Постанова

від 23.04.2024 по справі 908/2205/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/2205/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торенерджі Груп",

представник позивача - не з`явився,

відповідач - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,

представник відповідача - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 (головуючий суддя Ващенко Т.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 (головуючий Ткаченко Б.О., судді: Сітайло Л.Г., Сулім В.В.)

у справі № 908/2205/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торенерджі Груп" (далі - Товариство, позивач)

до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Агентство, АРМА)

про визнання недійсною односторонньої відмови від договору та скасування реєстраційних дій.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до суду з позовом до Агентства про визнання недійсною односторонньої відмови від договору управління активами (майном) від 07.05.2021 (далі - Договір), укладеного Товариством та Агентством і (з врахуванням заяви про зміну предмету позову) скасування рішень державних реєстраторів, за якими припинено право позивача на управління майном, переданим за Договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відмова Агентства від Договору, оформлена оголошенням на сайті 21.09.2022, не відповідає вимогам чинного законодавства України та порушує права Товариства.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.11.2022 позовну заяву та додані до неї матеріали передано за встановленою територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано недійсною з моменту вчинення односторонню відмову Агентства від Договору, оформлену: оголошенням https://arma.gov.ua/news/typical/ogoloshennya-pro-pripinennya-rozirvannya-dogovoru, опублікованим 21.09.2022; листом від 03.12.2021 № 9215/6.1-33-21/6; повідомленням від 20.01.2022 № 203/6.1-33-22/6. Визнано незаконними та скасовано рішення/реєстраційні дії, перелік яких наведено у резолютивній частині рішення суду першої інстанції.

Рішення та постанова судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- одностороння відмова від Договору оформлена оголошенням про припинення (розірвання) договору є нікчемною в силу недодержання обов`язковості нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

- з урахуванням наявного в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно арешту, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2021 у справі № 757/63208/21-к, державний реєстратор мав відмовити у проведенні реєстраційних дій.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2023, яке також залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023, заяву Товариства про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Агентства на користь Товариства 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що розмір заявлених Товариством витрат на правову допомогу в сумі 40 000,00 грн є підтвердженим, співрозмірними зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторони.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Агентство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на те, що судами при ухвалені оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які скаржник наводить у касаційній скарзі, щодо застосування статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 19, абзацу другого частини другої статті 21, абзаців другого та третього частини третьої статті 21 Закону України "Про національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", пункту 2 частини першої статті 1044, статей 525, 651, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, також на те, що суд прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; крім того у касаційній скарзі Агентство зазначає про неправомірність присудження витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, оскільки розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді, - при цьому у прохальній частині касаційної скарги Агентство просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Товариством 08.03.2024 подано відзив на касаційну скаргу. Також від Товариства 13.03.2024 надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Товариство 13.03.2024 подало клопотання про відкладення розгляду справи, яке протокольною ухвалою від 14.03.2024 задоволено та відкладено розгляд справи на 13:30 04.04.2024.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.04.2024 № 32.2-01/540 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 908/2205/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Малашенкова Т.М.

Товариство 04.04.2024 подало клопотання про відкладення розгляду справи. Протокольною ухвалою від 04.04.2024 відмовлено у задоволенні вказаного клопотання Товариства.

Також від Товариства 04.04.2024 надійшло клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого відмовлено протокольною ухвалою від 04.04.2024, в силу положень частини другої статті 300 ГПК України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Товариство 04.04.2024 подало (1) клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та (2) клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду.

У зв`язку з необхідністю в ознайомленні з вказаними клопотаннями Товариства, Суд у судовому засіданні протокольною ухвалою задовольнив клопотання Агентства про ознайомлення з вказаними клопотаннями Товариства та відклав розгляд справи на 11:00 23.04.2024.

Від Товариства 22.04.2024 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у задоволенні якого Судом відмовлено протокольною ухвалою від 23.04.2024 у зв`язку з його необґрунтованістю та враховуючи, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а також враховуючи те, що розгляд справи неодноразово відкладався як за клопотанням Товариства про відкладення розгляду справи, так і інших його клопотань пов`язаних з розглядом справи.

Протокольною ухвалою від 23.04.2024 також залишено без розгляду відзив Товариство на касаційну скаргу, з огляду на приписи частини другої статті 118 ГПК України, якою передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, оскільки ухвалою Верховного Суду від 08.02.2024 Товариству було надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 05.03.2024. У свою чергу, Товариством подано відзив лише 08.03.2024. При цьому, відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Водночас Товариством до закінчення вказаного строку не було подано відповідну заяву.

Від АРМА надійшли заперечення на клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду, які протокольною ухвалою від 23.04.2024 долучено до матеріалів справи.

Товариством 22.04.2024 подано клопотання про зупинення розгляду справи, в якому просить зупинити провадження у справі № 908/2205/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 910/5663/22 (910/7708/17); зупинити провадження у справі № 908/2205/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справи № 757/64615/21-ц, у задоволенні якого Судом відмовлено, оскільки у справах, на які Товариство посилається у вказаній заяві та у даній справі правовідносини не є подібними за змістовним критерієм, враховуючи правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 щодо терміну подібні правовідносини", що, у свою чергу, виключає можливість Суду зупинити дане касаційне провадження до закінчення перегляду справ № 908/2205/22 та № 757/64615/21-ц.

Також Судом відмовлено у задоволенні клопотань Товариства (1) про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та (2) про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду у зв`язку з тим, що заявником не обґрунтовано (1) наявність виключної правової проблеми та формування різної правозастосовної практики. Заявник не навів кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в ухвалі від 18.01.2022 у справі № 905/1059/21. Заявником також (2) не наведено інших підстав, які б передбачали передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду чи об`єднаної палати Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду, передбачених статтею 302 ГПК України.

Судом також відмовлено у задоволенні клопотання Товариства про закриття провадження у справі, в якому заявник просив закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, яким передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібним, оскільки Агентство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою не тільки з підстав передбачених пунктом 1 частини другої ГПК України (не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах), а й пунктами 3, 4 частини другої ГПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права та суд прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі).

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.12.2019 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва постановлено ухвалу у справі № 757/67086/19-к, за якою задоволено клопотання прокурора про накладення арешту на майно та накладено арешт на нерухоме майно Перетятько О.Г., перелік якого наведено у резолютивній частині вказаної ухвали суду.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28.12.2020 у справі № 757/57430/20-к нерухоме майно (перелік якого наведено у резолютивній частині ухвали Печерського районного суду міста Києва від 30.12.2019) передане в управління Агентства.

До АРМА 19.01.2021 надійшла ухвала із зверненням Офісу Генерального прокурора від 18.01.2021 № 09/3/2-6816-18 щодо управління майном.

АРМА 11.02.2021 розпочато конкурсний відбір управителя активів та розміщено відповідне оголошення на офіційному вебсайті АРМА.

У березні 2021 року АРМА проведено конкурс з визначення управителя даним майном, переможцем якого визнано Товариство.

Також судами встановлено, що 07.05.2021 Товариством (Управитель) та АРМА (Установник управління) укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Установник управління, у порядку та на умовах, визначених Договором передає Управителеві на строк визначений у пункті 1.2 розділу 1 цього договору, нерухоме майно (далі - Активи) в управління, а Управитель, зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління такими Активами.

Відповідно до пункту 1.1.1 Договору сторони визначити перелік майна, яке передається в управляння позивачу, та ідентифікуючі дані щодо цього майна (адреси, площі, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна).

Згідно з пунктом 1.2 Договору строк управління активами: з моменту передачі Активів, що підтверджується підписанням сторонами акта приймання-передачі активів, до 31.12.2026 або до дня одержання Управителем повідомлення про намір припинення (розірвання) дії Договору у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, набрання законної сили судовими рішеннями про конфіскацію, спеціальну конфіскацію, стягнення Активів в дохід держави в кримінальному провадженні, які перебувають в управління АРМА, або до випадку, визначеного у розділі 6 Договору.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майдибурою О.В. за реєстровим № 4547.

Товариством та АРМА 26.05.2021 підписано відповідні Акти приймання-передачі активів в управління, відповідно до яких Товариству передано відповідне майно в управління.

Право управління Товариства на відповідне майно зареєстроване у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На офіційному вебсайті АРМА 21.09.2022 опубліковано оголошення (https://arma.gov.ua/news/typical/ogoloshennya-pro-pripinennya-rozirvannya-dogovoru) під заголовком "Оголошення про припинення (розірвання) договору", відповідно до якого у зв`язку з невиконанням Товариством умов Договору, укладеного 07.05.2021 щодо передачі в управління майна, переданого в управління АРМА ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28.12.2020 у справі № 757/57430/20-к, Договір припинено (розірвано) з дня опублікування цього оголошення.

Судом встановлено, що у період з 27.03.2023 до 07.04.2023 державними реєстраторами Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради прийнято низку рішень про державну реєстрацію припинення прав позивача на управління майном, переданим в управління відповідно до Договору.

Згідно з витягами з державного реєстру прав, підставою для реєстрації припинення права управління Товариства є:

- Договір, серія та номер: 4547, виданий 07.05.2021;

- лист Агентства від 03.12.2021 № 9215/6.1-33-21/6;

- ухвала Київського апеляційного суду від 06.07.2022 у справі № 757/63078/22-к;

- повідомлення Агентства від 20.01.2022 про розірвання договору управління майном (активами), серія та номер 203/6.1-33-22/6.

У квітні 2023 року Агентство направило до приватного нотаріуса Майдибури О.В. запит про призначення дати та часу для підписання Договору. До вказаного запиту Агентство додало наступні документи:

- Договір, реєстровий № 4547;

- лист Агентства від 03.12.2021 № 9215/6.1-33-21/6;

- повідомлення Агентства від 20.01.2022 про розірвання договору управління майном (активами), серія та номер 203/6.1-33-22/6;

- копію ухвали Київського апеляційного суду від 16.11.2021 у справі № 757/67086/19-к.

Листом від 26.04.2023 № 539/01-16 приватний нотаріус Майдибура О.В. повідомив АРМА про те, що: ?на підставі п. п. 6.2., 6.4., 6.5. Договору, п. 3 ст. 651 ЦК України Договір вважається розірваним?.

Відтак, Агентство вказує на те, що укладений з Товариством Договір припинений з дотриманням його умов та вимог чинного законодавства України.

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що скасування арешту на передані в управління Активи не є підставою для односторонньої відмови від Договору шляхом припинення або розірвання, за умовами пункту 6.4 Договору, в тому числі шляхом опублікування оголошення на офіційному вебсайті АРМА.

Натомість, відповідно до пункту 6.2.1 Договору він припиняється у разі скасування арешту прийнятих в управління Активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого рішення про їх стягнення в дохід держави.

Згідно з пунктом 6.3 Договору установник управління, у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління Активів, повідомляє про вказане Управителя, який протягом двох днів зобов`язаний:

- припинити управління Активами (при цьому забезпечити їх належне збереження до моменту фактичного передання Активів установнику управління), здійснити фактичні дії щодо повернення Активів, у порядку, визначеному цим договором;

- здійснити розрахунок витрат на управління, винагороди і надходжень до Державного бюджету України (грошових коштів) та забезпечити їх перерахування;

- прибути за місцезнаходженням Установника управління для підписання додаткового договору про припинення дії цього договору.

Пунктом 6.5 Договору передбачено, що у разі неприбуття Управителя за місцезнаходженням Установника управління для підписання додаткового договору про припинення дії Договору або його розірвання, відмова від Договору, припинення або його розірвання установником управління здійснюється шляхом складення повідомлення про намір припинення дії Договору або повідомлення про розірвання Договору (далі - повідомлення) із зазначенням підстави такої відмови (припинення або розірвання), визначеної у пункті 6.4 розділу 6 Договору, і направлення повідомлення на вказану у цьому договорі адресу Управителя. У такому разі дія Договору припиняється або Договір є розірваним з дня одержання Управителем повідомлення від Установника управління або у випадку повернення повідомлення на адресу Установника управління з дня опублікування Установником управління повідомлення на офіційному веб-сайті Установника управління, або в офіційних друкованих виданнях "Офіційний вісник України", газеті "Урядовий кур`єр" тощо, за виключенням зобов`язань, визначених у Договорі щодо правових наслідків, прав та обов`язків сторін, що настають у зв`язку з такою відмовою від Договору (припиненням або розірванням).

Агентство, за його доводами, направляло на адресу Товариства повідомлення про скасування арешту, на підтвердження чого надало до матеріалів справи копії конвертів та рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

Дослідивши копії конвертів та рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, суди дійшли висновку про те, що з наданих Агентством доказів неможливо встановити, які саме документи та матеріалами направлені Товариству.

Відповідно до пункту 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Згідно з пунктами 2, 11, 19 Правил надання послуг поштового зв`язку та статтею 13 Закону України "Про поштовий зв`язок" квитанція або касовий чек (в яких зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дату та вид послуги, її вартість) є доказами надіслання поштового відправлення, однак не підтверджує, які саме документи у ньому відправлялись. Тільки поштові відправлення з описом вкладення, заповненим з дотриманням вимог цих Правил, підтверджують направлення конкретного документа.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що близька за змістом правова позиція, зокрема, міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 910/23734/17.

Підсумовуючи викладене, суди дійшли висновку, що Агентством не надано належних доказів направлення на адресу Товариства повідомлення про надходження ухвали суду про скасування арешту на Активи, якими є поштова квитанція, чек, накладна та опис вкладення у відповідне відправлення.

Також судами зазначено, що умовами Договору передбачена обов`язковість нотаріального посвідчення правочину про припинення дії Договору.

Абзацом третім пункту 6.5 Договору передбачено, що правочин про припинення дії Договору або його розірвання може бути посвідчений нотаріусом без згоди Управителя так як зазначені Активи у Договорі не є власністю Управителя і Управитель, підписуючи цей Договір, надає письмову згоду Управителя про припинення дії Договору (або його розірвання), у разі настання підстав (випадків, обставин), що визначені у Договорі.

Однак у матеріалах справи відсутній нотаріально завірений правочин про припинення дії Договору.

Обов`язковість нотаріального посвідчення правочину про припинення дії Договору також встановлена й іншими умовами Договору та положеннями чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 3.7 Договору в разі, якщо законодавством України передбачено, що підставою виникнення та/або здійснення прав (або обтяжень) на Активи є державна реєстрація таких прав, або встановлено вимоги до державної реєстрації договорів чи інших правочинів, які є підставою виникнення, або зміни прав (або обтяжень) на Активи, цей Договір є належною правовою підставою для вчинення визначених законодавством України будь-яких реєстраційних дій, актів суб`єктами державної реєстрації щодо цього Договору, та/або щодо виникнення чи зміни прав чи обтяжень щодо Активів, необхідних згідно з чинним в Україні законодавством для виникнення, зміни, та/або здійснення Управителем визначених цим Договором прав, та обов`язків щодо Активів, та/або управління ними, підлягає здійсненню суб`єктами державної реєстрації незалежно від наявності будь-яких зареєстрованих до укладення цього Договору прав, та/чи їх обтяжень щодо Активу.

Згідно з пунктом 13.4 Договору будь-які зміни і доповнення до договору мають юридичну силу тільки у тому випадку, коли вони вчинені у письмовій формі, з моменту підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Зміна умов договору здійснюється шляхом зміни або доповнення його умов за ініціативою будь-якої сторони шляхом укладення додаткового договору. Додатковий договір підписується сторонами, посвідчується нотаріусом і є невід`ємною частиною основного договору. На всіх примірниках основного договору робиться відмітка про його зміну або припинення чи розірвання.

Абзацом другим частини третьої статті 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно із статтею 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною другою статті 1031 ЦК України передбачено, що договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктами 7.1, 7.2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 N 296/5, договір сторін про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору здійснюється шляхом складання окремого договору. Договір про зміну або розірвання договору підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх наданих нотаріусу примірниках основного договору проставляється відмітка про його зміну або розірвання, у якій зазначаються номер за реєстром та дата посвідчення договору про зміну або розірвання, проставляється нотаріусом підпис і скріплюється його печаткою.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Договір управління активами нотаріально посвідчений та підлягав державній реєстрації, тож усі додатки до нього, у тому числі, одностороння відмова від договору, підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Таким чином, суди посилаючись на положення пунктів 13.4, 3.7 Договору дійшли висновку, що припинення договору управління у формі односторонньої відмови підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Судами зазначено, що Договір укладався між сторонами в порядку та у спосіб, передбачений Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон).

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону передбачено, що управління активами - це діяльність з володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу Агентству, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону Агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону Агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких перевищує 200 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня відповідного року.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону передбачено, що управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління. Дія договору про управління активами припиняється у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави.

Відповідно до частини першої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Агентства, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з абзацом сьомим частини шостої статті 100 КПК України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Агентству, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Арешт активів, які є речовими доказами та об`єктами ймовірної конфіскації, а також їх передача в управління Агентства на підставі ухвали слідчого судді (суду) є діями, які здійснюються з метою досягнення завдань кримінального провадження.

Отже, саме ухвала про арешт активів є тим самим рішенням органу судової влади, яке тимчасово обмежує власника відповідних прав.

З моменту арешту активів право власності власника цих активів є тимчасово обмеженим: власник тимчасово обмежується прав володіння, розпорядження та користування майном, не може самостійно визначати долю активів, самостійно ними користуватися, зокрема, передавати їх в тимчасове володіння чи користування третім особам.

Ухвала слідчого судді (суду) про передачу активів в управління Агентству є визначеним слідчим суддею (судом) спеціальним порядком зберігання речових доказів, яким забезпечується виконання ухвали про арешт цих активів. Отже, з моменту постановлення слідчим суддею (судом) ухвали про арешт активів та ухвали про їх передачу в управління Агентству, виключно останнє є особою, уповноваженою здійснювати права володіння, користування та розпорядження цим майном, та має визначене Законом, зокрема частиною другою статті 21 Закону, право на передачу цього майна в управління іншим особам.

При цьому положення Закону визначають, що необхідною умовою для управління майном є наявність чинних ухвал суду (слідчого судді) про: 1) арешт майна; 2) передачу арештованого майна в управління АРМА.

У контексті викладеного суди зазначили, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30.12.2019 у справі № 757/67086/19-к клопотання прокурора про накладення арешту на майно задоволено, накладено арешт на нерухоме майно Перетятько О.Г.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28.12.2020 у справі № 757/57430/20-к клопотання прокурора задоволено та вищевказане нерухоме майно передане в Управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Ухвала про передачу нерухомого майна в АРМА є чинною.

Ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 757/63078/21-к та від 29.11.2021 у справі № 757/63208/21-к накладено арешт на Активи.

Слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва від 11.02.2022 у справі № 757/6919/22-к винесено ухвалу про передачу нерухомого майна в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Вказана ухвала не оскаржена та є чинною.

Київський апеляційний суд 01.06.2023 постановив ухвалу у справі № 757/63208/21-к, якою задоволено клопотання представника потерпілих адвоката Русакова С.О, постановлено апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката Паламарчука О.В. на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2021 повернути адвокату Паламарчуку О.В., як таку, що подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку.

Ухвалою про арешт майна обмежено власника відповідних прав, а ухвалою про передачу арештованого майна в управління АРМА - конкретизовано порядок зберігання і поводження з речовими доказами. Наявність чинних ухвал про арешт майна та його передачу в управління АРМА унеможливлює повернення активів до титульного власника майна.

Зважаючи на викладені обставини, а також враховуючи наявність чинних ухвал про арешт майна та його передачу в управління АРМА, які підлягають обов`язковому виконанню, суди дійшли висновку про те, що у АРМА відсутні підстави для одностороннього припинення (розірвання) Договору.

Судами також враховано доводи Товариства про те, що з грудня 2021 року по теперішній час у встановленому Договором порядку воно надає АРМА щомісячну звітність та сплачує обов`язкові платежі. Так, за період з листопада 2021 до жовтень 2022 року на рахунок АРМА сплачено грошові кошти на суму 409 682,92 грн; 11.10.2022 сплачено до бюджету 24 691,57 грн в якості щомісячних надходжень відповідно до умов Договору, 11.11.2022 - 3 157,00 грн, 06.12.2022 - 3 157 00 грн, 09.01.2023 - 4 352,83 грн, 07.02.2023 - 6 774, 50 грн. Вказана звітність та платежі АРМА Товариству не повертались.

Судами заначено, що АРМА проводилися виїзні перевірки щодо виконання Товариством умов Договору. Так, суду надано копії довідок за результатами здійснення контролю ефективності управління активами у формі виїзної перевірки, остання з яких датована 30.09.2022.

Таким чином, вже після односторонньої відмови Агентства від Договору, АРМА продовжувало здійснювати контроль ефективності управління Товариством активами шляхом проведення виїзних перевірок.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про недійсність з моменту вчинення односторонньої відмови Агентства від укладеного з Товариством Договору, оформленої оголошенням https://arma.gov.ua/news/typical/ogoloshennya-pro-pripinennya-rozirvannya-dogovoru, опублікованим на офіційному вебсайті АРМА 21.09.2022, листом від 03.12.2021 № 9215/6.1-33-21/6 та повідомленням від 20.01.2022 № 203/6.1-33-22/6.

У зв`язку з тим, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів є похідними від позовної вимоги про визнання недійсною односторонньої відмови від Договору, суди дійшли висновку, що рішення державних реєстраторів про реєстрацію припинення права Товариства на управління майном також підлягають скасуванню.

Крім того, судами зазначено, що з витягів з Державного реєстру речових прав вбачається, що підставою для проведення реєстраційної дії припинення права управління майном стала, в тому числі, ухвала Київського апеляційного суду від 06.07.2022 у справі № 757/63078/22-к, якою скасовано арешт на нерухоме майно, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2021 у справі № 757/63078/22-к. Проте, арешт на нерухоме майно накладався ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2021 у справі № 757/63078/21-к. Також листи АРМА від 03.12.2021 № 9215/6.1-33-21/6 та від 20.01.2022 № 203/6.1-33-22/6, які були підставою для проведення відповідних реєстраційних дій, датовані раніше ніж ухвала Київського апеляційного суду, і, відповідно, у даних листах немає посилання на цю ухвалу. Отже, у державного реєстратора відсутні правові підстави для скасування запису про управління майном. Натомість, Державним реєстратором проведено реєстраційні дії припинення іншого речового права управління нерухомим майном за наявності чинної ухвали Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2021 у справі № 757/63208/21-к про арешт майна.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою-четвертою, шостою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Апеляційним судом встановлено, що Товариством до стягнення з Агентства заявлено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн на підставі: договору про надання правової допомоги від 30.09.2022, укладеного між Товариством та адвокатським бюро "Станіслава Гришина", договору про спільну діяльність від 04.10.2022, укладеного між адвокатським бюро "Станіслава Гришина" та адвокатом Русаковим Сергієм Олександровичем, договору про спільну діяльність від 04.10.2022, укладеного між адвокатським бюро "Станіслава Гришина" та адвокатом Русаковим Олександром Олександровичем, акта наданих послуг від 18.07.2023 № 1 на суму 40 000,00 грн.

Дослідивши умови вказаних правочинів та надані Товариством докази, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість і доведеність розміру понесених Товариством витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн.

Однак, Суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що скасування арешту та передання в управління Активів не є підставою для односторонньої відмови від Договору шляхом припинення або розірвання, за умовами пункту 6.4 Договору, в тому числі шляхом опублікування оголошення на офіційному вебсайті АРМА, та вважає їх передчасними, оскільки суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що Агентство у відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі та касаційній скарзі зазначало, що підставою надіслання Товариству повідомлення про розірвання договору управління було надходження до Агентства належним чином засвідченої копії ухвали Київського апеляційного суду від 16.11.2021 у справі 11-сс/824/6450/2021, якою, у свою чергу, скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30.12.2019 у справі № 757/67086/19-к про накладення арешту на нерухоме майно Перетятько О.Г., що відповідно до умов пункту 6.3 Договору, яким передбачено, що установник управління, у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління Активів, повідомляє про вказане Управителя, який протягом двох днів зобов`язаний: - припинити управління Активами (при цьому забезпечити їх належне збереження до моменту фактичного передання Активів установнику управління), здійснити фактичні дії щодо повернення Активів, у порядку, визначеному цим договором; - здійснити розрахунок витрат на управління, винагороди і надходжень до Державного бюджету України (грошових коштів) та забезпечити їх перерахування; - прибути за місцезнаходженням Установника управління для підписання додаткового договору про припинення дії цього договору.

У подальшому Агентством на виконання пункту 6.5 Договору, враховуючи, що неодноразово направлені повідомлення повернулись до нього через відмову Товариства від отримання відповідних повідомлень, було опубліковано повідомлення про розірвання Договору на офіційному сайті Агентства.

Тобто доводами щодо правомірності своїх дій в частині розірвання Договору Агентство обґрунтовувало положеннями пунктів 6.3, 6.5 Договору, у той час як судами надавалась оцінка застосуванню пункту 6.5 Договору до спірних правовідносин виходячи з умов пункту 6.4 Договору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки правомірності/неправомірності застосування Агентством до спірних правовідносин пункту 6.5 Договору у разі настання обставин передбачених пунктом 6.3 Договору, і тому які дії повинна(ні) вчинити сторона(ни) Договору у разі настання обставин передбачених пунктом 6.3 Договору.

Водночас Суд звертає увагу на те, що судами не надано оцінку пункту 1.2 Договору щодо строку його дії у разі наявності, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів.

Крім того, встановивши наявність ухвали Київського апеляційного суду від 16.11.2021 про скасування арешту майна та те, що на виконання ухвал Печерського районного суду міста Києва про накладання арешту на майно та передання його в управління Агентства, ним було 11.02.2021 розпочато конкурсний відбір управителя активів та розміщено відповідне оголошення на офіційному веб-сайті АРМА, у березні 2021 року АРМА проведено конкурс з визначення управителя даним майном, переможцем якого визнано Товариство, у зв`язку з чим між сторонами укладено Договір, що відповідає вимогам чинного законодавства, яким врегульовуються відповідні правовідносини, зокрема статті 21 Закону, якою серед іншого передбачено, що управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому чи є обов`язковим дії Агентства після скасування арешту майна та повторного накладання арешту на майно щодо проведення відповідних процедур для передачі відповідного майна в управління іншим особам, чи воно повинно залишатись в управлянні попереднього управителя.

Водночас суди, підтвердивши правомірність подальшого управляння майном Товариством, переданого йому за Договором, не навели правових норм чинного законодавства, яким передбачалось право управителя управляти майном після скасування арешту на майно, а також того, що після повторного накладання арешту майно залишається в управлінні попереднього управителя.

Також Суд не може погодитись з правомірністю визначення судами попередніх інстанцій того, що Агентством не надано належних доказів направлення на адресу Товариства повідомлення про надходження ухвали суду про скасування арешту на Активи, а саме чи є доцільним/недоцільним визначення належності доказів направлення на адресу Товариства повідомлення про надходження ухвали суду про скасування арешту на Активи у даній справі, з урахуванням того, що судами встановлено те, що неодноразово направлені повідомлення повертались Агентству через відмову Товариства від їх отримання, у зв`язку з чим Агентством на підставі пункту 6.5 Договору, опубліковано повідомлення про розірвання Договору на офіційному сайті Агентства. Водночас судами, посилаючись на пункт 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, не досліджувалось та не встановлювалось, які вимоги щодо поштового відправлення були визначені сторонами у Договорі, тобто чи врегульований умовами Договору порядок вчинення сторонами відповідних поштових відправлень.

Крім того, вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про те, що одностороння відмова від Договору оформлена оголошенням про припинення (розірвання) договору є нікчемною в силу недодержання обов`язковості нотаріального посвідчення та державної реєстрації, оскільки як вже зазначалось доводи Агентства ґрунтувались на положеннях пункту 6.3 Договору, у той час як, суди надавали оцінку спірним правовідносинам у контексті вимог пункту 6.4 Договору, яким передбачаються випадки односторонньої відмови від Договору, а також судами не наведено належного обґрунтування того, що у випадку вчинення Агентством дій передбачених пунктом 6.5 Договору, зокрема опублікування повідомлення про розірвання договору на офіційному сайті Агентства, такі дії підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, і яким чином Агентство має нотаріально посвідчити та провести державну реєстрацію таких дій.

Також Суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вже після односторонньої відмови Агентства від Договору, воно продовжувало здійснювати контроль ефективності управління Товариством активами шляхом проведення виїзних перевірок остання з яких датована 30.09.2022, оскільки з доводів Агентства та встановлених судами обставини вбачається, що на офіційному вебсайті АРМА 21.09.2022 опубліковано оголошення (https://arma.gov.ua/news/typical/ogoloshennya-pro-pripinennya-rozirvannya-dogovoru) під заголовком "Оголошення про припинення (розірвання) договору", відповідно до якого у зв`язку з невиконанням Товариством умов Договору, укладеного 07.05.2021 щодо передачі в управління майна, переданого в управління АРМА ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 28.12.2020 у справі № 757/57430/20-к, Договір припинено (розірвано) з дня опублікування цього оголошення. Тобто передчасними є відповідні висновки судів попередніх інстанцій, оскільки ними при визнанні недійсною односторонньої відмови від Договору не визначено конкретну дату вчинення такої відмови.

Суд також звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій визнали недійсною з моменту вчинення односторонню відмову Агентства від Договору, встановивши, що одностороння відмова від Договору оформлена оголошенням про припинення (розірвання) договору є нікчемною в силу недодержання обов`язковості нотаріального посвідчення та державної реєстрації. При цьому, суди залишили поза увагою правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16 про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Тобто суди не надали належної правової оцінки усім доказам у справі, які подані сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень, як окремо кожному так і у їх сукупності, що, у свою чергу, унеможливлює встановлення наявності/відсутності правових підстав для визнання недійсною односторонньої відмови від договору та скасування реєстраційних дій.

За змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Проте, оскільки судами при розгляді справи не враховано приписи частини третьої статті 86 ГПК України, а саме те, що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, то, судом не виконані вимоги норм процесуального права у вирішенні відповідного спору.

Згідно із статтею 236 ГПК України, зокрема судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною першою статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи викладене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону, а саме статтям 86, 236-238 ГПК України не відповідають.

Оскільки Судом було встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що, у свою чергу, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд, з міркувань наведених у цій постанові, тобто Суд встановив обставини, які є самодостатніми для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на характер спірних правовідносини, доводів та обґрунтувань сторін, які впливають на правову кваліфікацію по суті спору у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зважаючи на викладене, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Враховуючи встановлення Судом підстав для скасування рішення та постанови судів передніх інстанцій ухвалених по суті, та враховуючи, що додаткове рішення суду першої інстанції є похідним і залежить від ухваленого рішення по суті, Суд дійшов висновку про те, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 також підлягає скасуванню.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Оскільки рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарг, здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 308, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 908/2205/22 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя Т. Малашенкова