Ухвала

від 24.04.2024 по справі 756/5177/24

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

24.04.2024 Справа № 756/5177/24

Справа №756/5177/24

Провадження №1-кс/756/1113/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року слідчий суддя Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора групи прокурорів - першого заступника керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018101050000171 від 31.08.2018, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України,

УСТАНОВИВ:

Прокурор групи прокурорів - перший заступник керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва з клопотанням у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42018101050000171 від 31.08.2018, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, про накладення арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом заборони відчуження та розпорядження таким майном.

В обґрунтування клопотання зазначено, що СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018101050000171 від 31.08.2018, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, за фактом того, що члени релігійної організації «Всеукраїнський духовний центр «Відродження» за попередньою змовою групою осіб систематично вчиняють дії спрямовані на заволодіння грошовими коштами та іншим майном громадян України.

Так, під час здійснення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 та підконтрольними йому особами, зокрема його дружиною - ОСОБА_6 , яка є єпископом ВДЦ «Відродження», а також виконує роль заступника ОСОБА_5 , з метою реалізації протиправної схеми з масового залучення шахрайським шляхом грошових коштів, під прикриттям релігійної організації, створено ряд програм та проектів, в рамках яких потерпілим пропонується перераховувати фінанси для нібито благодійних цілей (допомога хворим, забезпечення харчовими продуктами тощо).

Так, керівником ВДЦ «Відродження» ОСОБА_5 два рази на рік організовується проведення тренінгів масового характеру таких, як « ОСОБА_7 коледж «Гора Мойсея», «Четвертий вимір», протягом яких, під лозунгом того, що «гроші це ключ до духовного світу, і «відаючи кошти на потреби церкви, відкриваються двері у небо», останній отримує так звані «добровільні пожертви» в особливо великих розмірах, а також кошти «на потреби церкви» та реалізацію інших місіонерських програм.

В ході досудового розслідування були допитані свідки, які пояснили, що вони тривалий час служили у ВДЦ «Відродження» та під психологічним тиском зі сторони ОСОБА_5 та інших працівників ВДЦ «Відродження», нібито з метою покращення свого матеріального благополуччя, жертвували значні суми грошових коштів, які в подальшому були привласненні членами ВДЦ «Відродження».

Відповідно до експертного висновку, здійсненого в рамках кримінального провадження, ВДЦ «Відродження» являє собою деструктивний псевдорелігійний культ, який засновано на штучно створеному культі особистості ОСОБА_8 , а його діяльність становить загрозу публічному порядку, фізичному та психічному здоров?ю громадян, а також моральності населення загалом.

Крім того, за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи, було надано висновок експертів № 28553/28554/18-61 від 04.07.2019, у якому встановлено, що під час богослужінь та проповідей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, застосовувались методи скритого психологічного впливу на свідомість і поведінку присутніх осіб, у вигляді навіювання, зараження та формування установ, за допомого яких можливо вплинути на людину до ступеня порушення у неї здатності у повній мірі розуміти рішення, яке вона приймає, та реалізувати свої дії, у тому числі щодо надання нею грошових коштів в особливо великих розмірах, укладання договорів купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна.

Відповідно до узагальненого матеріалу від 30.09.2018 стосовно проведених фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, наданого Державною службою фінансового моніторингу України, за період з 11.03.2015 по 21.08.2018 ОСОБА_5 у банківських установах ПАТ «КБ Акордбанк», ПАТ «КБ Приват банк», ПАТ «БТА Банк» було відкрито 7 поточних рахунків та 4 платіжні картки, які використовувались для внесення готівки, як для фізичних так і для юридичних осіб, переказ коштів і депозитні надходження на загальну суму 31,81 мільйона гривень, у тому числі, 0,04 мільйони доларів США (еквівалент 1,05 мільйони гривень) 0,27 мільйона євро (еквівалент 8,51 мільйона гривень) та 0,26 мільйони таїландських бат (еквівалент 0,22 мільйони гривень, у таких банківських установах: ПАТ «БТА Банк», ПАТ «Айбокс Банк», ПАТ «Кристалбанк», ПАТ «КБ Акордбанк», ПАТ «КБ ПриватБанк», та які в подальшому спрямовувались на оплату товарів, послуг, переказу коштів на інші рахунки.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_5 за період з 10.11.2016 по 28.03.2018 здійснено готівкові перекази без відкриття рахунків на загальну суму 7,83 млн. гривень, у тому числі 0,04 мільйони доларів США (еквівалент 1,05 мільйони гривень).

Також листом підрозділу фінансової розвідки Латвії від 27.08.2018 року повідомлено Держфінмоніторинг про перерахування громадянами України, які безпосередньо пов`язані з ОСОБА_5 , грошових коштів на загальну суму 376 135, 00 Євро (еквівалент 11 816 770,99 грн) на рахунок компанії «SIA UFG TRADE», в якій ОСОБА_5 є акціонером, та володіє часткою у розмірі 39,32%, №LV93BLIB1001026709001, відкритий у AS «Baltic International Bank».

У той же час, протягом 2017-2018 років на банківські рахунки релігійних організацій ОСОБА_5 , такі як: Всеукраїнський духовний центр «Відродження» (код ЄДРПОУ: 38359370), благодійний фонд «Відродження Володимира», духовний центр «Відродження» (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ), благодійний фонд «Відродження Володимира Мунтяна» (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), з метою мінімізації податкових відрахувань до державного бюджету, від ТОВ «Кроківшина» (код ЄДРПОУ: 40426786), ТОВ «Телерадіокомпанія «Перший ТБ» (код ЄДРПОУ: 38835060) та ТОВ «Новбуд Строй» (код ЄДРПОУ: 3845/567) переховано близько 17 мільйонів гривень під виглядом добровільних пожертв.

У клопотанні зазначено, що з метою легалізації доходів, отриманих від злочинної діяльності, ОСОБА_5 була придбана квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за донькою останнього - ОСОБА_4 .

19.04.2024 постановою слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 42018101050000171.

З урахуванням наведеного прокурор просить накласти арешт на вказане майно з метою збереження речових доказів та запобігання ризикам його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Перший заступник керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд клопотання за його відсутністю, вимоги клопотання підтримав у повному обсязі.

Клопотання прокурора розглянуто в порядку ч. 2 ст. 172 КПК України без участі власника майна.

Дослідивши клопотання та додані до нього документи слідчий суддя приходить до наступного.

СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР № 42018101050000171 від 31.08.2018, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, за фактами того, що невстановлені члени релігійної організації «Всеукраїнський духовний центр «Відродження» за попередньою змовою групою осіб систематично вчиняють дії, спрямовані на заволодіння грошовими коштами та іншим майном громадян України; невстановлені фізичні особи упродовж 2012-2018 років здійснили фінансові операції з коштами, отриманими внаслідок злочинної діяльності.

19.04.2024 постановою слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 42018101050000171 від 31.08.2018.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності п.9 ч.1 ст. 7 КПК України.

За вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Статтею 131 КПК України арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Отже, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення. Для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збережені цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, згідно з вимогами ч.2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Отже чинне кримінальне процесуальне законодавство дозволяє накладення арешту з метою збереження речових доказів виключно у випадку наявності достатніх підстав для їх віднесення до кримінально-процесуальної категорії речових доказів (відповідності критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Надаючи оцінку наявним у матеріалах клопотання доказам слідчим суддею враховано наступне.

Як вбачається з витягу з ЄРДР від 31.08.2018 досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018101050000171 здійснюється за кваліфікацією ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України. Диспозиція ч. 4 ст. 190 КК України (яка діяла на момент внесення відомостей до ЄРДР) передбачала відповідальність за шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою. Частина перша статті 209 КК України передбачає відповідальність за вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Клопотання про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , обґрунтоване тим, що вказана квартира є речовим доказом у кримінальному провадженні № 42018101050000171, оскільки існують підстави вважати, що вона була придбана ОСОБА_5 з метою легалізації доходів, отриманих від злочинної діяльності, пов`язаної з заволодінням шахрайським шляхом рухомого та нерухомого майна, грошових коштів потерпілих під видом добровільних пожертв на користь ВДЦ "Відродження". Накладення арешту на вказане нерухоме майно, прокурор пов`язує з необхідністю його збереження як речового доказу, у зв`язку з можливістю його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Разом з тим, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 , на праві власності належать ОСОБА_4 та зареєстрована за останньою 21.07.2020 на підставі договору купівлі-продажу серії та номер 3758 від 21.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_10 .

Клопотання та долучені до нього матеріали не містять відомості про причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, за фактами, про які зазначено у клопотанні, в рамках кримінального провадження № 42018101050000171.

При цьому, на переконання слідчого судді, надані суду матеріали не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що квартира АДРЕСА_1 , яка на праві власності належать ОСОБА_4 відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, оскільки, як клопотання прокурора, так і постанова слідчого про визнання вищевказаної квартири речовим доказом у кримінальному провадженні, містить лише опис фактичних обставин кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування, без обгрунтування, за яким із критеріїв, передбачених ст. 98 КПК України, вищевказаний об`єкт нерухомого майна визнаний речовим доказом.

Більше того, обгрунтовуючи необхідність накладення арешту на нерухоме майно, належне ОСОБА_4 , сторона обвинувачення зазначає про те, що воно було легалізовано ОСОБА_5 шляхом набуття права власності на вказану квартиру донькою останнього, тобто сторона обвинуваченя просить накласти арешт саме за фактом легалізації (відмивання) доходів, відомості про яке внесено до ЄРДР, як убачається з витягу, 07.09.2018 за ч. 1 ст. 209 КК України.

Проте, у вказаному витязі з ЄРДР станом на 09.04.2024 зазначено про те, що невстановлені фізичні особи упродовж 2012-2018 років здійснили фінансові операції з коштами, отриманими внаслідок злочинної діяльності, у той час як квартира АДРЕСА_1 , придбана ОСОБА_4 у липні 2020 року, тобто поза межами періоду часу, за який здійснюється досудове розслідування.

Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч.1ст.173 КПК України).

За вказаних обставин прокурором не доведено, що вказаний об`єкт нерухомого майна є предметом кримінально-протиправних дій, а також належним чином не обґрунтована можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні, та не встановлено достатність доказів на підтвердження підстав для накладення такого арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.

Яке вже зазначалося вище, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

Враховуючи зміст клопотання про арешт майна і заявлену підставу та мету для його арешту, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, викладених прокурором у клопотанні, слідчий суддя вважає, що прокурором не доведено, що без арешту вказаного майна неможливо проведення слідчих дій, а також не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, про який ідеться в клопотанні, що він виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи осіб, що є правові підстави для такого арешту, а також того, що обмеження права власності та права користування є розумними і співрозмірними із завданням кримінального провадження.

З урахуванням викладеного, слідчий суддя дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора за недоведеності необхідності арешту майна, який за викладених у клопотанні обставин явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника нерухомого майна та землекористувача, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 170-174 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора групи прокурорів - першого заступника керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018101050000171 від 31.08.2018, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, залишити без задоволення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1