Рішення

від 24.04.2024 по справі 910/1933/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2024Справа № 910/1933/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУТІК КИЇВСЬКОЇ НЕРУХОМОСТІ"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША"

про стягнення 69 955,13 грн,

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Патрікеєва Т.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУТІК КИЇВСЬКОЇ НЕРУХОМОСТІ" (далі - позивач, ТОВ "БКН") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША" (далі - відповідач, ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША", ОСББ) про стягнення 69 955,13 грн, з яких: 68 329,00 грн основного боргу, 1 098,94 грн інфляційних нарахувань, 527,19 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення загальних зборів ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША", оформлені протоколом № 3 від 12.04.2018, на підставі яких позивач перерахував відповідачу грошову суму у загальному розмірі 68 329,00 грн, - визнані судом недійсними (рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі 910/3337/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 у справі 910/3337/23). Позивачем 30.10.2023 було направлено відповідачу вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 68 329,00 грн у строк до 14.11.2023, проте така вимога залишена відповідачем без задоволення, грошові кошти не повернуто позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 позовну заяву ТОВ "БКН" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1933/24, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/1933/24.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем на електронні кабінети ухвали Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 про відкриття провадження у справі № 910/1933/24.

04.03.2024 в системі "Електронний суд" відповідачем сформований та зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову. Відповідно до поданого відзиву, відповідач також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 5 000,00 грн.

12.03.2024 в системі "Електронний суд" позивачем сформована та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив, з викладеними у ній поясненнями, міркуваннями та аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті спору та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША" здійснює управління багатоквартирним будинком №18 по вул. Кожум`яцькій у м. Києві, що підтверджується Статутом ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША" (далі - Статут).

Протоколом Загальних зборів ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША" №3, складеним 12.04.2018 (далі - Протокол), були прийняті, зокрема, такі рішення:

- затвердження кошторису ремонту вхідної групи під`їзду ОСББ в сумі 207 600 грн (питання 2);

- затвердження кошторису ремонту під`їзду ОСББ в сумі 121 005 грн (питання 3);

- затвердження кошторису ремонту покрівлі ОСББ в сумі 27 757 грн; доручення правлінню ОСББ використати кошти резервного фонду на покриття витрат ремонтних робіт покрівлі ОСББ (питання 4);

- затвердження кошторису відеоспостереження та контролю доступу ОСББ в сумі 33 000 грн, з яких 8 000 грн - це встановлення системи доступу ОСББ, а 25 000 грн - це встановлення системи відео спостереження (питання 5);

- затвердження розміру одноразового внеску (на витрати згідно з кошторисами № 1, 2, 4, що є додатками до цього протоколу), для власників квартир та житлових приміщень, що знаходяться за адресою: вул. Кожум`яцька, буд. 18, м. Київ , які користуються під`їздом особисто: для власників квартир №1 в сумі 39 724 грн, №2 в сумі 25 834 грн, №3 в сумі 38 998 грн, №4 в сумі 24 877 грн., №5-6 в сумі 66 877 грн, №7 в сумі 77 270 грн, №8 в сумі 48 632 грн і для власників нежитлових приміщень, група приміщень №20 (в літ. А) в сумі 24 547 грн, група приміщень №21 (в літ. А) («Мезонін») в сумі 14 874 грн, що в співвідношенні до вартості за 1 кв.м. складає 329,93 грн (питання 8).

На підставі вказаних рішень Загальних зборів ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША", позивачем, як власником нежитлового приміщення №21 (група приміщень №21 (в літ. А) в житловому будинку за адресою: вул. Кожум`яцька, буд. 18, м. Київ, та як одним із співвласників утвореного ОСББ, було перераховано на банківський рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 68 329,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №6691 від 24.04.2019, №6799 від 22.05.2019, №6811 від 27.05.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023, у справі №910/3337/23 позовні вимоги ТОВ "БКН" до ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША" про визнання частково недійсним рішення загальних зборів задоволено повністю. Визнано частково недійсним рішення загальних зборів ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША", оформлене протоколом загальних зборів №3 від 12.04.2018, в частині таких питань: - "Затвердження кошторису ремонту вхідної групи під`їзду Об`єднання" (питання 2); - "Затвердження кошторису ремонту під`їзду Об`єднання" (питання 3); - "Затвердження кошторису ремонту покрівлі Об`єднання" (питання 4); - "Затвердження кошторису відео спостереження та контролю доступу Об`єднання" (питання 5); - "Вирішення питання дольової участі в ремонтах, які перевищують бюджетні надходження до ОСББ" (питання 8).

30.10.2023 позивачем було направлено на офіційну електронну адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 68 329,00 грн у строк до 14.11.2023.

Відповіді на вимогу позивача відповідач не надав, грошові кошти у розмірі 68 329,00 грн не повернув.

Отже, враховуючи факт визнання недійсним рішення Загальних зборів, оформлене Протоколом №3 від 12.04.2018 (питання №2-5, 8), позивач вважає, що відповідач безпідставно зберігає грошові кошти, що належать позивачу та які мають бути йому повернені, тому позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача 68 329,00 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач (ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША") проти позову заперечував повністю з огляду на таке:

- всі отримані від позивача кошти були використані відповідачем для утримання, здійснення ремонту будинку, що підтверджується Актами здачі-приймання виконаних робіт/послуг №6, 7, 8, 9, 10, 11, 16 та Актами надання послуг №151, 755, 1004;

- визнання недійсним рішення про встановлення відповідних внесків не звільняє власників квартир від виконання їхніх обов`язків щодо належного утримання будинку та прибудинкової території, сплати коштів за отримані послуги, а також оплати інших платежів, передбачених законом і статутними документами;

- позивач фактично просить звільнити його від оплати отриманих послуг з утримання будинку та прибудинкової території, хоча законодавство не передбачає такого звільнення;

- вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних є похідними від основної вимоги про стягнення грошових коштів, відтак, при відмові у задоволенні основної вимоги про стягнення грошових коштів не підлягають задоволенню і похідні вимоги.

Позивач (ТОВ "БКН") у відповіді на відзив на позовну заяву зазначив, що:

- відповідачем були проведені Загальні збори, на яких були прийняті рішення про визначення переліку та розміру внесків і платежів з порушенням вимог чинного законодавства України та Статуту, у зв`язку з чим зазначені рішення визнані судом недійсними;

- у своєму позові позивач не просить суд стягнути з відповідача гроші, які були сплачені за послуги на утримання будинку та прибудинкової території, таким чином твердження відповідача, що ТОВ "БКН" фактично просить звільнити його від оплати отриманих послуг - безпідставне;

- відповідно до постанов Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/715/17, від 17.07.2018 у справі №916/2386/17 рішення Загальних Зборів, які визнані судом недійсними, не породжують правових наслідків із дня їх прийняття, з огляду на це, грошові кошти з моменту їх отримання відповідачем вважаються набутими без достатніх правових підстав.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 68 329,00 грн основного боргу, 1 098,94 грн інфляційних втрат та 527,19 грн 3 % річних за період з 15.11.2023 по 16.02.2024, у зв`язку з неповерненням відповідачем безпідставно набутих грошових коштів, що були перераховані позивачем на банківський рахунок відповідача на підставі рішень Загальних зборів, оформлених Протоколом №3 від 12.04.2018 (питання №2-5, 8), які були визнані недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023, у справі №910/3337/23.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; інші юридичні факти (ч. 2). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. 4).

Правовідносини сторін щодо сплати одноразових внесків згідно Протоколу №3 від 12.04.2018 регулювались Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та Статутом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено:

об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна;

співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Згідно з ч. 9 ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Стаття 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначає обов`язки співвласника, серед яких є обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Частини 1, 2, 3 статті 23 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачають, що утримання і ремонт приміщень, які перебувають у власності, здійснюються відповідно до законодавства України; власник квартири та / або нежитлового приміщення зобов`язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Згідно з п.п. 7, 8 п.3.2 Статуту, виключною компетенцією Загальних зборів співвласників є: визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; прийняття рішення про реконструкцію та ремонт багатоквартирного будинку або про зведення господарських споруд.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/3337/23 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, відтак факт недійсності рішення загальних зборів ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША", оформлене Протоколом Загальних зборів №3 від 12.04.2018, в частині питань №2-5, 8 підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/3337/23, яке набрало законної сили 23.10.2023.

Отже, рішення загальних зборів ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША", оформлене протоколом загальних зборів №3 від 12.04.2018, в частині питань №2-5, 8, на підставі якого позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 68 329,00 грн, визнано судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відтак, в силу положень частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, визнане судом недійсним рішення загальних зборів ОСББ "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША", оформлене протоколом загальних зборів №3 від 12.04.2018, в частині питань №2-5, 8 є недійсним з моменту його вчинення (12.04.2018).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абз. 1). У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз. 2).

Судом встановлено, що позивачем на банківський рахунок позивача було перераховано грошові кошти у загальному розмірі 68 329,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями, а саме:

- платіжна інструкція №6691 від 24.04.2019 на суму 12 273,50 грн із призначенням платежу «одноразовий внесок зг. Кошторисів Протокол №3 від 12.04.2018р. вул. Кожум`яцька, 18 зг. рах № СФ-0000129 від 26.04.2019 р. без ПДВ;

- платіжна інструкція №6799 від 22.05.2019 на суму 48 632,00 грн із призначенням платежу «одноразовий внесок вул. Кожум`яцька, кв.8 згідно Протоколу №3 від 12.04.18р. та р/ф № СФ-0000128 від 26.04.2019 р. без ПДВ;

- платіжна інструкція №6811 від 27.05.2019 на суму 7 423,50 грн із призначенням платежу «одноразовий внесок згідно кошторисів Протокол №3 від 12.04.18р. згідно рах/ф № СФ-0000130 від 26.04.2018 р. без ПДВ.

Оскільки, рішення Загальних зборів, оформлене Протоколом №3 від 12.04.2018, на підставі якого були перераховані позивачем на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 68 329,00 грн, є недійсним (в частині питань №2-5,8), то правові підстави для утримання даних грошових коштів у відповідача відсутні.

Статтею 1212 ЦК України (глава 83 ЦК України) врегульовано випадки набуття, збереження майна без достатніх правових підстав.

Згідно з приписів статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2).

Отже, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі № 915/517/21 відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Судом враховано висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо заявлених на підставі статті 1212 ЦК України позовних вимог та належності (ефективності) обраного позивачем способу захисту, викладені у постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22:

48. За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього. Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункти 45, 46), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 54)).

49. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

50. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.92.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Це означає, що захист має бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

51. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

52. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею статті 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

53. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52)).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази у сукупності, суд доходить висновку, що станом на час розгляду даного спору відсутні правові підстави перебування у відповідача сплачених позивачем коштів у вигляді одноразових внесків у сумі 68 329,00 грн, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України, а відтак відповідач зобов`язаний повернути позивачу сплачені останнім кошти одноразових внесків у сумі 68 329,00 грн в силу приписів частини 1 статті 1212 ЦК України.

З огляду на наведене, судом відхиляються як безпідставні твердження відповідача про відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України у даному випадку, а також про те, що сплачені позивачем грошові кошти за надані та спожиті послуги/роботи по утриманню будинку, здійснений ремонт будинку не підлягають стягненню, навіть при скасуванні рішень про встановлення таких внесків.

Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага (ч. 1 ст. 177 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З огляду на наведене, суд доходить до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 68 329,00 грн підлягають задоволенню повністю.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1 098,94 грн та 3% річних у розмірі 527,19 грн за період з 15.11.2023 до 16.02.2024.

Враховуючи вимогу позивача про повернення безпідставно набутих грошових коштів від 30.10.2023, кошти у сумі 68 329,00 грн знаходяться у відповідача безпідставно з 15.11.2023.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Суд, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, встановив, що зазначені розрахунки є арифметично вірними, отже суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 527,19 грн 3 % річних та 1 098,94 грн інфляційних втрат.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для повного задоволення позову не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який становить 5 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 3 028,00 грн покладається на відповідача.

Станом на час розгляду справи відповідачем не подано доказів на підтвердження адвокатських витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ВОЗДВИЖЕНСЬКА РАТУША" (Україна, 04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОЖУМ`ЯЦЬКА, будинок 18; код ЄДРПОУ 41613352) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУТІК КИЇВСЬКОЇ НЕРУХОМОСТІ" (Україна, 04209, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЛЕБЕДИНСЬКА, будинок 6; код ЄДРПОУ 34679708) 68 329,00 грн (шістдесят вісім тисяч триста двадцять дев`ять гривень 00 коп.) основного боргу, 527,19 грн (п`ятсот двадцять сім гривень 19 коп.) 3 % річних, 1 098,94 грн (одну тисячу дев`яносто вісім гривень 94 коп.) інфляційних втрат та 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 24.04.2024.

Суддя Оксана ГУМЕГА