Рішення

від 24.04.2024 по справі 910/1279/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2024Справа № 910/1279/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні технології плюс" (вул. Чорновола В`ячеслава, 41, оф.304, м. Київ, 01135)

до Комунального підприємства "Київпастранс" (шосе Набережне, 4, м. Київ, 04070)

про стягнення 115 520,59 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні технології плюс" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 115 520,59 грн, з яких 77 502,80 грн. - сума основного боргу, 33 031,04 грн - сума пені, 2095 грн. - сума 3% річних, 2891,75 грн. - сума інфляційних витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні технології плюс" залишено буз руху.

19.02.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

07.03.2024 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній частково заперечував проти заявлених позовних вимоги, а саме: в частині нарахування та стягнення з відповідача розміру пені, та просив суд зменшити розмір пені на 95 відсотків від нарахованої суми. Крім того, представника повідомив суд, що підприємство перебуває в скрутному фінансовому становищі, враховуючи вказану обставину, покупець належним чином не виконав договірні зобов`язання.

07.03.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до одного прожиткового мінімуму для працездатних громадян станом на 01.01.2024 - 3028,00 грн.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.02.2022 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (далі-покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортні технології плюс" (далі-постачальник) укладено договір №52.22-95, відповідно до якого постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність покупця: Запасні частини до тролейбусів, код 34630000-2 за ДК 021:2015 «Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху», які надалі по тексту Договорів визначені, як - Товар (далі - Товар), а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток № 1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору (п.1.1).

Ціна на товар встановлюється в національній валюті Україні - гривні (п. 3.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору закріплено порядок здійснення оплати за поставлений товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Поставка Товарів здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS -2010 за адресою: м. Київ, філії та відокремлені підрозділи КП «КИЇВПАСТРАНС», перелік яких зазначається у Додатку № 4 до Договору. При цьому транспортування Товару проводиться за кошти Постачальника, і вартість такої доставки входить в ціну Договору (пункт 5.2 Договору).

У пункті 5.3 Договору зазначено, що поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою філії, відокремленого підрозділу покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах специфікації (Додаток №1 до Договору) виходячи з їх виробничої необхідності.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплаті.

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань, у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували від час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, війна тощо) (п.8.1 Договору).

Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до завершення військового стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення військового стану», але не пізніше ніж до 31.12.2022, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання своїх зобов`язань сторонами договору (п.10.1 Договору).

Специфікаціями до Договору сторони узгодили найменування товару, одиниці виміру, кількість, ціну та загальну суму. Додатком №3 до Договору Сторони передбачили, що право власності товару від Постачальника до Покупця переходить після передачі товару та підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 77 502,80 грн, що підтверджується видатковими накладними № ТТ11-592 від 10 листопада 2022 та № ТТ08-589 від 10 листопада 2022.

Вищевказані документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Отже, з огляду на належним чином оформлену та підписану без будь-яких зауважень та заперечень видаткову накладну, суд вважає, що позивач поставив відповідний товар згідно умов Договору, а відповідач прийняв вказаний товар і тому, в останнього виник обов`язок його оплатити в строки передбачені умовами правочину.

Звертаючись до суду позивач вказує, що відповідач повністю отримав товар, цим самим позивач виконав свій обов`язок з поставки товару в повній мірі.

За твердженням позивача, станом на момент складення позовної заяви, на поточний рахунок позивача з боку відповідача оплата вартості поставленого товару в розмірі 77 502,80 грн. не надходила

В обґрунтування заявлених вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортні технології плюс» зазначило, що відповідач не виконав належним чином договірні зобов`язання в частині своєчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 115 520,59 грн, з якої 77 502,80 грн. - сума основного боргу, 33 031,04 грн - сума пені, 2095 грн. - сума 3% річних, 2891,75 грн. - сума інфляційних витрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 77 502,80 грн, що підтверджується видатковими накладними №ТТ11-592 від 10 листопада 2022 та № ТТ08-589 від 10 листопада 2022.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять докази оплати поставленого товару на загальну суму 77 502,80 грн., а відтак а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 2095 грн. та інфляційні витрати у розмірі 2891,75 грн за період з 12.12.2022 по 06.11.2023.

Пунктом 4.1 Договору закріплено порядок здійснення оплати за поставлений товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок строку оплати за видатковими накладними та встановив, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано, що якщо останній день оплати припадає на вихідний день, то він переноситься на наступний за ним робочий день.

З огляду на вищевикладене, суд здійснив власний розрахунок строку оплати за видатковими накладними, враховуючи 30-ти денний строк оплати встановлений в п. 4.1. договору, а саме:

- за видатковою накладними № ТТ11-592 від 10 листопада 2022 останній строк оплати - 12.12.2022;

- за видатковою накладними № ТТ08-589 від 10 листопада 2022 останній строк оплати - 12.12.2022.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21 та від 26.01.2022 у справі № 910/18557/20.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних витрат, з урахуванням приписів чинного законодавства України, за розрахунком суду вийшло більше ніж заявлено позивачем.

Оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних витрат та 3 % річних підлягають задоволенню в розмірі заявленому позивачем.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені в розмірі 33 031,04 грн

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Верховний Суд, вирішуючи питання, чи змінює вжите в умові Договору формулювання у вигляді: - "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань", строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частини 6 статті 232 ГК України, зробив висновок, що цю умову неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій.

Відтак, умову, передбачену у п. 7.3. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі №911/634/19, від якого Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20

Таким чином, за перерахунком суду, вимога про стягнення пені у розмірі 33 031,04 грн. - за період з 13.12.2022 по 06.11.2023 підлягає задоволенню частково у розмірі 19 428,78 грн. - за період з 13.12.2022 по 13.06.2023.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 95% грн. суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.19. по справі № 916/4692/15.

У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення пені на 95% відповідач посилається на скрутне фінансове становище та недофінансування підприємства з міського бюджету, що підтверджується довідкою від 11.12.2022 №02/88.

Оцінюючи вказані доводи відповідача судом враховано, що згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1ст. 74 Кодексу.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.93.

Захищене ст. 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.3 3 Рішення віл 27.10.93. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.08. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

При цьому суд наголошує, що відповідно до норм статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Так, суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи із відповідачем Договір із визначеним строком поставки товару, позивач повинен був оцінити вказаний строк та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк.

Суд зауважує, що відсутність у підприємства коштів для оплати товару не звільняє останнього від обов`язку сплати такі кошти.

До того ж, суд вважає, що заявлений позивачем розмір пені не є надмірно великим.

Суд вважає, що відповідач не довів наявність виняткових обставин у справі, не навів доводів щодо неспівмірності пені з розмірами збитків, понесених позивачем, що може бути підставою для зменшення штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє заперечення представника відповідача проти задоволення позовних вимог, як такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.

Щодо заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення таких витрат представником позивача надано: ордер серії АІ №1491219 на надання правової допомоги від 30.01.2024 виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 04.05.2023; додаткову угоду №1 від 24.05.2023 до договору, акт №1 виконаних робіт від 25.01.2024.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Представник відповідача просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до одного прожиткового мінімуму для працездатних громадян - 3028,00 грн. В обґрунтування заперечень, представник відповідача вказав, що в матеріалах відсутній детальних опис виконаних робіт (наданих послуг) та надано суду лише акт виконаних робіт №1 від 25.01.2024, який не містить обсягу витраченого часу та вартість кожної наданої послуги.

Суд звертає увагу представника відповідача на те, що додатковою угодою №1 сторонами погоджено вартість 1-ї години роботи адвоката, яка становить 2000 грн. Крім того, актом №1 виконаних робіт від 25.01.2024 підтверджується перелік виконаних робіт та години безпосередньої роботи адвоката.

Водночас загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України.

Так, відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення частини 4 статті 129 ГПК України розподіл судових витрат, клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд приходить до висновку про пропорційне задоволених вимог, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 7058,02 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні положення закріплені також і нормами ГПК України, зокрема, ст. 13 названого Кодексу, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У силу ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Принцип допустимості доказів, закріплений ст. 77 ГПК України, полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).

Згідно з ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з аналізу наведених процесуальних норм слідує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах принципу змагальності, який не лише наділяє сторін відповідними правами, але і покладає на них тягар доказування, тобто обов`язок довести ті обставини, на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні технології плюс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (ВУЛ. НАБЕРЕЖНЕ ШОСЕ 2, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні технології плюс" (вул. Чорновола В`ячеслава, 41, оф.304, м. Київ, 01135; ідентифікаційний код 40126576) суму основного боргу в розмірі 77 502 (сімдесят сім тисяч п`ятсот дві) грн. 80 коп., пеню в розмірі 19 428 (дев`ятнадцять тисяч чотириста двадцять вісім ) грн. 78 коп., 3% річних у розмірі 2095 (дві тисячі дев`яносто п`ять) грн. 00 коп., інфляційні витрати в розмірі 2891 (дві тисячі вісімсот дев`яносто одну) грн. 75 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7058 (сім тисяч п`ятдесят вісім) грн. 02 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2671 (дві тисячі шістсот сімдесят одну) грн. 47 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.04.2024.

Суддя М.Є.Літвінова