Рішення

від 24.04.2024 по справі 947/5814/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/5814/24

Провадження № 2/947/2296/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2024 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Куриленко О.М.

за участю секретарів судового засідання - Солтановської Ю.О., Сопової А.Є. ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іллічова Наталія Артемівна про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И В :

14 лютого 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування від 28 жовтня 2022 року №3296 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на земельні ділянки: 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0006; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,08 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номерділянки: 5110136900:40:026:0013; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,08 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0016; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0017; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0018; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0048.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Постановою Одеського апеляційного суду від 29.09.2020 року було визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на спірні земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Апеляційним судом встановлено, що колишня адреса вказаних земельних ділянок: АДРЕСА_2 , перша лінія, ділянка 23-28.

28 жовтня 2022 року за реєстраційним номером №3296 було укладено договір дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на земельні ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною.

Стверджує, що позивачу 05 лютого 2024 року стало відомо, що на всі земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 було накладено арешт, відповідно до Постанови про накладання арешту на майно від 05.09.2009 року СВ Портофранківський ВМ ПРВ ГУМВС, слідчий ОСОБА_5 . Кадастровий номер земельної ділянки 5123755800:00:001:0120, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №359330 власником ділянок за адресою: АДРЕСА_2 , перша лінія, ділянка 23-28 на момент накладання арешту була дружина відповідача - ОСОБА_6 . Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №262542963. Арешт було скасовано особисто відповідачем по справі ОСОБА_4 після укладання спірного договору дарування земельних ділянок.

Позивач зазначає, що ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 23.05.2008 року було накладено арешт на земельну ділянку площею 0,58 га за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний арешт було скасовано лише 16.02.2023 року державним реєстратором Антоненко О.С., індексний номер рішення: 66442831, тобто після укладання спірного договору дарування земельних ділянок.

Таким чином, позивач стверджує, що, на момент укладання договору дарування від 28 жовтня 2022 року №3296, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , земельні ділянки знаходились під арештом з забороною на відчуження.

Одночасно з подачею позову позивач просив витребувати з Відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Юридичного Департаменту Одеської міської ради реєстраційну справу на земельні ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та з Відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Юридичного Департаменту Одеської міської ради реєстраційну справу на земельну ділянку (Кадастровий номер земельної ділянки 5123755800:00:001:0120).

Ухвалою судді від 20.02.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, зважаючи на те, що представник позивача не довів неможливість отримання вказаних доказів самостійно, а також взагалі не обґрунтував необхідність їх витребування, враховуючи підстави подання даного позову.

12.04.2024 року до канцелярії суду надійшов Відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_4 , в якому він просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

12.04.2024 року до канцелярії суду надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача ОСОБА_4 .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

У судовому засіданні, призначеному на 24.04.2024 року, представник позивача ОСОБА_2 підтримали вимоги позову.

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, з підстав, зазначених у Відзиві та просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іллічова Наталія Артемівна у судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Перш за все, слід зазначити, що оспорюваний договір, законність укладання якого є предметом даної справи, в матеріалах справи відсутній, як і відсутні будь-які докази існування зазначених арештів на час його укладання, позивач своїм правом надати вкаpані докази не скористався, будь-яких клопотань про їх витребування до початку розгляду справи по суті не заявляв, у зв`язку з чим, враховуючи диспозитивність процесу, справа розглядається за наявними у ній документами.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як вбачаэться з матерыалыв справи, 28.10.2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв в дар: 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0006; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,08 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номерділянки: 5110136900:40:026:0013; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,08 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0016; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0017; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0018; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки: 5110136900:40:026:0048. Договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А.

Копія цього договору відсутня в матеріалах справи, однак дані обставини встановлені в рішенні Київського районного суду міста Одеси від 09.02.2024 року у справі №947/27227/23, яким у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування №3296 від 28 жовтня 2022 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відмовлено.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є рідними братами, про що зазначено в пункті 7 договору дарування.

Пунктом 8 договору дарування закріплено, що сторони стверджують, що цей договір не є фіктивним, удаваним і відповідає дійсним намірам сторони створити для себе юридичні наслідки.

Пунктом 12 договору дарування передбачено, що Дарувальник підтверджує, що цей договір дарування вчиняється в період дії воєнного стану та на час укладання не існує обставин, які в подальшому можуть бути використанні для звернення в суд щодо визнання цього договору недійсним.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215- 216 ЦК).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В пункті 4 Договору передбачено, що заборони та арешту на земельні ділянки не накладено.

У разі посвідчення правочину, спрямованого на відчуження земельної ділянки, нотаріус перевіряє відсутність (наявність) обмежень (обтяжень) такої земельної ділянки. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження). Про встановлене обмеження (обтяження) та його зміст нотаріус зазначає в тексті договору (п. 1.10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

При посвідченні правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 2.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Таким чином, нотаріус перед укладення правочину перевірив наявність обтяжень і не виявивши останніх посвідчив Договір дарування.

Крім того, із наданої позивачем Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що обтяжувалося майно ОСОБА_6 .

Аналізуючи наведені обставини по справі на предмет їх відповідності положенням законодавства, слід зазначити наступне.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу в особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто, спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Зміст та правова визначеність позовних вимог впливають відповідно на правильне вирішення спору.

Таким чином, спірна по справі ситуація впливає на правильне визначення предмета спору та на можливість підтримання позивачем своїх вимог, тому позивач не може перекладати на суд власний обов`язок визначитися з предметом спору.

В контексті наведеного, суд приходить до висновку, що обраний позивачем матеріально правовий спосіб захисту своїх прав не є належним та співмірним до визначених цілей, які він має намір досягнути.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи положення ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Іллічова Наталія Артемівна про визнання недійсним договору дарування,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Куриленко О. М.