Постанова

від 23.04.2024 по справі 320/13964/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Панченко Н.Д. Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року Справа № 320/13964/23

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,

за участі секретаря Бродацької І.А.,

Позивача ОСОБА_1 ,

представника Позивача Чернілевської К.Г.,

представника Відповідача Адамишина А.В.,

перекладача Рейніша В.Л. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі

за позовом громадянина Російської Федерації

ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління

Державної міграційної служби України

у м. Києві та Київській області

про визнання бездіяльності протиправною

та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Відповідача прийняти заяву Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, страту і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 стверджував, що Відповідачем протиправно не приймалась його заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач зазначив, що, у відповідь на його письмове звернення до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, йому надано відповідь про прийняття рішення за наслідками розгляду такої заяви за умови дотримання порядку звернення.

Позивач вважає, що зазначене свідчить про протиправну бездіяльність Відповідача, яка полягає у нездійсненні прийняття та розгляду заяви Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

- зобов?язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи наявні докази на підтвердження вчинення Позивачем дій щодо звернення до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання йому статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ц при цьому відсутні докази прийняття рішення щодо прийняття заяви чи відмови у її прийнятті Відповідачем.

За таких умов суд вирішив, що Відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649.

При цьому, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо неприйняття заяви Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов`язання відповідача прийняти заяву, не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки відповідно до положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649 заява приймається або у прийнятті такої заяви відмовляється відповідним рішенням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проте, станом на час звернення Позивача до суду з даним позовом таке рішення відповідачем не приймалося.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що в межах цієї справи, ним не надається оцінка викладеним у заяві-анкеті Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам, оскільки розгляд поданих Позивачем до Відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі наполягаючи відсутності правових підстав для покладення на Відповідача обов?язку із вирішення питання щодо прийняття заяви Позивача за правилами пункту 2.1 Правил розгляду з підстав її неособистого подання.

Також Апелянт зазначає, що у рішенні суду зафіксовано, що загроза для Позивача на території рф виникла 26.04.2019. Проте він не вчинив жодних дій для звернення за захистом в Україні, ні у 2019 році, ані у подальшому проміжку часу до вересня 2022 року.

При цьому Апелянт наголошує, що органи ДМС відновили надання адміністративних послуг з 16.03.2022, а отже Позивач мав можливість вчиняти дії для невідкладного звернення за захистом до жовтня 2022 року.

Крім того, Апелянт повідомив, що 01.03.2022, після початку агресії РФ проти України, Позивач зробив спробу виїхати з території України до Польщі, про, що свідчить копія його паспорту, надана 30.09.2022 під час звернення до ЦМУ ДМС. Разом із тим, у в?їзді на територію Польщі йому було відмовлено, штампи про перетин державного кордону Україна-Польща було скасовано.

Таким чином, орган міграційної служби вважає, що Позивач, розуміючи, що не має правових підстав для перебування на території України та ризики через свою належність до громадянства країни-агресора, шукає шляхи для легалізації на території України.

Апелянт стверджує, що 30.09.2022 Позивачем подано звернення до ЦМУ ДМС з наміром подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ЦМУ ДМС вказане звернення розглянуто у порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян» та надано відповідь.

Разом з тим, Апелянт звертає увагу на те, що ним було розглянуто звернення Позивача від 24.10.2022 щодо наміру подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та надано відповідь листом від 28.11.2022.

З цих та інших підстав, на переконання Апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято за неповно та неправильно встановлених обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 та від 09.02.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

5. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.

Разом з тим у своєму відзиві Позивач, зокрема стверджує, що із початком воєнних дій на території України він не мав можливості звернутися до органів ДМС за захистом.

Позивач стверджує, що Відповідач не зареєстрував та не дослідив його заяву про надання статусу біженця, не залучив перекладача та не надав йому письмової відповіді, а усно відмовив.

Також в обґрунтування своєї правової позиції Позивач посилається на практику апеляційних судів та на рішення Верховного Суду, зокрема у справах №№ 757/56198/21-к, 120/192/20-а, 815/4355/17, 820/6354/16, 420/3258/19, 520/12239/19.

6. У судове засідання 09.04.2024 з?явився Позивач, його Представниця, а також представник Відповідача. У засіданні також брав участь перекладач.

Представниця Позивача повідомила у судовому засіданні, що 29.09.2023 Позивач особисто прийшов до Відповідача з метою подати заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, він мав належним чином оформлену заяву й необхідні додатки.

Представник Відповідача ці обставини не заперечував. Разом з тим, заявив клопотання про витребування додаткових доказів, а саме щодо звернення ОСОБА_1 з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також відомості про день та час вхідної та вихідної кореспонденції щодо заяви ОСОБА_1 та про продовження строку розгляду справи.

Сторона Позивача проти задоволення вказаного клопотання не заперечувала.

7. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 колегія суддів задовольнила клопотання представника Відповідача, витребувала додаткові докази у справі та продовжила строк розгляду справи.

