Постанова

від 25.04.2024 по справі 903/1079/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/1079/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка (далі - відповідач, скаржник)

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 (колегія суддів: Тимошенко О.М., (головуючий), Грязнов В. В., Павлюк І.Ю.) .

зі справи № 903/1079/23

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромаш-Калина" (далі - ТОВ "Агромаш-Калина", позивач)

до Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка

про стягнення 158 139 грн. 94 коп.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ТОВ "Агромаш-Калина" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 158 139 грн. 94 коп., з яких: 66 000 грн. 00 коп. основного боргу, 20 600 грн. 00 коп. штрафу, 54 913 грн. 31 коп. пені, 13 271 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 3 354 грн. 90 коп. 3% річних та судових витрат по справі.

Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати отриманої продукції згідно з договором № 190 від 03.08.2022 купівлі-продажу продукції, виробленої підприємством.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд Волинської області ухвалою від 18.10.2023 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Господарський суд Волинської області ухвалою від 27.11.2023 на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК залишив без розгляду позовну заяву ТОВ "Агромаш-Калина" до Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 158 139,94 грн.

Ухвала мотивована тим, що у долученому до позовної заяви ордері на підтвердження повноважень Базалицького Р. В. відсутнє посилання на номер та дату посвідчення адвоката. Отже такий ордер не відповідає Положенню про ордер, затвердженому рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41. Враховуючи, що до позовної заяви не додано належним чином оформлених документів, які б підтверджували волевиявлення ТОВ «Агромаш-Калина» на надання повноважень адвокату Базалицькому Р. В. щодо його представництва у суді та права підпису процесуальних документів, які подаються до суду, та які могли б надати можливість суду перевірити обсяг наданих повноважень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду, як така, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка 07.12.2023 звернулося до суду з заявою про постановлення додаткової ухвали про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 15000 грн.

Господарський суд Волинської області ухвалою від 12.12.2023 частково задовольнив заяву Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка. Стягнув з ТОВ "Агромаш-Калина" на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка 10000 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу. В частині стягнення 5000 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу відмовив.

Висновки суду зводяться до того, що залишаючи без розгляду позовну заяву суд встановив порушення в діях позивача, які не ґрунтуються на приписах частини четвертої статті 60, частини п`ятої статті 164 ГПК України, пункту 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги. Отже, згідно частини п`ятої статті 130 ГПК України відповідач має право на відшкодування понесених витрат.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.12. 2023 року у справі №903/1079/23 скасував та прийняв нове рішення яким в задоволенні заяви Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу відмовив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 і залишити в силі ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.12.2023 у справі № 903/1079/22.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка наводить підставу оскарження постанови апеляційної інстанції абзац 2 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: порушення норм процесуального права (невірно застосовано частину п`яту статті 130 ГПК України).

Доводи інших учасників справи

ТОВ "Агромаш-Калина" у відзиві на касаційну скаргу просило залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, зокрема, про дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного оскарження є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 903/1079/23, якою скасовано ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.12.2023 та відмовлено у задоволенні заяви Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення судових витрат на професійну правничу(правову) допомогу на підставі частини п`ятої статті 130 ГПК України.

З огляду на доводи касаційної скарги у межах даного касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій у даних правовідносинах норм процесуального права, а саме частину п`яту статті 130 ГПК України.

Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Стаття 129 ГПК України регламентує загальні правила розподілу судових витрат.

Верховний Суд акцентує, що положення статей 126, 129 ГПК України є загальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

Разом з тим у статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.

Частиною другою статті 226 ГПК України встановлено, що про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Правовий аналіз статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема залишення позову без розгляду у справі, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 903/254/20).

При застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність / відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21, від 11.05.2023 у справі № 921/811/21, від 25.04.2023 у справі № 924/341/22).

Водночас ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, проте відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, від 14.03.2023 у справі № 911/1201/22, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Отже, відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема:

- чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов;

- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;

- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та - інтересів відповідача;

- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Верховний Суд зазначає, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).

Верховний Суд виходить з того, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позов у справі залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, у зв`язку з тим, що повноваження адвоката Базалицького Р. В. на представництво ТОВ «Агромаш-Калина» у Господарському суді Волинської області належним чином не підтверджено.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача 10 000,00 грн на відшкодування витрат, понесених у зв`язку із наданням правничої допомоги не врахував і в судовому рішенні взагалі не навів мотивів відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК, що є підставою для стягнення з позивача компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі.

Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний господарський суд виходив з того, що місцевий господарський суд не в повному обсязі з`ясував обставини справи, оскільки відповідачем не доведене, а судом не встановлено необґрунтованості дій позивача як необхідної передумови для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд апеляційної інстанції відзначив, що залишаючи позов без розгляду суд не встановив зловживання процесуальними правами, безпідставності позовних вимог чи неправильних дій позивача, внаслідок яких виник спір. Відповідно безпідставними є твердження відповідача про встановлення судом першої інстанції необґрунтованих дій позивача в ухвалі про залишення позову без розгляду. Оскільки такі дії не можуть відноситись до необґрунтованих, а їх наслідки більш вагомі для позивача, оскільки втрачається час вирішення спору та виникає необхідність повторного звернення до суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови, зокрема зазначив, що в судовому засіданні колегією суддів апеляційного суду з`ясовано, що після усунення виявленого недоліку, позивач повторно звернувся до суду з відповідним позовом та судом відкрито провадження у справі № 903/1223/23. Прийнято рішення у цій справі, яким позов задоволено частково.

Верховний Суд враховує положення статей 2, 4, 14, 130, 191 ГПК України, зі змісту яких убачається, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів внаслідок невиконання останнім договірного зобов`язання з оплати отриманого товару. Судом відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін з огляду на ціну позову. В процесі розгляду справи, реагуючи на клопотання відповідача, суд встановив, що до позовної заяви додано ордер адвоката, який не містить всіх необхідних відомостей, а отже не може бути належним доказом в підтвердження повноважень останнього. Зазначена обставина стала підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Інших обставин і підстав для залишення позову без розгляду зі змісту ані ухвали першої інстанції, ані постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Верховний Суд відзначає, що сам по собі факт залишення позову без розгляду у справі не підтверджує, що спір виник у зв`язку необґрунтованих дій позивача, ні свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача, не може свідчити про зловживання правом та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Крім того, Суд акцентує, що приписи статті 43 ГПК України, визначають, зокрема імператив щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами і обов`язок сторін судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами. Згідно частини другої цієї статті вбачається, що суд залежно від конкретних обставин справи може визнати дії зловживанням правом.

Водночас як встановлено судом апеляційної інстанції та зазначено в оскаржуваній постанові, судом не встановлено зловживання позивачем правом, а Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати обставини справи, здійснювати дослідження доказів та надавати їм правову оцінку. При цьому Суд звертається до своїх міркувань, щодо того, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача".

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

Поряд з тим, доказів на підтвердження аргументів і обґрунтувань у контексті наведених вище обставин, як встановлено судом апеляційної інстанції, заява Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка не містить.

Верховний Суд з огляду на вищевказані міркування і встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи вважає, що доводи касаційної скарги не містять аргументів порушення судом апеляційної інстанції статті 130 ГПК України у контексті спірних правовідносин.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, заснованого на частині п`ятій статті 130 ГПК України, що відповідачем не доведено та судом апеляційної інстанції не встановлено, що спір у справі виник внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій позивача (саме дій, а не позову), а тому відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд відзначає, що, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Отже, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частини п`ятої статті 130 ГПК України не знайшли свого підтвердження, відтак підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судом апеляційної інстанції надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Водночас колегія суддів вважає частково прийнятними доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій мірі, в якій вони не суперечать мотивам даної Постанови.

Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо застосування норм процесуального права, при цьому зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як в матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у постанові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу- без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 903/1079/22- без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова