Рішення

від 23.04.2024 по справі 910/16121/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2024Справа № 910/16121/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантік-Агро" (вул. Героїв Небесної Сотні, 7А, м. Біла Церква, Київська область, Білоцерківський р-н, 09117)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдинг" (вул. Хмельницького Богдана, 30/10, кв. 2а, м. Київ, 01054)

про стягнення 224623,71 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантік-Агро" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдинг" про стягнення 224 623,71 грн., а саме 214 873,32 грн. боргу, 7 596,76 грн. неустойки (пені), 1 079,27 грн. процентів річних, 1 074,36 грн. втрат від інфляції, витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки сільськогосподарської продукції № 82554 від 09.08.2023 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/16121/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.10.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Хмельницького Богдана, 30/10, кв. 2а, м. Київ, 01054, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/16121/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 26.10.2023 року поштового відправлення № 0600054554076 відповідачу.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 19.10.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдинг" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 09.08.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантік-Агро" (позивач у справі, продавець, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Явкино Холдинг» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції №82554 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію (далі - товар).

Розділами 1 - 10 Договору сторони узгодили предмет договору, якість товару, кількість, ціну та вартість товару, термін та умови поставки, порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини та порядок вирішення спорів, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 9.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023 року, а в частині зобов`язань, що виникли до цієї дати - до повного їх виконання відповідними сторонами.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печаткою сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як визначено умовами пункту 1.2 Договору найменування та загальна кількість товару, що поставляється за даним договором, визначається сторонами у специфікації, що додається до договору та є його невід`ємною частиною.

Так, сторонами було узгоджено та підписано Специфікацію №1 до Договору, копія якої наявна в матеріалах справи, згідно умов якої постачанню підлягає: пшениця 4 класу у кількості 55 т. 157 кг. тон, за ціною 5410,65 грн. за тону, загальною вартістю 298 435,16 грн. з ПДВ.

Відповідно до пункту 4.1 Договору умови поставки товару будуть визначені сторонами у специфікації до Договору на відповідну партію товару. Поставка товару може здійснюватися на умовах EXW, FCA, CPT (в розумінні Інкотермс-2010).

Поставка товару здійснюється окремими частинами (партіями) автомобільним транспортом (пункт 4.2 Договору).

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що граничний строк поставки товару узгоджується сторонами у Специфікації.

Зокрема, у пункті 3 Специфікації №1 сторони погодили умови поставки товару - СРТ (в розумінні Інкотермс 2010) за адресою: Київська область, Білоцерківський район, смт Гребінки, вул. Індустріальна 3.

За умовами пункту 4 Специфікації №1 строк поставки товару - до 09 серпня 2023 року включно.

Відповідно до пункту 4.8 Договору для підтвердження поставки Продавцем надаються наступні документи: рахунок-фактура на товар, що поставляється за договором із зазначенням кількості товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати; видаткова накладна на товар; податкова накладна, виписана на товар та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, у відповідності до діючого законодавства України; товарно-транспортні накладні, що оформлені відповідно до чинного законодавства України.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем у серпні 2023 року було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдінг", а відповідачем прийнято передбачений Договором товар - пшеницю 4 класу у кількості 55,157 тон на загальну суму 298 435,16 грн., що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін видатковою накладною №24 від 09.08.2023 року на суму 298 435,16 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

При цьому, що факт отримання товару відповідачем підтверджується відбитками печаток сторін та підписами на видатковій накладній представників постачальника ТОВ "Атлантік-Агро" та покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Явкино-Холдинг".

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до пункту 2.1 Договору базисні показники якості товару, який є предметом даного Договору, встановлюються Специфікацією.

Пунктом 2 Специфікації №1 передбачено, що якість товару, що поставляється за Договором, має відповідати наступним базисним показникам: натура - не менше 720 г/л, вологість - максимально 14%, сміттєва домішка - не більше 2%, зернова домішка - не більше 15%, зерно пошкоджене клопом - максимально 10%, інші показники якості товару - відповідно до ДСТУ 3769-98.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 2.4 Договору у разі поставки товару, якісні показники якого не відповідають базисним показникам та/або нормам ДСТУ, визначеним у специфікації, можливість приймання відповідної партії товару з такими якісними показниками та ціна такого товару узгоджується сторонами додатково, шляхом підписання акту перерахунку ціни, у якому будуть відображені фактичні якісні показники товару та відповідно сформована на нього ціна. Ціна товару зменшується на кількість відсотків, яка відповідає різниці між фактичними показниками якості товару та базисними показниками, визначеними у специфікації, але в будь-якому разі зменшення ціни не повинно бути менше суми затрат, понесених покупцем, у зв`язку із доведенням товару до базисних показників якості та/або нормам ДСТУ.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність якісних показників товару базисним показникам або нормам ДСТУ, ознак псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантік-Агро" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдинг", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечуються.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 3.1 Договору кількість та ціна товару, що поставляється за даним Договором, встановлюється Специфікацією. Ціна товару може змінюватися відповідно до пункту 2.4 даного Договору.

За умовами Специфікації №1 ціна товару (пшениці) становить 5 410,65 грн. за тону. Загальна ціна Договору складає 298 435,16 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з пунктом 5.1 Договору якщо інші умови оплати не погодженні сторонами у Додатковій угоді, Покупець здійснює оплату товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості Товару на поточний рахунок продавця в наступному порядку:

- 86 % вартості товару сплачується покупцем протягом 3-х робочих днів з дати поставки товару, визначення фактичної кількості та якості поставленого товару згідно умов цього договору, підписання сторонами специфікації до договору, а також після отримання від Продавця рахунку-фактури на товар та підписаної видаткової накладної;

- 14 % вартості товару сплачується покупцем протягом 3-х робочих днів після здійснення Продавцем реєстрації податкової накладної та отримання Покупцем суми бюджетного відшкодування ПДВ по взаємовідносинам з Продавцем в рамках виконання даного Договору, відповідно до порядку, визначеного ст. 200 Податкового кодексу України. Якщо за результатами перевірки контролюючим органом буде відмовлено Покупцю у отриманні бюджетного відшкодування ПДВ по взаємовідносинах з Продавцем, 14% вартості товару не сплачується до моменту отримання бюджетного відшкодування.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Отже, за умовами пункту 5.1 Договору сторони погодили, що повний розрахунок за поставлений товар (100%) покупець здійснює протягом 3-х робочих днів після здійснення продавцем реєстрації податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також перевірки покупцем правильності такої реєстрації щодо відповідної податкової накладної продавцем, за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.

Судом встановлено згідно наданих позивачем доказів, що на виконання вимог пункту 5.1 Договору позивачем за фактом поставки товару було складено та зареєстровано в ЄРПН податкову накладну № 25 від 09.08.2023 року на суму 298 435,16 грн., що підтверджується копією квитанції про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН від 24.08.2023 року № 9215517109.

Також, як свідчать матеріали справи, позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №13 від 09.08.2023 року на суму 298 435,16 грн. за Договором поставки сільськогосподарської продукції №82554 від 09.08.2023 року.

Отже, за висновками суду, відповідно до положень пункту 5.1 Договору відповідач з урахуванням дати поставки мав сплатити 86% вартості поставленого за видатковою накладною №24 від 09.08.2023 року товару, що складає 256 654,24 грн., у строк до 14.08.2023 року; в свою чергу, останнім днем повного розрахунку відповідача за поставлений товар на суму 298 435,16 грн. за податковою накладною №25 від 09.08.2023 року, яка зареєстрована в ЄРПН 24.08.2023 року, є 29.08.2023 року.

Таким чином, підписання покупцем - ТОВ "Явкино Холдинг" вищенаведеної видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідною зареєстрованою у ЄРПН податковою накладною є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов`язання щодо оплати вартості товару на суму 298 435,16 грн. не виконав, частково сплативши на користь позивача 30.08.2023 року грошові кошти у розмірі 41 780,92 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою АТ ОТП Банк по рахунку ТОВ "Атлантік-Агро" за 30.08.2023 року, отже, залишок неоплаченого ТОВ "Явкино Холдинг" товару за Договором складає 256 654,24 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв`язку з невиконанням зобов`язань з повної оплати товару та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №26 від 13.09.2023 року на суму 256 654,24 грн., в якій вимагав від ТОВ "Явкино Холдинг" здійснити погашення заборгованості за Договором.

Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача та її отримання останнім 22.09.2023 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 13.09.2023 року, фіскального чеку від 13.09.2023 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0911712461104.

Водночас, позивач у позовній заяві зазначає, що оскільки відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов`язання щодо оплати товару в частині 86% його вартості, яка становить 256 654,24 грн., на протязі 3-х робочих днів з дати поставки товару виконав частково на суму 41 780,92 грн., заборгованість ТОВ "Явкино Холдинг" за Договором в частині оплати 86% поставленого позивачем товару становить 214 873,32 грн. (256 654,24 грн. - 41 780,92 грн.).

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар в частині сплати 86% його вартості у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдинг" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 214 873,32 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

При цьому суд наголошує, що формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 ГПК України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, враховуючи зміст позовної заяви та заявлених вимог заборгованість відповідача щодо оплати решти 14% вартості поставленого позивачем за Договором товару у сумі 41 780,95 грн. не є предметом позовних вимог, відтак, судом у відповідній частині обставини здійснення оплати за Договором не досліджуються.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки сільськогосподарської продукції №82554 від 09.08.2023 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

За таких обставин та враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати заявлених до стягнення 86% вартості поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товар підлягають задоволенню в сумі 214 873,32 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 6.5 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов цього договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі пункту 6.5 Договору пеню в сумі 7 596,76 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 079,27 грн. процентів річних та 1 074,36 грн. інфляційних втрат за загальний період з 15.08.2023 - 11.10.2023 року, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що пеня та проценти річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені та процентів річних.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.

У той же час, із наданого позивачем розрахунку пені та процентів річних судом встановлено, що останні були нараховані з урахуванням дня, в який відбулася часткова оплата поставленого товару згідно накладної (30.08.2023 року), що суперечить нормам чинного законодавства.

За висновками суду, день фактичного виконання не може включатися до часу прострочення виконання зобов`язання при здійсненні розрахунку розміру пені та процентів річних, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) зобов`язання з оплати товару, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення фактичної оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені та процентів, за 24 години цього дня, позаяк нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення.

Отже, виходячи з правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду та від 08.05.2019 року у справі № 910/9078/18, враховуючи встановлені судом обставини виконання зобов`язання з часткової оплати товару 30.08.2023 року, що підтверджується випискою банку, суд дійшов висновку про те, що день фактичної оплати частини товару покупцем не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось зобов`язання - днем прострочення зобов`язання, відтак нарахування за суму бору 256 654,24 грн. (86% вартості поставленого товару) мають здійснюватися за період 15.08.2023 року - 29.08.2023 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені становить 7442,08 грн. та процентів річних 1058,17 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 7442,08 грн. пені та 1058,17 грн. процентів річних.

Також за результатами перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 1074,36 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн., то суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору №99/Г про надання правничої допомоги від 08.09.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантік-Агро" (клієнт, позивач у праві) та Адвокатським об`єднанням "Компаньйони та партнери" (об`єднання); копію Акта про надання правничої допомоги від 11.10.2023 року на суму 5 000,00 грн; ордер на надання правової допомоги серія АІ №1476896 від 08.09.2023 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №7118/10 від 19.10.2018 року на ім`я Шаблій Юлії Олександрівни; копію рахунку-фактури №99/Г-1 від 11.10.2023 року на суму 5 000,00 грн. та копію платіжної інструкції №1328 від 12.10.2023 року на суму 5 000,00 грн.

За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/16121/23, склала 5 000,00 грн.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно з Договором №99/Г про надання правничої допомоги від 08.09.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантік-Агро" (клієнт, позивач у праві) та Адвокатським об`єднанням "Компаньйон та партнери" (об`єднання), Клієнт доручає, а Об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати Клієнту правничу допомогу у спорі, пов`язаному зі стягненням заборгованості з ТОВ "Явкино Холдинг" за договором поставки сільськогосподарської продукції №82554 від 09.08.2023 року; підготовку претензії, підготовку та подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за договором поставки; підготовку інших процесуальних документів та представництво інтересів Клієнта в якості представника в суді першої інстанції у такій справі, з усіма процесуальними правами та обов`язками, передбаченими чинним законодавством України, без будь-яких обмежень, з правом підпису (пункт 1 договору).

Відповідно до пункту 8 договору вартість послуг за надання правничої допомоги за даним договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 5 000,00 грн.

Згідно з пунктом 10 договору закінчення надання правничої допомоги за даним договором оформлюється актом про надання правничої допомоги, що підписується сторонами.

Відповідно до Акту про надання правничої допомоги від 11.10.2023 року, підписаного позивачем та об`єднанням без зауважень, Об`єднання надало, а Клієнт отримав та прийняв правничу допомогу у спорі, пов`язаному зі стягненням заборгованості з ТОВ "Явкино Холдинг" за договором поставки сільськогосподарської продукції №82554 від 09.08.2023 року, підготовку претензії, підготовку та подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за договором поставки; підготовку інших процесуальних документів та представництво інтересів Клієнта в якості представника в суді першої інстанції у такій справі, з усіма процесуальними правами та обов`язками, передбаченими чинним законодавством України, без будь-яких обмежень, з правом підпису (за необхідності).

Загальна вартість наданої правничої допомоги за договором від 08.09.2023 року №99/Г склала 5000,00 грн., що сплачена Клієнтом відповідно до умов договору.

При цьому позивачем на підтвердження оплати наданих послуг Об`єднання надано копію платіжної інструкції №1328 від 12.10.2023 року про оплату правничої допомоги згідно рахунку №99/Г-1 від 11.10.2022 року на загальну суму 5 000,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд зазначає, що визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

При цьому судом враховано, що заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн. позивачем сплачені в повному обсязі, факт їх оплати належним чином підтверджено матеріалами справи.

Додатково судом взято до уваги правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акт про надання правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу і висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 4996,09 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Явкино Холдинг" (вул. Хмельницького Богдана, 30/10, кв. 2а, м. Київ, 01054, код ЄДРПОУ 43877851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантік-Агро" (вул. Героїв Небесної Сотні, 7А, м. Біла Церква, Київська область, Білоцерківський р-н, 09117, код ЄДРПОУ 41854992) 214 873 (двісті чотирнадцять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 32 коп. основного боргу, 7 442 (сім тисяч чотириста сорок дві) грн. 08 коп. пені, 1058 (одну тисячу п`ятдесят вісім) грн. 17 коп. процентів річних, 1 074 (одну тисячу сімдесят чотири) грн. 36 коп. інфляційних втрат, 4996 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто шість) грн. 09 коп. втрат на правничу допомогу та 3 366 (три тисячі триста шістдесят шість) грн. 72 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 квітня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон