Рішення

від 22.04.2024 по справі 640/7709/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2024 року № 640/7709/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Громадянки Білорусії ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Громадянка Білорусії ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з даним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві (далі також відповідач-1), Державної міграційної служби України (далі також відповідач-1), якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25 лютого 2019 року № 59-19;

- зобов`язати Державну міграційну службу України розглянути заяву громадянки Білорусії ОСОБА_1 про надання статусу біженця або додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність оскаржуваного рішення з огляду на її дійсну належність до категорії осіб, які не можуть повернутись в країну походження, оскільки можуть зазнавати там неправомірного переслідування.

На адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного рішення.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в російській федерації, с. Тавричеське, Тавричеський край, Омська обл.; за національністю - росіянка; за віросповіданням - православна; освіта - середня спеціальна; спілкується російською, білоруською мовами, українською із словником; вдова, має недієздатну дитину, є її опікуном; є громадянкою Республіки Білорусь; паспорт громадянки Республіки Білорусь НОМЕР_1 , виданий 17 лютого 2006 року.

04 березня 2019 року відповідачем-1 оформлено повідомлення № 43 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане повідомлення прийнято підставі рішення відповідача-2 № 59-19 від 25 лютого 2019 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина 1 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

У силу частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (частина 8 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина 2 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Виходячи із системного тлумачення наведених вище положень вбачається, що небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.

При цьому, обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

За змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Так, як вбачається з матеріалів справи, у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач стверджує, що була цивільною дружиною поета ОСОБА_2 . Вона зазначила, що проживала з ним з 1971 року до 1978 року, потім одружилась із ОСОБА_3 і проживала з ним у шлюбі з 1978 року до 1988 року, а з 1988 року знову проживала з ОСОБА_4 до його смерті, а саме до 1996 року. За словами заявниці, її чоловіка ОСОБА_4 вбили «кегебісти» в 1996 році через публікацію ним поеми про Лукашенка «Лука Мудищев». Вона зазначає, що її чоловік писав політичні очерки, книги, був журналістом, критикував владні дій і повідомляє, що постійно піддавався обшукам. Позивач стверджує, що її переслідували спецслужби. Вона повідомляє, що її маму вбили «кегебісти» в 2006 році після того, як позивач подала до суду на ОСОБА_5 . Родичі, які теж були «кегебістами», намагалися відібрати квартиру.

Позивач повідомляє, що 15 лютого 1996 року її чоловіка ОСОБА_4 привезли в лікарню без свідомості, а 16 лютого 1996 року він помер. Вона вважає, що це зробили люди із «ескадрону смерті» в його квартирі. Свідком цих подій вона не була.

Позивач повідомила, що одного разу до неї, прийшов командир ескадрону смерті на ОСОБА_6 . Вона вирішила, що спецслужби серйозно нею зацікавилися і прийняла рішення про виїзд із країни. Вона зазначила, що після цього випадку через 2 дні вона виїхала електричкою до Чернігова.

При цьому, під час співбесіди від 19 квітня 2018 року позивач зазначила, що хоче поїхати із України: «Хотіла б поїхати в Польщу».

Інформація про поета ОСОБА_2 міститься у відкритому доступі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2

Що стосується поеми « ОСОБА_7 », інформація про даний твір міститься у відкритих джерелах.

За інформацією, яка міститься у відкритому доступі російською мовою, зокрема за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 .html «Лука Мудищев» - історія і міфологія. Розхожі омани: «...Довгий час «Лука» існував в усній і рукописній традиції. Передача і переписування художнього твору таким шляхом найчастіше веде до змін, «поправок» і помилок в тексті. Тому досить складно встановити дефінітивний варіант тексту «Луки». Ще більш важко, навіть неможливо, без звернення до джерел встановити авторство і час написання поеми.....

...Вірш «Луки» - це ямбічний тетраметр, типовий для XIX століття (після 1820 pоку), з характерним для цієї епохи ритмічним профілем. Всі варіанти «Луки» виявляють разючу подібність з пушкінським віршем 1830-х років (лірикою 1830-33 pp. і двома поемами: « ОСОБА_8 », 1832 і «Мідний вершник», 1833). Дана схожість, зрозуміло, зовсім не означає, що ми хочемо приписати авторство «Луки» Пушкіну; про подібну атрибуцію не може бути й мови - пушкінська еротична образність і гумор набагато витонченіший і не мають нічого спільного з грубим натуралізмом « ОСОБА_9 ».

...Всі перераховані вище факти говорять на користь того, що ОСОБА_10 не міг бути автором поеми, і що вона була створена, ймовірно, не раніше першої і не пізніше останньої третини XIX століття. Очевидно, немає жодного шансу, що ця поема, хоча б в самому початковому начерку, могла б існувати в XVIII столітті».

