Постанова

від 23.04.2024 по справі 186/227/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4451/24 Справа № 186/227/24 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко С. М. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.,

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Петропавлівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту смерті на території російської федерації.

Ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті.

Ухвала суду мотивована тим, що така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права просила ухвалу скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією розірвані, через повномасштабне вторгнення останньої на територію України, всі кордони перекриті, а тому отримати оригінал свідоцтва про смерть та надати йому необхідної юридичної сили на території України заявниця не може. При цьому, апелянт вказує, що нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, з тих підстав, що нею не надано, саме, оригіналу свідоцтва про смерть спадкодавця.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявник не позбавлений можливості використовувати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , видане компетентними органами іноземної держави, у будь-яких правовідносинах на території України. Повторна реєстрація смерті особи, законодавством України не передбачена. Суд не може підміняти державний орган, приймаючи рішення, та вирішувати питання, які належать до компетенції іншого суб`єкта владних повноважень. За таких обставин, суд дійшов висновку про не можливість встановити у судовому порядку факт смерті ОСОБА_2 , а тому така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.10 постанови № 5 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" відповідно до п.4 ст.273 ЦПК суди можуть встановлювати факти реєстрації усиновлення (удочеріння), шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, якщо в органах реєстрації актів громадянського стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту громадянського стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; установлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про міжнародне приватне право» до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Аналогічно регламентовано зазначене питання у п.7 глави 1 розділу II Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, відповідно до якого документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Про деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Однак зазначені норми незастосовні у правовідносинах за участю російської федерації.

За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у місті Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у місті Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року.

Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. пермь, пермського краю, російської федерації.

Постановою державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

При цьому, з огляду на збройний конфлікт між Україною та російською федерацією, заявниця позбавлена фізичної можливості звернутися із заявою про видачу їй оригіналу свідоцтва про смерть ОСОБА_2 на території російської федерації та апостилювання цього документа відповідними органами російської федерації.

Невизначеність норм процесуального права не може тлумачитися проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який спір.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі №643/1873/23.

Статтею 17 Закону України від 01 липня 2010 року «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

З наведених вище підстав, а також враховуючи те, що особисті немайнові та майнові права заявника, як спадкоємця майна громадянки України перебувають у стані правової невизначеності, фактично за відсутності оригіналу свідоцтва про смерть, заявниця позбавлена прав, які з цим пов`язані, а, отже, потребує гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами державного захисту, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження по справі.

Згідно ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при постановлені ухвали про відмову у відкритті провадження по справі, судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, оскаржувана ухвала як незаконна підлягає скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 379 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року - скасувати, справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко