Рішення

від 24.04.2024 по справі 914/3601/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2024 Справа № 914/3601/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Яворської В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест ЛВ", м. Перемишляни Львівського району Львівської області

до відповідача: Приватного підприємства "Антей", м. Миколаїв Стрийського району Львівської області

про: стягнення заборгованості в розмірі 3 124 687,68 грн.

Представники сторін:

від позивача: Шаровський Р.М. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001586 від 12.07.2019 р.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На адресу Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест ЛВ" до відповідача - Приватного підприємства "Антей" про стягнення заборгованості в розмірі 3 124 687,68 грн.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.12.2023 р., справу № 914/3601/23 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.12.2023 р., позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест ЛВ" до відповідача: Приватного підприємства "Антей" про стягнення заборгованості в розмірі 3 124 687,68 грн. залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

13.12.2023 р. представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 12.12.2023 р., подано на адресу суду в систему "Електронний суд" заяву за вх. № 30616/23.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.12.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 17.01.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.01.2024 р., підготовче засідання призначено на 14.02.2024 р.

Судове засідання, призначене на 14.02.2024 року не відбулося, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З. з 09.02.2024 р. по 19.02.2024 р. включно.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2024 р., підготовче судове засідання призначено на 06.03.2024 р.

Протокольною ухвалою суду від 06.03.2024 р., продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/3601/23 на тридцять днів, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за клопотанням представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.03.2024 р., підготовче судове засідання призначено на 20.03.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.03.2024 р., закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/3601/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 24.04.2024 р.

24.04.2024 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судових засіданнях.

24.04.2024 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 18.12.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу також на його електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1

Крім того, ухвала суду від 18.12.2023 р. про відкриття провадження у справі № 914/3601/23 та ухвала суду від 17.01.2024 р. направлялись на адресу керівника та засновника відповідача ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 .

Поштові конверти, які направлялись на юридичну адресу відповідача та на адресу керівника та засновника відповідача ОСОБА_2 , повернулися на адресу суду з відміткою "За закінченням терміну зберігання".

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020 р. у справі №910/16409/15: "свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду".

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/3601/23 Господарським судом Львівської області, проте, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.

При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно ч. 10 ст. 165 ГПК України, суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/3601/23.

В судовому засіданні 24.04.2024 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає про те, що 05.06.2019 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 0506. На виконання вказаного договору, позивачем було поставлено товар відповідачу на загальну суму 2 055 765,54 грн. Позивач зазначає, що поставлений позивачем товар неоплачений відповідачем. На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 055 765,54 грн. основної заборгованості та 1 068 922,14 грн. втрат від інфляції, згідно приведених ним розрахунків, що містяться в матеріалах справи та стягнути понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач не з`явився і явки свого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 18.12.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представника позивача, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

05 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлобудінвест ЛВ" (продавець за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством "Антей" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір поставки № 0506 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується прийняти та оплатити товар (цемент) ПЦ ІІ/А- Ш-500 навал.

Згідно п. 2.1 Договору, загальна сума за цим Договором складає загальну вартість поставленого Товару, яка визначена у видаткових накладних.

На виконання умов Договору поставки, позивачем згідно з видатковими накладними поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 055 765, 54 грн. згідно вказаних вище видаткових накладних.

Факт поставки товару позивачем відповідачу підтверджується наступними видатковими накладними, а саме: видаткова накладна від 07.06.2019 року № 2 на суму 23 794,56 грн.; від 07.06.2019 року № 5 на суму 244 772,00 грн.; від 08.06.2019 року № 3 на суму 120 296,00 грн.; від 26.06.2019 року № 4 на суму 65 780,00 грн.; від 30.08.2019 року № 6 на суму 134 244,00 грн.; від 02.09.2019 року № 8 на суму 10 840,23 грн.; від 02.09.2019 року № 7 на суму 67393,20 грн.; від 30.09.2019 року № 12 на суму 17678,25 грн.; від 30.09.2019 року № 11 на суму 328 468,40 грн.; від 21.10.2019 року № 13 на суму 134 922,00 грн.; від 21.10.2019 року № 14 на суму 7 290,00 грн.; від 15.11.2019 року № 15 на суму 135 102,80 грн.; від 15.11.2019 року № 16 на суму 7 290,00 грн.; від 21.01.2020 року № 1 на суму 202 496,00 грн.; від 21.01.2020 року № 2 на суму 10 935,00 грн.; від 27.01.2020 року № 4 на суму 3 645,00 грн.; від 27.01.2020 року № 3 на суму 67 980,80 грн.; від 28.02.2020 року № 7 на суму 472 837,20 грн.

Вказані видаткові накладні, згідно з якими відповідач отримував товар, долучені позивачем до матеріалів справи, підписані повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Відповідно до пункту 6.1. Договору, приймання-передача товару провадиться уповноваженими представниками Покупця і Продавця шляхом укладення видаткової(вих) накладної(них).

Згідно п. 5.1. Договору розрахунок за Товар проводиться Покупцем на протязі 10 днів з дня підписання видаткових накладних.

Проте, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, відповідачем не здійснено оплати за поставлений позивачем Товар.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 2 055 765,54 грн.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підтвердження поставки товару відповідачу, позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні, згідно з якими відповідач отримував товар, долучені позивачем до матеріалів справи, підписані повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції.

Письмовими доказами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати, як обов`язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції.

Накладна - документ, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. Є декілька видів накладних, наприклад, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна тощо. Видаткова накладна фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг і по суті завершує купівлю-продаж між продавцем і покупцем.

Таким чином, видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт отримання покупцем товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №904/887/18, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована судом.

Таким чином, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована судом.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем суду не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем на час ухвалення рішення у даній справі становить 2 055 765,54 грн., яка підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача.

Крім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 068 922,14 грн. - втрат від інфляції за період з 09.03.2020 р. по 01.12.2023 р. згідно приведених розрахунків.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019р. у справі №915/880/18, від 26.09.2019р. у справі №912/48/19, від 18.09.2019р. у справі №908/1379/17).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. по справі № 902/417/18 зазначила та вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції, здійснений позивачем з 09.03.2020 р., суд зазначає, що виходячи з умов п. 5.1 Договору, такий повинен був здійснюватись позивачем з 10.03.2020 р., з урахуванням прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами. Господарський суд, здійснивши свій розрахунок, дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме: у заявлених до стягнення позивачем розмірі 1 068 922,14 грн. за період з 10.03.2020 р. по 01.12.2023 р.

У суду відсутні докази про те, що на час ухвалення судом рішення у справі, Договір поставки № 0506 від 05.06.2019 р. визнавався судом недійсним чи неукладеним, договірними сторонами Договір розірваний чи змінений не був.

Станом на день ухвалення рішення у даній справі, доказів оплати відповідачем позивачу зазначених вище сум, як основної заборгованості, так і втрат від інфляції, а також доказів в спростування наведених обставин, відповідачем, суду не надано.

Відповідач проти наявності зазначеної заборгованості за договором не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 055 765,54 грн. основної заборгованості та 1 068 922,14 грн. - втрат від інфляції, є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача.

Судові витрати.

Щодо стягнення судових витрат, то сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача в сумі 46 870, 32 грн., відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч.ч. 9, 10 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Приватного підприємства "АНТЕЙ" (81600, Львівська область, Стрийський район, м. Миколаїв, вул. Пришляків, буд. 3; код ЄДРПОУ № 32150913) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ ЛВ" (80220, Львівська область, Львівський район, м. Перемишляни вул. Міжгірська, 8В; код ЄДРПОУ № 35749016) 2 055 765,54 грн. основної заборгованості, 1 068 922,14 грн. - втрат від інфляції та 46 870, 32 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 25.04.2024 р.

Суддя Долінська О.З.