Рішення

від 22.04.2024 по справі 459/4071/23

ЧЕРВОНОГРАДСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 459/4071/23

Провадження № 2/459/779/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

22 квітня 2024 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Отчак Н.Я.

з участю секретаря Савіцької Б.Б.

представників позивача ОСОБА_1 , Ракочого Ю.Й.

розглянувши увідкритому судовому засіданнів залі суду у м. Червонограді за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Червонограджитлокомунсервіс» до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що під час огляду житлового будинку АДРЕСА_1 , працівниками підприємства було виявлено, що власником квартири - відповідачем самочинно та без відповідних дозвільних документів (погоджень) виконанні роботи по розширенню існуючого балкону. Зазначає, що даний будинок АДРЕСА_1 був зданий в експлуатацію відповідно до проекту із балконами відповідних розмірів - 3,0х0,8м. та без накриття балконів останніх (верхніх) поверхів. Розширення та накриття дахом відповідачем існуючого балкону відбулось без відповідних дозвільних документів, реконструйований балкон до експлуатації не прийнятий, у відповідача відсутня узгоджена в установленому порядку проєктна документація на проведення його реконструкції та дозвіл на її здійснення. Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Зазначає, що на письмові попередження щодо добровільного знесення прибудови і відновлення фасаду будинку відповідач жодних дій не вчинила. Відтак просить позов задовольнити та зобов`язати відповідача за власний рахунок знести вказану прибудову та відновити фасад будинку.

Ухвалою від 08.01.2024 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 05.02.2024.

04.03.2024 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду на 22.03.2024, який відкладено на 22.04.2024.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали з підстав наведених у позовній заяві та просили його задовольнити в повному обсязі. Щодо заочного розгляду справи не заперечили.

Відповідач у судове за сідання не з`явилася, заяв чи клопотань про розгляд справи у її відсутності не подавала, про причини неявки суд не повідомила, при цьому суд вжив всіх можливих заходів для її виклику до суду. Відзиву на позовну заяву відповідачем не було подано.

На підставі норм ст.ст. 280-281 ЦПК України суд провів заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши докази і письмові пояснення, що викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Частина 2 ст. 16 ЦК України визначає способи захисту особистого немайнового або майнового права чи інтересу і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Згідно ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до законодавчого визначення термінів, наведених у ст. 1 цього Закону, територіальна громада це жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Натомість право комунальної власності це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст. 1 цього ж Закону).

Відповідно до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську,селищну,міську раду; сільського,селищного,міського голову; виконавчіоргани сільської,селищної,міської ради; районніта обласніради,що представляютьспільні інтереситериторіальних громадсіл,селищ,міст; органисамоорганізації населення. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Одним із принципів здійснення місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування (ст. 4 цього ж Закону).

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Разом з цим, згідно ст. 18-1 цього ж Закону, орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Виходячи зі змісту ст. 63 цього ж Кодексу, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні може діяти комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Також відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 78 ГК України, комунальне унітарнепідприємство утворюєтьсякомпетентним органоммісцевого самоврядуванняв розпорядчомупорядку набазі відокремленоїчастини комунальноївласності івходить досфери йогоуправління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою. Статутний капіталкомунального унітарногопідприємства підлягаєсплаті дозакінчення першогороку здня державноїреєстрації такогопідприємства. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

При цьому, суд також звертає увагу, що згідно ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: «у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням».

Разом з тим, нормою матеріального права, яка визначає ознаки об`єкта як самовільно збудованого, характеризує правовий статус такого самочинного будівництва, встановлює механізм усунення невідповідностей (приведення у відповідність) та/або алгоритм знесення (демонтажу) є ст.376 ЦК України, за змістом ч.7 якої у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Як зазначає ВС у постанові від 29.04.2020 року у справі № 461/4655/16-а, ч. 7 ст. 376 ЦК України та ст.38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що демонтаж об`єктів самовільного будівництва відбувається виключно на підставі рішення суду за наслідками розгляду відповідних позовів органів місцевого самоврядування та державного архітектурно-будівельного контролю.

Таким чином, органом за яким юридично закріплена можливість використовувати заходи правоохоронного характеру в галузі самочинного будівництва та самовільного заняття земельної ділянки, а також припинення дій, які порушують це право є спеціально визначені суб`єкти органи державної влади та місцевого самоврядування.

Аналогічною в цьому питанні є позиція ВС, викладена у постанові від 24.03.2021р у справі № 200/2192/18.

Крім цього, як роз`яснив ВС у постанові від 29.01.2020 року у справі № 822/2149/18, правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.

У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року№ 3038-VI, за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Відповідно доч.ч.1-2ст.3ЦПК України,кожна особамає правов порядку,встановленому цимКодексом,звернутися досуду зазахистом своїхпорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Застосовуючи вище викладені норми законодавства до обставин справи, суд звертає увагу, що позивачем є комунальне підприємство «Червонограджитлокомунсервіс».

Судом встановлено, що КП «Червонограджитлокомунсервіс» створене Червоноградської міською радою, згідно рішення №360 від 20.08.2001, з метою забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, надання послуг з управління та утримання багатоквартирних будинків, гуртожитків і прибудинкових територій, об`єктів благоустрою. Державну реєстрацію КП «Червонограджитлокомунсервіс» (код 31616100) як юридичної особи було проведено 10.09.2001.

На підставі рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради від «13» квітня 2021 року №52 «Про призначення управителя багатоквартирних будинків в АДРЕСА_2 », яке знаходиться в публічному доступі за адресою: https://www.chg.gov.ua/rishennia-vykonkomu/Nova-storinka-123, комунальне підприємство «Червонограджитлокомунсервіс» з 01.05.2021 визначене управителем багатоквартирних будинків м.Червонограда, в тому числі і будинку АДРЕСА_1 .

На підставі статуту цього підприємства, затвердженого рішенням виконавчого комітету Червоноградської міської ради від 14.09.2023 № 2052, що міститься в публічному доступі за адресою: https://www.chg.gov.ua/Rishennia-sesii/st-3128, таке є комунальним підприємством, власником майна якого є територіальна громада міста Червонограда і яке підпорядковане Червоноградській міській раді. Органом управління майно є виконавчий комітет Червоноградської міської ради.

Згідно п. 2.1. цього Статуту, підприємство створене з метою забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, надання послуг з управління та утримання багатоквартирних будинків і прибудинкових територій, об`єктів благоустрою, інших житлово-комунальних послуг та отримання прибутку.

Підприємство здійснює бухгалтерський облік та веде звітність згідно з чинним законодавством (п. 5.3. цього Статуту).

Крім того, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

У розумінні ст. 1 цього Закону, власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом, - є балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд.

Отже, власником житлового фонду та об`єктів комунального призначення міста Червонограда є територіальна громада останнього, управління цим майном здійснюється через органи місцевого самоврядування, натомість позивач у цій справі є лише його балансоутримувачем.

У той же час виходячи зі змісту ст. 3 ЦПК, за загальним правилом, звертатися до суду саме з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів територіальної громади міста Червонограда Львівської області уповноважені лише органи місцевого самоврядування цієї громади, оскільки це прямо передбачено законодавством, на відміну від осіб, які є балансоутримувачами майна такої громади.

Натомість у спеціальному випадку, якщо на території цієї громади виявлено факт самочинного будівництва з відхиленням від вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, звертатися до суду з таким позовом закон уповноважує відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю.

У зв`язку з цим, суд приходить до переконання, що комунальне підприємство «Червонограджитлокомунсервіс» є неналежним позивачем у цій справі, відтак його позовні вимоги не підлягають до задоволення з наведених вище підстав.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується приписами ст. ст. 133, 141 ЦПК України.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відтак понесені позивачем витрати з оплати судового збору у розмірі 3028,00грн, підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 263-265, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Комунального підприємства «Червонограджитлокомунсервіс» (ЄДРПОУ 31616100,Львівська обл.,Червоноградський р-н.,м.Червоноград,вул.Шевська,1а) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_3 ), про зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 25 квітня 2024 року.

Суддя: Н. Я. Отчак