8. На виконання вказаної ухвали від Відповідача надійшли додаткові докази, зокрема щодо реєстрації у ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області заяви Позивача.

9. У судовому засіданні представниця Позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Додаткових пояснень не надавала.

Представник Апелянта у судовому засіданні підтримав заявлену ним у його апеляційній скарзі правову позицію. Додаткових пояснень не надавав.

10. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

11. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта № НОМЕР_1 , виданого 19.02.2019. Заявою громадянина України ОСОБА_3 від 16.03.2017, засвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою І.І. та зареєстрованою в реєстрі за №570 Позивача запрошено в Україну на період з 17.03.2017 по 17.03.2018.

Позивач мав посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_2 , видану 20.04.2017, дійсну до 06.04.2018.

20 серпня 2017 року між Позивачем та громадянкою України ОСОБА_4 укладено шлюб, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 , виданого 12.08.2017.

29.09.2022 Позивач відвідав ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з метою особистого подання заяви про надання статусу біженця, однак заяву не прийняли та не зареєстрували, його не документували посвідкою про звернення за захистом в Україні та не надали письмової відповіді-відмови у прийомі заяви.Натомість Відповідач розґяснив порядок звернення із відповідною заявою, який передбачений статтею 5 Закону.

03.10.2022 Позивачем направлено засобами поштового зв`язку лист, датований 30.09.2022, до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з проханням зафіксувати факт його звернення з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути його заяву, задокументувати Позивача довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли він зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду його заяви. Додатки: копія заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками.

Відповідач розглянув заяву в порядку Закону України «Про звернення громадян» і листом від 31.10.2022 №К-2070/6/8010-22/8010.7.1.1/4351-22 за наслідками розгляду звернення Позивача повідомлено, що під час опрацювання звернення з`ясовано, що він порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні. Також повідомлено, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою та проінформовано, що надсилання поштою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законодавством не передбачено. Також зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.

04.11.2022 Позивач звернувся до ДМС України зі скаргою на відмову ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо прийняття його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12. Вважаючи, що Відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття заяви Позивача про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

13. Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Конвенцією про статус біженців 1951 року (далі - Конвенція), Протоколом щодо статусу біженців 1967 року (далі - Протокол), Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI), Директивою Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 (далі - Директива № 8043/04), Директивою Європейського парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту (перероблена)» від 26.06.2013 № 2013/32/EU (далі - Директива № 2013/32/EU), Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 (далі - Правила).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

У частині першій статті 7 Закону № 3671-VI визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Законом № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особою, яка потребує додаткового захисту, є особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Директива № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Стаття 9 Конвенції передбачає, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.

Частиною 6 статті 5 Закону № 3671-VI визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (далі - Правила № 649).

Згідно п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Висновки суду апеляційної інстанції.

14. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що порядок розгляду заяв про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чітко врегульований законодавством України.

Зокрема, у випадку звернення особи з такою заявою, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС зобов?язана вчинити дії, передбачені пунктом 2.1 розділу ІІ Правил № 649.

15. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 29.09.2022 особисто звернувся до Відповідача з метою подання заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Про це зазначає і сам Апелянт у своїй апеляційній скарзі. Наявність у Позивача у день звернення належним чином оформленої заяви та додатків до неї, представником Апелянта у судовому засіданні не заперечувалося.

16. Разом з тим, уповноважена особа територіального органу ДМС дії, передбачені пунктом 2.1 розділу ІІ Правил № 649 не вчинила, а лише роз?яснила порядок звернення з такою заявою, чим допустила протиправну бездіяльність.

17. В наступному, за допомогою засобів поштового зв?язку, Позивач звернувся до Відповідача із заявою про фіксування факту звернення з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та заявою - анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту оскільки в країні свого походження він зазнав переслідувань з політичних мотивів.

18. Перевіряючи доводи апеляційної скарги з урахуванням викладеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять ані рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви Позивача. Натомість Відповідач розглянув заяву Позивача у порядку Закону України «Про звернення громадян».

19. В контексті викладеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649.

20. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи Апелянта про те, що під час розгляду звернення Позивача, ним було взято до уваги факт перебування останнього на території України з порушення дозволеного строку перебування, оскільки це питання досліджується безпосередньо під час прийняття рішення про прийняття або відмову у прийнятті заяви про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чого, як уже було встановлено судом, Апелянт не здійснив.

21. Разом з тим, відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" керуючись зазначеними положеннями Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", судам слід ураховувати, що стаття 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця зі зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 "Невислання біженців"), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 "Заборона катування").

22. З урахуванням усього, викладеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23. При цьому, судова колегія наголошує на тому, що здійснити повторний розгляд заяви Позивача необхідно відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011.

24. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

25. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

26 Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

27. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року- без змін.

28. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

29. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 288, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 24 квітня 2024 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

судді: Є.І. Мєзєнцев

В.В. Файдюк