Рішення

від 23.04.2024 по справі 922/13/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/13/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус", м. Харків про стягнення 228 206,08 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", звернувся до Господарського суду Харківської області 01 січня 2024 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус" (надалі - Відповідач) заборгованість за договором оренди нерухомого майна № БМЕС-01/73ВУМ від 17.03.2021 р. у розмірі 228 206,08 грн (де: - основного боргу 161 146,90 грн; - пеня - 52 680,93 грн; - штрафу 4 834,41 грн; - інфляційних збитків 6 330,64 грн; - 3 % річних від суми заборгованості - 3 214,02 грн), а також суму судового збору у розмірі 3 423,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку Відповідача грошових зобов`язань за договором оренди.

Судом було постановлено ухвалу від 08.01.2024 щодо залишення позову без руху та встановлено позивачу строк в 10 днів з дня вручення цієї ухвали, на усунення недоліків позовної заяви шляхом реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі). Про усунення недоліків позовної заяви повідомити суд у строк, установлений для усунення недоліків.

Як вбачається з наданих доказів (вх. №1064) та підтверджується відповідною інформацією про наявність у Позивача електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 відкрито провадження у справі № 922/13/24, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на юридичну адресу Відповідача направлено відповідну ухвалу.

Також, відповідно до вимог ст. 122 ГПК України офіційно оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії в порядку ч. 2-4 ст. 120 та ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено учасникам справи в електронному вигляді до наявних у них зареєстрованих електронних кабінетів в підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС.

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ,С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто) суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідачем надано до суду відзив (вх. №2687) у якому просить суд зменшити розмір пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3 % річних нарахованих Позивачем на 100 відсотків, а також відмовити в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» про стягнення коштів в повному обсязі. Свої заперечення обґрунтовує тим, що Договір оренди нерухомого майна № БМЕС-01/73-ВУМ від 17.03.2021, стосовно отримання в оренду частини шляху підвищеного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції Харків-Балашовський за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, б. 114.

Як зазначає Відповідач, дане майно, у відповідності до Довідки про балансову належність від 18.10.2023 р. № БМЕС Д-3-11/600 є власності держави в особі АТ «Українська залізниця» та входить до майна, внесеного до статутного капіталу.

Таким чином, Відповідач вказує, що є орендарем державного майна, а отже застосовується у даних правовідносинах Постанова КМУ від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» щодо звільнення його від сплати оренди.

Також, Відповідач посилається на обставини, що на його думку звільняють його від сплати за договором оренди, зазначаючи, що дане майно не використовувалось орендоване майно за призначенням з причин, які не залежали від його волі, оскільки є загальновідомі обставини, які обґрунтованим та доведеним належними доказами посилаючись на Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Відповідач у своє відзиві вказує, що предметом його діяльності є торгівля сіллю, де постачальниками солі на були лише два підприємства - ТОВ «Слов`янська сіль» (смт. Райгородок) та ТОВ «Бахмут Сіль» (м. Бахмут). Обидва постачальника знаходяться на території Донецької області та з 24.02.2022 припинили постачання товару.

Своє становище Відповідач обґрунтовує відсутністю поставок, надаючи в підтвердження лист РФ «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 25.12.2023 стосовно прибуття, за період з 24.02.2022 по дату надання відповіді на адвокатський запит, 11.04.2022 лише одного вагону № 24626517.

На думку Відповідача зазначені обставини, а також норми чинного законодавства є підставами для звільнення його з 24.02.2022 не лише від обов`язку вносити орендну плату, а також і від відповідальності (штрафних санкцій) за невиконання вказаних зобов`язань.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, 17 березня 2021 року між АТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт на експлуатації будівель і споруд» (надалі Позивач) в якості Орендодавця був укладений договір оренди нерухомого майна № БМЕС-01/73 ВУМ (надалі Договір) із Орендарем ТОВ «СОЛАРУС» (надалі Відповідач), відповідно до якого (п. 1.1.) Орендарю за Актом приймання-передачі майна передано в строкове платне користування частину шляху підвищеного контейнерного майданчика 17 (площею 200,00 кв.м.) шляху вантажного двору станції Харків-Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114, загальною площею 1 475,00 кв. м. (надалі Майно).

Відповідно до п. 11.1 Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженим представниками Сторін і скріплення їх підписів відбитками печаток Сторін (за наявності) і діє до 12.03.2024 р., та у будь-якому разі до повного виконання Сторонам своїх зобов`язань. Пунктом 3.9. Договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Орендаря від обов`язку виконання перед Орендодавцем всіх грошових зобов`язань за цим Договором, враховуючи і відповідальність за порушення умов Договору. Майно вважається повернутим Орендодавцю з дати підписання уповноваженими представниками Сторін Акта приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця та скріплення печатками (у разі наявності) згідно п. 2.5. Договору.

Факт передачі майна Орендарю у користування підтверджується Актом приймання-передачі майна від 19.03.2021 р. Відповідно до цього Акту, на виконання умов Договору № БМЕС-01/73-ВУМ від 17.03.2021 р. Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 200,00 кв.м., а саме: частину шляху підвищеного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції Харків-Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114, загальною площею 1475,00 кв. м.

Нарахування Орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном (п. 3.5.-3.6. Договору).

Відповідно до п. 3.3.-3.4. Договору орендна плата нараховується починаючи з дати передачі Майна за Актом приймання-передачі Майна від Орендодавця до Орендаря та сплачується Орендарем щомісяця, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Невиставлення рахунку Орендодавцем не звільняє Орендаря від сплати Орендної плати за Договором. Орендна плата не включає вартість комунальних послуг (послуг з електропостачання, теплопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення), експлуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов`язані з Майном.

Пунктом 3.9. Договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно.

За період з 30.06.2022 р. до 31.07.2023 р. Позивачем було виставлено 18 рахунків на суму 161 146,90 грн. за оренду частини шляху підвищеного контейнерного майданчика, які не були оплачені Відповідачем.

Позивач у позові зазначає, що не спростовується Відповідачем, про вжиття заходів досудового врегулювання спору шляхом направлення Відповідачеві претензії від 29.03.2023 р. № БМЕСД-3-11/176 на суму основного боргу у розмірі 122350,02грн., яку Відповідач не погасив.

З урахуванням положень про відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання обов`язків за Договором (п. 8.2., 8.4., 14.7 Договору) та приписів ст. 625 ЦК України Позивач зазначає, що станом на 01.09.2023 р. заборгованість Відповідача за Договором складає 228 206,08 грн., з яких: основний борг - 161 146,90 грн., пеня 52 680,11 грн., штраф 4 834,41 грн. інфляційні збитки 6 330,64 грн., 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання 3 214,02 грн.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Суд звертає увагу, що між сторонами під час укладення договору оренди нерухомого майна було передбачено певні умови, де кожна із сторін передбачила права та обов`язки.

Так, п. 3.5.-3.6. Договору передбачено, що нарахування Орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном. Відповідно до п. 3.3.-3.4. Договору орендна плата нараховується починаючи з дати передачі Майна за Актом приймання-передачі Майна від Орендодавця до Орендаря та сплачується Орендарем щомісяця, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Невиставлення рахунку Орендодавцем не звільняє Орендаря від сплати Орендної плати за Договором.

Окрім того, пунктом 3.9. Договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно.

Під час звернення до суду з відзивом на позовну заяву, з боку Відповідача не було надано до суду доказів про розірвання договору, повернення майна. Тобто з боку Орендаря не виконані вимоги встановлені договором.

Пунктом 3.9. Договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно.

Приймаючи до уваги те, що Сторонами дія Договору не припинялась, Майно Орендодавцю від Орендаря не повернуто і продовжує перебувати у користуванні Відповідача, Позивач має право для здійснення нарахувань за оренду Майна згідно Договору.

Суд критично ставиться до тверджень Відповідача стосовно звільнення його від сплати оренди по договору з підстав форс-мажору та відсутньої можливості використовувати орендоване приміщення за призначенням оскільки не може продовжувати свою роботу.

Щодо посилання Відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає наступне.

Торгово-промислова палата (ТПП) України у своєму листі від 28.02.2022 р. «…засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Кючовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Стаття 617 Цивільного кодексу України звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Але, сама по собі війна з РФ не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

13 травня 2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Згідно правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 року у справі № 913/20/21, де, зокрема, вказано на те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Так, сторони договору у розділі 10 передбачили ФОРС-МАЖОРНІ ОБСТАВИНИ.

Згідно п. 10.2 Договору сторони у п`ятиденний термін (строк) повинні сповістити одна одну про початок вказаних обставин, що в подальшому має бути підтверджено документом, наданим компетентним органом, але не більше 20 робочих днів з дати виникнення обставин. Строк дії обставин непереборної сили підтверджується документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Суд зазначає, що з боку Відповідача (Орендаря) не надано відповідних доказів повідомлення Орендодавця (Позивача) про неможливість виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили. Відсутні докази Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами Договором в наслідок непереборної сили.

Отже з боку Відповідача не доведено, що за його зверненням до Торгово-промислової палати України отримано сертифікат (відповідь) стосовно того, що введення воєнного стану є форс-мажорні обставини та є об`єктивною неможливістю виконувати свої зобов`язання за договором.

