Рішення

від 16.04.2024 по справі 913/12/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Харків Справа № 913/12/24

Провадження №5/913/12/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пінта-Кремінський пивоварений завод» (вул. Промислова, буд. 33-Б, м. Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області, 92900)

до Російської федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991)

про стягнення 365 747 435 грн 24 коп.

Суддя Вінніков С.В.

Секретар судового засідання-помічник судді Чуєва М.С.

У засіданні брали участь:

від позивача: адвокат Малик Р.М. на підставі ордеру від 03.01.2024 серії АІ №1521140 (у режимі відеоконференції);

від відповідача: представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пінта-Кремінський пивоварений завод» (далі - ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод») 16.01.2024 (дата подачі позовних матеріалів до відділу документального забезпечення роботи суду) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, про стягнення збитків у розмірі 365 967 435 грн 24, з яких 303 044 885 грн 00 коп. - сума реальних збитків, 62 702 550 грн 24 коп. - упущена вигода за період з 24.02.2022 по 20.11.2023, 220 000 грн 00 коп. - витрати, сплачені за проведення звіту про оцінку реальних збитків та звіту про незалежну оцінку упущеної вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод» - підприємство харчової промисловості України, засноване у 2003 році, зайняте у галузі виробництва та реалізації пива, розташоване у м. Кремінна Луганської області.

18.04.2022 військовослужбовцями збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації було захоплено міста Кремінна Луганської області.

Внаслідок застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом та через інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема в результаті авіа обстрілів, обстрілів танками та артилерійськими системами залпового вогню було умисно знищено, пошкоджено та розграбовано майно, яке належить на праві приватної власності ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод».

На момент вторгнення Російської Федерації у підвалах заводу на бродінні вже було виготовлене (зварене) пиво в кількості 950 000 тон, а в солодовому елеваторі перебувало 590 тон солоду.

У зв`язку з відсутністю електроенергії на підприємстві були порушені технологічні норми, внаслідок чого вся готова продукція скисла. Запаси солоду на підприємстві були або розграбовані або згоріли в результаті обстрілів, що підтверджується Звітом про оцінку реальних збитків станом на 18.07.2023 та Звітом про належну оцінку станом на 20.11.2023, виконаним ТОВ «Агенція консалтингових послуг».

Зазначив, що 04.05.2023 звернувся до Подільського управління поліції ГУ НП у місті Києві з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст.214 ГПК України, а 09.05.2023 слідчим Подільського УП ГУНП у місті Києві внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023100070000976 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2024 справа передана на розгляд судді Віннікову С.В.

Ухвалою від 22.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 08.02.2024.

30.01.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли пояснення, у яких він зазначив, що ним помилково включено до ціни позову судові витрати в розмірі 220 000 грн 00 коп.

Ухвалою від 08.02.2024 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 18.03.2024.

Ухвалою від 18.03.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження до 15.04.2024 (включно); закрите підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 16.04.2024.

У судове засідання 16.04.2024 представник відповідача не прибув, причин неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.120 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з ч.1 та п.1 ч.2 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених положень ГПК України належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов`язком суду, а відсутність на час проведення судового засідання в матеріалах справи доказів про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - є підставою для відкладення розгляду справи.

При цьому, розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14).

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Водночас, у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 25.01.2019 №796/165/18, від 18.05.2022 №760/17232/20-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17, провадження №14-167 цс 20, (пункт 58).

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім цього, АТ «Укрпошта», починаючи з 25.02.2022, фактично припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією, а відтак, станом на сьогодні суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку.

У зв`язку із зазначеним, задля належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом було розміщено відповідні оголошення на сайті Судової влади України.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі, а також електронні примірники ухвал суду направлені на офіційні адреси електронної пошти Міністерства юстиції Російської Федерації: pr@minjust.gov.ru info@minjust.gov.ru, pst@minjust.ru.

Також суд зобов`язував позивача направляти перекладені на російську мову процесуальні документи у справі та позовну заяву засобами поштового зв`язку на поштову адресу Посольства Російської Федерації в Республіці Польща, що ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод» і виконувало та надавало відповідні докази на підтвердження цих обставин.

З огляду на зазначене суд, виходячи з презумпції обізнаності відповідача, дійшов висновку про належне повідомлення останнього про розгляд даної справи.

Частиною 4 ст.13 ГПК України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ст,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Ураховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Як зазначив позивач, ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод» - підприємство харчової промисловості України засноване у 2003 році, зайняте у галузі виробництва та реалізації пива та розташоване у м. Кремінна Луганської області.

Станом на 24.02.2022 указане підприємство було одним із найсучасніших пивоварених заводів в Україні. У ньому втілилися найбільш передові світові інновації в пивоварінні. На заводі встановлено новітнє обладнання пивної промисловості виробництва Чехії. А сам технологічний процес побудовано з урахуванням останніх технологій енергозбереження, охорони здоров`я та навколишнього середовища. Потужність виробництва пивовареного заводу складала майже 200 000 000 літрів пива на рік. Кількість працівників заводу становила до 250 осіб.

18.04.2022 військовослужбовцями Збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації було захоплено місто Кремінна Луганської області.

Внаслідок застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, та через інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема, в результаті авіа обстрілів, обстрілів танками та артилерійськими системами залпового вогню було умисно знищено, пошкоджено та розграбовано майно, яке належить на праві власності ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод».

Указав, що пивоварне виробництво має певну сезонність, тому у зимові місяці проходить підготовка до літнього сезону, здійснюється варка пива, яке згідно технологічного циклу до травня повинно вистоятись в певних умовах підвалу (бродіння). На момент вторгнення Російської Федерації у підвалах заводу на бродінні вже було виготовлено (заварено) пиво в кількості 950 000 тон.

Також в солодовому елеваторі було 590 тон солоду.

У результаті збройної агресії Російської Федерації ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод» було змушено зупинити свою господарську діяльність, було розграбоване мародерами, та приміщення використовували в якості військової бази для російських найманців.

У зв`язку з відсутністю електроенергії на підприємстві були порушені технологічні норми, внаслідок чого вся готова продукція скисла. Запаси солоду на підприємстві розграбовані або згоріли в результаті обстрілів, що підтверджується Звітом про оцінку реальних збитків станом на 18.07.2023 та Звітом про належну оцінку станом на 20.11.2023, виконаним ТОВ «Агенція консалтингових послуг».

Також наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» затверджений відповідний Перелік, відповідно до якого територія Кремінської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області з 18.04.2022 і по теперішній час належать до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

За фактом застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, що призвело до руйнування та знищення майна, 04.05.2023 позивач звернувся до Подільського управління поліції ГУ НП у місті Києві з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення у порядку ст.214 КПК України.

За результатом розгляду такого повідомлення 09.05.2023 слідчим СВ Подільського УП ГУНП у місті Києві майором поліції Генераловою С.В., внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023100070000976 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України.

Постановою слідчого СВ Подільського УП ГУНП у місті Києві майора поліції Генералової С.В. «Про визнання юридичної особи потерпілим» від 11.05.2023 ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод» визнано потерпілим у даному кримінальному провадженні.

Також згідно постанови слідчої Генералової С.В. «Про залучення як представника потерпілого» від 11.05.2023 залучено як представника потерпілого Струк Олену Петрівну у вказаному кримінальному провадженні, яка володіє часткою у розмірі 110 000 000 грн 00 коп., що становить 100% статутного капіталу товариства.

У подальшому постановою Подільської окружної прокуратури «Про визначення підслідності» від 26.05.2023 визначено підслідність досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023100070000976, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.05.2023 за ч.1 ст.438 КК України - за слідчими слідчого відділу 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.

Листом Луганської обласної прокуратури від 22.08.2023 №18/1-6196вих-23 повідомлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється групою слідчих на чолі зі слідчим СВ 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.

З метою визначення та підтвердження розміру збитків позивач звернувся до ТОВ «Агенція консалтингових послуг» для проведення Звіту про оцінку збитків станом на дату проведення економічного дослідження.

За результатами проведеного дослідження ТОВ «Агенція консалтингових послуг» було надано позивачу Звіт про оцінку реальних збитків та висновок про вартість збитків, що виникли внаслідок вчинення Російською Федерацією збройної агресії в Україні за період з 24.02.2022 по 18.07.2023, відповідно до якого реальні збитки склали 303 044 885 грн 00 коп., та Звіт про незалежну оцінку та висновок про вартість майна, що понесені ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод» внаслідок вчинення Російською Федерацією збройної агресії в Україні за період з 24.02.2022 по 20.11.2023, відповідно до якого упущена вигода склала 62 702 550 грн 24 коп.

Указані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу - Російську Федерацію.

Згідно з ч.1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ указав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п.68, п.31).

У рішенні від 23.03.2010 у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.

Так, у постанові від 21.11.2018 у справі №2-о/381/134/16, Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч.4 ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.

За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22.

Отже, ураховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Виходячи з наведеного, РФ не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

За приписами ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Частиною 3 ст.386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно із ч.ч.1-3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За положенням ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст.225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Разом із тим, відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми ст.1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Конституції України, Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У пункті 4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 - як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 №A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення п.4 ст.2 Статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 №2188-IX «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

27.04.2022 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» №2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до ст.8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022) про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за ст.3 Статуту Ради Європи.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Відповідно до ч.1 ст.167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За таких умов, на думку суду, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Як установлено судом на підставі наданих позивачем доказів, станом на 24.02.2022 ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод» на праві власності належало майно, зокрема: земельна ділянка кадастровий №4421610100:04:179:6802 загальною площею 0,5256 га, що знаходиться за адресою: вул. Промислова (Дзержинського), буд. 33-А, м. Кремінна Луганської області; земельна ділянка кадастровий №4421610100:04:179:6801 загальною площею 4,2716 га, що знаходиться за адресою: вул. Промислова (Дзержинського), буд. 33-Б, м. Кремінна Луганської області; земельна ділянка кадастровий №4421610100:04:179:6803 загальною площею 0,0371 га, що знаходиться за адресою: вул. Промислова (Дзержинського), буд. 33-Б, м. Кремінна Луганської області; будівлі та споруди, що розташовані за адресою: вул. Промислова, буд. 33-Б, м. Кремінна Луганської області; транспортні засоби; обладнання.

Як уже зазначалось судом, уся територія Кремінської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області з 18.04.2022 і по теперішній час належать до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Судом також враховані посилання позивача на відомості про відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст.438 КК України.

Ураховуючи вищенаведені докази та оцінюючи встановлені обставини у даній справі, суд приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт втрати майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Відповідно до ст.25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання втраченого майна позивачем у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких завдано шкоду майну позивачу, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення від 13.09.1928 №13, а також одна із засад сучасного правового порядку «ex injuria non oritur jus» (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості «Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)».

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Отже, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ГПК України факт заподіяння шкоди позивачу діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача (втрата такого майна), що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (надалі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з пп.19 п.2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: 19) втрати установ та організацій (крім установ та організацій оборонно-промислового комплексу) - напрям, що включає втрати установ та організацій усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна (крім втрат громадських будівель та споруд комунальної власності, які зазначені у підпункті 7 цього пункту).

Основні показники, які оцінюються: вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних установ та організацій; вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна установ та організацій недержавної форми власності; упущена вигода державних установ та організацій; упущена вигода установ та організацій недержавної форми власності.

Визначення шкоди та збитків здійснюється відповідно до Методики визначення шкоди та обліку збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадження господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року №390/1223 (далі - Методика), яка є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності.

Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою (п.7 Методики).

Відповідно до пунктів 8, 9 Методики, об`єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звіту про оцінку майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Оцінивши надані позивачем Звіт про оцінку реальних збитків та Звіт про незалежну оцінку, які складені ТОВ «Агенція консалтингових послуг», суд вважає їх належними та допустимими доказами на підтвердження дійсного розміру збитків на загальну суму 365 747 435 грн 24 коп., завданих ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод» внаслідок протиправних дій відповідача, у т.ч. реальні збитки за період з 24.02.2022 по 18.07.2023 у сумі 303 044 885 грн 00 коп. та упущена вигода за період з 24.02.2022 по 20.11.2023 у сумі 62 702 550 грн 24 коп.

Будь-яких заперечень компетентних органів відповідача щодо заявлених позовних вимог та визначеного розміру завданих позивачу збитків матеріали справи не містять.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України).

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3 028 грн 00 коп.

Отже, витрати по сплаті судового збору у сумі 1 059 800 грн 00 коп. відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від його сплати у порядку п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, п.2 ч.3 ст.123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

Відповідно до п.4 ч.1 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем за складання ТОВ «Агенція консалтингових послуг» Звіту про оцінку реальних збитків та Звіту про незалежну оцінку було сплачено останньому грошові кошти в сумі 220 000 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 14.12.2023 №12/23-01, які підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ «Пінта-Кремінський пивоварений завод».

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236 - 238 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пінта-Кремінський пивоварений завод» до Російської федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації задовольнити повністю.

2. Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пінта-Кремінський пивоварений завод», вул. Промислова, буд. 33-Б, м. Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області, 92900, ідентифікаційний код 32570662, суму реальних збитків у розмірі 303 044 885 грн 00 коп., суму упущеної вигоди в розмірі 62 702 550 грн 24 коп., суму понесених витрат на проведення дослідження щодо встановлення розміру реальних збитків та упущеної вигоди в розмірі 220 000 грн 00 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991, в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 059 800 грн 00 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Пінта-Кремінський пивоварений завод», вул. Промислова, буд. 33-Б, м. Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області, 92900, ідентифікаційний код 32570662.

Відповідач: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено 26.04.2024.

Суддя Сергій ВІННІКОВ