75/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2024 року.

Ухвалою від 05.02.2024 суд відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Ухвалою від 01.04.2024, зважаючи на характер спірних правовідносин і предмет доказування, з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи судом призначено справу №907/75/24 до розгляду в судовому засіданні 23.04.2024 з повідомленням учасників справи.

Представник позивача в судовому засіданні 23.04.2024 позовні вимоги підтримує в частині заявлених до стягнення пені, штрафу, втрат від інфляції та відсотків річних. Зазначає про сплату відповідачем основної суми заборгованості за договором, що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог. Крім того, позивач підтримує подану суду заяву про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач в судовому засіданні згідно з поясненнями свого представника підтверджує сплату основної заборгованості та визнає вимоги про стягнення нарахованих позивачем втрат від інфляції та відсотків річних. В частині нарахованих пені та штрафу просить зменшити їх розмір до нуля гривень з посиланням на введення воєнного стану на території України та необгрунтованим і завищеним вважає заявлений до стягнення позивачем розмір судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості за поставлений товар та надані послуги за Договором поставки № ВВС-К-26216 від 25.08.2023 року у зв`язку з чим в нього виникла заборгованість в розмірі 94 300,00 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем з 26.09.2023 по 30.01.2024 нараховано 10 891,11 грн пені, 9430,00 грн - 10% штрафу, 1898,38 грн інфляційних втрат та 983,70 грн - 3% річних, з вимогами про стягнення яких подано даний позов до Господарського суду.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з уточненим відзивом на позовну заяву від 29.02.2024 просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення 94 300,00 грн у зв`язку з добровільної сплатою відповідачем основної суми заборгованості, повідомляє про визнання позовних вимог в частині нарахованих позивачем 1898,38 грн інфляційних втрат та 983,70 грн - 3% річних та заперечує проти позовних вимог про стягнення 10 891,11 грн пені, 9430,00 грн - 10% штрафу, посилаючись на невідповідність здійснених позивачем розрахунків даних штрафних санкцій та наявність підстав для їх зменшення судом до нуля з огляду на наявність форс-мажорних обставин, таких як загальнодержавна ситуація в Україні, воєнний стан, продовольча криза та економічні фактори, що унеможливили своєчасне виконання договірних зобов`язань відповідачем.

Відповідь на відзив.

Позивачем не подано суду відповідь на відзив у розумінні ст. 167 ГПК України. Водночас, відповідно до письмових пояснень від 14.03.2024 позивачем заперечується наявність форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, їх недоведення відповідачем належними та допустимими доказами. Доводить також правильність здійснених ним нарахувань пені та штрафу.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

25 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи», як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроцентр Софія», як Покупцем було укладено Договір поставки № ВВС-К-26216 (надалі - Договір) за умовами п. 1.1. якого Покупець приймає та оплачує, а Постачальник, в свою чергу, здійснює виготовлення та поставку Ваги конвеєрні «КНВ-2Д-1Р». (Устаткування) і надає послуги з їх встановлення.

Перелік переданого Покупцеві Устаткування та послуг приведений в Специфікації (Додаток №1), що є невід`ємною частиною Договору, до якої включено Ваги конвеєрні «КНВ-2Д-1Р». (Устаткування) вартістю 126 300,00 грн та послуги з їх доставки, шеф-монтажу і пусконалагоджування, попередні випробування і калібрування, вартістю 18 000,00 грн, а загалом на суму144 300,00 грн.

Зазначена в Специфікації (Додатку №1 до Договору) вартість відповідає встановленій сторонами в п. 2.1. ціні Договору - 144 300,00 грн (з ПДВ).

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору доставка Устаткування здійснюється за рахунок Постачальника, за адресою: Тернопільська область Чортківський район с. Гадинківці. Терміни постачання Устаткування та надання послуг за цим Договором, наведені у Календарному плані №1 (Додаток №2), який є невід`ємною частиною цього Договору.

В Додатку №2 до Договору (Календарний план №1) сторони погодили наступні строки поставки та надання послуг:

1) виготовлення та комплектація ваг згідно з доданою Специфікацією №1 (Додаток №1) - протягом 20 робочих днів за умови виконання п. 2.3.1. Договору та підписання Договору обома Сторонами (відповідальний Постачальник);

2) доставка ваг - протягом 5 робочих днів після виконання п.1 Календарного плану (відповідальний Постачальник);

3) виконання п.9.1- 9.2. Договору - протягом 5 робочих днів після виконання п.1 Календарного плану № 1 (відповідальний Покупець);

4) шеф-монтаж та пусконалагоджування ваг - протягом 5 робочих днів за умови виконання п. 9.1-9.2 Договору Покупцем та п. 2 Календарного плану № 1 Постачальником (відповідальний Постачальник);

5) калібрування ваг в робочому режимі - протягом 2 робочих днів після виконання п. 4, 5, 6, 7 Календарного плану № 1, за умови виконання п. 9.3 Договору Покупцем (відповідальний Постачальник).

Судом встановлено, що Договір та Додатки №1 та №2 до нього підписанні сторонами за допомогою електронного підпису та електронної печатки у сервісі «Вчасно» (із зазначенням серійних номерів сертифікатів електронних підписів та електронних печаток сторін), що не заперечується учасниками справи.

В пункті 3.1. Договору сторонами також визначено, що Точну адресу доставки Устаткування Покупець повідомляє Постачальнику письмо, направивши письмове повідомлення на електронну адресу Постачальника doc@vis.ua., протягом 5 днів після підписання Договору. Даний лист є невід`ємною частиною Договору. Покупець зобов`язаний по факту приймання Устаткування провести огляд і у разі відсутності зауважень прийняти його за видатковою накладною.

Днем виконання зобов`язань за цим Договором вважається день підписання обома Сторонами Акту надання послуг (п. 3.3. Договору).

Водночас, порядок здачі-приймання послуг визначено сторонами в розділі 5 Договору, за змістом п.п. 5.1., 5.3. якого після надання всіх послуг згідно Договору Постачальник передає Покупцю підписаний зі свого боку Акт надання послуг. Акт надання послуг вважається підписаним Покупцем, а послуги прийнятими, за відсутності мотивованої відмови від підписання наданого Акту на умовах і в терміни згідно п. 5.2. цього Договору.

Порядок оплати вартості Устаткування та послуг з його встановлення передбачений в п.п. 2.2., 2.3. Договору, за змістом яких Оплата здійснюється за банківськими реквізитами Виконавця, зазначеними у Договорі. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника, банком Покупця. Порядок оплати:

- 50 000,00 грн - передоплата, протягом 2 (двох) банківських днів, з моменту підписання Договору (п. 2.3.1. Договору);

- 79 870,00 грн - по факту готовності Устаткування перед відвантаженням устаткування, про що Постачальник одразу письмово повідомляє Покупця. Вказану грошову суму Покупець повинен перерахувати на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання письмового повідомлення (п. 2.3.2. Договору);

- 14 430,00 грн - протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання акту надання послуг (п. 2.3.3. Договору).

Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору Постачальником згідно з видатковою накладною №1586 від 01.09.2023 (на суму 126 300,00 грн) передано, а Покупцем прийнято зазначене у накладній Устаткування - Ваги конвеєрні «КНВ-2Д-1Р» на суму 126 300,00 грн (з ПДВ), а відповідно до Акту надання послуг №1587 від 20.09.2023 позивачем у справі надано відповідачу визначені в Договорі послуги до ваг конвеєрних (шеф-монтаж, пусконалагоджувальні роботи, калібрування) вартістю 18 000,00 грн (з ПДВ), що підтверджується долученими до позовної заяви копіями зазначених видаткової накладної та акту надання послуг та не заперечено відповідачем у справі.

