Ухвала

від 23.04.2024 по справі 949/715/24

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/715/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

23 квітня 2024 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Сарненського районного управління ГУ ДСНС України у Рівненській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 статті 77-1 КУпАП від 10.03.2024 року РВ № 000271,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача Сарненського районного управління ГУ ДСНС України у Рівненській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 статті 77-1 КУпАП від 10.03.2024 року РВ № 000271

Разом з адміністративним позовом позивач звернувся до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав, зазначаючи, що про винесення вказаної постанови він дізнався 11 квітня 2024 року, оскільки йому її вручено не було та жодної поштової кореспонденції (повідомлень) про розгляд справи стосовно його та винесення оскаржуваної постанови він не отримував.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України частиною 1 статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, вивчивши подані позивачем матеріали, суд приходить до наступного висновку.

У порядку ч. 2 ст. 171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

За правилами адміністративного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати ст. 160 КАС України, а також вимогам ст. 161 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Згідно ч. 6 ст. 18 КАС України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Разом з тим, відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача позовна заява не містить.

Вказане є порушенням вимог п. 2 ч . 5 ст. 160 КАС України.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані вимоги.

Так, на обґрунтування своїх вимог, в порушення вказаної норми, позивачем не зазначено доказів, які спростовують вказані в оскаржуваній постанові обставини.

Частиною 4 ст. 161 КАС України визначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 177 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови) (ч. 2 ст. 286 КАС України).

Оскільки предметом оскарження є постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 77-1 КУпАП, застосуванню підлягає десятиденний строк звернення до суду з позовом з дня ухвалення відповідної постанови.

Як слідує із поданих позивачем матеріалів, оскаржувану постанову винесено 10 березня 2024 року, а з позовом звернувся до суду 18 квітня 2024 року, тобто поза встановленого чинним законодавством строку для оскарження даного виду рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Втім, за правилами ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Так, на виконання вказаної норми, позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав в якій зазначає причиною пропуску строку звернення до суду для оскарження винесеної відносно нього постанови від 10 березня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 77-1 КУпАП саме те, що не отримував оскаржувану постанову у встановленому законом порядку після її винесення та дізнався про неї лише 11 квітня 2024 року, коли отримав її копію у державного виконавця.

На підтвердження вказаного факту додає копію оскаржуваної постанови, яка завірена начальником Дубровицького ВДВС у Сарненському районі Рівненської області ЗМУМЮ І.Голякою та копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №74617478 від 03 квітня 2024 року.

При цьому, як вбачається з доданої копії оскаржуваної постанови, в такій наявна відмітка про отримання позивачем примірника постанови 10 березня 2024 року та в даній графі міститься підпис порушника.

Позивач, при зверненні до суду з позовною заявою, посилається на те, що оскаржувана постанова у його присутності не складалася, з нею він ознайомлений не був, а підпис про вручення йому копії постанови підроблений.

Як доказ свого твердження, позивачем подано копію талона-повідомлення єдиного обліку №1229 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 17 квітня 2024 року з якого вбачається, що в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" (журналі єдиного обліку) ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області за №1229 зареєстровано заяву ОСОБА_1 про те, що він просить притягнути до відповідальності невстановлену особу, яка підробила його підпис про отримання примірника постанови серії РВ №00271 винесеної 10 березня 2024 року в м. Сарни державним інспектором з нагляду у сфері пожежної безпеки та технічної безпеки у Сарненському районі ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 77-1 КУпАП.

Проте, суд зважає на те, що звернення позивача до органу НП України не може підтверджувати факт вказаного ним у повідомленні порушення, оскільки будь-яке процесуальне рішення по вказаному факту відсутнє і покласти в основу поважності причин пропуску строку звернення до суду для оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності те, що підпис порушника, у даному випадку позивача, підроблений є передчасним і безпідставним.

Тобто належить констатувати про відсутність будь-яких доказів, які б вказували на поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду в період з моменту винесення оскаржуваної постанови і до звернення до суду, у тому числі доказів отримання ним оскаржуваної постанови лише 11 квітня 2024 року, як зазначає позивач.

Щодо посилання позивача у заяві про поновлення строку на ч. 3 ст. 122 КАС України, а саме те, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду, то вказане посилання є невірним тлумаченням положень чинного законодавства.

Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютними та може піддаватися встановленим законом обмеженням, зокрема у частині пов`язаній із способом їх реалізації (в тому числі строки і процесуальна форма звернення до суду).

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 28 травня 1985 року в справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13 лютого 2001 року в справі "Кромбах проти Франції", наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.

У рішеннях від 20 травня 2010 року в справі "Пелевін проти України" та від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.

В рішенні "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Суд наголошує, що визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об`єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19 зазначив, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Виходячи із системного аналізу норм КАС України в контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист.

Таких правил позивач не дотримався та не надав суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Отже, враховуючи викладене, строк на звернення до суду з цим позовом не може бути поновлено з тих підстав, які зазначені у заяві про поновлення строку звернення до суду та в позовній заяві, за відсутності відповідних доказів обставин, на які посилається позивач.

Згідно ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Згідно ст. 223 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані із самовільним випалюванням рослинності або її залишків, порушенням встановлених законодавством вимог пожежної та техногенної безпеки, здійсненням суб`єктом господарювання господарської діяльності без декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства у сфері пожежної безпеки, невиконанням приписів, розпоряджень та постанов посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки (статті 77, 77-1, 120, 175, 175-2, 188-8).

Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор України з нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки і його заступники, головні державні інспектори з нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та їх заступники, старші державні інспектори України з нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки, державні інспектори з нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що в межах спірних правовідносин, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, вказані особи відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені, зокрема, Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Як вбачається, відповідачем у зазначеному позові позивач визначає Сарненське районне управління ГУ ДСНС України у Рівненській області, яке, є структурним підрозділом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, підпорядковується Головному управлінню, що, відповідно виключає можливість структурного підрозділу участі як відповідача у даній справи.

У розумінні приписів КАС України структурні підрозділи не можуть бути відповідачами в адміністративних справах щодо оскарження дій, рішень та бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Отже, належним відповідачем у даному випадку може бути Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області.

Згідно ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів, та їх заміна у разі необхідності.

Отже, з урахуванням досліджених судом матеріалів позовної заяви, зважаючи на положення діючого законодавства, відповідно до якого суд може за згодою позивача змінити первісного відповідача належним відповідачем лише за згодою позивача, судом роз`яснено позивачу належний склад сторін, а також пропонується висловити свою позицію з приводу заміни сторони відповідача, та у випадку згоди, надати до суду примірники позовної заяви у новій редакції із визначенням належного відповідача у справі. Примірники позовної заяви слід подати до суду відповідно до кількості учасників справи.

Таким чином, враховуючи що позовна заява подана з порушенням вимог ст. 160 КАС України, а також враховуючи положення ч. 1 ст. 123 КАС України та з огляду на обставини того, що звернення позивача до суду з даним позовом відбулося після спливу встановленого ст. 286 КАС України строку для звернення до суду та вказані позивачем причини пропущення строку на звернення до суду не вважаються судом поважними, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позову без руху.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 123 КАС України при цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, позивачу необхідно усунути вищезазначені недоліки позовної заяви, а також звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду вказавши в ній інші підстави для поновлення строку.

Згідно ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення вищевказаних недоліків.

Керуючись ст.ст. 121, 123, 169, 286 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Сарненського районного управління ГУ ДСНС України у Рівненській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 статті 77-1 КУпАП від 10.03.2024 року РВ № 000271 та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Отупор К.М.