Рішення

від 23.04.2024 по справі 910/944/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2024Справа № 910/944/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів"

про стягнення 746 833,74 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Астік" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки №21/007 від 19.07.2021 у розмірі 746 833,74 грн, яка складається з 333 308, 24 грн - суми основного боргу, 290 873,06 грн - пені та 122 652,44 грн - інфляційних втрат.

26.01.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про витребування документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Астік" залишено без руху.

19.02.2024 засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта" до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 26.02.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив; задоволено клопотання представника позивача та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів" оригінали наступних документів: договір поставки № 21/007 від 19 липня 2021 року, додаткову угоду № 1 до договору № 21/007 від 19 липня 2021 року, специфікацію №1 від 19 липня 2021 року, специфікацію № 2 від 6 серпня 2021року, договір на перевезення вантажу №090821/1 від 06.08.2021 року; становлено строк для подання витребуваних судом доказів - до 08.03.2024.

Частиною 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення сторін про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.02.2024 року була направлена адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 18.03.2024 уповноваженій особі позивача та 15.03.2024 уповноваженій особі відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів" (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 7).

Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/944/24 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АСТІК» (далі-постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» (далі-покупець) укладено договір поставки, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та сплатити металопродукцію (надалі іменується «Товар»). Найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару визначені у відповідних специфікаціях або рахунках до даного Договору, які є його невід`ємно частиною.

Відповідно до п.3.1Договору, ціни на товар встановлюються в національній валюті Україні за метричну тонну і вказуються у відповідних специфікаціях або рахунках. У ціну включена вартість тари, упаковки і маркування Товару.

Покупець попередньою оплачує повну вартість партії товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом двох банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату партії товару (п.4.1 Договору).

06.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АСТІК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» укладено додаткову угоду №1 до договору поставки та викладено п.4.1 наступній редакції «покупець попередньою оплачує повну вартість партії товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом двох банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату партії товару, якщо інше не встановлено в специфікації до даного договору, що є його невід`ємно частиною», доповнено 4 розділ «Оплата товару і розрахунки за договором» п.4.4, а саме: «в разі порушення п.4.1 покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару».

Згідно до п. 5.1-5.4 Договору, товар постачається покупцеві на умовах "Франко-завод" (EXW, згідно з Інкотермс 2010). Адреса складу буде вказана сторонами у відповідній специфікації або рахунку. Датою постачання товару є дата, зазначена у видатковій накладній. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати, вказаної у видатковій накладній.

У разі невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених Договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні заподіяні збитки. Оплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язань, передбачених Договором поставки (п. 8.1, 8.3 Договору).

Відповідно до п.9.1 Договору, сторона звільняється від відповідальності за повне або часткове невиконання Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому Договорі, за умови, що їх настання було засвідчено у визначеному цим Договором порядку.

Якщо Сторонам не вдається досягти згоди, то будь-який спір, розбіжність або вимога, що виникає з цього Договору або стосується його, або його порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню в Господарському суді (п. 10.1 Договору).

Сторони погодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами.

Специфікацією №1 до договору №21/007 віл 19.07.2021 передбачено, що позивач мав здійснити поставку товару (сталь оцинкована з полімерним покриттям) на загальну суму 895 247,55 грн з ПДВ; строк поставки : липень 2021.

Надалі, 06.08.2021 сторонами підписана уповноваженим представниками та скріплена печатками підприємств специфікація №2 до договору №21/007 від 19.07.2021, відповідно якої загальну сума поставки становить 674 367,84 грн з ПДВ; строк поставки: серпень 2021.

На виконання умов договору та специфікації №2, позивач здійснив поставку товару на загальну суму 674 367,84 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 85 від 09.08.2021 та товарно-транспортною накладною № Р85 віл 09.08.2021.

Також, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» уповноважено перевізника Джус О.Л. виконати перевезення по рахунку №90 від 06.08.2021, що підтверджується дорученням на перевезення вантажу №090821/1, підписане директором відповідача - Брославець Г.А.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» повернуло позивачу частину поставленого товару на загальну суму 284 216,23 з ПДВ, що підтверджується документом «повернення постачальнику» №2 від 23.09.2021.

29.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТІК» звернулось з вимогою №10/06 до покупця про погашення заборгованості за Договором поставки у розмірі 333 308,24 грн та попередило підприємство про звернення до суду для захист порушеного права, у разі не виконання відповідачем договірних зобов`язань.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказав, що відповідачем у строк визначений умовами договору не виконано зобов`язання в частині своєчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Астік" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості в розмірі 746 833,74 грн, яка складається з 333 308, 24 грн - суми основного боргу, 290 873,06 грн - суми пені та 122 652,44 грн - суми інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень статей 628, 629 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносин, пов`язані з поставкою товару - сталь оцинкована з полімерним покриттям.

На виконання умов договору та специфікації №2, позивач здійснив поставку товару на загальну суму 674 367,84 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 85 від 09.08.2021 та товарно-транспортною накладною № Р85 віл 09.08.2021.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, у порушення умов договору поставки та специфікації №2 від 06.08.2021, в повному обсязі та своєчасно не здійснив розрахунок з позивачем за поставлений товар.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (частина 3 статті 612 ЦК України).

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» повернуло позивачу частину поставленого товару на загальну суму 284 216,23 з ПДВ, що підтверджується документом «повернення постачальнику» №2 від 23.09.2021.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обов`язку зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі відповідачем виконано не було, що відповідачем не спростовано.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

29.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТІК» звернулось з вимогою №10/06 до покупця про погашення заборгованості за Договором поставки у розмірі 333 308,24 грн та попередило підприємство про звернення до суду для захист порушеного права, у разі не виконання відповідачем договірних зобов`язань. Однак, відповідач обґрунтованої відповіді на вимогу не надав та наявну заборгованість не погасив.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

У силу ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні положення закріплені також і нормами ГПК України, зокрема, ст. 13 названого Кодексу, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає, зокрема, свої вимоги щодо предмета спору та обставини, якими ці вимоги обґрунтовані з одночасним зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Частиною 2 ст. 164 ГПК України закріплений обов`язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

За змістом ч. 1 ст. 165 ЦК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Відзив повинен містити, серед іншого, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права (частина 3 наведеної норми).

До відзиву додаються, зокрема, докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем (частина 6 зазначеної статті).

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У силу ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Принцип допустимості доказів, закріплений ст. 77 ГПК України, полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).

У силу ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач звертався до суду із клопотанням про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів" оригінали наступних документів: договір поставки № 21/007 від 19 липня 2021 року, додаткову угоду № 1 до договору № 21/007 від 19 липня 2021 року, специфікацію №1 від 19 липня 2021 року, специфікацію № 2 від 6 серпня 2021року, договір на перевезення вантажу №090821/1 від 06.08.2021 року. Встановити строк для подання витребуваних судом доказів - до 08.03.2024.

В обґрунтування вказаного клопотання, представник позивача вказав, що відповідач не повернув постачальнику оригінали документів, які мали бути підписані покупцем.

Адвокат Бураго М.Д, яка здійснює представництво Товариства з обмеженою відповідальністю "Астік", неодноразово звертався до відповідача з адвокатськими запитами щодо строків розрахунку за посталений товар та повернення оригіналів підписаних документів. Однак, відповідач у встановлений строк Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відповідь на адвокатські запити не надав.

Так, відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з аналізу наведених процесуальних норм слідує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах принципу змагальності, який забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі N 924/233/18, від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.

Надаючи оцінку доказам, долучених до матеріалів справи, спираючись на принцип вірогідності доказів, суд вважає, що між сторони існували правовідносини щодо поставки товару, які виникли на підставі договору від 19.07.2021 в редакції додаткової угоди №1, однак відповідачем не виконано договірні зобов`язання в частині поновного та своєчасного розрахунку із позивачем за поставлений товар.

Положеннями п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принципи свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.

Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" (постанови Верховного Суду у справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).

Суд звертає увагу відповідача, на те, що учасники правовідносин повинні діяти чесно і добросовісно в частинні належного виконання умов договору поставки товару, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та сплатити металопродукцію (надалі іменується «Товар»).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується поставка позивачем відповідачу обумовленого договором товару, відповідач не скористався своїм правом на подання на відзив на позовну, жодних заперечень від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів" щодо означеного факту поставки не наведено, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 290 873,06 грн - пені та 122 652,44 грн - інфляційних втрат.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за поставлений товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що у разі порушення п.4.1 покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару.

У разі невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених Договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні заподіяні збитки. Оплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов`язань, передбачених Договором поставки (п. 8.1, 8.3 Договору).

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року, і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236» продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.

Дію карантину, встановленого цією постановою неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 р. № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.

Окрім того п. 19 прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. (Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022).

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, строк прострочення виконання зобов`язання починається з 20.08.2021 по 20.12.2023.

Специфікаціє №2 від 06.08.2021 до Договору №21/007 від 19.07.2021 сторони погодили, що покупець зобов`язаний оплатити суму поставленого товару на протязі 14 банківських днів від дати відвантаження.

23.09.2021 покупець повернув постачальнику поставлений товар на загальну суму 341 059,60 з ПДВ.

Враховуючи викладене, позивачем невірно обрано початковий період нарахування пені. Судом встановлено, що період нарахування пені на суму 674 367,84 грн починається з 10.08.2021 по 22.08.2021, на суму 333 308,24 грн - з 24.09.2021 по 20.12.2023.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, з урахуванням приписів чинного законодавства України, за розрахунком суду вийшло більше ніж заявлено позивачем.

Оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення суми пені підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 290 873,06 грн

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення суми інфляційних витрат, з урахуванням приписів чинного законодавства України, за розрахунком суду вийшло більше ніж заявлено позивачем.

Оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних витрат підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 122 652,44 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів, які б спростовували обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний млин".

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астік" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів" (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 7; код ЄДРПОУ 40474834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астік" (04050, місто Київ, ВУЛИЦЯ МЕЛЬНИКОВА, будинок 12; код ЄДРПОУ 42313232) суму основного боргу в розмірі 333 308 (триста тридцять три тисячі триста вісім) грн. 24 коп., суму в розмірі 290 873 (двісті дев`яносто тисячі вісімдесят сімдесят три) грн. 06 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 122 652 (сто двадцять дві тисячі шістсот п`ятдесят дві) грн. 44 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 202 (одинадцять тисяч двісті дві) грн. 52 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано: 23.04.2024.

Суддя М.Є.Літвінова