Таким чином, вважається, що твір « ОСОБА_7 » було написано раніше першої і не пізніше останньої третини XIX століття. Встановити авторство твору наразі неможливо. Спеціалісти вважають, що твір довго існував в усній і рукописній традиції та переписувався.

Отже, імовірно, що поет ОСОБА_4 міг бути певним чином причетним до переписування даного твору.

Однак, враховуючи інформацію, наведену вище, ОСОБА_4 , який народився в 1935 році, не може бути автором поеми «Лука Мудищев», написаної в XIX столітті.

Також інформація про країну походження не містить даних про вбивство поета ОСОБА_4

Щорічний звіт «Репортери без кордонів» за 2005 рік - Білорусь, не містить інформації про таке вбивство.

Доповідь Human Rights Watch «Республіка Білорусь: дроблення громадянського суспільства» від 01 серпня 1997 pоку, доступ англійською мовою за адресою: http://www.unhcr.org/cgi-bin/texis/vtx/refworld/rwmain?docid=45cafe6c2, яка дуже детально охоплює питання поводження з вільною пресою в країні, також не містить інформації про такий інцидент.

Відповідно, малоймовірно, що якби було здійснено таке резонансне вбивство, то цей факт не був би задокументований в зазначених звітах.

Враховуючи інформацію, наведену вище, матеріальний елемент, що чоловіка позивача - поета ОСОБА_4 , було вбито політичним режимом в Білорусії після опублікування твору « ІНФОРМАЦІЯ_4 », не може бути визнаний правдоподібним та доведеним. При цьому, в матеріалах особової справи не має жодних підтверджень, окрім слів заявниці, що поет ОСОБА_4 був її цивільним чоловіком.

Позивач повідомила під час співбесіди 10 травня 2018 року та в пунктах 4.2, 4.3 анкети особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що в країні походження вона брала участь у всіх мітингах, що проводились в Мінську та Гомелі, стояла з плакатами, проживала в палатках. Вона брала участь у демонстраціях партії «Білоруського народного фронту» (до якого подала заяву на вступ і не знає, чи була вона прийнята), з метою донести правду про загибель поета ОСОБА_11 .

Позивач під час співбесід зазначала, що у неї постійно відбувалися обшуки, відбирали всі кошти, всі продукти. Протягом останніх років її попереджали, що посадять у в`язницю, постійно обшукували, їй виривали дроти в квартирі, щоб світла не було, знущалися, хотіли вижити.

Інформація про країну походження (далі також ІКП), долучена до матеріалів справи, підтверджує твердження позивача щодо репресій опозиційних демонстрацій в Білорусії.

Відповідно до ІКП для учасників мітингів наслідками участі у зазначених заходах були адміністративні покарання, у тому числі ув`язнення та побиття.

Імовірно, позивач, могла брати участь у мітингах, організованих опозицією в Мінську та ОСОБА_12 , але, є серйозні підстави вважати, що її участь у таких заходах не мала жодних наслідків, оскільки вона не згадує та не надає свідчень про жодні адміністративні затримання її чи штрафні санкції, застосовані до неї.

У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та під час співбесіди 25 вересня 2017 року позивач не надавала жодних свідчень щодо вбивства її матері.

Водночас, під час співбесіди від 19 квітня 2018 року позивач повідомила, що її матір вбила жінка на ім`я ОСОБА_13 , яка прибула із ОСОБА_14 і проживала з братом заявниці, а також висловила припущення, що ця жінка, на її думку, працювала на владу Білорусії. При цьому позивач підтвердила, що доказів цього не має.

Водночас, під час співбесіди від 10 травня 2018 року позивач зазначила, що її матір катували та вбили «кегебісти» після того, як заявниця подала до суду позов на ОСОБА_5 у 2006 році. Отже, твердження позивача є нелогічними та заплутаними.

Таким чином, політичні мотиви, на які посилається позивач, і через які влада Білорусії скоїла би вбивство матері заявниці, відсутні.

Враховуючи вищезазначене, а також і той факт, що твердження заявниці щодо вбивства її матері є непослідовними, суперечливими, плутаними, матеріальний елемент, стосовно того, що мати заявниці вбили «кегебісти» у 2006 році після того, як заявниця подала до суду позов на ОСОБА_5 , не може бути визнаний правдоподібним та доведеним.?

На основі всебічного вивчення матеріалів особової справи ОСОБА_1 суд зазнає, що достовірних, правдоподібних, а також переконливих фактів щодо неможливості для неї повернення/перебування на території країни походження через переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у даній справі немає.

Позивач не надала достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення а країну громадянської належності та проживання, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Таким чином, немає фактів, які б стали підставою для визнання позивача біженцем у відповідності до умов, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення є обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню в судовому порядку.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Громадянки Білорусії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління державної міграційної служби у м. Києві (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А; код ЄДРПОУ 37768863), Державної міграційної служби України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9; код ЄДРПОУ 37508470), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.