За твердженням позивача, відповідачем неналежно виконано зобов`язання з оплати вартості переданого йому за Договором згідно з видатковою накладною №1586 від 01.09.2023 Устаткування та наданих відповідно до Акту №1587 від 20.09.2023 послуг, у визначений Договором строк (п.п. 2.3.2., 2.3.3. Договору), у зв`язку з чим, з урахуванням здійсненої на виконання п. 2.3.1. Договору передоплати в сумі 50 000,00 грн (платіжна інструкція №42777428 від 25.08.2023) станом на 30.01.2024 (дата оформлення позовної заяви) заборгованість відповідача складала 94 300,00 грн (126 300,00 грн + 18 000,00 грн - 50 000,00 грн), з вимогами про стягнення якої разом з нарахованим позивачем пенею, штрафом, відсотками річними та інфляційними втратами позивач і звернувся з даним позовом до Господарського суду.

Водночас, судом встановлено, що після звернення ТОВ «Компанія Ваговимірювальні Системи» з даним позовом до суду відповідачем згідно з платіжною інструкцією №5476973 від 01.02.2024 здійснено сплату вартості отриманого від позивача Устаткування та послуг з його встановлення в розмірі 94 300,00 грн

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є змішаним договором, який містить положення, що врегульовані нормами законодавства щодо поставки та надання послуг.

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов`язок Покупця оплати товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту п. 1 ст. 694 ЦК України договором може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач в порушення умов Договору взяті на себе зобов`язання щодо повної оплати вартості отриманого ним Устаткування та послуг з його встановлення у визначений п.п. 2.3.2., 2.3.3. Договору строк не виконав, у зв`язку з чим на час подання позову (30.01.2024) за ним рахувалася заборгованість за поставлене йому за Договором відповідно до видаткової накладної №1586 від 01.09.2023 Устаткування та надані послуги відповідно до Акту №1587 від 20.09.2023 в розмірі 94 300 грн, що не заперечується відповідачем у справі.

При цьому, як вбачається з клопотання позивача від 04.04.2024 та заяви відповідача від 23.04.2024 відповідачем 01.02.2024, тобто після подання позову здійснено сплату вартості отриманого за Договором Устаткування та послуг в розмірі 94 300,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 01.02.2024, платіжною інструкцією №5476973 від 01.02.2024 року.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності свідчать про те, що після подання позовної заяви позивачем (30.01.2024) відповідачем у повному обсязі погашено основну заборгованість за Договором, яка є предметом спору в даній справі в розмірі 94 300,00 грн, у зв`язку з чим, враховуючи, що між сторонами відсутній спір в правовідносинах в цій частині, провадження у справі по розгляду позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр Софія» 94 300,00 грн основної заборгованості підлягає закриттю згідно з п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Щодо вимог про стягнення пені.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Підпунктом 6.2. Договору сторони погодили, що у разі затримки Покупцем оплати передбаченої п. 2.3. Договору, він сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми невиконаного зобов`язання.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені, що розрахована ТОВ «Компанія Ваговимірювальні Системи» за період з 26.09.2023 по 30.01.2024 за порушення Покупцем встановлених в п.п. 2.3.2., 2.3.3. Договору строків сплати за кожен день прострочення в загальній сумі 10 891,11 грн, а позовні вимоги в цій частині таким, що підлягають до задоволення.

Відхиляються, при цьому, заперечення відповідача з посиланням на відсутність в матеріалах справи письмового повідомлення Постачальника по факту готовності Устаткування до відвантаження, позаяк сама по собі відсутність такого повідомлення не може нівелювати встановлений в ч. 1 ст. 692 ЦК України обов`язок Покупця оплати товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, що за встановленими у справі обставинами мало місце 01.09.2023 року.

Щодо вимог про стягнення штрафу.

Відповідно до положень п. 6.4. Договору сторонами погоджено, що у випадку не обґрунтованої затримки Покупцем оплати поставленого Устаткування, передбаченої п. 2.3. цього Договору, на термін більш ніж 20 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми невиконаного зобов`язання.

Визнаючись з підставністю позову в частині заявленого позивачем до стягнення штрафу, нарахованого за прострочення оплати товару терміном більш як двадцять календарних днів, суд враховує, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідна правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17, від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17 та від 01 червня 2021 року в справі №910/12876/19.

Судом встановлено, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки Устаткування та надання послуг з його встановлення, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови Договору, підписавши його та передбачивши, окрім нарахування пені за прострочення оплати товару відповідно до п. 6.4. Договору, також і штраф у випадку, якщо термін прострочення оплати триває більше 20 календарних днів.

Доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов`язань надано не було, протоколу розбіжностей стосовно застосування до Покупця відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій у разі порушення договірних зобов`язань, передбачених розділом 2 Договору, сторони не склали, тож дійшли висновку про можливість стягнення і пені, і штрафу, вказавши про різні види відповідальності, передбачені умовами Договору.

З урахуванням викладеного, суд вважає правомірним та обґрунтованим нарахування Відповідачу за затримку оплати на строк більше 20 календарних днів штрафу згідно з п. 6.4. Договору, а відтак, з огляду на встановлений судом розмір прострочення (94 300,00 грн), штраф за п. 6.4. Договору становить 9430,00 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Даючи оцінку клопотанню відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу, суд враховує наступне.

Як підставу поданого суду клопотання відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, таких як загальнодержавна ситуація в Україні, воєнний стан, продовольча криза та економічні фактори, що унеможливили своєчасне виконання договірних зобов`язань відповідачем.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб`єкти (постачальник та покупець) та, відповідно, несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

При цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як штрафної санкції за неналежне виконання грошового зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

З врахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, на підставі яких можливо встановити наявність підстав для зменшення нарахованоих позивачем пені та штрафу, а посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин є нічим не обгрунтованим припущенням.

Суд зауважує, що настання форс-мажору не є підставою для зміни умов договору та звільнення від виконання зобов`язання. Навіть, якщо під час війни сторона не може своєчасно виконати свої зобов`язання за договором - це не є підставою для звільнення від відповідальності за таке невиконання.

Посилаючись на форс-мажор як на підставу для звільнення від відповідальності, відповідачу потрібно довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання. Одного лише посилання на наявність форс-мажору (військова агресія російської федерації проти України, інші зазначені відповідачем в клопотанні економічні чинники) недостатньо.

Також, суд констатує, що не є достатнім формальне посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, оскільки суд має досліджувати докази в сукупності.

Відповідна правова позиція наведена і в постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №922/854/21, від 29.06.2023 у справі №922/999/22.

Обставини непереборної сили засвідчуються сертифікатом Торгово-промислової палати України.

Проте, листом від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Поряд з тим, існування листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є автоматичним звільненням від виконання зобов`язань за договором (чи сплати штрафних санкцій) під час воєнного стану. Втім, це може бути підставою від такого звільнення, якщо сторона за Договором доведе, що виключно внаслідок агресії сусідньої держави неможливо було виконати свої зобов`язання.

Однак головне, це те що, наявність форс-мажорних обставин це не амністія, а лише відстрочка від виконання зобов`язання без штрафних санкцій і у разі фактичного доведення цих обставин.

Слід зазначити, що засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є однією з функцій ТПП, затверджених Статутом ТПП України та Законом України «Про торгово-промислові палати України».

Засвідчення форс-мажорних обставин є послугою в розумінні Цивільного кодексу України, яку ТПП надає для фізичних та юридичних осіб.

Звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП України за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є належним доказом їх засвідчення відповідно до законодавства України.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін. У разі судового процесу сертифікат ТПП є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами, і лише в їх сукупності на підставі наданих доказів суд приймає рішення.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин.

Відповідно до регламенту форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб щодо кожного окремого договору, зобов`язання, контракту, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тягар доказування форс-мажорних обставин покладено на заявника, а посилання на лист не буде визнано таким.

Тож сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події «форс-мажору»: подія (форс-мажорна обставина); непередбачуваність обставин; причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань; неможливість виконання і альтернативного виконання.

Суд при цьому зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність на території Закарпатської та Тернопільської областей (як зазначає представник в судовому засіданні), на території яких чи поблизу яких безпосередні бойові дії не ведуться.

Відповідач, при цьому, не надав доказів впливу «загальнодержавної ситуації в Україні», «економічних факторів» чи воєнного стану на діяльність Товариства, як-то доказів зупинення у зв`язку з цим роботи, мобілізації всіх чи частини працівники або керівника товариства, або інших посадових осіб, або що такі особи тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, або все чи частина складу майна Товариства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану, у зв`язку з чим відповідні посилання відповідача відхиляються судом.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, суд констатує, що будь-яких доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру нарахованих відповідачу пені та штрафу ТОВ «Агроцентр Софія» суду не надано, а відтак, з огляду на наведені вище обґрунтування, в задоволенні клопотання відповідача щодо відповідного зменшення належить відмовити.

Щодо 3 % річних та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з поданим суду розрахунком, за порушення відповідачем встановлених в п.п. 2.3.2., 2.3.3. Договору строків сплати, позивачем за період з 26.09.2023 року по 30.01.2024 року нараховано - 3% річних в розмірі 983,70 грн та інфляційні втрати на суму 1898,38 грн.

В той же час, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених вимог в частині нарахованих втрат від інфляції, судом встановлено, що розмір інфляційних за означений позивачем період є більшим та становить 2283,17 грн.

Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем за період з 26.09.2023 року по 30.01.2024 року втрат від інфляції в сумі 1898,38 грн.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку відсотків річних та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування Покупцю 3% річних за період з 26.09.2023 року по 30.01.2024 року в сумі 983,70 грн, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що, як встановлено судом, спір в справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, покладаються судом на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроцентр Софія», у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань за Договором яким спір і доведено до судового розгляду.

В той же час, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зайво сплачений позивачем судовий збір в розмірі 605,60 грн може бути повернутий з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи» в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за його клопотанням.

Крім того, відповідно до поданої суду заяви від 18.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи» просить суд стягнути з відповідача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу відповідно до укладеного між ним та Адвокатом Потаповою О.О. Договору про надання правових (юридичних) послуг №11/12/23 від 11.12.2023 року.

Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, позивач посилається на умови укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи», як Замовника та/або Клієнт та Адвокатом Потаповою О.О., як Виконавцем Договору про надання правових (юридичних) послуг №11/12/23 від 11.12.2023 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. Договору якого Виконавець приймає зобов`язання надати правові (юридичні) послуги Замовник, а останній, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити надані правові (юридичні) послуги Виконавцем на умовах та в строки, що передбачені умовами цього Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору конкретний перелік, вид, строки надання, ціна і загальна вартість послуг узгоджуються Сторонами в спільно підписаних Замовленнях до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

За змістом п.п. 4.1., 4.2. Договору вартість правових послуг, що надаються на умовах цього Договору, визначаються Сторонами в Замовленні відповідно до п. 1.2. Договору. Оплата правових послуг здійснюється Замовником на розрахунковий рахунок Виконавця в національній валюті - гривні, у відповідності з порядком, визначеним у спільно підписаних Сторонами Замовленнях та відповідно до виставленого Виконавцем рахунку.

У підписаному позивачем та Адвокатом Замовленні №2 від 24.01.2024 сторони Договору погодили склад, обсяг та вартість правових послуг пов`язаних з досудовим та судовим врегулюванням спору між позивачем та відповідачем у даній справі щодо стягнення суми заборгованості, пені, штрафу, відсотків річних та втрат від інфляції за Договором №ВВС-К-26216 від 25.08.2023, правовий аналіз документів, підготовку позовної заяви, супроводження розгляду позовної заяви в суді першої інстанції (п.п. 1.1., 1.2. Замовлення №2).

Згідно з Замовленням №2 (п.п. 2.1., 2.2.) загальна вартість наведених послуг є фіксованою, складає 10 000,00 грн та включає в себе:

- правовий аналіз документів;

- підготовка позовної заяви та подання її до суду через ЄСІТС;

- супроводження розгляду позовної заяви у суді першої інстанції із складанням будь-яких необхідних документів (клопотань пояснень), передбачених нормами ГПК України, без обмежень їх кількості;

- отримання наказів та рішення з відміткою про набрання законної сили.

Означена вартість послуг сплачується Замовником у безготівковій формі на рахунок Виконавця протягом 5 банківських днів після набрання рішенням законної сили (п. 2.3. Замовлення №2).

В пункті 3.1. Договору позивач та Адвокат визначили, що здача-приймання наданих правових (юридичних) послуг за цим Договором оформлюється Актом здачі-прийняття наданих послуг, який в силу п.2.4. Замовлення №2 складається після подання всіх заяв по суті справи протягом 30 календарних днів.

29 березня 2024 року відповідний Акт здачі-прийняття наданих послуг за №29032024/1/Акт був підписаний позивачем та Адвокатом, за яким вартість правової допомоги згідно з п.п. 1.1., 1.2. Замовлення №2 становить 10 000,00 грн.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Суд звертається також і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність»

Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) ЄСПЛ також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Також Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу Адвокатом Потаповою О.О. правової допомоги в розмірі 10 000,00 грн, суд, з огляду на подані відповідачем заперечення щодо їх неспівмірності й завищення та керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, приходить до висновку, що такий вид наданої позивачу правової допомоги як: «Правовий аналіз документів» фактично охоплюється та включається в надану адвокатом правничу допомогу з «Підготовки позовної заяви…», позаяк очевидною є неможливість підготовки та написання позовної заяви без вивчення змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору, а доказів надання таких послуг як «Отримання наказів та рішення з відміткою про набрання законної сили» позивачу окремо, поза зв`язком з поданою в даній справі позовною заявою суду не надано.

Суд, при цьому, зважає, що покладенню на відповідача підлягає фактично надана позивачу правнича допомога, тоді як ні наказ, ні рішення з відміткою про набрання законної сили позивачу в даній справі чи його представнику судом не надавався.

Крім того, суд зважає, що «супроводження розгляду позовної заяви у суді першої інстанції..» адвокатом здійснено виключно у формі участі в одному судовому засіданні 23.04.2024 та виконання вимог ухвали від 01.04.2024 про витребування доказів, а необхідність надання позивачем у справі додаткових пояснень від 14.03.2024 (в той час як подання таких пояснення в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України судом не пропонувалося, заявами по суті справи є позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву) позивачем не обґрунтована.

Також, суд зважає, що позивачем не надано суду доказів надання адвокатом визначеної в п. 1.1. Замовлення №2 правничої допомоги щодо досудового врегулювання спору саме Адвокатом Потаповою О.О., позаяк долучена до позовної заяви претензія-вимога №174/23 датована 19.12.2023, тоді як саме Замовлення №2 до Договору сторонами укладено лише 24.01.2024 року.

Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, пропорційним часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 5000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, яка є необхідною, неминучою та пов`язаною саме з розглядом даної справи, співмірною, обґрунтованою і підтвердженою документально - «Підготовка позовної заяви…», «Супроводження розгляду..» (в частині підготовки клопотання від 04.04.2024 та участі в судовому засіданні 23.04.2024), а витрати позивача в цій части підлягають розподілу між сторонами.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ч.ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судові витрати позивача на професійну правничу допомогу в підтвердженому судом розмірі 5000,00 грн, враховуючи, що, як встановлено судом, спір в справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, покладаються судом на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроцентр Софія».

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 126, 129, 221, 231, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр Софія» (89676, с. Барбово Мукачівського району Закарпатської області, вул. Зелена, буд. 16, код ЄДРПОУ 41609414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи» (49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 29, офіс 416, код ЄДРПОУ 36495890) 10 891,11 грн (десять тисяч вісімсот дев`яносто одну гривню 11 копійок) пені, 9430,00 грн (дев`ять тисяч чотириста тридцять гривень 00 копійок) штрафу, 983,70 грн (дев`ятсот вісімдесят три гривні 70 копійок) - 3% річних, 1898,38 грн (одну тисячу вісімсот дев`яносто вісім гривень 38 копійок) втрат від інфляції, 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору та 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр Софія» 94 300,00 грн заборгованості - закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

4. В задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ваговимірювальні Системи» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр Софія» 5000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 24 квітня 2024 року.

Суддя Лучко Р.М.