Крім того, відповідно до Листа РФ «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 25.12.2023 у дату 11.04.2022 на частину шляху підвищеного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції «Харків-Балашовський» прибував вагон № 24626517, що разом із фактом не повернення орендованого майна, свідчить про використання орендованого майна.

Неможливість Відповідача виконувати свої зобов`язання за договором з підстав втрат єдиних постачальників, не може бути, на думку суду, об`єктивною причиною звільнення Орендаря (Відповідача) від здійснення оплати за орендовані нежитлові приміщення, чи нездійснення з боку Орендаря звернення до Орендодавця повідомлень, пропозицій щодо укладення додаткових угод чи звернення з заяво про розірвання такого договору.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний підприємницький ризик під час здійснення своєї господарської діяльності щодо результатів такої діяльності.

Щодо обґрунтування Відповідачем своїх заперечень посилаючись на застосування положення постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, суд зазначає наступне.

Згідно п. 13.5. Договору сторони узгодили, що на їх відносини не поширюються норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постаново Кабінету Міністрів України, відповідно, відсутні підстави й застосування до спірних правовідносин положень названої постанови КМУ.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що з боку Відповідача не наведено фактичних обставин та правового обґрунтування звільнення від покладених на нього обов`язків передбачених договором та законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно приписів ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.2. Договору у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим Договором, Орендар сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов`язання.

Згідно з п. 8.4. Договору у разі, якщо на дату сплати Орендної плати заборгованість Орендаря по її сплаті становить загалом більше ніж три місяці, Орендар також зобов`язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості. Відповідно до п. 14.7 Договору, Сторони дійшли згоди, що строк позовної давності, в тому числі з питань відповідальності, відшкодування збитків та щодо стягнення та нарахування штрафних санкцій за цим Договором, складає три роки.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню пені 52 680,11 грн., штрафу 4 834,41 грн., інфляційних збитків 6 330,64 грн., 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання 3 214,02 грн, суд визнає їх обґрунтованими.

Розглянувши заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання Відповідача про зменшення штрафних санкцій та інших нарахувань, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 217 ГК України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст. ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення.

При цьому, суд не може не врахувати таке.

Основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (пені та штрафу) є механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

При цьому ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Наразі існують об`єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені у заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов`язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов`язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (Відповідача).

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на звільнення Відповідача від штрафних санкцій.

Так, суд вважає за доцільне звернути увагу на встановлену правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Вирішуючи питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Об`єднана палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її в конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно й апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивного стану сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому Суд звернув увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора ст. 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Постановою ОП ВС зауважено та викладено таке: "п. 7.45. У зв`язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.".

Суд вважає за доцільне зазначити, що Відповідачем не було доведено настання форс-мажорних обставин та неможливості використання орендованого майна, що б звільнило його від відповідальності за невиконання зобов`язання, в той же час, загальновідомі обставини запровадження в країні військового стану, перебування міста Харкова в прифронтовій зоні, окупація частини територій, на яких перебували суб`єкти господарювання, з діяльністю яких пов`язана основна діяльність відповідача, а також наявний в матеріалах справи лист Регіональній філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 25.12.2023 (згідно якого за весь період оренди до орендованого контейнерного майданчика прибув лише один вагон) свідчать про значно обмежені можливості Відповідача щодо використання орендованого майна.

Отже, враховуючи обставини, які склалися у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, наявної беззаперечної та відкритої інформації, відсутність належного та обґрунтованого пояснення накладення на Відповідача такого розміру пені, суд зазначає про наявність правових підстав для зменшення Відповідачу розміру пені та штрафу на 80%. Таким чином сума пені, яка підлягає стягненню з Відповідача складає 10536,18грн, а сума штрафу - 966,88 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних суд зазначає.

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року у справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого Позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати Позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати Відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо Відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого Позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 у справах № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17.

Згідно з статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані Позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних, суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРУС» (61004, Харківська область, місто Харків, Нетіченська набережна, будинок 14, офіс 7; код ЄДРПОУ 39137548) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» (Україна, 03035, місто Київ, вулиця Льва Толстого, будинок 61; код ЄДРПОУ 41149437) заборгованість за договором оренди нерухомого майна № БМЕС-01/73ВУМ від 17.03.2021 р. у загальному розмірі 182 193,82 грн (де: - основного боргу 161 146,90 грн; - пеня - 10 536,18 грн; - штрафу 966,88 грн; - інфляційних збитків 6 330,64 грн; - 3 % річних від суми заборгованості - 3 214,02 грн), а також суму судового збору у розмірі 2732,10 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 42 144,74 грн. та штрафу в сумі 3 867,52 грн. - відмовити.

Повне рішення складено "23" квітня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін