ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
22 квітня 2024 року Справа № 924/1024/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.05.2023
(ухвалене о 12:25 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 23.05.2023)
у справі № 924/1024/22 (суддя Грамчук І.В.)
за позовом заступника керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Жванецької сільської ради
до Фермерського господарства "Еко-Земля"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) ОСОБА_1
2) ОСОБА_2
про витребування з незаконного володіння земельної ділянки
за участю представників:
від Жванецької сільської ради - не з`явився;
від Фермерського господарства "Еко-Земля" - не з`явився;
від ОСОБА_1 - не з`явився;
від ОСОБА_2 - не з`явився;
прокурор - ОСОБА_3
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Жванецької сільської ради звернувся до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Фермерського господарства "Еко-Земля" про витребування з незаконного володіння земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 6822487900:03:002:0010, за адресою с. Межигір, Кам`янець - Подільського району, Хмельницької області.
Позов обґрунтовано тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822487900:03:002:0019 площею 2,0 га вибула з володіння територіальної громади поза її волею без прийняття рішення Сокільської сільської ради.
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 23.05.2023 у справі № 924/1024/22 позов задовольнив. Витребував з незаконного володіння Фермерського господарства "Еко-Земля" у комунальну власність Жванецької сільської ради земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822487900:03:002:0010, яка розташована за адресою: с. Межигір, Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Стягнув з Фермерського господарства"Еко-Земля" на користь Хмельницької обласної прокуратури 2 481 грн витрат зі сплати судового збору.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що з наявних у матеріалах справи засвідчених архівних копій протоколу 46 позачергової сесії VI-го скликання Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району від 29.08.2014 та усіх прийнятих рішень відповідної сесії, як документів постійного зберігання архівного фонду "Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області за 2014 рік", встановлено, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачу її у власність ОСОБА_1 на відповідній сесії не розглядалось, рішення Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014, яке слугувало підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010 сільською радою не приймалось.
З огляду на викладене, наявні у матеріалах справи рішення Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014, яке слугувало підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010 судом оцінено критично, оскільки вони суперечать нормам наведеного вище Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Оскільки, згідно з архівною копією Протоколу №1 46 позачергової сесії VI скликання Сокільської сільської ради від 29.08.2014 на сесії ради рішення №23 від 29.08.2014 не приймалося, твердження свідків ОСОБА_4 (як колишнього голови Сокільської сільської ради), ОСОБА_5 (колишнього секретаря Сокільської сільської ради), ОСОБА_6 (колишнього депутата Сокільської сільської ради) щодо фактичного винесення та прийняття питань про затвердження технічної документації із землеустрою та передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 оцінюються критично, оскільки відповідні повноваження щодо ведення протоколу сесії сільської ради, його підписання входили до їх безпосередніх посадових обов`язків відповідно до займаних посад.
Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_1 рішення повноважного органу місцевого самоврядування (про затвердження проекту землеустрою та передача у приватну власність) - Сокільської сільської ради - означає, що орган місцевого самоврядування, як власник землі, волю на відчуження цих ділянок не виявив, тому вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.
Спосіб, в який земельна ділянка, з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, вибула із комунальної власності, свідчить про низку послідовних дій щодо отримання в приватну власність з комунальної власності земельної ділянки з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення такої земельної ділянки.
Щодо заявленого клопотання про застосування позовної давності суд першої інстанції зазначив, що за виявленим фактом підробки та використання рішення органу місцевого самоврядування, що в подальшому стало підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку, в тому числі з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, прокуратурою 18.10.2022 внесено відомості до ЄРДР за № 42022242230000034 (ч. 1 ст. 366 КК України) та розпочато досудове розслідування, яке на даний час триває. Саме з цією датою пов`язується момент обізнаності прокурора про незаконність вибуття з комунальної власності спірних земельних ділянок.
Прокурор не міг довідатися про таке порушення раніше лише шляхом моніторингу відкритих джерел інформації, оскільки у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно державним реєстратором як підставу реєстрації права власності на спірну земельну ділянку долучено рішення Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014, яке уповноваженим органом у встановленому законом порядку не приймалось.
Жванецькій сільській раді про порушення закону та порушення, у зв`язку з цим, прав і охоронюваних законом інтересів територіальної громади стало відомо лише у листопаді 2022 року, тобто з моменту отримання запитів прокурора.
Фермерське господарство "Еко-Земля" набуло право власності, поміж інших, на спірні земельні ділянки на підставі акта приймання-передачі земельних ділянок від 24.04.2020, переданих йому ОСОБА_2 в безоплатне користування. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 25.08.2020.
З урахуванням вищевикладеного, прокурором строк для звернення до суду не пропущено, оскільки вимога про витребування майна заявлена в межах трирічного строку для пред`явлення віндикаційного позову 29.12.2022.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. 19 Конституції України, ст. ст. 256, 257, 261, 317, 321, 330, 346, 387, 388, 658 Цивільного кодексу України, ст. ст. 116, Земельного кодексу України, ст. 10, 25, 26, 46, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просив рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.05.2023 у справі № 924/1024/22 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
27.12.2013 на підставі заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області було прийняте рішення №23 від 27.12.2013, якими вирішено: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель запасу сільської ради для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0000 га., гр. ОСОБА_1 , в межах населеного пункту с. Межигір.
В подальшому за заявою ОСОБА_1 , приватним підприємством "Земля 2012" було розроблено та затверджено Відділом Держземагентства у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність гр. ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства в с. Межигір Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 04.04.2014.
29.08.2014 рішенням Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014 було вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок (кадастровий номер 6822487900:03:002:0010) та передати у власність земельну ділянку гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Межигір, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області.
Звертає увагу суду, що оригінал рішення Сокільської сільської ради № 23 від 29.08.2014 знаходиться у позивача, а наданій місцевому господарському суду копії рішення №23 від 29.08.2014 наявні усі необхідні реквізити (дата, підпис голови Сокільської сільської ради та печатка), що свідчить про правомірність та законність дій для прийняття таких рішень.
Тому, вважає, що відповідачем Фермерським господарством "Еко-Земля" та третіми особами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надані більш вірогідні, достовірні та належні докази на спростування доводів прокурора.
Продовжує, що на теперішній час відсутній вирок за вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР № 42022242230000034 від 18.10.2022, службового підроблення рішення сесії Сокільської сільської ради № 23 від 29.08.2014, що у свою чергу підтверджує законність рішення сесії Сокільської сільської ради № 23 від 29.08.2014.
Вказує, що місцевий господарський суд, дійшов помилкових висновків про застосування позовної давності з моменту внесення відомостей прокурора до ЄРДР від 18.10.2022, оскільки моментом обізнаності з порушеним правом Жванецької сільської ради (Сокільської сільської ради) слід вважати 29.08.2014 - дату прийняття рішення №23 щодо затвердження проекту землеустрою до відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства передачу земельної ділянки у власність.
Підсумовує, що оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та без врахування правових висновків Верховного Суду щодо аналогічних справ а тому відповідно воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволені позовних вимог.
Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що під час вивчення архівних копій протоколу 46 позачергової сесії 6-го скликання Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району від 29.08.2014 та усіх прийнятих рішень відповідної сесії встановлено, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачу їх у власність ОСОБА_1 на відповідній сесії не розглядалось, рішення Сокільської сільської ради № 23 від 29.08.2014, яке стало підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, сільською радою не приймалось.
За виявленим фактом службового підроблення рішень органу місцевого самоврядування 18.10.2022 окружною прокуратурою внесено відомості до ЄРДР за № 42022242230000034 (ч. 1 ст. 366 КК України) та розпочато досудове розслідування.
На підтвердження позовних вимог прокурором надано докази, котрі судом прийняті, визнані належними, допустимими та достатніми.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності на підставі рішень Сокільської сільської ради, які у встановленому законом порядку не приймались, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що волі держави на таке вибуття не було.
Скаржник помилково пов`язує початок перебігу позовної давності з прийняттям рішення Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району № 23 від 29.08.2014, які всупереч доводам скаржника, згідно досліджених судом доказів - протоколу 46-ї позачергової сесії 6-го скликання Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району від 29.08.2014 та усіх прийнятих рішень цієї сесії на розгляд відповідної сесії не виносились та у встановленому законом порядку не розглядались.
Прокурор не міг довідатися про таке порушення раніше лише шляхом моніторингу відкритих джерел інформації, оскільки у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно державним реєстратором як підставу реєстрації права власності на спірну земельну ділянку долучено рішення Сокільської сільської ради № 23 від 29.08.2014, які уповноваженим органом у встановленому законом порядку не приймались.
Жванецькій сільській раді про порушення закону та прав і охоронюваних законом інтересів територіальної громади, стало відомо лише у листопаді 2022 року, тобто з моменту отримання запитів прокурора, оскільки у 2018 році Сокільська сільська рада реорганізована (згідно рішення Жванецької сільської ради № 8 від 02.01.2018, яке долучено до позовної заяви).
Відповідач набув право власності, поміж інших, на спірну земельну ділянку на підставі акту приймання-передачі земельних ділянок від 24.04.2020, переданих йому ОСОБА_2 в безоплатне користування. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 25.08.2020.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку щодо відсутності підстав для спливу строку позовної давності, оскільки з позовом про витребування майна прокурор в інтересах органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах Жванецької сільської ради (як правонаступника Сокільської сільської ради) звернувся 29.12.2022, тобто в межах загального строку позовної давності у три роки.
Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги прокурора, ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За наведеного просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.05.2023 у справі № 924/1024/22 - без змін.
Фермерське господарство "Еко-Земля" подало письмові пояснення, в яких вказує таке.
На підставі заяви ОСОБА_1 , прийнято рішення сесії Сокільської сільської ради №23 від 27.12.2013 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель запасу сільської ради для ведення особистого селянського господарства вказаній особі, достовірність якої жодною стороною, в тому числі і прокурором, під сумнів не ставиться.
У матеріалах справи, вказаний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки також погоджено відділом Держземагенства у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області в порядку, передбаченому ст.186-1 ЗК України.
Крім того, прокурором надано належним чином завірену копію рішення Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 як завершального етапу процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, визначеної ст.118 ЗК України.
Наявність порушеного кримінального провадження як беззаперечного факту в підтвердження підроблення рішень Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014, з огляду на ст.61 Конституції? України щодо презумпції невинуватості та ст. ст. 75, 76 ГПК України щодо підстав для звільнення від доказування та належності доказів, недостатньо для доведення обставин недостовірності інформації, зазначеної у такому рішенні.
Окрім того, прокурором не було надано в якості доказу будь-якого висновку судового експерта, отриманого в рамках кримінального провадження щодо підроблення підпису чи відбитку печатки рішення сесії Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014, які б давали підстави ставити під сумнів прийняті рішення на вказаній сесії.
Підсумовує, що за таких обставин спірна земельна ділянка вибула з власності держави за наявності її волі, вираженої в діях уповноваженого органу, який в силу покладених на нього завдань розпоряджався землями на визначеній території та прийняв відповідне рішення №23 від 29.08.2014 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність, що унеможливлює застосування такого способу захисту як віндикаційний позов.
Натомість, суд першої інстанції вказаного не врахував та як наслідок дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача в порядку ст.388 ЦК України, з огляду на що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволені позову про витребування земельних ділянок.
Враховуючи законність прийняття рішення №23 від 29.08.2014, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність, а відтак вибуття спірних земельних ділянок з власності держави за наявності її волі, вираженої в діях уповноваженого органу, який в силу покладених на нього завдань розпоряджався землями, слід дійти висновку про добросовісність набуття права власності на спірну земельну ділянку Фермерським господарством "Еко-Земля", а відтак відповідач вважає, що задоволення позовних вимог у цій справі призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ.
За наведеного відповідач вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу її у власність ОСОБА_1 , на відповідній сесії? не розглядалось, а також, що рішення Сокільської сільської? ради №23 від 29.08.2014, які слугували підставою для реєстрації права власності вказаній особі на земельну ділянку з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010 сільською радою не приймалось, з огляду на що господарським судом здійснено невірний висновок про задоволення позовних вимог прокурора про витребування земельної? ділянки.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 31.10.2023 у справі №924/1024/22 рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.05.2023 скасував. Ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду попередньої інстанції, апеляційний господарський суд вказав, що ОСОБА_1 як фізична особа, яка зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, виконав всі взаємопов`язані, послідовні дії, спрямовані на досягнення результату відповідно до вищенаведених норм. Орган місцевого самоврядування також вчинив такі ж взаємопов`язані, послідовні дії, що передували передачі земельної ділянки у власність громадянину: так, сільською радою надано дозвіл і в подальшому за участі голови Сокільської ради відбулося погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами.
Суду надана належним чином завірена копія рішення Сокільської сільської ради від 29.08.2014 № 23 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 - як завершальний етап процедури, визначеної статтею 118 ЗК України. Рішення від 29.08.2014 № 23 підписане головою Сокільської ради і містить необхідні реквізити. Чинність такого рішення не була предметом судового розгляду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження підроблення рішення Сокільської сільської ради від 29.08.2014 № 23, у тому числі відсутність обвинувального вироку в межах кримінального провадження та висновку експертизи щодо підроблення підпису чи відбитку печатки на рішенні сесії.
Стверджуючи про відсутність рішення Сокільської сільської ради від 29.08.2014 № 23, прокурор повинен був пересвідчитися про відсутність кримінальної складової у діях осіб, підписи яких містяться у даному документі, на предмет його підроблення (фальсифікації). При цьому встановлений у кримінальному провадженні факт підробки офіційного документа виключав би необхідність визнання його незаконним чи скасування у господарському чи іншому провадженні, оскільки підроблений документ, по суті, є таким, що ніколи не видавався (не створювався), а суб`єкт його видачі не виражав волі, що закріплена в такому документі. Натомість наявність порушеного кримінального провадження № 42022242230000034 за ч.1 ст. 366 КК України з огляду на ст.61 Конституції України щодо презумпції невинуватості та ст.75,76 ГПК України щодо підстав для звільнення від доказування та належності доказів, недостатньо для доведення підроблення рішення Сокільської сільської ради від 29.08.2014 № 23, як це доводить прокурор.
Досліджуючи зміст протоколу від 29.08.2014 № 1 сорок шостої позачергової сесії Сокільської сільської ради, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що в порядку денному питання № 3 і № 8 "про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку" не є персоналізованими, натомість чинність наявного рішення № 23 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 не зумовлює висновку про те, що радою не була затверджена технічна документація із землеустрою та не приймалось рішення про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Відображення процедури прийняття рішень на сесії ради у протоколі є прерогативою відповідних працівників ради і не залежить від волі заявника громадянина ОСОБА_1 , який, зі свого боку, вчинив відповідні дії, які передують прийняттю органом самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, таким чином, - покладався на легітимність добросовісних дій державного органу/органу місцевого самоврядування.
Інформація про те, що земельна ділянка вибула з власності територіальної громади, знаходилась у відкритому доступі з березня 2015 року, що об`єктивно дозволяло Сокільській сільській раді дізнатись про можливу помилку та вжити необхідних заходів для виправлення такої помилки та повернення земельної ділянки у випадку її незаконного відчуження.
Оскільки державні органи і органи місцевого самоврядування повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, тому як Сокільська сільська рада так і її правонаступник Жванецька сільська рада, мали об`єктивну можливість протягом тривалого періоду часу виявити можливу помилку або порушення, яке полягало у неправомірному, поза волевиявленням ради, відчуженням землі.
Матеріали справи не містять жодних відомостей про вчинення Сокільською сільською радою будь-яких дій, направлених на повернення земельної ділянки протягом тривалого періоду часу з моменту рішення ради 29.08.2014, з моменту державної реєстрації 04.03.2015 і до початку процедури реорганізації 02.01.2018. Так само не вчинялись подібні дії Жванецькою сільською радою.
На підставі договору дарування від 29.06.2015 № 634 припинено право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 . 19.08.2020 право власності на земельну ділянку зареєстровано за Фермерським господарством "Еко-Земля" на підставі акта приймання передачі нерухомого майна від 24.04.2020 та рішення від 24.02.2020 № 1, видавник: Фермерське господарству "Еко-Земля", засновником якого є ОСОБА_2 . Правомірність таких правочинів прокурором і позивачем не спростована.
Крім того, суд вказав, що загальна позовна давність у цій справі є очевидно пропущена, однак враховуючи, що суд апеляційної інстанції встановив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, заява про застосування позовної даності задоволенню не підлягає.
Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив постанову апеляційного господарського суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд постановою від 13.02.2024 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі № 924/1024/22 скасував, передав справу на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Вказане судове рішення мотивоване тим, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду справи та не врахував висновки Верховного Суду щодо стандарту доказування "вірогідності доказів", а також не надав оцінки посиланням прокурора на те, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки та її передачу у власність на розгляд 46 позачергової сесії VI скликання колишньої Сокільської сільської ради 29.08.2014 не виносилися, не розглядалися та відповідні рішення нею не приймалися, а встановлення факту службового підроблення офіційного документа (події злочину) є предметом доказування у кримінальному судочинстві, тоді як предметом доказування в цьому спорі є недотримання процедури набуття громадянами права власності на землю без прийняття шляхом голосування депутатами сільської ради рішень на пленарному засіданні сесії ради про затвердження проектів землеустрою щодо відведення їм землі та передачу її у власність.
Верховний Суд вказав про передчасність висновків суду апеляційної інстанції, які стали підставою для відмови у позові, про не підтвердження підроблення рішення Сокільської сільської ради від 29.08.2014 № 23 внаслідок відсутності обвинувального вироку в межах кримінального провадження та висновку експертизи щодо підроблення підпису чи відбитку печатки на рішенні сесії, оскільки предметом доказування у цій справі є не підробка підпису голови сільської ради у рішеннях, а відсутність волевиявлення його власника, а саме сесії Сокільської сільської ради на прийняття такого рішення.
Відображення процедури прийняття рішень на сесії ради у протоколі є прерогативою відповідних працівників ради, так само і належний документообіг, зберігання офіційних документів ради тощо не залежить від волі громадян/заявників, які зі свого боку вчинили відповідні дії, які передують прийняттю органом самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Водночас рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним із етапів процесу отримання такого права власності чи користування на земельну ділянку, однак отримання такого дозволу не гарантує особі набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим документом. Отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування.
Відсутність рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи користування є порушенням виключної компетенції органу місцевого самоврядування на розпорядження землею від імені народу України.
Суд зазначив, що вдавшись до оцінки питань № 3 і № 8 протоколу порядку денного сорок шостої позачергової сесії Сокільської сільської ради від 29.08.2014 № 1 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку", апеляційний господарський суд не врахував предмет доказування в межах справи яка розглядається і доводи прокурора щодо неприйняття Радою рішення № 23 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність" на вказаному засіданні.
Тому, суд касаційної інстанції виснував, що апеляційна інстанція передчасно встановила обставини вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування, не оцінивши наявність або відсутність факту їх прийняття в порядку, передбаченому законодавством з урахуванням стандартів доказування.
Колегія суддів звернула увагу на те, що в межах справи яка розглядається суду необхідно було встановити чи є останній набувач спірної земельної ділянки добросовісним. Однак, узагальнено зазначивши, що прокурор і позивач не спростували правомірність договору дарування від 29.06.2015 № 634 акта приймання передачі нерухомого майна від 24.04.2020 та рішення від 24.02.2020 № 1, апеляційний господарський суд не надав оцінки доводам про те, що ОСОБА_2 був директором ПП "Земля-2012", яке розробляло проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яку він у подальшому отримав за договором дарування, так як і інші, отримані з посиланням на рішення, прийняті на цій же сесії та передав ФГ "Еко-Земля", директором якого він є. Додатково у позові вказано на вчинення низки подібних дій щодо сусідніх земельних ділянок. Однак, суд апеляційної інстанції не оцінив такі доводи, не спростував/не погодився з твердженнями щодо можливої недобросовісності відповідача у розумінні приписів 388 ЦК України, що у свою чергу впливає на правильність застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до спірних правовідносин.
Також, Верховний Суд вказав, що суд фактично не дослідив в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи та дійшов висновку про наявність підстав констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм матеріального і процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.
Окрім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що в межах справи яка розглядається суду необхідно було встановити чи є останній набувач спірної земельної ділянки добросовісним.
В подальшому справа № 924/1024/22 надійшла на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.03.2024 прийняв справу № 924/1024/22 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. Призначив розгляд справи на 01.04.2024 о 14:00 год. Запропонував учасникам справи протягом трьох днів з дня одержання цієї ухвали надати суду письмові пояснення щодо своїх вимог та заперечень, з урахуванням постанови Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 924/1024/22.
Від Фермерського господарства "Еко-Земля" надійшли письмові пояснення, в яких відповідач звертає увагу суду, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження підроблення рішення Сокільської сільської ради від 29.08.2014 №23, у тому числі відсутність обвинувального вироку в межах кримінального провадження та висновку експертизи щодо підроблення підпису чи відбитку печатки на рішенні сесії, що у свою чергу прєзюмує таке рішення як чинним та законним.
Продовжує, що стверджуючи про відсутність рішень Сокільської сільської ради № 23 від 29.08.2014, прокурор повинен був пересвідчитися про відсутність кримінальної складової у діях осіб, підписи яких містяться у даному документі, на предмет його підроблення (фальсифікації). При цьому встановлений у кримінальному провадженні факт підробки офіційного документа виключав би необхідність визнання його незаконним чи скасування у господарському чи іншому провадженні, оскільки підроблений документ, по суті, є таким, що ніколи не видавався (не створювався), а суб`єкт його видачі не виражав волі, що закріплена в такому документі. Натомість, наявність порушеного кримінального провадження № 42022242230000034 за ч.1 ст. 366 КК України з огляду на ст.61 Конституції України щодо презумпції невинуватості та ст.75,76 ГПК України щодо підстав для звільнення від доказування та належності доказів, недостатньо для доведення підроблення рішення Сокільської сільської ради № 23 від 29.08.2014, як це доводить прокурор.
Вказує, що ОСОБА_1 як фізичною особою, яка зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, виконані всі взаємопов`язані, послідовні дії, спрямовані на досягнення результату відповідно до вищенаведених норм. Органом місцевого самоврядування також вчинені такі ж взаємопов`язані, послідовні дії, що передували передачі земельної ділянки у власність громадянину: так, сільською радою надано дозвіл і в подальшому за участі голови Сокільської ради відбулось погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами.
Прокурором, на підтвердження своєї позиції, надано один єдиний доказ - протокол засідання сесії Сокільської сільської ради, однак прокурор не надав: вироку суду у кримінальному провадженні, висновків експертів про підробку документів, покази свідків, які б спростували факт голосування.
В свою чергу, стороною відповідача системною сукупністю доказів, виходячи з стандартів доказування, доведено факт прийняття спірного рішення, який, з невідомих причин, не був внесений секретарем ради до протоколу. На спростування доводів прокурора було подано заяви шести свідків - депутатів Сокільської сільської ради, з восьми, які брали участь у сесії. Шість з восьми депутатів підтвердили факт голосування і прийняття спірного рішення.
За відсутності доказів неправомірного набуття земельної ділянки ФГ "Еко-Земля" позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння відповідача мають характер невиправданого втручання держави у право власності особи.
Також, відповідач звертає увагу на пропуск прокурором позовної давності на звернення до суду із позовом у цій справі. Зокрема вважає, що позовна давність сплинула 29.08.2017 і сільська рада була обізнана у відчужені спірної земельної ділянки.
За наведеного просить суд відмовити у задоволенні позову.
До таких пояснень додані: список депутатів Сокільської сільської ради VI скликання та заяви свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Прокурор в письмових поясненнях вказує, що ним у відповідності до вимог ст.ст. 76-79 ГПК України надано належні, допустимі, достатні та вірогідні докази, а саме належним чином завірені архівні копії протоколу №1 46-ї позачергової сесії 6-го скликання Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району від 29.08.2014 та усіх прийнятих того дня рішень відповідною сесією ради, які є офіційними документами представницького органу місцевого самоврядування постійного зберігання, відомості яких логічно узгоджуються між собою, підтверджують той факт, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передачу її у власність ОСОБА_1 на розгляд сесії сільської ради не виносилося, не обговорювалося більшістю депутатів та відповідне рішення №23 від 29.08.2014 сесією не приймалось.
Наявність рішення сесії Сокільської сільської ради №23 від 27.12.2013 про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки, подальше виготовлення та погодження такої документації із землеустрою без прийняття у порядку ст. 118 ЗК України рішення уповноваженого органу про її затвердження свідчить про недотримання передбаченої законом процедури набуття громадянами права власності на землю.
Заперечує щодо доводів про пропуск позовної давності, вважає, що строк позовної давності прокурором у цій справі не пропущений.
Також вказує про подання відповідачем нових доказів із порушенням вимог процесуального законодавства та те, що на підставі показів свідків не можуть встановлюватись обставини прийняття або не прийняття рішення органу місцевого самоврядування, в цьому випадку рішення Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014, оскільки відповідні обставини відображені в організаційно-розпорядчих документах Сокільської сільської ради, які долучені до позову.
За наведеного прокурор вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги прокурора, ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
В судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду 01.04.2024 та 22.04.2024 прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги. Просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судові засідання 01.04.2024 та 22.04.2024 представники позивача, відповідача та третіх осіб не з`явилися.
Суд вказує, що ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду 01.04.2024 про відкладення розгляду справи направлялася скаржнику на адресу: АДРЕСА_1 , однак повернулася із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (т. 3, а. с. 9-11).
Суд зважає на те, що скаржник вказав зазначену адресу у апеляційні скарзі та отримав ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду 07.03.2024, котра направлялася на цю ж адресу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців або фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу відповідно до норм статті 120 ГПК України.
Частиною 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (висновок Верховного Суду в постановах від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (висновок Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 та Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19 та від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).
У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Суд враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якої сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 належним чином повідомлений про судове засідання 22.04.2024.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що інші учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (т. 3, а. с. 6-8), а також те, що явка представників сторін та третіх осіб в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача, відповідача та третіх осіб.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що на підставі заяви ОСОБА_1 на сесії Сокільської сільської ради 27.12.2013 прийнято рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель запасу сільської ради для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га громадянику ОСОБА_1 в межах с. Межигір, достовірність якого жодною стороною, в тому числі прокурором під сумнів не ставиться (т. 1, а. с. 60).
За зверненням ОСОБА_1 Приватним підприємством "Земля 2012" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , який погоджений відділом Держземагентства У Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області у порядку, передбаченому ст.186-1 ЗК України (т. 1, а. с. 61-64, 71).
09.01.2014 було складено акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами підписаний головою Сокільської сільської ради І.В. Бешлей, ОСОБА_1 та представником ПП "Земля 2012" Т.В. Кушко, а також представниками суміжних користувачів (т. 1, а. с. 68 на звороті).
В матеріалах справи наявна копія рішення 46 сесії VI скликання Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 29.08.2014 № 23 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність", відповідно до якої затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 6822487900:03:002:0010 громадянину ОСОБА_1 у власність за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення Сокільської сільської ради, що розташовані у межах населеного пункту с. Межигір на території Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства. Рішення підписано головою Сокільської ради Бешлей І. В. (т. 1, а. с. 10).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, № 318210309 від 20.12.2022, 04.03.2015 відділом Держземагенства у Кам`янець-Подільському району здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, площею 2 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: с. Межигір Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (т. 1, а. с. 9).
В подальшому на підставі договору дарування від 29.06.2015 № 634 припинено право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .
19.08.2020 право власності на вказані земельні ділянки зареєстровано за Фермерським господарством "Еко-Земля" на підставі акта приймання передачі нерухомого майна від 24.04.2020 та рішення від 24.02.2020 № 1, видавник: Фермерське господарство "Еко-Земля", засновником якого є ОСОБА_2 .
Рішенням першої організаційної сесії VII скликання Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області № 8 від 02.01.2018 р. розпочато процедуру реорганізації, в тому числі Сокільської сільської ради шляхом приєднання до Жванецької сільської ради. Жванецька сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Сокільської сільської ради (т. 1, а. с. 15-16).
Листом від 07.10.2022 № 52-8214вих-22 керівник окружної прокуратури, з метою вирішення питання наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, звернувся в архівний відділ Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації щодо надання належним чином засвідчених копій протоколу сесії Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району (з усіма наявними додатками) та усіх рішень відповідної сесії Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району, яка відбулась 29.08.2014 (т. 1, а. с. 20).
У відповідь на вказаний лист архівний відділ надав витребувані прокурором належним чином завірені копії протоколу 46 позачергової сесії VI скликання Сокільської сільської ради від 29.08.2014 з усіма рішеннями сесії (т. 1, а. с. 21-28).
Крім цього, листом від 12.10.2022 № 52-8290вих-22 керівник окружної прокуратури також звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо надання інформації: який правовий статус (форма власності, категорія земель, вид використання в межах категорії, склад угідь, площа, розташування в межах чи за межами населеного пункту) мали земельні ділянки з кадастровими номерами в т.ч. 6822487900:03:002:0010 до моменту їх передачі у приватну власність згідно з обліковими даними; розпорядник вказаних земельних ділянок станом на 29.08.2014 р.; чи підлягали вони передачі до комунальної власності Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району після завершення процесу інвентаризації земель (т. 1, а. с. 29).
18.10.2022 Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листом повідомило прокуратуру, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами: 6822487900:03:002:0010 (2,0 га); 6822487900:03:002:0011 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0012 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0013 (площею 1,8 га); 6822487900:03:002:0014 (площею 1,8 га); 6822487900:03:002:0015 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0016 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0017 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0018 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0019 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0020 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0021 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0022 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0023 (площею 2,0 га) станом на 29.08.2014 р. мали такий правовий статус (т. 1, а. с. 31), зокрема:
- форма власності - комунальна;
- категорія земель - землі сільськогосподарського призначення;
- вид використання в межах категорії - особисте селянське господарство;
- склад угідь - рілля;
- місце розташування - в межах населеного пункту с. Межигір.
Запитувані земельні ділянки не підлягали передачі до комунальної власності Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області після завершення процесу їх інвентаризації.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.10.2022 прокуратурою зареєстровано кримінальне провадження за № 42022242230000034 за частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, за фактом незаконного вибуття з комунальної власності Сокільської (Жванецької) сільської ради земельних ділянок загальною прощею 15,6 га без відповідного рішення сесії сільської ради (т. 1, а. с. 36).
18.11.2022 керівник окружної прокуратури звернувся до Жванецької сільської ради щодо надання інформації з наступних питань (т. 1, а. с. 33-34):
- чи було відомо Жванецькій сільській раді про незаконне вибуття з комунальної власності земельних ділянок кадастрові номери, якщо так, то з якого часу;
- чи вживались Жванецькою сільською радою заходи щодо витребування даних земельних ділянок у комунальну власність шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою, якщо ні, зазначити з яких причин не вживалися;
- чи має намір в майбутньому Жванецька сільська рада звертатися до суду для захисту порушеного права за вказаними фактами.
02.12.2022 Жванецька сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області надала відповідь, а саме: виконавчий комітет Жванецької сільської ради повідомив, що сільською радою не здійснювались заходи щодо повернення земельних ділянок за запитуваними кадастровими номерами у зв`язку з відсутністю інформації про їх незаконне вибуття з комунальної власності. Зазначено також, що не заперечується проти здійснення Кам`янець-Подільською окружною прокуратурою заходів державного впливу щодо вирішення даного питання (т. 1, а. с. 35).
Прокурором в грудні 2022 року надіслано на адресу Жванецької сільської ради повідомлення № 52-9828вих-22 про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді (т. 1, а. с. 37).
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Щодо звернення прокурора до суду із цим позовом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частинами 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, в постанові від 26.02.2019 у справі №915/478/18, в постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, в постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, в постанові від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, в постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).
Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
Обґрунтовуючи порушення інтереси держави, прокурор вказує, що у цьому випадку порушення державних інтересів полягає в тому, що при отриманні земельної ділянки у власність були порушені ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 116, 118, 122, 152 Земельного кодексу України, а Жванецька сільська рада, не здійснює заходи з метою відновлення порушених інтересів територіальної громади.
Суд зауважує, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказане закріплено правовою позицією щодо застосування норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при вирішенні питання наявності підстав здійснення представництва інтересів держави у суді постанови Великої Палати ВС від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Як убачається із матеріалів справи 18.11.2022 керівником Кам`янець-Подільської окружної прокуратури направлено на адресу Жванецької сільської ради лист з вимогою надати інформацію чи було відомо раді про незаконне вибуття з комунальної власності земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, а також, чи вживались сільською радою заходи щодо витребування вказаної земельної ділянки та чи має намір звертатися в майбутньому до суду для захисту порушеного права. Як зазначено вище, на такий запит сільська рада повідомила прокуратуру про нездійснення нею заходів щодо повернення земельної ділянки через відсутність інформації про її незаконне вибуття з комунальної власності, однак не заперечила проти здійснення Кам`янець-Подільською окружною прокуратурою заходів державного впливу з вирішення даного питання.
В грудні 2022 року прокурор повідомив сільську раду про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді.
При цьому, суд враховує, що підтримка котра надається прокуратурою одній зі сторін не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти російської федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави" (п.6.37. Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №903/129/18, провадження №12-72гс19 від 15.10.2019).
Тому, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у цьому випадку прокурором обґрунтовано звернення до суду та дотримано порядок, установлений законодавством.
Щодо позову про витребування спірної земельної ділянки, суд зважає на таке.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
У відповідності до ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст.317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Колегія суддів зазначає, що віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 907/452/20, від 05.09.2023 у справі № 910/2722/22, від 25.07.2023 у справі № 914/106/22, від 27.06.2023 у справі № 916/2851/17.
Отже, з урахуванням положень статті 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/8298/21, від 25.07.2023 у справі № 914/106/22.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 915/690/19, від 09.02.2023 у справі № 904/4140/21, від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, від 25.07.2023 у справі №917/1058/22.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 910/9990/21, від 30.08.2023 у справі № 909/171/21, від 30.11.2022 у справі № 906/779/21.
В матеріалах справи наявні копії рішень 46 сесії VI скликання Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області №23 від 29.08.2014 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність", згідно якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок (кадастровий номер 6822487900:03:002:0010) гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Межигір Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Надано гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення Сокільської сільської ради, що розташована у межах населеного пункту с. Межигір на території Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства. Підписано - голова Сокільської ради Бешлей І.В.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та, здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частиною 16 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та восьмою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні.
За правилами частин 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на 29.08.2014) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов`язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону.
Враховуючи викладене, судом з наявних у матеріалах справи засвідчених архівних копій протоколу 46 позачергової сесії 6-го скликання Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району від 29.08.2014 та усіх прийнятих рішень відповідної сесії, як документів постійного зберігання архівного фонду "Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області за 2014 рік", встановлено, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачу її у власність ОСОБА_1 на відповідній сесії не розглядалось, рішення Сокільської сільської ради № 23 від 29.08.2014, яке слугувало підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010 сільською радою не приймалось.
Тому, наявне у матеріалах справи рішення Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014, яке слугувало підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010 судом оцінється критично, оскільки воно суперечить нормам наведеного вище Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не підтверджує волевиявлення органу місцевого самоврядування Сокільської сільської ради на відчуження земельних ділянок як їх власника.
Враховуючи відсутність спрямованих на відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_1 рішення повноважного органу місцевого самоврядування (про затвердження проекту землеустрою та передача у приватну власність) - Сокільської сільської ради - означає, що орган місцевого самоврядування, як власник землі, волю на відчуження цих ділянок не виявив, тому вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.
При цьому, надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування або у власність, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом договору оренди (відчуження) за умови досягнення сторонами згоди щодо умов такого договору. Відповідні висновки узгоджуються з правовою позицією зробленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18). Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати ВС від 30.05.2018 у справі №826/5737/16 (провадження № 11-475апп18).
З огляду на викладене, доводи ОСОБА_1 та відповідача щодо правомірності набуття права власності на спірну земельну ділянку, з підстав прийняття сільською радою рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, судом до уваги не приймаються.
Також, відповідачем долучено до матеріалів справи нотаріально завірені копії заяв свідків, саме: ОСОБА_4 Голови Сокільської сільської ради з моменту обрання до 2015 року, ОСОБА_5 секретаря Сокільської сільської ради в період з 2010 по 2015 роки та ОСОБА_11 депутата Сокільської сільської ради в період з 2010 по 2015 роки, які засвідчили, що під час їхньої роботи в раді були прийняті ряд рішень, зокрема щодо: "Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " №23 від 27.12.2013; "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " Засвідчують, що наведені рішення приймалися шляхом голосування місцевими депутатами на 46 сесії Сокільської сільської ради (т. 1, а. с. 136-141).
Щодо таких заяв, суд вказує, що за змістом частини 1 статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Частина 2 цієї статті Кодексу встановлює, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, відносно заяв свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , котрі подані відповідачем, апеляційний суд господарський суд, зазначає таке.
Відповідачем до суду апеляційної інстанції 12.03.2024 разом із поясненнями були подані письмові пояснення по справі №924/1024/22, разом з якими були подані нові докази - заяви свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які до суду першої інстанції не подавались, судом першої інстанції не приймались та не досліджувались. Жодних обґрунтувань причин неможливості їх подання до суду першої інстанції відповідачем не наведено.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - разом з поданням відзиву або письмових пояснень. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з наданих заяв свідків, вони оформлені і посвідчені нотаріально у лютому і березні 2024 року, в той час коли оскаржене рішення суду першої інстанції постановлено у цій справі 23.05.2023.
Така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/ 17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.
З огляду на усе викладене, апеляційний господарський суд не приймає подані відповідачем нові докази у справі.
Оскільки, згідно з архівною копією Протоколу №1 46 позачергової сесії VI скликання Сокільської сільської ради від 29.08.2014 на сесії ради рішення №23 від 29.08.2014 щодо передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 не приймалось, твердження свідків ОСОБА_4 (як колишнього голови Сокільської сільської ради), ОСОБА_5 (колишнього секретаря Сокільської сільської ради), ОСОБА_6 (колишнього депутата Сокільської сільської ради) щодо фактичного винесення та прийняття 46-ю сесією Сокільської сільської ради питань про затвердження технічної документації із землеустрою та передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 оцінюються критично, оскільки відповідні повноваження щодо ведення протоколу сесії сільської ради, його підписання входили до їх безпосередніх посадових обов`язків відповідно до займаних посад.
Крім того, з аналізу архівної копії Протоколу №1 46 позачергової сесії VI скликання Сокільської сільської ради від 29.08.2014, зокрема питань порядку денного, в сукупності із додатками до нього - рішеннями №№1-9 46 позачергової сесії VI скликання Сокільської сільської ради від 29.08.2014 чітко вбачається, що на розгляд сесії не виносились питання щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , а відповідно такі питання не розглядались та не вирішувалися на засіданні сесії ради.
Більше того, рішення № 23 46 позачергової сесії VI скликання Сокільської сільської ради від 29.08.2014, на яке посилається скаржник, відсутнє у додатках до Протоколу №1 46 позачергової сесії VI скликання Сокільської сільської ради від 29.08.2014, сам порядок денний не містить пункту за номером 23. При цьому суд зважає на те, що нумерація прийнятих рішень, відповідає нумерації питань, поставлених на порядок денний.
Вказане додатково підтверджує відсутність волевиявлення Сокільської сільської ради на передання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
З огляду на те, що земельна ділянка площею 2,0000 га, кадастровий номер 6822487900:03:002:0010, що розташована за адресою с. Мижгір Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, вибула з державної власності на підставі рішення Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014, яке не відповідає закону, то суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що волі держави на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.11.2019 по справі №914/3224/16 та від 29.05.2019 по справі № 367/2022/15-ц.
Установлення факту вибуття земельних ділянок поза волевиявленням власника є достатнім для виникнення правової підстави для витребування спірної земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України.
Як вбачається із змісту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, гр. ОСОБА_1 на підставі договору дарування №634 від 29.06.2015 відчужив право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, площею 2,0га, на користь ОСОБА_2 , який в свою чергу 19.08.2020, на підставі акту приймання передачі нерухомого майна №б/н від 24.04.2020, передав вказану земельну ділянку у власність Фермерського господарства "Еко-Земля" (код 43532443).
Зважаючи на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, вибула з комунальної власності поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судом вище, то місцевий господарський суд вірно виснував, що існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 388 ЦК України.
Виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.02.2024 у цій справі, щодо встановлення добросовісності відповідача, як останнього набувача спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції бере до уваги таке.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України (пункт 69 постанови Верховного Суд від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011).
Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 оку у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.66)).
Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Добросовісність чи недобросовісність особи не залежить від того, чи був визнаний договір недійсним, чи ні. Аналогічний висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/20528/21.
Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування №634 від 29.06.2015 відчужив право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, площею 2,0 га, на користь ОСОБА_2 , який в свою чергу 19.08.2020, на підставі Акту приймання передачі нерухомого майна від 24.04.2020, передав вказану земельну ділянку у власність Фермерського господарства "Еко-Земля".
Також, як убачається із проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 був керівником та одним із учасників ПП "Земля 2012" (код 37863940), котрим і розроблявся вказаний проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки.
Окрім того, ОСОБА_2 є засновником та керівником ФГ "Еко-Земля", і Акт приймання передачі нерухомого майна від 24.04.2020 підписаний двічі ОСОБА_2 , як фізичною особою і як керівником відповідача.
Поруч з вказаним за змістом Акту приймання передачі нерухомого майна від 24.04.2020 вбачається, що крім спірної земельної ділянки, ОСОБА_2 передав ФГ "Еко-Земля" і інші земельні ділянки, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами: 6822487900:03:002:0011 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0012 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0013 (площею 1,8 га); 6822487900:03:002:0014 (площею 1,8 га); 6822487900:03:002:0015 (площею 2,0га); 6822487900:03:002:0020 (площею 2,0 га); 6822487900:03:002:0021 (площею 2,0га).
Судом апеляційної інстанції із КП "Діловодство спеціалізованого суду" та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що прокурором заявлені окремі позови щодо витребування вказаних земельних ділянок, а саме: справи № № 924/1015/22, 924/1018/22, 924/1019/22, 924/1020/22, 924/1022/22.
Узагальнюючи вказані обставини суд дійшов висновку, що відповідач мав знати про порушення порядку про набуття ним майна всупереч законодавства, а відтак ФГ "Еко-Земля" не є добросовісним набувачем.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач отримав земельну ділянку, за Актом приймання-передачі земельних ділянок від 24.04.2020, від ОСОБА_2 , який в свою чергу отримав її у власність безоплатно від ОСОБА_1 на підставі Договору дарування від 29.06.2015.
Тобто, у спірних правовідносинах мало місце безоплатне відчуження спірної земельної ділянки особою, яка немала права її відчужувати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , який в подальшому безоплатно її передав відповідачу, а враховуючи приписи ч.3 ст. 388 ЦК України, позивач має право витребувати спірну земельну ділянку, навіть у випадку, якби відповідач був добросовісним набувачем.
Таким чином, аналізом встановлених обставин справи підтверджується, що спосіб, в який земельна ділянка, з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, вибула із комунальної власності, внаслідок низки послідовних дій щодо отримання в приватну власність з комунальної власності земельної ділянки з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення такої земельної ділянки.
Тому в цьому випадку власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право територіальної громади в особі Жванецької сільської ради (правонаступника Сокільської сільської ради) на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.11.2018 у справі №444/1786/15, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.
Водночас, на наявність прав власника на майно не впливає і та обставина, що воно було предметом угоди щодо відчуження, укладеної іншими способами, оскільки дійсний власник не був стороною такої угоди.
При цьому, ст. 346 ЦК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі у випадку відчуження власником свого майна, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.
У таких випадках чинність таких правочинів, державної реєстрації прав на майно за іншими особами чи наявність у них правовстановлюючих документів не є перешкодою для витребування власником свого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, що є належним способом захисту.
Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, яка викладена у постановах від 21.02.2018 у справі №363/2936/15-ц, від 12.06.2018 у справі №916/3727/15, від 09.07.2018 у справі №910/3513/17.
У цій справі незаконна державна реєстрація земельної ділянки у відповідному реєстрі, фактично стала інструментом, який обумовив формальне набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Отже, враховуючи вищевикладене та те, що передумовою набуття права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку було попереднє незаконне її вибуття з комунальної власності, належним та ефективним способом захисту інтересів держави є заявлення вимоги про витребування з незаконного володіння останнього набувача ФГ "Еко-земля" у комунальну власність Жванецької сільської ради (правонаступника Сокільської сільської ради) спірних земельних ділянок.
Також колегія суддів зважає на те, що гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Також, суд зазначає, що витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації не є порушенням справедливого балансу. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Водночас недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, колегія суддів бере до уваги таке.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 3 та ч.4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
Відповідно до вимог ст.ст. 330, 387, 388, 658 ЦК України право власності дійсного власника підлягає захисту протягом всього часу наявності у особи титулу власника майна, а єдиним обмеженням права власності у часі є інститут набувальної давності, який передбачає право особи, яка добросовісно заволоділа майном, отримати його у власність зі спливом певного строку, встановленого законом, якщо дійсний власник не звернеться до цього часу з вимогою про витребування майна. Згідно з ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами вивчення відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з метою встановлення фактів зловживання громадянами своїм право на безоплатну приватизацію земельних ділянок в межах одного виду використання, окружною прокуратурою виявлено факт незаконного заволодіння земельними ділянками на території Жванецької (на момент виникнення спірних правовідносин Сокільської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.
Зокрема, в ході вивчення, у жовтні 2022 року окружною прокуратурою скеровано відповідні запити до державних органів влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі, які стосуються спірних земельних ділянок, а саме до Жванецької сільської ради, архівного відділу Кам`янець-Подільської РДА.
За результатами опрацювання отриманої інформації та системного аналізу отриманих документів, виявлено факт незаконного оформлення права власності на земельну ділянку, в тому числі з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, яка розташована: с. Межигір Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, зокрема за відсутності рішення уповноваженого органу.
На переконання суду апеляційної інстанції, вищевказане підтверджує той факт, що прокурор не міг довідатися про таке порушення раніше лише шляхом моніторингу відкритих джерел інформації, оскільки у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно державним реєстратором як підставу реєстрації права власності на спірну земельну ділянку долучено рішення Сокільської сільської ради №23 від 29.08.2014, яке уповноваженим органом у встановленому законом порядку не приймалось.
За виявленим фактом підробки та використання рішення органу місцевого самоврядування, що в подальшому стало підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку, в тому числі з кадастровим номером 6822487900:03:002:0010, прокуратурою 18.10.2022 внесено відомості до ЄРДР за №42022242230000034 (ч. 1 ст. 366 КК України) та розпочато досудове розслідування, яке на теперішній час триває.
Відтак, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що саме з цією датою пов`язується момент обізнаності прокурора про незаконність вибуття з комунальної власності спірних земельних ділянок.
Листом №52-9367вих-22 від 18.11.2022 прокуратура повідомила Жванецьку сільську раду про виявленні порушення вимог земельного законодавства під час оформлення права власності на спірні земельні ділянки та в подальшому отримано інформацію №1616/07-20 від 02.12.2022, про не вжиття відповідних заходів судово-претензійного характеру, у зв`язку з відсутністю інформації.
Оскільки у 2018 році на підставі рішення сесії Жванецької сільської ради №8 від 02.01.2018 "Про реорганізацію Ластовецької, Гринчуцької, Сокільської, Рудської сільських рад шляхом приєднання до Жванецької сільської ради", Сокільська сільська рада реорганізована, документація передана на зберігання в архівний відділ Кам`янець-Подільської райдержадміністрації.
Таким чином, Жванецькій сільській раді про порушення закону та порушення, у зв`язку з цим, прав і охоронюваних законом інтересів територіальної громади стало відомо лише у листопаді 2022 року, тобто з моменту отримання запитів прокурора.
Судом враховується позиція прокуратури у справі, що відповідач помилково пов`язує початок перебігу позовної давності з прийняттям рішення Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району №23 від 29.08.2014 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу їх у власність ОСОБА_1 , яке всупереч доводам відповідача згідно долучених до позову доказів - протоколу 46-ї позачергової сесії 6-го скликання Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району від 29.08.2014 та усіх прийнятих рішень цієї сесії на розгляд відповідної сесії не виносились та у встановленому законом порядку не розглядались.
Крім того, відповідач набув право власності, на спірну земельну ділянку на підставі акту приймання-передачі земельних ділянок від 24.04.2020, переданої йому ОСОБА_2 в безоплатне користування. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 25.08.2020.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що прокурором строк для звернення до суду не пропущено, оскільки вимога про витребування майна заявлена в межах трирічного строку для пред`явлення віндикаційного позову 29.12.2022.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд правомірно ухвалив рішення про задоволення позову прокурора.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.05.2023 у справі № 924/1024/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається судом апеляційної інстанції без задоволення, а в ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд на підставі ч. 5 ст. 262 ГПК України зупинив дію оскаржуваного рішення, то суд дійшов висновку про поновлення дії рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.05.2023 у справі № 924/1024/22.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.05.2023 у справі № 924/1024/22 - без змін.
2. Поновити дію рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.05.2023 у справі № 924/1024/22.
3. Справу № 924/1024/22 надіслати Господарському суду Хмельницької області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "25" квітня 2024 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 22.04.2024 |
Оприлюднено | 29.04.2024 |
Номер документу | 118618403 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника |
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Петухов М.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні