Рішення

від 24.04.2024 по справі 420/9411/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/9411/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2020 року по 18.01.2023 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2020 року по 18.01.2023 року у сумі 306 341 гривня 73 копійки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 з 26.08.2011 року по 21.01.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Відповідно до наказу від 21.01.2020 року №13 позивача з 21.01.2020 року звільнено з військової служби за станом здоров`я. При цьому, остаточний розрахунок було проведено на виконання рішення суду 28.02.2024 року. Отже, відповідно до ст. 116, 117 КЗпП відповідач має нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток затримки повного розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 29 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що в наказі про виключення позивача зі списків частини зазначено, які саме виплати нараховуються. Наказ про виключення із списків частини позивача, який по суті є правовою підставою для здійснення нарахувань, пов`язаних із звільненням не оскаржений позивачем. Відтак, правові підстави для застосування ст.117 КЗпП України при відсутності спору щодо нарахованих сум належних працівникові при звільнені, відсутні. В подальшому, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.08.2011 року по 21.01.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до наказу від 21.01.2020 року №13 позивача з 21.01.2020 року звільнено з військової служби за станом здоров`я.

У період з 26.08.2011 року по 21.01.2020 року нарахування індексації грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі №420/9878/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуваннях раніше здійснених виплат.

Листом від 01.07.2023 року №3/56/12-997 відповідачем повідомлено позивача, що сума заборгованості на виконання судового рішення складає 85808,95 грн.

06.09.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі №420/9878/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 834,75 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.

24.10.2023 року позивачем подано звернення на Урядову гарячу лінію щодо невиконання відповідачем судового рішення.

Листом від 22.11.2023 року №3/56/12-2384 відповідачем повідомлено позивача, що судове рішення виконано у повному обсязі шляхом виплати позивачу 834,75 грн.

Не погоджуючись із порядком виконання судового рішення позивачем подано заяву у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окремою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року у справі №420/9878/22: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січень 2008 року при виконанні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі № 420/9878/22 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виконати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі №420/9878/22 у повному обсязі шляхом нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше проведених платежів.

28.02.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі №420/9878/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 83687,07 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.

Зважаючи на те, що позивач має право у відповідності до ст.117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом з тим, ні Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Верховний Суд в постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17 вказав, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

В свою чергу, як визначено ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення військовослужбовців, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» містить відсилочну норму, отже, механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу грошового забезпечення не регулюється положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» або Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та відповідних підзаконних нормативних актів, якими врегульовуються відносини щодо обчислення (призначення, перерахунку) грошового забезпечення військовослужбовцям та наявність спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.

За таких обставин, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

При цьому, аналогічна правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16.

З матеріалів справи вбачається, що у день звільнення позивача з військової служби, йому не були виплачені в повному обсязі індексація грошового забезпечення, при цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений 28.02.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі № 420/9878/22 та ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року у справі №420/9878/22, які набрали законної сили.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач повинен нарахувати та виплати середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 22.01.2020 року по 27.02.2024 року на 1498 днів затримки повного розрахунку при звільненні, оскільки з 19.07.2022 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

В постанові від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22 Верховний Суд зазначив, що застосуванню підлягає стаття 117 КЗпП України у редакції, чинній на дату звернення позивача з позовом до суду.

При цьому, в постанові від 30 листопада 2023 року по справі № 380/19103/22 Верховний Суд вказав, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Таким чином, оскільки остаточна виплата позивачу проведена 17.11.2023 року, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.117 КЗпП України, в редакції чинній після 19.07.2022 року.

За таких підстав, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України, середній заробітку за час затримки підлягає розрахунку за період з 22.01.2020 року (наступний день після звільнення) по 22.07.2020 року (шість місяців відповідно до вимог ст.117 КЗпП), та складає 183 дні.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає:

(15697,34 грн. + 19389,00 грн.) / 61 (листопад 2019 року та грудень 2019 року) = 575,18 грн.

Середній заробіток за період з 22.01.2020 року по 22.07.2020 року складає:

575,18 грн. х 183 днів = 105257,94 грн.

З огляду на викладене позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з 22.01.2020 року по 22.07.2020 року у розмірі 105257,94 грн.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 22.01.2020 року по 22.07.2020 року у розмірі 105257,94 грн.

В решті позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко