Рішення

від 25.04.2024 по справі 907/163/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/163/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна», м. Київ

до відповідача фізичної особи-підприємця Куриці Світлани Михайлівни, с. Міжгір`я Закарпатської області

про стягнення 64 095,26 грн,

Секретар судового засідання Райніш М.І.

Сторони не викликалися

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Позивач заявив позов до фізичної особи-підприємця Куриці Світлани Михайлівни з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за Субліцензійним договором № УНІ-130783/2021 від 09.12.2021р. в сумі 64 095,26 грн з яких: 31 183,00 грн сума основного простроченого зобов`язання; 24 498,62 грн пеня відповідно до п. 5.3. Договору; 1 688,32 грн 3 % річних; 6 725,32 грн інфляційне збільшення суми боргу. Позов заявлено з посиланням на статті 509, 525, 526, 530, 549, 610 612, 629, 630, 639, 640, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193, 198, 222 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 21.02.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам спору процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання письмових заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

14.03.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Попередній розрахунок понесених позивачем судових витрат становить 2 422,40 грн судового збору.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 64 095,26 грн, з яких: 31 183,00 грн сума основного зобов`язання; 24 498,62 грн пеня відповідно до п. 5.3. Договору; 1 688,32 грн 3 % річних; 6 725,32 грн інфляційне збільшення суми боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Субліцензійного договору №УНІ-130783/2021 від 09.12.2021 року.

Позивач зазначає, що взяті на себе зобов`язання за договором виконав в повному обсязі та належним чином, що підтверджується актами прийому передачі прав за вказаний період, які відповідно до п. 3.7.1. Договору вважаються підписаними.

Враховуючи те, що від Відповідача не повернуто частини актів та додаткових угод, в липні 2023 року позивачем повторно було направлено Відповідачу всі акти та Додаткові угоди.

В свою чергу, Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, що стало підставою для нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки відповідно до п. 5.3. Договору, санкцій згідно з ст. 625 ЦК України та звернення з позовом до Господарського суду з метою примусового стягнення вказаної заборгованості.

Правова позиція відповідача

Відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що Ліцензіатом не було дотримано пункту 2.2 Договору та не направлялись йому, починаючи з січня 2022 року, Акти прийому-передачі прав. Натомість Акти прийому-передачі прав №253 від 31 січня 2022 р., №1558 від 28 лютого 2022 р., №2878 від 31 березня 2022 р., №4079 від 2022 р., №5379 від 31 травня 2022 р., №6680 від 30 червня 2022 р. та №7841 від 21 липня 2022 р. надіслані відповідачу рекомендованим відправленням 030561343965 тільки 11.07.2023 року, тобто через рік від дати складання останнього Акту за 2022 рік.

На переконання ФОП Куриці С.М., після першої несплати в лютому 2022 року позивач мав право призупинити доступ до прийому сигналу та поновити доступ до прийому сигналу після сплати відповідачем суми Винагороди, яка була прострочена, а також мав право в односторонньому порядку достроково розірвати Договір.

Окрім цього, у зв`язку із вторгненням російських загарбницьких військ до України та початком повномасштабних воєнних дій, відповідач не транслював в 2022 році і по даний час канали відповідача.

Також відповідач просить застосувати строк позовної давності в один рік щодо стягнення пені.

Відтак, відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Як встановлено з матеріалів справи, між ТОВ «Медіа Група Україна» (надалі Ліцензіат або Позивач) та фізичною особою-підприємцем Курицею Світланою Михайлівною (надалі Субліцензіат або Відповідач) було укладено Субліцензійний договір УНІ-130783/2021 від 09.12.2021 року (надалі Договір).

За умовами Договору, Позивач на умовах, визначених у Договорі, надає Відповідачу невиключне суміжне право на використання Програм шляхом їх Розповсюдження у складі Соціального Пакету (обов`язково) та Базового Пакету (обов`язково), та в решті Пакетів (на вибір Відповідача) за допомогою технології Аналогової мережі (надалі "право на Розповсюдження"), а Відповідач зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на Розповсюдження відповідно до умов цього Договору (п. 2.1. Договору).

Згідно з пунктом 2.2. Договору, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав (далі - "акт"), датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Пунктом 2.2.1. Договору передбачено, що ліцензіат підписує та надсилає субліцензіату кореспонденцію (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи) на поштову адресу, про яку субліцензіат письмово повідомив ліцензіата, в інших випадках - на адресу місцезнаходження субліцензіата (юридичну адресу), зазначену у договорі. Ризики, пов`язані з отриманням кореспонденції за повідомленою субліцензіатом поштовою адресою та за його місцезнаходженням (юридичною адресою) приймає на себе субліцензіат.

Пунктом 2.2.2. Договору встановлено, що у разі неможливості субліцензіата отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставляння/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур`єрською службою, з будь-яких інших причин) у субліцензіата на підставі цього пункту договору виникає зобов`язання завчасно письмово повідомити про такі обставини ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з`явитися в офіс ліцензіата для одержання уповноваженою особою субліцензіата відповідних документів. Субліцензіат за цим пунктом договору зобов`язується самостійно звертатися до ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від ліцензіата з причин, за які ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що субліцензіат, який не повідомляє ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу ліцензіат для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на неодержання від ліцензіата кореспонденції.

Пунктом 2.2.3. Договору встановлено, що Субліцензіат зобов`язується докласти необхідних зусиль з тим, щоб належно і своєчасно отримувати від Ліцензіата кореспонденцію, а також у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб - зобов`язується з`являтися за кореспонденцією до офісу Ліцензіата.

Згідно з положеннями пункту 4.1. Договору, винагорода вважається роялті та не оподатковується ПДВ згідно з п.п. 196.1.6 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 4.2. Договору, щомісячна сума винагороди становить 6 095,00 грн без ПДВ. Відповідно до пункту 4.3. Договору, сума щомісячної винагороди вказується ліцензіатом в рахунках-фактурах за відповідний звітний місяць, у якому субліцензіату було надано право на розповсюдження.

Пунктами 4.4.-4.5. Договору встановлено, що загальна сума винагороди за весь строк дії договору становить ціну договору. Субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Також, пунктом 4.7. Договору передбачено, що протягом всього строку, а також протягом трьох років після закінчення строку договору кожна сторона вправі вимагати провести звіряння розрахунків за договором, про що сторони складають відповідний акт звіряння розрахунків за відповідний період.

21.07.2022 року, за умовами Додаткової угоди № 2, Сторонами змінено (зменшено) розмір винагороди Позивача за подальші місяці, зокрема: березень 2022 року 3962,00 грн без ПДВ; квітень 2022 року 4267,00 грн. без ПДВ; травень 2022 року 4571,00 грн. без ПДВ; червень 2022 року 4571,00 грн. без ПДВ; липень 2022 року 1622,00 грн без ПДВ. Строк оплати винагороди не змінювався. Цією ж угодою Сторони погодили достроково припинити дію договору 21.07.2022 року. Додаткова угода була надіслана Відповідачу у порядку, встановленому п. 2.2.1 Договору (ціним листом) разом з актами передачі прав, однак вони не були повернуті Відповідачем.

Відтак, за умовами Договору відповідачу було нараховано сплату винагороди: до 15.02.2022р. в сумі 6095,00 грн; до 15.03.2022р. в сумі 6095,00 грн; до 15.04.2022р. в сумі 3962,00 грн; до 15.05.2022р. в сумі 4267,00 грн; до 15.06.2022р. в сумі 4571,00 грн; до 15.07.2022р. в сумі 4571,00 грн; о 15.08.2022р. в сумі 1622,00 грн (загальна сума 31 183,00 грн).

За таких обставин, позивач стверджує, що наявна заборгованість відповідача за Договором становить 64 095,26 грн, з яких: 31 183,00 грн сума основного зобов`язання; 24 498,62 грн пеня відповідно до п. 5.3. Договору; 1 688,32 грн 3 % річних; 6 725,32 грн інфляційне збільшення суми боргу, що стало підставою для звернення з позовом до Господарського суду.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з визначеннями статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з правилами статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 1107 ЦК України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів: 1) ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій (електронній) формі, за винятком випадків, визначених законом. У разі недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 193 Господарського кодексу України регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Медіа Група Україна» та фізичною особою-підприємцем Курицею Світланою Михайлівною було укладено Субліцензійний договір УНІ-130783/2021 від 09.12.2021 року.

Згідно з нормами статті 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов`язується вносити плату за використання об`єкта, якщо інше не встановлено договором.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Суд встановив, що згідно із наявними в матеріалах справи доказами, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість за Субліцензійним договором № УНІ-130783/2021 від 09.12.2021 року в сумі 31 183,00 грн. Непідписання відповідачем актів прийому-передачі за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем своїх зобов`язань, послуги вважаються наданими у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень.

Доказів оплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Щодо тверджень відповідача про неотримання від позивача відповідних документів вчасно, тобто щомісячно за попередній місяць, як передбачено Договором.

Сторонами погоджено, що ризики, пов`язані з отриманням кореспонденції за повідомленою субліцензіатом поштовою адресою та за його місцезнаходженням (юридичною адресою) приймає на себе субліцензіат (пункт 2.2.1. Договору).

Також субліцензіат зобов`язується самостійно звертатися до ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від ліцензіата з причин, за які ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що субліцензіат, який не повідомляє ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу ліцензіат для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставши неодержання від ліцензіата кореспонденції (пункт 2.2.2. Договору).

Суд робить висновок, що субліцензіатом не виконано обов`язку щодо докладення необхідних зусиль, щоб належно і своєчасно отримувати від Ліцензіата кореспонденцію та у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб - з`являтися за кореспонденцією до офісу Ліцензіата. Отже, субліцензіат є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата та позбавляється права посилатися на неодержання від ліцензіата кореспонденції.

Щодо тверджень відповідача про право позивача призупинити доступ до прийому сигналу та право в односторонньому порядку достроково розірвати Договір.

Згідно з п. 3.6. Договору, Ліцензіат має право у випадку порушення Субліцензіатом свого зобов`язання з оплати на відповідний рахунок Ліцензіата Винагороди більше ніж на 5 (п?ять) календарних днів, невідкладно (негайно) призупинити доступ до прийому сигналу, та поновити доступ до прийому сигналу, що несе Програми, тільки після сплати Субліцензіатом на відповідний рахунок Ліцензіата суми Винагороди, яка була прострочена, та пені, нарахованої згідно п. 5.3 цього Договору.

Згідно з п. 6.3. Договору, Ліцензіат не залежно від причин, а також у будь-якому випадку, включаючи, але не обмежуючись, у випадку порушення Субліцензіатом умов цього Договору, протягом строку дії Договору має право в односторонньому порядку достроково розірвати цей Договір шляхом направлення відповідного письмового повідомлення на адресу Субліцензіата, що вказана в розділі "Реквізити та підписи Сторін".

Судом встановлено, що умовами Договору сторонами передбачено право, а не обов`язок позивача призупинити доступ до прийому сигналу та поновити доступ до прийому сигналу після сплати відповідачем суми Винагороди, яка була прострочена, а також право в односторонньому порядку достроково розірвати Договір.

Відповідно до положень статей 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд враховує, що уклавши Субліцензійний договір №УНІ-130783/2021 від 09.12.2021 року, сторони усвідомлювали зміст та умови визначені договором, а також правові наслідки які можуть настати для сторін за цим договором.

Відтак, вищенаведені твердження відповідача не беруться до уваги судом.

Щодо тверджень відповідача про припинення транслювання в 2022 році і по даний час каналів відповідача у зв`язку з вторгненням російських військ до України та початком повномасштабних воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про підприємництво» передбачає, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Отже, відповідач на момент укладення Субліцензійного договору №УНІ-130783/2021 від 09.12.2021 року з власної ініціативи, самостійно, на власний розсуд прийняв рішення щодо зайняття підприємницькою діяльністю як ФОП, свідомо розуміючи всі ризики від зайняття такою діяльністю.

Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 16 липня 2019 р. у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Відтак, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Зважаючи на наведене, суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від сплати основної заборгованості через припинення транслювання каналів відповідача у зв`язку з початком повномасштабних воєнних дій на території України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 31 183,00 грн, яка відповідачем належними та допустимими доказами не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Щодо пені

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (надалі також - ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно із п. 5.3 Договору, у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Відповідач просить застосувати строк позовної давності в один рік щодо стягнення пені. Разом з тим, необхідно відзначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. В матеріалах справи не міститься договору (умов договору) про збільшення позовної давності щодо стягнення пені.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме: обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

За змістом статей 264, 267 ЦК України переривання строку позовної давності може мати місце виключно у випадку вчинення особою відповідних дій в межах цього строку.

Водночас, суд звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України. Надалі термін дії карантину неодноразово продовжувався.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначений Закон України набрав чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Окрім цього, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24.02.2022 рф здійснено військову агресію проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (Указ Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»).

Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 15.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 1 травня 2023 року № 254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 26 липня 2023 року № 451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 06 листопада 2023 року № 734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

У зв`язку з наведеним, доводи відповідача про пропуск строку позовної давності не знайшли свого підтвердження та відхиляються судом як необґрунтовані. Заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

За таких обставин, суд перевірив наданий позивачем розрахунок, визнав його обґрунтованим. Таким чином, заявлена пеня в розмірі 24 498,62 грн відповідає умовам договору та вимогам закону. Водночас суд відзначає наступне.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків.

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку, обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.

Суд робить висновок, що порушення відповідачем у вказаній справі своїх зобов`язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача. Окрім цього, пеня, розмір якої (24 498,62 грн) є значним з огляду на суму основної заборгованості (31 183,00), не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Окрім цього, позивач не зазнав жодних матеріальних збитків у зв`язку із порушенням відповідачем умов договору, стягнення з відповідача пені є мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, а зменшення розміру пені є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов`язань (превентивна функція неустойки), а для позивача - достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Ураховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, суд робить висновок про можливість у даному випадку зменшити розмір штрафних санкцій до 12 249,31 грн.

За таких обставин суд також ураховує, що позивач заявляє відшкодовування втрат від інфляційних процесів та відсотки річних за користування чужими грошовими коштами.

Щодо 3 % річних

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на це, суд перевірив здійснені позивачем розрахунки і виявив що розрахунки правильні, в зв`язку з чим задоволенню підлягають три відсотки річних в межах суми 1 688,32 грн.

Щодо інфляційних втрат

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, також не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак, відповідно до пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 №14 інфляційні нарахування здійснюються на суму боргу, прострочення якого тривало не менше повного місяця і з застосуванням індексу інфляції такого місяця. Отже, рекомендовано з розрахунку виключати періоди, менші за місяць.

З огляду на це, суд перевірив здійснені позивачем розрахунки, в зв`язку з чим вимога про стягнення в межах заявленої в позовних вимогах суми інфляційних втрат 6 725,32 грн, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Здійснивши перерахунок суми пені, 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення, які становлять 12 249,31 грн пені; 1 688,32 грн 3 % річних; 6 725,32 грн інфляційних втрат, суд вважає їх правовірними, обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню.

Отже, станом на момент подання позовної заяви, заборгованість відповідача з урахуванням додаткових нарахувань становить 51 845,95 грн.

Положеннями статей 13-14 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, розглянувши спір на підставі поданих суду доказів, суд дійшов висновку про його задоволення в розмірі 51 845,95 грн з яких: 31 183,00 грн сума основного зобов`язання; 12 249,31 грн пеня; 1 688,32 грн 3 % річних; 6 725,32 грн інфляційне збільшення суми боргу.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, згідно ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відтак, на відповідача покладається 2 422,40 гривень витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Куриці Світлани Михайлівни ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (03056, місто Київ, вул. Борщагівська, будинок 152-Б, ЄДРПОУ 37226740) заборгованість в розмірі 51 845,95 грн (п`ятдесят одна тисяча вісімсот сорок п`ять гривень 95 коп.) з яких: 31 183,00 грн (тридцять одна тисяча сто вісімдесят три гривні 00 коп.) сума основного зобов`язання; 12 249,31 грн (дванадцять тисяч двісті сорок дев`ять гривень 31 коп.) пеня; 1 688,32 грн (тисяча шістсот вісімдесят вісім гривень 32 коп.) 3 % річних; 6 725,32 грн (шість тисяч сімсот двадцять п`ять гривень 32 коп.) інфляційне збільшення суми боргу, а також 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат позивача з оплати судового збору за подання позовної заяви.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 25.04.2024

Суддя Андрейчук Л. В.