Рішення

від 15.04.2024 по справі 469/710/23

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15.04.2024 Справа № 469/710/23

2/469/183/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2024 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Тавлуя В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Рогозевич С.О.,

учасники справи та їх представники:

позивачка ОСОБА_1 - не з`явилась,

представник позивачки - адвокат Старчеус О.П.,

представник відповідача

Коблівської сільської ради

Миколаївської області - не з`явився,

представник третьої особи ГУ Держгеокадастру у

Миколаївській області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Березанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою та права засновника фермерського господарства в порядку спадкування за законом,-

в с т а н о в и в:

Позивачка 25 травня 2023 року звернулася до суду з позовною заявою, у якій просить суд - визнати за нею у порядку спадкування право на частку - 100 % у Фермерському господарстві «САХА» після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за нею право засновника (голови) Фермерського господарства «САХА»;

- визнати за нею та зареєструвати право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку площею 43,0 га, розташовану на території Коблівської (колишньої Новофедорівської) сільської ради Миколаївського району, для ведення фермерського господарства «САХА» згідно Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, яка була надана для ведення фермерського господарства згідно з рішенням 9 сесії ХХІ скликання Ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області Української РСР від 05 березня 1992 року на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №95 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що на підставі рішення 9 сесії ХХІ скликання Ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області Української РСР від 5 березня 1992 року її батькові була надана у довічне успадковуване володіння для ведення фермерського господарства земельна ділянка площею 51,0 га, розташована на території Коблівської сільської ради, у подальшому йому було видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею. На підставі вказаного державного акту було створено та зареєстровано фермерське господарство «САХА». Після смерті батька нею була прийнята спадщина на земельну ділянку площею 5,9665 гектарів, яка була надана йому для ведення фермерського господарства на праві приватної власності. 06 квітня 2023 року приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Миколаївської області було винесено Постанову, якою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка складається із решти земельної ділянки площею 43,00 гектара для ведення фермерського господарства і рекомендовано позивачці звернутися до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку та частку у складеному капіталі фермерського господарства «САХА» у 100 відсотків.

12 червня 2023 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження (а.с.30).

17 жовтня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.63).

У судове засідання позивачка та її представник адвокат Старчеус О.П. не з`явилися. Представник позивача адвокат Старчеус О.П. подала клопотання про розгляд справи без їх участі та задоволення позову (а.с.45, 72-74).

Представник відповідача Коблівської сільської ради Миколаївського (Березанського) району Миколаївської області у судове засідання не з`явився, надав до суду письмові заперечення щодо позову, у яких просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що батько позивачки за життя не обміняв Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею на Державний акт на право постійного користування, не виготовив новий пакет технічної документації на земельну ділянку та не зареєстрував його належним чином; право користування за Державним актом на право постійного користування не передається у спадок і втрачає свою чинність з моменту смерті користувача, тобто державний акт на ім`я ОСОБА_2 втратив юридичну силу з моменту його смерті - 10 березня 2022 року; відповідно статутів фермерського господарства «САХА» ця земля не є власністю фермерського господарства (а.с.55-56).

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадстру у Миколаївській області у судове засідання не з`явився, у письмових поясненнях щодо позову просив здійснювати розгляд справи без участі представника третьої особи.

Також зазначив, що спірна земельна ділянка площею 43,00 га, яка знаходиться на території Коблівської (колишньої Новофедорівської) сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, яка була передана ОСОБА_2 у довічне успадковуване володіння для ведення фермерського господарства, під кадастровим номером 4820983500:08:000:0193 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №0143/0/14-18-СТ від 20.12.2018, акту приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність рішенням Коблівської сільської ради №1 позачергової сесії ХХХІV восьмого скликання від 15 січня 2019 року передана у комунальну власність Кобліївської сільської ради та зареєстрована 29.04.2020 на підставі зазначеного рішення на праві власності за Кобліївською територіальною громадою, Коблівською сільською радою, а відтак Головне управління немає жодних прав щодо розпорядження данною земельною ділянкою.

Даний спір не пов`язаний із сферою реалізації Головним управлінням Держгеокадастру покладених на нього завдань.

За таких обставин, суд розглянув справу за відсутності представників сторін та третьої особи на підставі наявних у справі доказів.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

На підставі рішення 9 сесії ХХІ скликання Ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області Української РСР від 5 березня 1992 року ОСОБА_2 було видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, якому було передано у довічне успадковуване володіння земельну ділянкою площею 51,0 га землі для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована в межах території Коблівської територіальної громади Миколаївського району Миколаївської області (а.с.13-14)

Тобто ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство, яким і було визначено порядок його успадкування.

24 березня 2004 року Березанською райдержадміністрацією були зареєстровані зміни до Статуту фермерського господарства «САХА», реєстраційний номер 267 від 24.03.04 р. (а.с.86).

Відповідно до зазначених змін головою фермерського господарства є ОСОБА_2 , 1947 року народження, а членами фермерського господарства є ОСОБА_3 , 1953 року народження, ОСОБА_4 , 1975 року народження, та ОСОБА_5 , 1988 року народження (а.с.87).

16 квітня 2013 року Державним реєстратором було проведено реєстрацію змін до установчих документів фермерського господарства «САХА», реєстраційний номер 1506 105 0002 000912. Було зареєстровано Статут фермерського господарства в новій редакції, яка була затверджена загальними зборами ф\г «САХА», протокол № 1 від 23.03.2008 року. Відповідно до цих змін членами фермерського господарства ще стали ОСОБА_6 , 1982 року народження, та ОСОБА_7 , 1947 року народження (а.с.88-94).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.15).

Відповідно до пункту 3.4 розділу 3 Землекористування фермерського господарства у випадку смерті або вибуття з інших поважних причин голови фермерського господарства право на володіння та користування земельною ділянкою отримує один із його спадкоємців. У випадку суперечки між спадкоємцями питання про переважне право на володіння земельною ділянкою вирішується в судовому порядку з врахуванням внеску кожного спадкоємця в розвиток господарства.

Відповідно до пункту 8.1 розділу 8 Припинення діяльності фермерського господарствафермерське господарство ліквідується у випадку:

рішення членів господарства про припинення його діяльності;

припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених Земельним кодексом України;

признання фермерського господарства неплатежоспроможним;

якщо не лишилося жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, які б бажали продовжити діяльність фермерського господарства.

Позивачка є донькою спадкодавця ОСОБА_2 та членом фермерського господарства «САХА», що підтверджується свідоцтвом про народження позивачки (а.с.82), рішенням суду про розірвання шлюбу позивачки (а.с.84-85), Статутом фермерського господарства «САХА» (а.с.88-94).

Факт прийняття позивачкою спадщини після смерті батька, яка складається з земельної ділянки загальною площею 5, 9665 гектара, кадастровий номер земельної ділянки 4820983500:08:000:0240 цільове призначення для ведення фермерського господарства, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський (до ліквідації Березанський) район, Коблівська (до ліквідації Новофедорівська) сільська рада, підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину, виданим 28 лютого 2023 року приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області, спадкова справа № 62/2023, зареєстровано в реєстрі за № 121 (а.с.16, 83).

З постанови приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. від 06 квітня 2023 року вбачається, що позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку фермерського господарства «САХА» і рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку та частки у 100 відсотків складеного капіталу члена фермерського господарства (а.с.17-18).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань створено фермерське господарство «САХА», код ЄДРПОУ 22443778, яке зареєстроване 21 квітня 1992 року, дата запису в Єдиному державному реєстрі 18.03.2013 року, номер запису 15061200001000912, яке зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 головою якого є ОСОБА_2 (а.с.20-25).

Закон України від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство» не містить такої форми володіння землею як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфізевтис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкодавців).

У своїй постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, яка викладена у Постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц зазначила таке.

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ ( у редакції на час його прийняття) у довічне успадковувань володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства. Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та членів їх сімей, надаються за бажанням у довічне успадковувань володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України № 2201-ХІІ від 13 Березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковувань володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковувань або постійне володіння, зберігають свої права на використання цихземельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України

Пунктом 6 розділуХ «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть їх мати на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них

У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст..6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, по життєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними) , положення: - пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;- пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, параграф 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, параграф 56). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.проти Сполученого Королівства, заява № 20166/92, параграф 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків, що нерозривно пов`язаніз особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому, згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своїй Постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц провадження № 14-63цс20 конкретизувала висновки, викладені у вищенаведеній постанові та зазначила, що за змістом системного тлумачення статей2,4, 5,7, 8, 10,11 Закону України«Про селянське (фермерське) господарство», статей 1,5,7,8 і 12 закону України «Про фермерське господарство», статей 7,27,38,50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31,92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно із загально дозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що позивачка є спадкоємцем першої черги після смерті батька, якому земельна ділянка була надана у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства «САХА», суд вважає за можливе визнати за нею в порядку спадкування право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою для ведення фермерського господарства «САХА».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у порядку спадкування право на частку - 100 % у Фермерському господарстві «САХА» після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право засновника (голови) Фермерського господарства «САХА».

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку площею 43,0 га, розташовану на території Коблівської (колишньої Новофедорівської) сільської ради Миколаївського району, для ведення фермерського господарства «САХА» згідно Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, яка була надана для ведення фермерського господарства згідно з рішенням 9 сесії ХХІ скликання Ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області Української РСР від 05 березня 1992 року на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №95 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду Миколаївської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 15 квітня 2024 року.

Суддя: