Постанова

від 25.04.2024 по справі 910/14878/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2024 р. Справа№ 910/14878/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 (повний текст рішення складено 09.01.2024)

у справі №910/14878/23 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Державна казначейська служба України;

2) Державне підприємство «Гарантований покупець»

про стягнення 160 715,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі, відповідач) про стягнення 160 715,04 грн шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.01.2021 відповідачем було прийнято постанову №46 «Про затвердження змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 №641», підпунктом 8 пункту 1 якої внесено зміни до формули визначення частки вартості врегулювання небалансу в розрахунковому періоді. Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 16.07.2021 у справі №640/4069/21, що залишене без змін постановою Верховного Суду від 08.09.2022, підпункт 8 пункту 1 означеної постанови відповідача визнав протиправним і нечинним. З урахуванням зазначених підстав, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення шкоди у вигляді різниці між небалансами, вирахуваними за формулою, що діяла до 15.01.2021 та небалансами, фактично сплаченими за формулою, що визнана судом нечинною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 залучено до участі у справі Державну казначейську службу України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі, третя особа-1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 до участі у справі Державне підприємство «Гарантований покупець» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі, третя особа-2).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/14878/23 у позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено наявності усіх трьох елементів складу цивільного правопорушення органу державної влади внаслідок прийняття нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований: неправомірних дій цього органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд встановив, що підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджений постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, втратив чинність з 08.09.2022 (дати набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21), і саме з цього періоду його застосування є нечинним, тому суд відхилив доводи позивача щодо протиправності нарахування протягом періоду з січня по грудень 2021 року обсягу частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії Гарантованого покупця за формулою, впровадженою постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 29.01.2024 через відділ документального забезпечення Товариство з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/14878/23 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що Господарський суд міста Києва не врахував, що частина 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України регулює момент втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним нечинним у судовому порядку, та не регулює питання щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними.

Позивач у даному контексті посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 31.05.2023 у справі №909/433/21.

Таким чином, за доводами апелянта, враховуючи норми та практику, наведену вище, очевидно, що підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, не підлягає застосуванню під час розрахунку частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії ДП «Гарантований покупець», яка відшкодовувалася продавцями за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи ДП «Гарантований покупець» за періоди з моменту прийняття оскарженого підпункту (16.01.2021) до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/4069/21 (08.09.2022).

Враховуючи те, що позивач фактично сплатив третій особі-2 зайво нараховані грошові кошти в сумі 160 715,04 грн, які були розраховані із застосуванням протиправної формули НКРЕКП, яка визнана незаконною в судовому порядку та яка була запроваджена на підставі незаконного та скасованого нормативно-правового акту, дана шкода підлягає стягненню з держави у судовому порядку у відповідності до статті 1175 Цивільного кодексу України.

Розмір збитків підтверджується наданим позивачем висновком судової економічної експертизи від 21.08.2023 №10194, складеним судовим експертом Лідією Дєєвою. У висновку надано розрахунки щодо збитків, які були завдані позивачу внаслідок прийняття НКРЕКП неправомірного нормативного акту. У своєму висновку експерт сконцентрувала аналіз виключно на економічній складовій збитків, завданих ТОВ «Солар Лайт», а не на юридичних наслідках скасування нормативного акту. Її розрахунки збитків вказують на прямі фінансові втрати компанії в результаті прийняття НКРЕКП неправомірного нормативно-правового акту. Висновок експерта не виходить за межі економічної експертизи і не виключає юридичної правомірності або наслідків можливого скасування нормативно-правового акту. Отже, експерт не виходив за рамки своєї компетенції, а висновки суду першої інстанції про те, що предметом висновку експерта є питання права, є помилковими. Суд першої інстанції, у свою чергу, при прийнятті рішення не поставив під сумнів законність та правильність висновків такої експертизи, а лише вказав на формулювання твердження про можливий розмір завданих збитків. Разом із тим, у матеріалах справи не міститься альтернативних даних та доказів, які могли б спростовувати висновок експерта від 21.08.2023 №10194 в частині визначення розміру збитків.

Місцевим господарським судом у межах наданих йому повноважень не забезпечено дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів, які були надані суду саме позивачем.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

23.02.2024 від відповідача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач просив суд залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

У відзиві відповідач наголосив на тому, що суд першої інстанції вірно врахував частину 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшов правильного висновку, що підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, втратив свою чинність 08.09.2020 (дати ухвалення постанови Верховного Суду у справі №640/4069/21). Така позиція відповідає висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №520/12022/17 та постановах Верховного Суду від 31.08.2018 у справі №822/1815/16, від 21.08.2018 у справі №805/2339/16-а, від 29.09.2022 у справі №826/23168/15.

Відповідач зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем, у свою чергу, не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження неправомірності дій НКРЕКП в частині нарахування позивачу суми відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період січень 2021 року - січень 2022 року в розмірі 160 715,04 грн на підставі пункту 9.3. глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії. Між сторонами даного спору відсутні будь-які договірні правовідносини з приводу нарахуванням плати за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку. Такі правовідносини регулюються умовами Договору від 29.11.2019 №1067/01, укладеного між третьою особою-2 та ТОВ «Солар Лайт». Грошові кошти були сплачені ТОВ «Солар Лайт» на виконання умов зазначеного Договору, а тому відсутні підстави вважати вказані грошові кошти надмірно або помилково сплаченими позивачем на користь Державного підприємства «Гарантований покупець». За таких обставин, при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв?язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

У період з 16.01.2021 по 08.09.2022 діяла редакція підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджена постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, а тому доводи позивача в цій частині не заслуговують на увагу.

При цьому, оскільки позивачем не доведено наявності всіх елементів складу правопорушення, у суду, як наслідок, відсутні підстави для перевірки обґрунтованості заявленої до стягнення суми відшкодування, зокрема, з посиланням на висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи, складений судовим експертом Дєєвою Л.Є. від 21.02.2023 №10194.

Треті особи письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/14878/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14878/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/14878/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

08.02.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/14878/23, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), враховуючи, що предметом розгляду у справі №910/14878/23 є вимоги про стягнення 160 715,04 грн, а отже дана справа відноситься до малозначних у розумінні Господарського процесуального кодексу України, встановлено учасникам справи строки на подання відзиву, заперечення на відзив, заяв, клопотань.

Враховуючи наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідок про доставку копій ухвали до електронних кабінетів учасників справи), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 строків на подання учасниками справи документів, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

29.11.2019 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (далі - гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт» (далі - виробник/продавець за «зеленим тарифом») укладено Договір №1067/01 (далі - Договір), за умовами якого виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок).

31.03.2020 сторонами укладено додаткову угоду №967/01/20 до договору, за умовами якої сторони дійшли згоди статті 1-7 договору викласти в новій редакції.

За умовами пункту 1.1. Договору продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виготовленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачам).

Згідно з пунктом 2.1. Договору сторони визнають свої зобов`язання згідно з законами України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», Порядком продажу електричної енергії споживачам, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконані цього договору.

Відповідно до пунктів 2.3. - 2.5. Договору продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

Згідно з пунктом 3.2. Договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ.

За умовами пункту 3.3. Договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

У відповідності до пункту 4.5. Договору гарантований покупець зобов`язаний купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію; нараховувати розмір відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.

Відповідно до пункту 7.4. Договору якщо продавець за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії та регулятором уже встановлено йому «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030).

На виконання умов Договору між позивачем та Державним підприємством «Гарантований покупець» було складено та підписано акти приймання - передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії: за січень 2021 року від 31.01.2021 на суму 12 853, 44 грн (акт коригування за січень 2021 року від 25.10.2021 на суму 10,51 грн); за лютий 2021 року від 28.02.2021 на суму 18 227,396 грн (акт коригування за лютий 2021 року від 24.05.2021 на суму 1238,32 грн); за березень 2021 року від 31.03.2021 на суму 10 690,56 грн (акт коригування за березень 2021 року від 24.05.2021 на суму 7 581,14 грн); за квітень 2021 року від 30.04.2021 на суму 25 828,90 грн; за травень 2021 року від 16.06.2021 на суму 40 608,19 грн; за червень 2021 року від 16.07.2021 на суму 22 711,81 грн (акт коригування за червень 2021 року від 25.08.2022 на суму 153, 43 грн); за липень 2021 року від 31.07.2021 на суму 23 690,28 грн; за серпень 2021 року від 16.09.2021 на суму 28 975,43 грн (акт коригування за серпень 2021 року від 30.08.2022 на суму 29,03 грн); за вересень 2021 року від 30.09.2021 на суму 10 130,65 грн (акт коригування за вересень 2021 року від 13.09.2022 на суму -0,17 грн); за жовтень 2021 року від 16.11.2021 на суму 6 548,39 грн; за листопад 2021 року від 16.12.2021 на суму 5 224,40 грн (акт коригування за листопад 2021 року від 27.09.2022 на суму 0,44 грн); за грудень 2021 року від 31.12.2021 на суму 6 965,98 грн (акт коригування за грудень 2021 року від 29.09.2022 на суму -6,76 грн).

У період з 16.02.2021 по 17.02.2022 позивачем у якості сплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії було перераховано на користь Державного підприємства «Гарантований покупець» 243 228,15 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1 від 16.02.2021 на суму 12 853,44 грн, №976 від 05.11.2021 на суму 10,51 грн, №789 від 16.03.2021 на суму 18 227,39 грн, №869 від 25.05.2021 на суму 1238,32 грн, №836 від 13.04.2021 на суму 10 690,56 грн, №870 від 25.05.2021 на суму 7 581,14 грн, №862 від 17.05.2021 на суму 25 828,90 грн, №890 від 17.06.2021 на суму 40 608,19 грн, №918 від 20.07.2021 на суму 22 711,81 грн, №212 від 30.08.2022 на суму 153,43 грн, №952 від 13.08.2021 на суму 23 690,28 грн, №919 від 17.09.2021 на суму 28 975,43 грн, №213 від 31.08.2022 на суму 29,03 грн, №948 від 19.10.2021 на суму 10 130,65 грн, №1002 від 18.11.2021 на суму 6 548,39 грн, №1043 від 20.12.2021 на суму 5 224,40 грн, №19 від 17.01.2022 на суму 6 965,98 грн, №52 від 17.02.2022 на суму 21 760,30 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що впровадженням незаконної формули протиправним нормативно-правовим актом (підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою НКРЕКП №46 від 15.01.2021) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг завдано позивачу матеріальної шкоди, а саме за період з 16.01.2021 по 31.01.2022 позивачем оплачено додаткових 133 929,20 грн та 26 785,84 грн ПДВ, які були безпідставно розраховані Державним підприємством «Гарантований покупець».

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП №641 від 26.04.2019, затверджених постановою НКРЕКП №46 від 15.01.2021, втратив чинність з моменту набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21, а саме з 08.09.2022, а тому за період з 16.01.2021 по 08.09.2022 вказаний підпункт діяв та застосувався до позивача. Позивачем не доведено складу цивільного правопорушення для відшкодування шкоди.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

За змістом частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є заподіяння майнової шкоди.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також у статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування шкоди згідно статті 1166 Цивільного кодексу України є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Водночас, згідно зі статтею 1175 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування правової підстави позову, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Суд відзначає, що на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1775 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди за прийняття нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: протиправна поведінка цього органу, що мала свій прояв у прийнятті незаконного нормативно-правового акта, що був скасований, наявність шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Довести наявність усіх цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1175 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Колегія суддів зазначає, що основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у даній справі, є встановлення такого елемента делікту як протиправна поведінка, оскільки його відсутність буде свідчити про відсутність також інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, згідно укладеного 29.11.2019 між Державним підприємством «Гарантований покупець» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт» Договору №1067/01 виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (Порядок).

Відповідно до підпункту 3 пункту 4.5. Договору Гарантований покупець зобов`язаний нараховувати плату за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.

Порядок купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затверджений постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641, визначає:

1) порядок купівлі-продажу гарантованим покупцем електричної енергії у виробників, яким встановлено «зелений» тариф;

2) правила функціонування балансуючої групи виробників за «зеленим» тарифом;

3) розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що здійснюється гарантованим покупцем;

4) порядок затвердження Регулятором розмірів вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел;

5) розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що здійснюється постачальником універсальних послуг;

6) порядок здійснення купівлі-продажу електричної енергії гарантованим покупцем з метою виконання спеціальних обов`язків на перехідний період.

Порядок поширюється на виробників електричної енергії за «зеленим» тарифом і кандидатів у такі виробники, гарантованого покупця, постачальників електричної енергії, що виконують функцію постачальника універсальних послуг (далі - ПУП), оператора системи передачі (далі - ОСП), адміністратора комерційного обліку та суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво електричної енергії на атомних електростанціях (пункт 1.2. Порядку).

15.01.2021 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову №46 «Про затвердження Змін до постанови НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641», а саме затверджено Зміни до постанови НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 «Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за «Зеленим» тарифом» (далі - «Зміни»).

Підпунктом 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку НКРЕКП пункти 9.2. - 9.4. замінено п`ятьма новими пунктами, зокрема, за пунктом 9.2. Порядку продавцями та споживачами за «зеленим» тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.

Відповідно до пункту 9.3. Порядку в редакції станом на 16.01.2021 обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB (далі - відшкодування), у розрахунковому періоді t торгової зони z розраховується за формулою (далі - Формула).

Складові Формули включають: 1) формули по визначенню витрат, пов`язаних з врегулюванням небалансу продавця та споживача за «зеленим» тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z з урахуванням коефіцієнта допустимого відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії від погодинного графіка відпуску електричної енергії для типу генеруючої одиниці продавця або споживача за «зеленим» тарифом та частки відшкодування гарантованому покупцю генеруючою одиницею продавця або споживача за «зеленим» тарифом вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця, визначених відповідно до Закону, які враховують коефіцієнт ціни небалансу - , ціну небалансу електричної енергії в розрахунковому періоді t торгової зони -; визначену на торгах на РДН ціну купівлі-продажу електричної енергії в торговій зоні z для розрахункового періоду - величину врахованого відхилення фактичного обсягу відпуску/споживання електричної енергії генеруючими одиницями e продавця або споживача за «зеленим» тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, від його прогнозного погодинного графіка відпуску електричної енергії (позитивне/негативне значення) з урахуванням обсягів не відпущеної електричної енергії генеруючими одиницями продавців у результаті виконання команд ОСП на зменшення навантаження продавців у розрахунковому періоді t торгової зони z, що розраховується за окремою формулою; 2) формули по визначенню витрат , пов`язаних з врегулюванням небалансу продавця та споживача за «зеленим» тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z, що розраховуються, які враховують фактичний обсяг відпуску/споживання електричної енергії генеруючою одиницею e продавця або споживача за «зеленим» тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z, визначений згідно з главою 8 цього Порядку - ;обсяг відпуску електричної енергії генеруючою одиницею e продавця або споживача за «зеленим» тарифом p (позитивне/негативне значення), що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z, що був спрогнозований продавцем або споживачем за «зеленим» тарифом p (позитивне/негативне значення) та наданий гарантованому покупцю у порядку, визначеному пунктами 4.1 та 4.3 глави 4 цього Порядку та пунктами 3.1 та 3.3 глави 3 Порядку продажу споживачами - ; обсяг не відпущеної електричної енергії генеруючою одиницею e продавця p (позитивне значення), що входить до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z в результаті виконання команд ОСП на зменшення навантаження, що визначається відповідно до пункту 9.5 Порядку - ; визначену на торгах на РДН ціну купівлі-продажу електричної енергії в торговій зоні z для розрахункового періоду - ; ціну небалансу електричної енергії в розрахунковому періоді t торгової зони -; 3) формули по визначенню списання/нарахування, пов`язані з врегулюванням небалансів електричної енергії продавців та споживачів за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, за розрахунковий період t в торговій зоні z, та залежать від значень небалансу електричної енергії, пов`язаного з врегулюванням небалансів електричної енергії продавців та споживачів за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, за розрахунковий період t в торговій зоні z, що визначається за окремою формулою.

Визначення значення небалансу електричної енергії, пов`язаного з врегулюванням небалансів електричної енергії продавців та споживачів за «зеленим» тарифом, включає в формулі - сумарний обсяг не відпущеної електричної енергії генеруючими одиницями e продавців p (позитивне значення), що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z в результаті виконання команд ОСП на зменшення навантаження, що визначається за окремою формулою; - виміряну позиція продавців та споживачів за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, для розрахункового періоду t в торговій зоні z, що розраховується за окремою формулою; - сальдовану позицію гарантованого покупця за результатами купівлі-продажу електричної енергії продавців та споживачів за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, для розрахункового періоду t у торговій зоні z, що розраховується за окремою формулою. Сальдована позиція розраховуються як сума сумарного обсягу (позитивне значення) проданої гарантованим покупцем електричної енергії продавців та споживачів за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, відповідно до законтрактованих (у тому числі акцептованих) обсягів продажу на РДН та/або ВДР, та/або за двосторонніми договорами в розрахунковому періоді t у торговій зоні z та + сумарного обсягу (негативне значення) купленої гарантованим покупцем електричної енергії продавців та споживачів за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, відповідно до законтрактованих (у тому числі акцептованих) обсягів купівлі за двосторонніми договорами та/або на РДН, та/або ВДР у розрахунковому періоді t в торговій зоні z. Згідно абзацу 2 пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції станом на 16.01.2021 року, у випадку отримання оновлених даних комерційного обліку по генеруючих одиницях продавця або споживача за «зеленим» тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, розрахунок обсягу відшкодування здійснюється з урахуванням таких даних.

Підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку був предметом оскарження у межах адміністративної справи №640/4069/21.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №640/4069/21 скасовано судове рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №640/4069/21 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у цій справі скасовано і залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021.

У вказаній постанові у справі №640/4069/21 суд касаційної інстанції констатував, що з системного аналізу змісту підпункту 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку в оскаржуваній частині вбачається, що НКРЕКП фактично установлено інші умови для отримання ДП «Гарантований покупець» від виробників яким встановлено «зелений» тариф та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку, та входять до балансуючої групи гарантованого покупця, відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця ніж ті, що визначені в Законі України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 №2019-VIII.

З огляду на це Верховний Суд в контексті перевірки правильності висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності спірної постанови відповідача в оскаржуваній частині зазначив таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про національгну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання, зокрема, шляхом: нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом.

Відповідно до статті 6 Закону №2019-VIII Регулятор здійснює державне регулювання ринку електричної енергії у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Беручи до уваги наведені положення Закону №2019-VIII, Верховний Суд виснував, що станом на 15.01.2021 року відповідач не мав правових підстав для встановлення обсягів частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за «зеленим» тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB (далі - відшкодування), у розрахунковому періоді t торгової зони z та впровадження нових формул розрахунків за пунктом 9.3 Порядку.

Згідно з пунктом 6 частини 3 статті 6 Закону №2019-VIII до повноважень Регулятора належить затвердження правил, порядків та умов, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 6 статті 65 Закону №2019-VIII порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною, правила функціонування балансуючої групи гарантованого покупця визначаються порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором.

Згідно з положеннями частини 6 статті 71 Закону №2019-VIII частка вартості врегулювання небалансу електричної енергії відшкодовується відповідно до цього Закону та правил функціонування балансуючої групи гарантованого покупця.

Отже, Верховний Суд резюмював, що наведеними нормами врегульовано повноваження НКРЕКП визначати правила функціонування балансуючої групи гарантованого покупця в порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії та умови відшкодування частка вартості врегулювання небалансу електричної енергії.

Проте, наведені норми не передбачають повноважень НКРЕКП визначати порядок розрахунків обсягів, небалансів електричної енергії гарантованого покупця поза правилами ринку, як і не передбачають повноважень НКРЕКП визначати обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця.

З урахуванням правил частини 2 статті 2 КАС України Верховний Суд у пункті 71 постанови від 08.09.2022 у справі №640/4069/21 дійшов висновку, що НКРЕКП у спірних правовідносинах діяла поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, без запобігання всім формам дискримінації, а тому підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку є протиправним.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).

Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, оскільки адміністративним судом у межах визначеної згідно статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикції встановлено у справі №640/4069/21, що НКРЕКП у спірних правовідносинах діяла поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, факт протиправності поведінки НКРЕКП підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Щодо моменту втрати чинності підпунктом 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Частинами 1, 2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття (частина 1 статті 359 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом установлено, що в межах адміністративної справи №640/4069/21 ДП «Гарантований покупець» 09.09.2022 звернулось до суду першої інстанції із заявою про роз`яснення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021, а саме просило суд роз`яснити:

1) яка редакція п. 9.2. (на момент прийняття рішення судом першої інстанції - п.9.3.) Порядку №641 підлягає застосуванню при здійсненні розрахунку частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця за правовідносинами серпня та вересня 2022, що виникли до набрання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 законної сили?

2) яка редакція п.9.2. (на момент прийняття рішення судом першої інстанції - п.9.3.) Порядку №641 з наведенням відповідної формули та її складових підлягає застосуванню Гарантованим покупцем при здійсненні розрахунку частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавцем та споживачами за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця після набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21?

3) чи підлягає до моменту набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21, тобто до 08.09.2022, використанню формула, за якою визначається обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, в редакції пп.8 п.1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46?

4) чи є необхідним здійснення перерахунку вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця за періоди до набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21?

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2022 заяву про роз`яснення судового рішення задоволено частково, роз`яснено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 наступним чином: підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 №641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3. глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, визнаний судом протиправним з моменту його прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, не створював юридичних наслідків під час розрахунку частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії ДП «Гарантований покупець», яка відшкодовувалася продавцями за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи ДП «Гарантований покупець» за відповідні періоди.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2022 про роз`яснення судового рішення скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні заяви Державного підприємства «Гарантований покупець» про роз`яснення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року відмовлено.

У вказаній постанові апеляційного суду зазначено наступне:

- в силу частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

- таким чином, норми законодавства прямо визначають порядок втрати чинності нормативно-правового акта чи його частини у разі визнання його протиправним та нечинним судовим рішенням, зокрема, що вони втрачають чинність виключно з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

- рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 набрало законної сили 08.09.2022.

- отже, оскаржувана ухвала про роз`яснення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021, не відповідає вимогам ст. 264, 265 КАС України, які чітко визначають порядок визнання протиправним нормативно-правового акту та момент, з якого він втрачає чинність, у разі визнання його протиправним та нечинним в судовому порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурсекоенерго» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №640/4069/21.

Отже дійсно, як вірно зазначив суд першої інстанції, у межах розгляду справи №640/4069/21 у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 було визначено момент втрати чинності підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затвердженого постановою НКРЕКП від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, а саме відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України - з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, тобто з 08.09.2022, коли із прийняттям постанови Верховним Судом рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 набрало законної сили.

Водночас, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський при прийнятті рішення не врахував, що зі змісту судових рішень у справі №640/4069/21 слідує, що Окружним адміністративним судом міста Києва та Верховним Судом зроблено висновок, що відповідач у спірних правовідносинах діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, необґрунтовано, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності, запобігаючи всім формам дискримінації, у зв`язку з чим підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку є протиправним.

Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Питання можливості застосування визнаного судом протиправним нормативно-правового акта було розглянуто Верховним Судом.

Так, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

У постанові від 28.04.2020 у справі №904/164/19 Верховний Суд дійшов висновку, що:

- ч. 2 ст. 265 КАС України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним;

- суд наголошує на неможливості зобов`язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом;

- суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені у численних рішеннях. Цей Суд неодноразово звертав увагу Держави Україна на ту обставину, що дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання в права особи повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а вручання - пропорційним;

- принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року);

- враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що визнання протиправним і нечинним у судовому порядку рішення Криворізької міської ради від 12.07.2017 №1862 в оскаржуваній частині унеможливлює його застосування при обчисленні ставок податку з орендної плати саме з моменту його прийняття;

- застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.

Переглядаючи судові рішення у справі №909/433/21, Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 дійшов висновку про відсутність у межах цієї справи правових підставі для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, та застосовуючи частину 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України у пункті 65 дійшов таких висновків:

«У справі №909/433/21, що розглядається, суди попередніх інстанцій, з посиланням на правову позицію, викладену у справі № 160/1088/19, вірно вказали, що положення частини другої статті 265 КАС України встановлено момент втрати чинності нормативно-правовим актом, який визнається нечинним за рішенням суду. Разом з тим, встановивши обставини, що нормативно-правовий акт є протиправним, оскільки прийнятий органом місцевого самоврядування з порушенням вимог закону, тобто, поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом, суди, керуючись положеннями частин першої - третьої статті 11 ГПК України, дійшли висновку, що застосування тарифу, встановленого протиправним рішенням (скасованим у судовому порядку) не відповідатиме принципу верховенства права та призведе до порушення положень статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки покладення на Відповідача обов`язку виконувати положення рішення Долинської районної ради Івано-Франківської області від 06.02.2020 №877-44/2020, яке визнано протиправним та нечинним в частині встановлення тарифу на централізоване водопостачання для підприємств, установ, організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, суб`єктів підприємницької діяльності та інших підприємств, установ, організацій на рівні 60,00 грн за 1000 л (з ПДВ), означало б виправлення помилок відповідної ради, допущених при прийнятті такого рішення, за рахунок Відповідача, що не відповідає принципу належного урядування. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.04.2020 у справі №904/164/19.».

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується із доводами скаржника про те, що підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 №641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 №46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, не може підлягати застосуванню під час розрахунку частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії ДП «Гарантований покупець», яка відшкодовувалася продавцями за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи ДП «Гарантований покупець» і за періоди з моменту прийняття оскарженого підпункту (15.01.2021) до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/4069/21 (08.09.2022).

Позиція ж суду першої інстанції та відповідача про те, що так як підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою від 15.01.2021 №46, втратив чинність з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2022, розрахунок обсягу частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії до вказаної дати мав проводитись виходячи з постанови від 15.01.2021 №46, є помилковою, так як вказане не відповідатиме вимогам статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в контексті права на мирне володіння майном, яким в даному випадку є грошові кошти.

Щодо доводів відповідача стосовно нерелевантності постанов Верховного Суду, на які посилається позивач, зокрема, з підстав відмінності предмету та підстав позову у таких справах, суд зазначає, що останні, незважаючи на дійсну відмінність предмету та підстав позову у справах, які зазначені вище, не можуть спростовувати певної універсальності висновків Верховного Суду щодо неможливості застосування протиправного акту (а тим більше такого, протиправність якого встановлена в судовому рішенні, що набрало законної сили) саме з моменту його прийняття.

Наведене дає підстави для однозначного висновку, що в разі визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у судовому порядку, його застосування є неможливим з моменту прийняття.

Водночас, сам по собі доведений факт того, що НКРЕКП у спірних правовідносинах діяла поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що призвело до визнання протиправним та нечинним відповідного нормативно-правового акта, ще не є достатньою підставою для відшкодування шкоди за рахунок відповідача. Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх інших елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, суду слід встановити, чи призвела ця протиправна поведінка до заподіяння шкоди позивачу.

Позивач, посилаючись на зазначені висновки Верховного Суду та заявляючи вимоги про відшкодування відповідачем збитків, одночасно зазначає, що ним сплачено третій особі-2 грошові кошти у розмірі, визначеному, власне, на підставі підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, який сам позивач вважає таким, що не може застосовуватись з моменту його прийняття, оскільки є протиправним. На підтвердження розміру понесених збитків позивачем наданий суду висновок судової економічної експертизи від 21.08.2023 №10194, складений судовим експертом Лідією Дєєвою.

Водночас висновки про неможливість застосування з моменту прийняття нормативного акту, який є протиправним, свідчать і про відсутність підстав вважати сплачені іншій особі кошти у розмірі, визначеному на підставі такого нормативного акта, збитками, завданими особою, що прийняла такий нормативно-правовий акт, що виключає наявності визначального елемента настання юридичної відповідальності, зокрема, наявності факту підтвердженої заподіяної шкоди.

Виходячи з доводів, які викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі, позиція позивача зводиться до того, що ним понесені надмірні витрати, які ним заявлено як збитки, які повинен відшкодувати відповідач, у вигляді різниці між сумою, які сплачено третій особі-2 на підставі протиправного нормативного-правового акту, та сумою, яку мав би їй сплатити за умови, якби відповідач не прийняв протиправний нормативно-правовий акт.

Тобто фактично, виходячи зі змісту позовної заяви, підстави позову зводяться до надмірної сплати третій особі-2 коштів на підставі протиправного нормативно-правового акта, що не підлягав застосуванню з моменту його прийняття, а отже, виходячи з таких висновків позивача, має місце надмірна та безпідставна сплата ним третій особі-2 коштів у відповідний період та відповідному розмірі та їх збереження третьою особою-2 без достатньої правової підстави.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отже грошові кошти, перераховані у розмірі понад визначену договором суму, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України є саме безпідставно отриманими. Подібну за змістом позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №913/371/20.

Отже, у разі, якщо наявна сплата коштів на підставі договору, який для визначення розміру сплати відсилає до підзаконного нормативного-правового акту, що, в свою чергу, визнаний протиправним та не підлягає застосуванню з моменту прийняття, то така сплата у певному розмірі не може вважатись здійсненою відповідно до умов договору. Іншими словами, матиме місце випадок, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Тобто фактично заявлені у даній справі вимоги про стягнення з відповідача збитків не відповідають суті порушеного права, яке захищає позивач у даній справі, оскільки таке право може бути захищене шляхом звернення до третьої особи-2 з вимогами про стягнення безпідставно збережених коштів за статтею 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для встановлення у межах предмету та підстав заявленого у даній справі позову питання розміру вказаної переплати саме як понесених позивачем збитків, що підлягають стягненню з відповідача.

Отже, за результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів не знайшла підстав для застосування до відповідача такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, оскільки ним не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а сам по собі доведений факт неправомірної поведінки ще не є достатньою підставою для стягнення шкоди.

Таким чином, правильним по своїй суті є рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в даній справі, однак з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі таким, що підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт» на рішення суду в даній справі задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/14878/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №910/14878/23 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Солар Лайт».

Матеріали справи №910/14878/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова