Рішення

від 18.04.2024 по справі 914/1816/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2024 Справа № 914/1816/22

За позовом:Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Львівської обласної ради, м. Львів,

до відповідача: Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Профспілки працівників освіти і науки України, м. Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів,

про: витребування майна

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

Представники учасників справи:

прокурор: Рогожнікова Н.Б.

від позивача: Гасяк Я.В. представник;

від відповідача: не з`явився

від третьої особи-1: Мамчак В.І. представник;

від третьої особи-2: Васильченко Л.І. -представник

від третьої особи-3: не з`явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Львівської обласної ради до Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України про витребування майна.

Ухвалою суду від 15.08.2022 позовну заяву прийняти до розгляду та відкрито провадження у справи, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 16.03.2023 закрито підготовче провадження у справі № 914/1816/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.04.2023. В подальшому розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні прокурор надав пояснення у справі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що набуття Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитловий будинок, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м, в якому розміщений Львівський будинок вчених, носить незаконний характер, оскільки відбулося без належних на те правових підстав, а відповідно сам об`єкт нерухомого майна підлягає витребуванню з незаконного володіння суб`єкта господарювання на користь Львівської обласної ради.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення у справі, просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив, зокрема, зазначає про те, що право власності на спірне майно - зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно за Львівською обласною організацією працівників освіти і науки України, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 19.04.2005.

Як зазначає відповідач, в безперервному користуванні вказаний об`єкт нерухомого майна перебуває у Львівській обласній організації працівників освіти і науки України з 1948 року.З Рішення Львівської обласної ради № 181 від 29 червня 1999 року «Про нерухоме майно обласної комунальної власності» вбачається, що нежитловий будинок, який знаходиться за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6, до переліку майна, що перебуває у власності Львівської обласної ради не включено. Відповідач зазначає, що Будинок вчених ніколи не відносився до об`єкта права комунальної власності в розумінні ст. 35 Закону України «Про власність», оскільки він ніколи не являвся майном, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів, державним житловим фондом, об`єктом житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти.

В ході розгляду справи, представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що прокурор та обласна рада маючи безоплатний доступ до Державного реєстру повинні були знати про реєстрацію права власності від 19.04.2005. Прокурор та позивач мав можливість звернутись з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що зроблено не було. Відтак, представник відповідача просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні даного позову.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення у справі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити. В поданих до суду запереченнях, письмових поясненнях представник позивача зазначив наступне:

-Рішенням № 236 від 04.06.1992 Львівська обласна рада народних депутатів, керуючись ст. 35 Закону України «Про власність» та постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 року, затверджено перелік будинків і споруд, які відносяться до спільної власності сіл, селищ і міст Львівської області. Пунктом 65 Переліку будинків і споруд, віднесених до обласної комунальної власності, визначено «Будинок вчених» по вул. Міцкевича, 6 (тепер - вул. Листопадового чину) у м. Львові;

- Львівська обласна рада, після прийняття рішення № 236 від 04.06.1992, ніколи не приймала рішення про передачу до комунальної власності Львівської міської ради Будинку вчених;

-Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України жодним чином не підтверджує факт виникнення права власності у Львівської міської ради;

-рішенням Львівської обласної ради №65 від 01.10.1998 було вкотре констатовано, що станом на 01.10.1998 Будинок вчених відноситься до комунальної власності області без встановлення балансоутримувача;

-будинок вчених 25.08.1992 був облікований за Фондом комунального майна Львівської обласної державної адміністрації;

-рішення про передачу Будинку вчених до комунальної власності Львівської міської ради, чи до приватної власності будь яким третім особам Львівська обласна рада не приймала.

Присутній в судовому засіданні представник третьої особи на стороні позивача- Галицької районної адміністрації надав пояснення по суті спору, де зазначив, що розпорядження Галицької районної адміністрації ЛМР №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6» є законним та прийнятим у межах наданих повноважень.

Представник третьої особи на стороні відповідача- Профспілки працівників освіти і науки України в ході розгляду справи подала заперечення проти позову, в яких зазначила, що не погоджується з викладеним у позові, з огляду на те, що передача Федерацією професійних спілок України спірного майна у власність Профспілки працівників освіти і науки України, а в подальшому у власність Львівській обласній організації профспілки відбулась у відповідності до діючого на той час законодавства України.

З позовної заяви не встановлено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права Львівської обласної організації профспілки як добросовісного набувача спірного нерухомого майна.

Таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від Львівської обласної організації профспілки, яка як добросовісний набувач, набула на нього права власника та володіє цим майном.

Також, представник Профспілки працівників освіти і науки України подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, з огляду на те, що матеріали справи містять рішення Львівської обласної ради №65 від 01.10.1998 «Про виконання ухвал та рішень Львівської обласної ради щодо передачі майна до обласної комунальної власності будинків та споруд» та Додаток до рішення «Довідка про будинки, що віднесені до обласної комунальної власності, на балансі госпрозрахункового відділу по управлінню нерухомим майном Львівської області Львівської облдержадміністрації не стоять». Зі змісту цієї довідки встановлено, що відповідно до переліку наведеного в ній нерухомого майна, Будинок вчених не встановлено. На думку третьої особи це свідчить про наступне: якщо припустити, що Львівська обласна рада вважає себе власником спірного мана, то про вибуття спірного майна з її володіння довідалась ще у 1998 року, тобто минуло вже 24 роки, а відтак, просить застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності.

Не погоджуючись з наведеними запереченнями Профспілки працівників освіти і науки України, прокурор подав пояснення щодо заперечень третьої особи, в якому зазначив, що передача Республіканському комітету профспілки працівників вищої школи та наукових установ Львівського Будинок культури по вул. Міцкевича (на даний час вул. Листопадового Чину), 6 у м. Львові не могла свідчить про надання у приватну власність.

Жодний закон не наділяв права Федерації профспілок видавати свідоцтва про власність.

А відтак, на думку прокурора, посилання у запереченнях на свідоцтво про власність № 000018 від 29.12.2000 не заслуговує на увагу, оскільки є незаконним.

Прокурор звертає увагу на те, що у заяві №145 від 06.11.2002 до Галицької районної адміністрації, Львівська обласна рада профспілки працівників освіти та науки просить оформити свідоцтво на право колективної власності приміщення Львівського будинку вчених, який знаходиться на вул. Листопадового Чину, 6.

Проте, в подальшому оформила і зареєструвала на спірну будівлю приватну власність.

Законом України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23.09.2008 Будівлю Шляхетського казино за адресою м. Львів, вул. Листопадового чину, 6, охоронний номер 181, внесено до переліку майна, яке не підлягає приватизації.

Вказане, на думку прокурора, підтверджує ту обставину, що на час прийняття закону вказане майно не могло бути приватним, адже приватизація можлива лише щодо державного та комунального майна.

Не погоджуючись з наведеними запереченнями Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, прокурор подав заперечення на пояснення третьої особи, в якому зазначив, що 04.06.1992 Львівська обласна рада народних депутатів прийняла ухвалу № 236 «Про обласну комунальну власність», пунктом 1 якої передбачено віднести до обласної комунальної власності будинки і споруди, в яких розміщені і функціонують обласна Рада народних депутатів та обласна державна адміністрація і їх підрозділи, обласні та регіональні організації, згідно з додатком. Згідно додатку до ухвали «Перелік будинків і споруд, віднесених до обласної комунальної власності» зазначено Будинок вчених по вул. Міцкевича (Листопадового Чину), 6 у м.Львові.

Вказана ухвала ніким не скасована та і на даний час чинна та законна.

Отже, приміщення за адресою: м. Львів вул. Листопадового Чину (Міцкевича), 6 належало до обласної комунальної власності і правових підстав для прийняття розпорядження Галицької районної адміністрації про передачу даного приміщення у приватну власність не було.

Крім того, на думку прокурора, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради немала жодних повноважень на видачу розпорядження і свідоцтва майна обласної ради, оскільки такі свідоцтва щодо обласного комунального майна видає Львівська обласна рада на підставі своїх рішень.

Львівський національнй університет імені Івана Франка, у наданих поясненнях по справі, просив в задоволенні позовних вимог відмовити, з тих підстав , що ухвала Львівської обласної ради народних депутатів №236 від 04.06.1992 «Про обласну комунальну власність» в частині Будинку вчених за адресою: вул. Міцькевича (зараз Листопадового Чину), 6 взагалі не була реалізована (застосована) ні до граничного терміну, встановленого нею (01.07.1992), ні на момент подання позову прокурором (03.08.2022 №14.50/105). Відтак, на думку третьої особи, ухвала, вичерпала свою дію 01.07.1992.

Не погоджуючись з наведеними запереченнями Львівського національного університету імені Івана Франка, прокурор подав заперечення на пояснення третьої особи та висловився щодо «не реалізації» ухвали Львівської обласної ради народних депутатів №236 від 04.06.1992, зазначивши, що у п. 2 ухвали вказано рекомендації.

Щодо заяви про застосування строку позовної давності, то прокурором подано до суду заперечення, в якому вказано, що підстави для звернення Галицької окружної прокуратури міста Львова до суду з даним позовом, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», виникли після вивчення документів, отриманих 10.12.2021 від Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, скерованих на запит Галицької окружної прокуратури міста Львова від 06.12.2021.

Прокурор стверджує, що про порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення Галицькою районною адміністрацією та при видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Львівській обласній раді стало відомо лише після 27.04.2022, а саме: після спрямування окружною прокуратурою на її адресу листа №14.50/105-2605вих-22 від 27.04.2022, у якому повідомлено про виявлення таких в ході здійснення представницьких повноважень.

В судовому засіданні 18.04.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши прокурора, представників сторін та третіх осіб, присутніх в судовому засіданні, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Як встановлено судом, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» (посилання на яку міститься в преамбулі ухвали сесії Львівської обласної Ради від 04.06.1992 № 236) було затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно- територіальних одиниць (комунальної власності), а також установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

У вказаній постанові № 311 від 05.11.1991 в Розділі «Народна освіта» в переліку майна що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) є будинки вчителя, а в Розділі «Культура» є будинки і палаци культури.

Постанова Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 не скасовувалась та не визнавалась недійсною.

Згідно архівної довідки від 02.04.1979 Постановою Раднаркому УРСР № 1075 від 12.05.1945 в будинку по вул. Міцкевича, 6 у м. Львові був організований Будинок культури працівників науки і мистецтва, як госпрозрахункова організація.

Постановою Політбюро ЦК КП від 21.04.1948 зобов`язано передати Республіканському комітету профспілки працівників вищої школи і наукових установ Львівський будинок культури для організації Будинку вчених

У постанові № 641 від 22.04.1948 «Про організацію у місті Львові Будинку Вчених» Рада Міністрів Української ССР і Центральний комітет КП/б/у вказано про створення у м. Львові будинку Вчених на базі Львівського Будинку культури працівників науки і мистецтва та вирішено передати Республіканському комітету профспілки працівників вищої школи і наукових установ Львівський будинок культури для організації Будинку вчених (як організації).

Постановою виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих від 03.05.1948 №473 «Про передачу обласного будинку селянина відділу комунального господарства та будинку культури робітників науки і мистецтва обкомові спілки робітників вищих шкіл» зобов`язано обласний відділ культосвітніх установ передати з усім устаткуванням та наявним штатом обкомові спілки робітників вищих шкіл - будинок культури робітників науки та мистецтва, оформивши передачу актами.

Постановою Верховної Ради України № 2168-ХІІ від 05.03.1992, було введено в дію Закон України «Про Представника Президента України» встановлено, що місцева державна адміністрація в областях, містах Києві і Севастополі, районах, районах міста Києва формується на базі виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, їх відділів і управлінь. Після створення місцевої державної адміністрації діяльність виконавчих комітетів цих Рад припиняється, їх майно, а також майно, що належить до комунальної власності області, міст Києва і Севастополя, району, району міста Києва, передається в розпорядження відповідної місцевої державної адміністрації.

Розпорядженням Представника Президента України № 31 від 07.05.1992 було утворено Львівську обласну державну адміністрацію, а розпорядженням №48 від 14.05.1992 затверджено її склад.

На виконання вказаних вище вимог чинного на той час законодавства, ухвалою № 232 від 03.06.1992 Львівська обласна рада народних депутатів делегувала Львівській обласній державній адміністрації повноваження з розпорядження майном, що є у комунальній власності Львівської області.

Ухвалою № 236 від 04.06.1992 Львівська обласна рада народних депутатів, керуючись ст. 35 Закону України «Про власність» та постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991, затвердила Перелік будинків і споруд, які відносяться до спільної власності сіл, селищ і міст Львівської області, серед яких у пункті 65 визначено «Будинок вчених» по вул. Міцкевича, 6 (тепер - вул. Листопадового чину) у м. Львові (надалі по тексту - «Будинок вчених»).

Відтак, у зв`язку з утворенням 07.05.1992 Львівської обласної державної адміністрації, майно, що належало до комунальної власності області, було передано в розпорядження Львівській обласній державній адміністрації, в тому числі і Будинок вчених.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації № 260 від 08.07.1992 затверджено Тимчасове положення про Фонд комунального майна Львівської обласної державної адміністрації (далі - Тимчасове положення).

Пунктами 1.1., 2.1.1 Тимчасового положення було визначено, що Фонд комунального майна Львівської обласної державної адміністрації створюється на підставі розпорядження Представника Президента України у Львівській області №48 від 14.05.1992 року та ухвали Львівської обласної ради № 232 від 03.06.1992 для здійснення повноважень щодо управління комунальною власністю Львівської області; основними завданнями Фонду є здійснення управління майном, що належить до комунальної власності Львівської області, облік об`єктів комунальної власності Львівської області та визначення статусу цих об`єктів, тощо.

Як зазначає позивач, у зв`язку з цим Будинок вчених 25.08.1992 був облікований за Фондом комунального майна Львівської обласної державної адміністрації, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи і довідкою про приналежність будинковолодіння під реєстровим номером № 21710715166 (вказана довідка була долучена Позивачем до позовної заяви).

Рішенням № 232 від 08.10.1997 Львівська обласна рада встановила, що усі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації з питань управління майном, що є у комунальній власності Львівської області, видані до прийняття цього рішення - вважаються погодженими.

Рішенням № 21 від 16.06.1998 Львівська обласна рада делегувала Львівській обласній державній адміністрації повноваження щодо управління об`єктами, які є в обласній комунальній власності.

Згодом, розглянувши інформацію про виконання ухвал та рішень Львівської обласної ради щодо передачі до комунальної власності Львівської обласної ради будинків і споруд, Львівська обласна рада 01.10.1998 прийняла рішення № 65, яким було визнано незадовільним стан щодо виконання ухвал і рішень обласної ради про передачу будинків і споруд до обласної комунальної власності та стан розрахунків за передане в оренду майно. Як вбачається із пункту 24 додатку до вказаного рішення організація, на балансі якої перебуває Будинок вчених, не встановлено.

Тобто рішенням Львівської обласної ради № 65 від 01.10.1998 року було вкотре констатовано, що станом на 01.10.1998 року Будинок вчених відноситься до комунальної власності області без встановленого балансоутримувача.

В той же час 29.12.2000 Федерація професійних спілок України видала свідоцтво про власність №000018, яким підтверджує, що відповідно до ст.ст. 20, 28 Закону України «Про власність», ст. 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» Будинок вчених у місті Львові по вул. Листопадового Чину,6 є власністю Профспілки працівників освіти І науки України і знаходиться в оперативному управлінні Львівської обласної профспілки, що входить як організаційна ланка до складу Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України.

Підставою вказано постанову Конгресу Федерації професійних спілок України від 29.01.1993 №К-1-11.

Постановою Президії Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України від 17.10.2002 №П-17 «Про передачу права власності на Львівський будинок вчених Львівській обласній організації Профспілки працівників освіти та науки» вирішено передати право власності на будинковолодіння і майно Будинку вчених Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки, як організаційній ланці Профспілки працівників освіти і науки України.

Окружною прокуратурою встановлено, що 19.04.2005 за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України зареєстровано право приватної власності на нежитловий будинок, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м, в якому розміщений Львівський будинок вчених та видано свідоцтво про право власності №Г-01337 від 19.04.2005. Характеристика будинку та його обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною свідоцтва. Свідоцтво видане згідно розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005.

Підставою для прийняття вказаного розпорядження Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради стала заява Львівської обласної організацією профспілки працівників освіти та науки України від 06.11.2002 № 147 та подані до неї документи.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №130 від 26.02.1980 «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність» погоджено включити казино, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Міцкевича, 6 в списки пам`яток архітектури УРСР, що охороняються державою, і вирішено просити Раду Міністрів УРСР затвердити ці списки згідно з додатком.

На думку прокурора, набуття Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитловий будинок, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м, в якому розміщений Львівський будинок вчених, має незаконний характер, оскільки відбулося без належних на те правових підстав, а відповідно сам об`єкт нерухомого майна підлягає витребуванню з незаконного володіння суб`єкта господарювання на користь Львівської обласної ради.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, суд встановив:

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. За приписами ч. 4 ст. 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Згідно з ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зробила правовий висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37 Постанови).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п. 40 Постанови).

Аналогічні правові висновки зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Окружною прокуратурою в межах виконання вимог ст. 23 Закону У країни «Про прокуратуру» неодноразово (листи від 27.04.2022 №14.50/105-2605вих-22, 09.05.2022 №14.50/105-300Івих-22, 24.05.2022 №14.50-105-3546вих-22) на адресу Львівської обласної ради скеровувалися листи з викладеними детально порушеннями законодавства під час набуття у приватну власність об`єкту нерухомого майна, незаконним вибуттям із комунальної власності нежитлового приміщення та одночасно запропоновано зазначеному органу місцевого самоврядування вжити самостійних заходів процесуально-правового (позовного) характеру направлених на витребування спірного об`єкту комунальної форми власності у комунальну власність, а якщо такі вживатись не будуть, то зазначити причини (з юридичним обґрунтуванням).

У відповідь на вказані листи Львівська обласна рада повідомила, що самостійно заходів представницького характеру Львівська обласна рада та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради не вживали, оскільки інформацією про оформлення права приватної власності на будівлю Будинок вчених загальною площею 3216,5 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Листопадвого Чину,6 за Львівською організацією профспілки працівників освіти та науки не володіли (листи №02-вих-710 від 17.05.2022 та №02-вих-801 від 10.06.2022).

Підставою для звернення прокурора в інтересах держави до суду у даному випадку є неправомірне вибуття майна із комунальної власності з підстав, викладених у позовній заяві та невжиття заходів Львівською обласною радою уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Зазначене свідчить про невиконання уповноваженим органом своїх обов`язків, що є підставою для здійснення прокуратурою захисту в суді інтересів держави в особі Львівської обласної ради.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Принцип рівності процесуальних можливостей сторін в судовому провадженні є одним із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду за змістом положень пункту 1 ст. 6 Конвенції. Ця концепція потребує «справедливого балансу між сторонами в справі», при цьому, що кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою позицію по справі в умовах, які не ставлять сторону в суттєво невигідне положення у порівнянні з її процесуальним опонентом.

Прокурор, присутній в судовому процесі, по суті виступає або «союзником», або

«противником» сторін. І, навіть візуально, його виступ в суді дозволяє підсилити позицію тієї чи іншої сторони. А це може викликати «відчуття нерівності» у іншої сторони незалежно від форми такої участі прокурора (активного чи пасивного), що буде вважатися порушенням положень пункту 1 статті 6 Конвенції (див. справа «Т.АУ. проти Франції» рішення від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27; цитується по Огляду судової практики Європейського суду з прав людини: роль прокурора при розгляді справ, що не відносяться до сфери кримінального права; перелік та зміст рішень а.с.35, Рада Європи 2011).

У даному випадку пасивна поведінка державних органів, які мають відповідні повноваження для захисту інтересів держави, і, які ухилились від вчинення відповідних дій, стала підставою для допуску прокурора до участі у справі, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з метою захисту інтересів держави.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення позивачів протягом тривалого часу до суду з позовом з метою захисту належного державі права власності на спірний майновий комплекс свідчить про те, що вказані уповноважені органи держави неналежно виконують свої повноваження органів управління державним майном, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, прокурор підставою для свого звернення до суду в інтересах держави в особі компетентних органів зазначив про неправомірне вибуття майна із комунальної власності, зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтував необхідність їх захисту.

Аналогічні висновки зроблено Верховним судом у постановах від 10.09.2020 у справах № 923/197/18, № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 912/1672/18, №924/647/18.

Участь прокурора у цій справі, з урахуванням вищезазначеної практики Європейського суду з прав людини, є законною, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великого числа громадян.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі, що підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі ст. 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 319 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування, якими згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є відповідні ради.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено судом, розпорядженням Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6» за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України 19.04.2005 зареєстровано право приватної власності на нежитловий будинок, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м., в якому розміщений Львівський будинок вчених та видано свідоцтво про право власності №Г-01337 від 19.04.2005.

Так, у вказаному розпорядженні зазначено, що його прийнято розглянувши заяву Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки, подані документи, враховуючи постанову президії ЦК Профспілки працівників освіти та науки України «Про передачу права власності на Львівський будинок вчених Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки» від 17.10.2002 №П-17.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова Президії ЦК від 17.10.2002 №П-17, заява Львівської обласної організації профспілки працівників освіти та науки та подані документи стали підставою для прийняття розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005, однак таке суперечить діючим на момент прийняття положенням Цивільного кодексу УРСР, Закону України «Про власність», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з огляду на таке.

На момент утворення Будинку вчених станом на 1948 рік та передачі його майна Республіканському комітету профспілки працівників вищої школи та наукових установ діюче на той час законодавство не передбачало існування такої форми власності як право власності профспілкових організацій. Усе майно на території УРСР до 1964 року відносилось до соціалістичної власності і мало форму державної власності (всенародного добра) або форму кооперативно-колгоспної власності (власності окремих колгоспів, власності кооперативних об`єднань). Державне майно закріплювалось за державними організаціями та передавалось із відання однієї організації до іншої саме по балансу, але суб`єкт права власності при цьому не змінювався.

Приймаючи постанову від 17.10.2002 №П-17 «Про передачу права власності на Львівський будинок вчених Львівській обласній організації Профспілки працівників освіти та науки» Президія Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України у преамбулі зазначила, що це необхідно з метою збереження майна галузевої профспілки, яке необхідне для забезпечення її статутної діяльності, зважаючи, що члени Профспілки Львівської області належать до регіональної територіальної громади, що Будинок вчених з часу утворення знаходиться на балансі та утримується Львівською обласною організацією Профспілки, з метою приведення його до статусу у відповідність до законодавства України.

У п. 2 постанови вказано, що факт передачі права власності на споруду і майно Львівського Будинку вчених оформити відповідним актом передачі та договором, засвідченим нотаріально, з урахуванням вимог ст. 128 Цивільного кодексу України, ст. 30 Закону України «Про власність» та ст. 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

В подальшому актом прийому-передачі будівлі і майна «Львівського будинку вчених» проведено прийом-передачу будівлі і всього належного «Львівському Будинку вчених» майна від Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки.

Однак, слід звернути увагу, що на час прийняття постанови від 17.10.2002 Цивільний кодекс України не діяв, оскільки був прийнятий 16.01.2003, а набрав чинності з 01.01.2004. Стаття 128 ЦК України станом на 16.01.2003 називалася «Виключення зі складу учасників повного товариства» та її зміст не стосувався права власності.

Разом з тим, ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (чинна на час прийняття постанови) передбачала, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 30 Закону України «Про власність» (чинна на час прийняття постанови), на яку є посилання у Постанові, передбачала, що колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об`єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з`їзди тощо). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

Натомість ч. 2 ст. 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (станом на 2005 рік) передбачала, що право власності профспілок, їх об`єднань виникає на підставі:

1) придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством.

2) передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, державними органами або органами місцевого самоврядування.

Однак з матеріалів справи не вбачається придбання Будинку вчених Відповідачем чи передання його Львівською обласною радою, як законним власником, на користь Відповідача.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що правові підстави для прийняття рішення про передачу будинковолодіння та майна Будинку вчених у власність Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки у президії ЦК відсутні.

Так, у заяві №147 від 06.11.2002 до Галицької районної адміністрації м. Львова Львівська обласна рада профспілки працівників освіти та науки просить оформити свідоцтво на право колективної власності приміщення Львівського будинку вчених, який знаходиться на вул. Листопадового Чину,6.

Статтею 2 Закону України «Про власність» (чинного на момент прийняття розпорядження) визначено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Суб`єктами права колективної власності є професійні спілки (ст.20 Закону України «Про власність»).

Право колективної власності згідно ст. 21 Закону України «Про власність» виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Однак, жодна із перелічених підстав виникнення права колективної власності не зазначена Львівською обласною радою профспілки працівників освіти та науки у поданих документах, тому в порушення вимог ст. 21 Закону України «Про власність» відсутні правові підстави для оформлення права колективної власності.

Об`єктами права власності громадських об`єднань, у тому числі професійних спілок, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями) (ст.28 Закону України «Про власність»).

Однак, п. 1 розпорядження №433 від 19.04.2005 вирішено оформити Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки право приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину,6 загальною площею 3216,5 кв.м, в якому розміщений Львівський будинок вчених, що суперечить ст.ст. 11, 12, 20, 21, 28 Закону України «Про власність».

Прийняте розпорядження суперечить статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), яка передбачає, що профспілки, їх об`єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Право власності профспілок, їх об`єднань виникає на підставі: придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством; передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Профспілки, їх об`єднання мають право власності також на майно та кошти, придбані в результаті господарської діяльності створених ними підприємств та організацій.

У даному випадку жодна із вказаних підстав не зазначена ні у заяві, ні у розпорядженні, ні в інших поданих документах як правова підстава набуття права приватної власності на Будинок вчених Львівською обласною радою профспілки працівників освіти та науки.

Приймаючи спірне розпорядження Галицька районна адміністрація Львівської міської ради керувалася ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» (чинної на момент прийняття спірного рішення), яка визначає повноваження виконавчих органів міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку та п.п. 3.11, 3.12 розділу IV «Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», затверджене рішенням виконкому Львівської міської ради №174 від 09.07.2002, відповідно до яких до повноважень районної адміністрації у галузі житлово-комунального господарства належить прийняття розпоряджень: про передачу комунального житла у приватну власність громадян (приватизація); реприватизацію житла; оформлення і видача свідоцтв на право приватної власності на житло; оформлення відповідно до законодавства права власності на об`єкти нерухомого майна незалежно від форми власності.

Відповідно до Розділу 4 «Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 №121 (чинної на час спірних правовідносин), оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування; членам товариства або об`єднання, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам, прийнятим у співзасновники підприємства, які внесли в статутний фонд цього підприємства об`єкт нерухомого майна; юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради №351 від 02.07.1999 «Про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг», оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться шляхом прийняття відповідного розпорядження голови районної адміністрації та видачею свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності.

Так, Галицькою районною адміністрацією 19.04.2005 згідно розпорядження №433 від 19.04.2005 видано свідоцтво про право власності №Г-01337, яким посвідчено право приватної власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти та науки на нежитловий будинок, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3 216,5 кв.м, в якому розміщений Львівський Будинок вчених.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

З висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/4120/ 16-ц від 09.03.2021 слідує, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто, оскаржувані свідоцтва про право власності не породжують виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Вказана постанова Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 не скасована та не визнана недійсною.

Так, на виконання даної постанови Львівська обласна рада народних депутатів прийняла ухвалу №236 від 04.06.1992 «Про обласну комунальну власність», пунктом 1 якої передбачено віднести до обласної комунальної власності будинки і споруди, в яких розміщені і функціонують обласна Рада народних депутатів та обласна державна адміністрація і їх підрозділи, обласні та регіональні організації, згідно з додатком. Згідно додатку до ухвали «Перелік будинків і споруд, віднесених до обласної комунальної власності» зазначено Будинок вчених по вул. Міцкевича (Листопадового Чину),6, в обґрунтуванні власності зазначено розміщення обласних структур.

За інформацією архівного відділу Львівської міської ради № 110003-вих-11630 від 08.02.2022, розпорядженням Львівської міської ради №979 від 31.08.1993 «Про перейменування вулиць, площ, парків, скверів і озер у м. Львові» вул. Міцкевича перейменували на вул. Листопадового Чину.

Отже, приміщення за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича),6 належало до обласної комунальної власності і правових підстав для прийняття розпорядження Галицької районної адміністрації про передачу даного приміщення у приватну власність не було.

Окрім того, у матеріалах інвентаризаційної справи на будинок за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича),6 міститься довідка на адресу Галицької районної адміністрації, згідно якої Львівське ОДКБТІ та ЕО повідомляє, що згідно архівних даних будинок по вул. Міцкевича,6 в м. Львові належить обласній Раді народних депутатів на підставі ухвали №236 від 04.06.1992. Вказане підтверджується і листом ОКП «БТІ та ЕО» №5913, 6102 від 10.02.2022.

Разом з тим, за інформацією ОКП «БТІ та ЕО» від 06.06.2022 №1404 згідно наявних документів, що містяться в матеріалах інвентаризаційної справи, 25.08.1992 проведено реєстрацію права власності за Фондом комунального майна ЛОДА будинку №6 на вул. Листопадового Чину (кол. Міцкевича) в м. Львові на підставі ухвали №236 від 04.06.1992 Х-ої сесії 1-го демократичного скликання Львівської обласної ради народних депутатів. Одночасно зазначено, що у відділі технічної та юридичної інформації БТІ окрема реєстраційна справа на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6 - не обліковується.

Інформація про виключення з переліку об`єктів обласної комунальної власності будинку по вул. Листопадового Чину, бум. Львові, щодо передачі та приватизації нерухомого майна в Львівській обласній раді, Управлінні майном спільної власності Львівської обласної ради та Львівській обласній державній адміністрації відсутня (листи №183 від 14.02.2022, №375 від 02.05.2022, №02-вих-710 від 17.05.2022, №02-вих-801 від 10.06.2022, №5/9-1444/0/2-22/1-2.2 від 11.02.2022, №5/9-5300/0/2-22/6-2.1 від 02.06.2022).

Як вже зазначалось, ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів Х-тої сесії 1-го демократичного скликання №232 від 03.06.1992 «Про розпорядника комунальної власності Ради» Львівській обласній державній адміністрації надано право розпорядника комунальної власності Ради та як зазначено у інвентаризаційній справі та інформації ОКП «БТІ та БО», 25.08.1992 проведено реєстрацію права власності на будинок за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича),6 за Фондом комунального майна Львівської обласної державної адміністрації, який в подальшому перейменовано у відділ з питань майна комунальної власності Львівської обласної державної адміністрації.

Рішенням Львівської обласної ради XIV сесії ІІ-го демократичного скликання №232 від 08.10.1997 «Про делегування Львівській обласній державній адміністрації повноважень з управління майном» делеговано Львівській обласній державній адміністрації повноваження з управління майном, що є у комунальній власності Львівської області.

В подальшому, рішенням Львівської обласної ради №21 від 16.06.1998 «Про делегування обласній державній адміністрації повноважень щодо управління об`єктами обласної комунальної власності» делеговано Львівській обласній державній адміністрації повноваження щодо управління об`єктами, які є в обласній комунальній власності, визначено виключною компетенцією обласної ради питання, пов`язані з доцільністю, порядком та умовами оренди, відчуження об`єктів обласної комунальної власності, а ухвали №232 від 08.10.1997 та № 232 від 03.06.1992 визнано такими, що втратили чинність.

Відповідно до рішення Львівської обласної ради №65 від 01.10.1998 «Про виконання ухвал та рішень Львівської обласної ради щодо передачі до обласної комунальної власності будинків і споруд» визнано незадовільний стан щодо виконання ухвал і рішень обласної ради про передачу будинків і споруд до обласної комунальної власності та стан розрахунків за передане в оренду майно.

Також, вказаним рішенням вирішено доручити Львівській обласній державній адміністрації в межах делегованих обласною радою повноважень: завершити до 1 грудня 1998 року процес передачі за актами на баланс органу управління майном області будинків і споруд, віднесених до обласної комунальної власності ухвалами та рішеннями Львівської обласної ради від 04.06.92 № 236, від 12.05.93 №288, від 06.12.93 № 340, від 11.02.97 № 124, але до цього часу не переданих (перелік згідно з додатком), укласти до 31 грудня 1998 року договори оренди з користувачами нежитлових приміщень в будинках.

У додатку до вищезгаданого рішення «Довідка про будинки, що віднесені до обласної комунальної власності, на балансі госпрозрахункового відділу по утриманню нерухомим майном Львівської області при Управлінні майном області Львівської облдержадміністрації не стоять» зазначено Будинок вчених по вул. Міцкевича,6 (п,24 Додатку).

Рішенням Львівської обласної ради №330 від 27.06.2000 «Про створення управління адміністративними будинками» при обласній раді створено управління адміністративними будинками Львівської обласної ради, затверджено Положення про управління та вирішено делегувати обласній державній адміністрації повноваження щодо оперативного управління Управлінням адміністративними будинками обласної ради (п. 1,2,6 рішення).

В подальшому, рішенням Львівської обласної ради №23 від 11.07.2002 внесено зміни до рішення обласної ради №330 від 27.06.2000 та викладено п. 6 рішення в наступній редакції - начальнику Управління адміністративними будинками Львівської обласної ради необхідно функціонально координувати свою діяльність з відповідним галузевим заступником голови Львівської облдержадміністрації.

Окрім того, рішенням Львівської обласної ради №54 від 15.10.2002 «Про делегування повноважень щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад області» делеговано Львівській обласній державній адміністрації повноваження щодо управління майном спільної власності територіальних громад області. Вирішено Львівській обласній державній адміністрації спільно з комісією з питань приватизації та майна обласної ради виробити механізм взаємного погодження питань щодо надання в оренду майна спільної власності територіальних громад області. Виключною компетенцією обласної ради визнано такі питання: доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів (підприємств, установ, організацій, індивідуально-визначеного нерухомого майна, часток в господарських товариствах) спільної власності територіальних громад області; безоплатна передача у власність та в користування (оперативне управління та повне господарське відання) об`єктів спільної власності територіальних громад області; затвердження умов типового договору оренди, методики розрахунку та порядку використання орендної плати за майно спільної власності територіальних громад області. Рішення No21 від 16.06.1998 вищенаведеним рішенням визнано таким, що втратило чинність.

В подальшому, рішенням Львівської обласної ради №196 від 04.12.2003 «Про структуру та кошторис видатків на утримання Львівської обласної ради на 2003 рік» визнано таким, що втратило чинність рішення обласної ради від 15.10.02 №54.

Таким чином, з 2003 року було припинено делеговані Львівській обласній державній адміністрації повноваження щодо управління об`єктами обласної комунальної власності, повноваження щодо управління об`єктами обласної комунальної власності здійснювалося Львівською обласною радою.

За інформацією Львівської обласної ради, рішенням Львівської обласної ради №33 від 23.06.2006 «Про питання забезпечення управління майном спільної власності територіальних громад області» перейменовано управління адміністративними будинками Львівської обласної ради в управління майном спільної власності Львівської обласної ради, яке набуло повноважень щодо управління майном та об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області, ставши правонаступником відділу з питань майна комунальної власності ЛОДА в частині повноважень щодо управління майном спільної власності територіальних громад області (листи №02-вих-710 від 17.05.2022, №02-вих-801 від 10.06.2022).

Пунктом 10 вказаного рішення вирішено Львівській облдержадміністрації забезпечити передачу управлінню майном спільної власності Львівської обласної ради документації та рухомого майна, що перебувають у відділі з питань майна комунальної власності облдержадміністрації та належать до спільної власності територіальних громад області, протягом місяця від дати реєстрації управління.

Згідно Положення про управління майном спільної власності Львівської обласної ради, що затверджене рішенням Львівської обласної ради №33 від 23.06.2006 з подальшими змінами, управління є правонаступником відділу з питань майна комунальної власності облдержадміністрації в частині повноважень управління майном спільної власності територіальних громад області, в тому числі як засновика підприємств, установ, організацій спільної власності, а також господарських товариств, у статутних фондах яких є частка спільної власності.

Аналіз викладених положень підтверджує, що спірне майно перебувало з самого початку лише у комунальній власності, належало до спільної власності територіальних громад області.

Отже, оскільки власником приміщення за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича),6, є територіальна громада області в особі Львівської обласної ради, то Галицька районна адміністрація Львівської міської ради не могла здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Окрім того, відповідно до ст. 1,4 Закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978, усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою. Пам`ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян. Всі виявлені на території Української РСР об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше непередбачено законом.

Згідно ст. 7 Закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури» державне управління в галузі охорони І використання пам`яток історії та культури здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами охорони пам`яток відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 8 Закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури», виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.

Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Так, рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №130 від 26.02.1980 «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність» погоджено включити казино, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Міцкевича,6 в списки пам`яток архітектури УРСР, що охороняються державою, і вирішено просити Раду Міністрів УРСР затвердити ці списки згідно з додатком.

Аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що відповідно до діючого на той час Закону УРСР «Про охорону та використання пам`яток історії та культури» приміщення, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Міцкевича,6 з прийняття рішення 1980 року набуло статусу пам`ятки культурної спадщини місцевого значення.

В силу вимог ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, крім пам`яток, занесених до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

Беручи до уваги наведене, на момент видачі Федерацією професійних спілок України свідоцтва про власність №000018 від 29.12.2000 та прийняття Президією Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України постанови від 17.10.2002 №П-17 «Про передачу права власності на Львівський будинок вчених Львівській обласній організації Профспілки працівників освіти та науки» нерухоме приміщення за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича),6 належало до об`єктів культурної спадщини, до моменту визначення власника перебувало у державній власності та було відчужене без відповідного погодження органу охорони культурної спадщини.

В подальшому, Законом України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23.09.2008 Будівлю Шляхетського казино за адресою: м. Львів, вул. Листопадового чину,6, охоронний номер 181, внесено до переліку майна, яке не підлягає приватизації.

Таким чином, законодавець, закріплюючи вказану заборону, зазначив, що указана пам`ятка не може перебувати у приватній власності, а власником такого майна є лише держава або територіальна громада.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 18.01.2021 №14 під номером 868 Шляхетське казино на підставі рішення про взяття під охорону - рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради №130 від 26.02.1980, занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини» у Львівській області, охоронний номер- 4859-Лв, вид пам`ятки - пам`ятка архітектури. Зазначене підтверджується і інформацією департаменту архітектури та розвитку містобудування ЛОДА від 09.05.2022 №16-1061/0/2-22.

За ст.ст. 1, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницьким органом місцевого самоврядування є відповідна місцева рада, яка відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, здійснюючи права суб`єкта комунальної власності.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Судом встановлено, що волевиявлення дійсного власника майна, а саме: обласної ради на відчуження спірного об`єкту нерухомого майна та передачу його у приватну власність відсутнє, оскільки доказів прийняття Львівською обласною радою рішень про його передачу не надано, так як і не надано доказів визнання нечинною ухвали Львівської обласної ради народних депутатів №236 від 04.06.1992 «Про обласну комунальну власність», внесення змін до неї чи виключення із переліку майна спірного нежитлового приміщення.

Враховуючи ту обставину, що вказане майно Львівською обласною радою нікому не відчужувалось, відповідно право обласної комунальної власності щодо вказаного вище об`єкту нерухомого майна не припинялося.

Оскільки факт належності спірного майна до обласної комунальної власності встановлений та підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами, обласна рада, як дійсний власник спірного майна, не передавала майнові права на нього шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння законного власника без відповідних на те правових підстав.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється. Якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку.

Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-п (провадження № 14-181 цс 18, п.п. 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у правозастосовну практику Верховного Суду.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, п. 6.30), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження №12-234гс18, п. 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження No 12-80гс20, п. 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, п. 70).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна.

При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складового елемента права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.

У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно.

Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (оскільки про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним).

У п. 146 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Водночас, рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, п.п. 95-98), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, п.п. 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12- 135гс19, п. 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, п. 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, п.п. 63, 74) та інших.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7198738 від 10.05.2005 (бланк серія СВР №233041) вбачається, що 10.05.2005 Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки прийнято рішення про реєстрацію права власності №10715166, яким за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки зареєстровано право приватної власності на нежитловий будинок загальною площею 3216,5 кв.м в м. Львові, вул. Листопадового Чину,6.

Наведене також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №297768199 від 03.02.2022, №306233873 від 01.08.2022.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно.

Якщо майном неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, п.п. 85, 86), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, п. 38), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження № 12- 148гс19, п. 34), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, п. 74) та інших.

При цьому, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, п. 100), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, п. 10.29), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, п.п. 153), від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (провадження №14-93цс20 п.п. 86, 87).

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Щодо поданих заяв про застосування строків позовної давності, то суд встановив таке.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне її право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначає прокурор, Галицька окружна прокуратура міста Львова, керуючись повноваженнями, передбаченими ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», вивчала законність перебування приміщення за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6 у приватній власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти та науки України. Підставою для збору документів та інформації стала стаття в мережі інтернет від 29.11.2021, що є у відкритому доступі.

Зокрема, у вказаній статті зазначалося, що «Львівський Будинок вчених офіційно належить Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки, «на праві приватної власності», хоча будівля належить до списку пам`яток, які не підлягають приватизації. Як вбачалося з сайту Будинку вчених, вся діяльність полягає у здачі приміщень в оренду для різних заходів та святкувань».

Прокурор стверджує, що підстави для звернення Галицької окружної прокуратури міста Львова до суду з даним позовом, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», виникли після вивчення документів, отриманих 10.12.2021 від Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, скерованих на запит Галицької окружної прокуратури міста Львова від 06.12.2021 (вказані документи долучені до позовної заяви).

Після вивчення отриманих документів, на підставі яких розпорядженням голови Галицької районної адміністрації видано розпорядження №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6», встановлено, що таке рішення прийнято з порушенням вимог Цивільного кодексу УРСР, Закону України «Про власність», Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Моніторингом офіційного сайту Львівської міської ради у розділі «Структура ЛМР» - «Районні адміністрації» - «Галицька районна адміністрація» - «Розпорядження» відсутня інформація про оприлюднення вказаного розпорядження.

Львівській обласній раді про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки оскаржуване розпорядження №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину,6» та видача свідоцтва про право приватної власності прийняті без відома власника майна та органу управління майном, у зв`язку з вказаним, на захист порушених прав держави до суду не звертались.

Як зазначає позивач, про порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення Галицькою районною адміністрацією та при видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Львівській обласній раді стало відомо лише після 27.04.2022, а саме: після спрямування окружною прокуратурою на її адресу листа №14.50/105-2605вих-22 від 27.04.2022, у якому повідомлено про виявлення таких в ході здійснення представницьких повноважень.

Враховуючи викладене, обчислення початку перебігу строку позовної давності повинно здійснюватися від дня, коли прокурор та Львівська обласна рада як позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто з моменту аналізу документів, отриманих 06.12.2021, та за наслідками вивчення яких виявлено порушення права обласної ради як власника майна нежитлового приміщення.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.12.2021 у справі №610/623/18.

Як зазначає прокурор, у відповідь на листи окружної прокуратури, у яких в свою чергу також порушувалось питання стосовно інформування про обізнаність з приводу зазначених порушень, не вбачається, що було відомо про ці порушення до моменту інформування прокуратурою, а Львівська обласна рада повідомила, що самостійно заходів представницького характеру Львівська обласна рада та управління майном спільної власності Львівської обласної ради не вживали, оскільки інформацією про оформлення права приватної власності на будівлю Будинок вчених загальною площею 3216,5 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Листопадового Чину ,6 за Львівською організацією профспілки працівників освіти та науки не володіли, а дізналися із інформації прокуратури (листи №02-вих-710 від 17.05.2022, листи №02-вих-801 від 10.06.2022).

З огляду на викладене, за результатами оцінки у сукупності всіх обставин справи, позицій сторін та учасників процесу, та наявних в матеріалах справи доказів, заяв по суті справи та з процесуальних питань, суд встановив, що звернення позивача з позовом відбулося без пропуску строків позовної давності, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.

З врахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на те, що користування спірним майном відбувається поза волею власника, ґрунтуючись на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі, що підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду, надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, до стягнення з відповідача підлягає 15970,50 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Витребувати з незаконного володіння Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 7, кім. 43-46; код ЄДРПОУ 02607769) до обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради (79008, м. Львів, вул. В.Винниченка, буд. 18; код ЄДРПОУ 22340506) об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м, в якому розміщений Будинок вчених.

3. Стягнути з Львівської обласної організації профспілки працівників освіти та науки України (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 7, кім. 43-46; код ЄДРПОУ 02607769) судові витрати на користь Львівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910031, Держказначейська служба України, м.Київ, рахунок ІІА138201720343140001000000774) 15970,50 грн судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.04.2024

СуддяБерезяк Н.Є.