Рішення

від 24.04.2024 по справі 914/270/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2024 Справа № 914/270/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , с. Конопниця, Львівська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП», м. Львів

про припинення трудових відносин та зобов`язання внести зміни в реєстр.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-Груп» про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання внести зміни в реєстр.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024, справу №914/270/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П.

Ухвалою суду від 05.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.02.2024.

Ухвалою від 21.02.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 21.02.2024, суд відклав підготовче засідання на 20.03.2024.

Ухвалою від 20.03.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 20.03.2024, суд відклав підготовче засідання на 03.04.2024.

Ухвалою від 03.04.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 03.04.2024, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.04.2024.

У судове засідання 24.04.2024 позивач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Заяви, клопотання до суду не скерував.

У судове засідання 24.04.2024 відповідач не з`явився, явку повноважного представника не забезпечив. Відзив на позовну заяву, заяви, клопотання від відповідача до суду не надходили.

У судовому засіданні 24.04.2024 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 24.04.2024, після повернення з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про те, що згідно наказу №3 від 02.02.2015 року ОСОБА_1 було призначено на посаду директора ТзОВ «К2-ГРУП», починаючи з 02.02.2015 року.

Однак, позивач з травня 2023 року здійснював спроби щодо звільнення зі займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, шляхом направлення на адресу ТзОВ «К2-ГРУП» заяв про звільнення.

З огляду на те, що відповідач залишив без розгляду та реагування заяви позивача про звільнення з посади директора ТзОВ «К2-ГРУП», ОСОБА_1 ж керівником юридичної особи, про що також містяться відповідні відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач повідомляє про те, що ним було зроблено усе від нього залежне для того, щоб вирішити питання про припинення трудових відносин у встановленому позасудовому порядку, проте, оскільки Загальні збори учасників Товариства не відбулися, рішення загальних зборів про звільнення директора не прийнято.

ОСОБА_1 зазначає, що пред`явлення позову спрямоване на припинення трудових відносин між сторонами

Враховуючи власне бажання позивача щодо звільнення його зі займаної посади, зважаючи на бездіяльність відповідача, яка позбавляє можливості належним чином реалізувати права позивача, останній просить суд:

- визнати трудові відносини між ОСОБА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» припиненими з 31.05.2023 року, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України;

- внести зміни в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП».

Аргументи відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 05.02.2024 року п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів, заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подавав.

Уся поштова кореспонденція у справі скеровувалась відповідачу на юридичну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (79014, м. Львів, вул. Котика, буд. 4).

Поштова кореспонденція, надіслана відповідачу, була повернута на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові конверти з довідкою Ф.20

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).

З вище наведених норм слід вважати, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».

Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов`язковому порядку зобов`язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, відповідач, як юридична особа, згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Проте, як встановлено судом, станом на дату подання позовної заяви даний обов`язок відповідачем не було виконано, що підтверджується долученою до матеріалів справи відповіддю №465855 від 01.02.2024 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС юридичної особи (ЄДРПОУ 39518941).

Одночасно, суд враховує приписи частини 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Ухвалою від 05.02.2024 року про відкриття провадження суд зобов`язував відповідача зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов`язків.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Протоколом №1 Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» від 27.11.2014 року створено Товариство з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП», визначено його місцезнаходження: 79014, Львівська область, місто Львів, Личаківський район, вулиця Богдана Котика, будинок 4 та визначено призначити ОСОБА_2 директором ТзОВ «К2-ГРУП», а директору приступити до виконання обов`язків з моменту державної реєстрації.

Державну реєстрацію юридичної особи проведено 28.11.2014 року, номер запису 14151020000035720.

Додатком №1 до Протоколу №1 від 27.11.2014 року є реєстр присутніх на загальних зборах засновників (учасників) ТзОВ «К2-ГРУП».

Додатком №2 до Протоколу №1 від 27.11.2014 року є відомості про кінцевих вигодоодержувачів ТзОВ «К2-ГРУП».

27.11.2014 року ОСОБА_2 подано заву про прийняття його на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» з посадовим окладом згідно штатного розпису з 27.11.2014.

Відповідно до наказу №1 від 27.11.2014 року ОСОБА_2 виконував обов`язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП».

Згідно з відомостей (реєстраційний номер 20-09/2502) з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» (ЄДРПОУ 39518941) від 05.12.2014, що надані першим заступником начальника Головного Управління статистики у Львівській області, керівником Товариства є ОСОБА_2 .

31.01.2015 року ОСОБА_2 (станом на 31.01.2015 рік директор ТзОВ «К2-ГРУП» подано заяву про звільнення його зі займаної посади директора підприємства згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Наказом №2 від 31.01.2015 ОСОБА_2 звільнено з посади директора ТзОВ «К2-ГРУП» з 31.01.2015 року за власним бажанням.

Протоколом №2 Загальних зборів Учасників ТзОВ «К2-ГРУП» від 31.01.2015 року вирішено обрати директором Товариства ОСОБА_1 з 02..02.2015 року та уповноважили його на проведення необхідних дій по реєстрації змін у всіх необхідних установах.

Додатком №1 до Протоколу №2 від 31.01.2015 року є реєстр присутніх на загальних зборах засновників (учасників) ТзОВ «К2-ГРУП».

Додатком №2 до Протоколу №2 від 31.01.2015 року є відомості про кінцевих вигодоодержувачів ТзОВ «К2-ГРУП».

02.02.2015 року ОСОБА_1 (надалі позивач) подано заяву про прийняття його на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» » (надалі - відповідача) з 02.02.2015 року згідно штатного розкладу.

Наказом №3 від 02.02.2015 року позивач приступив до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» з 02.02.2015 року.

Відтак, ОСОБА_1 є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП з 02.02.2015 року.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником відповідача є ОСОБА_1 .

21.04.2023 року позивач звернувся до засновників відповідача (ТзОВ «САША» та ОСОБА_3 ) із заявами про звільнення його зі займаної посади директора ТзОВ «К2-ГРУП» за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) з 31.05.2023 року

Також у матеріалах справи містяться копії заяв від 21.04.2023 до засновників ТзОВ «К2-ГРУП» ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТзОВ «САША») про зібрання зборів учасників засновників ТзОВ «К2-ГРУП» за адресою: м. Львів, вул. Б. Котика, буд. 4 на 12.05.2023, згідно вимог статуту з порядком денним,, що передбачає питання звільнення директора ТзОВ «К2-ГРУП» за власним бажанням з 31.05.2023 року.

Вказані заяви були направлені 21.04.2023 року на адресу засновників ТзОВ «К2-ГРУП» ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТзОВ «САША») засобами поштового зв`язку.

Протоколом №1 Загальних зборів Учасників від 27.11.2014 року затверджено статут Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП) (надалі - статут).

Відповідно до п 7.1 статуту для успішної організації діяльності товариства в складі його структури управління створюються такі ланки:

- вищий орган управління Учасник Товариства;

- виконавчий орган управління, який формується вищим органом і здійснює керівництво юридичною діяльністю Товариства Директор Товариства.

Вищим органом Товариства є Учасник Товариства. Учасник Товариства може діяти безпосередньо або через свого представника (п. 7.2. статуту).

Відповідно до п. 7.2.1. статуту представник Учасника призначається Учасником Товариства строком на один рік. Учасник має право в будь-який час змінити свого представника.

Результатами діяльності вищого органу Товариства є Рішення, які є обов`язкові для інших Учасників Товариства (п. 7.1.2. статуту).

Пунктом 7.3. статуту визначено кількість питань, які є винятковою компетенцією Учасника Товариства, насамперед підпункт 5: призначення і відзив (звільнення) Директора Товариства, внесення рішень про притягнення до відповідальності матеріально-відповідальних посадових осіб органів управління Товариства.

Директор може ініціювати та виносити питання на розгляд Учасником Товариства (п.7.5. договору).

Рішення цього органу Товариства є обов`язковим для виконання виконавчим органом, якщо воно не суперечить Статуту і чинному законодавству (п. 7.6. статуту).

Пунктом 7.7. статуту визначено виконавчий орган Товариства.

Відповідно до п. 7.7.1. статуту виконавчим органом Товариства є Директор. Директор має повне право здійснювати всі дії щодо діяльності та справ Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції Учасника Товариства. Учасник Товариства може винести рішення про передачу частини повноважень, що належать йому, до компетенції виконавчого органу Товариства. Директор звітує Учаснику Товариства і організовує виконання його рішень.

Згідно з п. 7.7.2. статуту Директор представляє Товариство у відносинах з третіми особами, в суді та інших державних органах, а також діє від імені Товариства без довіреності.

Пунктом 7.8. статуту визначено, що Директор:

- організовує поточну роботу Товариства;

- забезпечує виконання поточних та перспективних планів;

- приймає рішення з питань реалізації продукції Товариства на території України та за межами;

- здійснює прийняття та звільнення персоналу Товариства;

- періодично надає звіти Учаснику Товариства про свою діяльність;

- управляє, контролює та розпоряджається майном Товариства, у тому числі без обмежень, коштами на банківських рахунках;

- укладає від імені Товариства без довіреності чи будь-яких інших додаткових повноважень будь-які договори, правочини та забезпечує їх виконання;

- представляє інтереси Товариства в стосунках з юридичними та фізичними особам України та інших країн по всіх питаннях діяльності Товариства;

- здійснює від імені Товариства будь-які інші дії, необхідні для досягнення мети діяльності Товариства, за винятком тих, що віднесені законодавством України та цим Статутом до компетенції Учасника Товариства;

- від імені Товариства підписує установчі документи юридичних осіб, власником (учасником, акціонером, тощо) яких є Товариство.

Згідно з приписами пункту 7.9. статуту для реалізації своїх функцій, забезпечення скоординованої роботи Товариства виконавчий орган може створити інші органи колегіального управління, що забезпечує процес спільного прийняття ефективних рішень.

Керівником (директором) ТзОВ «К2-ГРУП» станом на момент розгляду справи згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є ОСОБА_1 (позивач).

Попередньо позивач звертався з аналогічним позовом до Пустомитівського районного суду Львівської області.

Ухвалою від 09.11.2023 у справі №450/4279/23 (провадження №2/450/1537/23) провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «К2-ГРУП» про визнання трудових відносин припиненими та внесення змін в реєстр закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Згідно відмітки суду, судове рішення у справі №450/4279/23 набрало законної сили 09.11.2023 року.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що за заявами позивача його не було звільнено з посади директора. За відсутності рішення загальних зборів Товариства про звільнення директора порушуються права позивача на припинення трудових відносин.

З огляду на те, що питання про звільнення директора Товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів, разом з тим пред`явлення позову спрямоване на припинення трудових відносин між сторонами.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення №1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі №1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п`яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 року у справі №562/304/17 (провадження №14-471цс18), від 30.01.2019 року у справі №145/1885/1-ц (провадження №14-613цс18), від 10.04.2019 року у справі №510/456/17 (провадження №14-1цс19), від 10.09.2019 року у справі №921/36/18 (провадження №12-293гс18).

Частиною 1 статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Відповідно до п 7.1 статуту, вищий орган управління Учасник ТзОВ «К2-ГРУП».

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що п 7.3. статуту визначено кількість питань, які є винятковою компетенцією Учасника Товариства, насамперед підпункт 5: призначення і відзив (звільнення) Директора Товариства, внесення рішень про притягнення до відповідальності матеріально-відповідальних посадових осіб органів управління Товариства

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно із ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був обраний на посаду директора ТзОВ «К2-ГРУП» на підставі рішення загальних зборів, що зафіксовано у протоколі №2 від 31.01.2015 року, матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та відповідачем трудового договору (контракту).

Суд зазначає, що позовні вимоги у даній справі спрямовані на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, тому позивач як директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

Також, судом береться до уваги, що пунктом 7.7.1. статуту виконавчим органом Товариства є Директор. Директор має повне право здійснювати всі дії щодо діяльності та справ Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції Учасника Товариства. Учасник Товариства може винести рішення про передачу частини повноважень, що належать йому, до компетенції виконавчого органу Товариства. Директор звітує Учаснику Товариства і організовує виконання його рішень.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення (ч. 4 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю»).

Судом встановлено та позивачем долучено до позовної заяви копії заяв від 21.04.2023 року, якими позивач повідомляв засновників відповідача про намір звільнитися зі займаної посади з 31.05.2023 року та ініціював зібрання зборів учасників засновників ТзОВ «К2-ГРУП» за адресою: м. Львів, вул. Б. Котика, буд. 4 на 12.05.2023. Докази надіслання містяться у матеріалах справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства.

Судом встановлено, що 21.04.2023 ОСОБА_1 , як директор Товариства, скликав загальні збори учасників відповідача шляхом направлення на адреси учасників Товариства повідомлення від 21.04.2023 про скликання загальних зборів учасників ТзОВ «К2-ГРУП» на 12.05.2023 за адресою: АДРЕСА_1 щодо звільнення директора Товариства за власним бажанням. Разом із повідомленням про проведення загальних зборів учасників позивач направив заяву про звільнення позивача з посади директора відповідача з 31.05.2023.

Факт направлення на адреси учасників вищенаведених документів підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних описів вкладення у цінні листи з відбитками календарного штемпеля відділення поштового зв`язку від 21.04.2023.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку ОСОБА_1 , як директор відповідача, дотримався вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статуту Товариства.

Матеріали справи не місять доказів на підтвердження проведення загальних зборів, що скликались позивачем на 12.05.2023 рік, а також у суду відсутні докази реагування учасниками товариства на заяви позивача.

Отже, бездіяльність та неявка учасників Товариства на загальні збори для розгляду питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням його права на припинення трудових відносин.

Таким чином, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду за захистом свої прав.

Матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 77-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті уповноваженим на звільнення директора органом Товариства заяви позивача про звільнення з посади директора відповідача, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора на підставі рішення загальних зборів учасників відповідача у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Позивач, з метою захисту своїх прав, просить визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» та директором ОСОБА_1 з 31.05.2023, тобто з дати, яка зазначена позивачем у заяві про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України.

За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення правовідношення.

Суд зазначає, що припинення трудових відносин певною датою у минулому по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.

При цьому, суд враховує, що прийняття судового рішення з констатацією визнання припиненими відносин керівника з товариством з дати, що минула, породжуватиме юридичну невизначеність в частині моменту припинення повноважень директора, оскільки в період з 31.05.223 по день набрання законної сили рішенням суду даній справі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 значився директором (керівником) відповідача.

Крім того, з 31.05.2023 року та до часу прийняття рішення у даній справі не виключено, що позивач міг вчиняти дії як керівник юридичної особи відповідача з третіми особами.

Саме факт неприйняття загальними зборами рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 з 31.05.2023 року, свідчить про наявність між сторонами спору, який підлягає вирішенню в судовому порядку, і саме з набрання рішенням законної сили вирішується спір про припинення правовідносин між сторонами, де судом досліджуються обставини дотримання позивачем, як директором товариства, вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статуту.

Крім цього, припинення правовідносин між директором та товариством з рішення суду забезпечить можливість та наддасть час товариству (загальним зборам учасників товариства) обрати (призначити) директором іншу особу.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку права позивача підтягаються захисту шляхом припинення повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку що позовні вимоги в частині визнання припиненими трудових відносини з 31.05.2023, підлягають задоволення частково, а саме суд дійшов висновку не визнати припиненими з 31.05.2023, а припинити трудові відносини та повноваження, як одноосібного виконавчого органу між Товариством з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» та директором ОСОБА_1 .

Отже, повноваження ОСОБА_1 , як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» припиняються з моменту набрання судовим рішенням у даній справі законної сили, а не з 31.05.2023.

Суд зазначає, що у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання уповноважених осіб внести зміни до відомостей про юридичну особу - ТзОВ «К2-ГРУП», які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо запису про керівника юридичної особи « ОСОБА_1 - керівник» у зв`язку із припиненими трудовими відносинами шляхом звільнення із посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом

Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Тому відповідно до зазначених норм на підставі рішення суду, що набрало законної сили, можливо внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Так, із матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем у позові, що останній не звертався до відповідних органів із заявою про внесення запису про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 , як керівника, відтак, уповноваженими органами не порушені права та інтереси позивача.

У даному випадку, суд звертає увагу позивача, що саме рішення суду про припинення трудових відносин є підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, тому така позовна вимога ОСОБА_1 не підлягає задоволенню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення в частині припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем на підставі ст. 38 КЗпП України. У решті заявлених позовних вимог суд відмовляє у зв`язку із їх недоведеністю та необґрунтованістю.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

За звернення до суду з позовною заявою позивачами сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи квитанціями до платіжних інструкцій на переказ готівки №ПН3653463 від 11.12.2023 року на суму 2684,00 грн та №ПН3690985 від 25.01.2024 року на суму 344,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на те, що судом задоволено позовна вимога щодо припинення трудових відносин, з відповідача підлягає до стягнення 3028,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору у цій частині.

Згідно ч. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення для працездатних осіб становить 3028 грн.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір»).

Судом встановлено, що позивачем заявлялось дві вимоги немайнового характеру, однак, матеріали справи не містять підтвердження сплати позивачем судового збору у розмірі 6056,00 грн за кожну вимогу немайнового характеру (припинення трудових відносин та внесення змін в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення трудових відносин).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір»).

У постанові Верховного Суду у справі №916/3255/17 від 24.07.2018 року зазначено, що через власний недогляд не звернув на стадії відкриття провадження у справі уваги на часткову недоплату учасником справи суми судового збору, не повинно створювати такому учасникові перешкод у доступі до правосуддя на подальших стадіях провадження зі справи. Такий підхід до вирішення даного питання узгоджується із засадою (принципом) верховенства права, закріпленим у пункті 1 частини третьої статті 3 та частині першій статті 11 ГПК України, є за даних обставин справедливим та таким, що виправдовує правомірні сподівання особи на розгляд її справи судом у розумний строк.

Враховуючи викладене, суд, встановивши на стадії розгляду справи по суті, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, здійснює розгляд справи по суті, а судові витрати, пов`язані з розглядом справи, розподіляє за результатами такого розгляду відповідно до статті 129 ГПК України.

Зважаючи на те, що заявлені позовні вимоги задоволені частково, за позивачем залишаються витрати, пов`язані з оплатою судового збору за позовну вимогу у якій судом відмовлено. Враховуючи, що позивачем не долучено доказів сплати судового збору в повному обсязі у розмірі 6056,00 грн, суд приходить до переконання про стягнення з відповідача у Державний бюджет України 3028,00 грн на оплату судового збору за другу заявлену вимогу немайнового характеру.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» (79014, Львівська область, місто Львів, вулиця Б. Котика, будинок 4 ідентифікаційний код 39518941), у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України, з дати набрання рішенням суду законної сили.

3.У решті позовних вимог - відмовити.

4.Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «К2-ГРУП» (79014, Львівська область, місто Львів, вулиця Б. Котика, будинок 4 ідентифікаційний код 39518941) в дохід Державного бюджету України 3028,00 грн судового збору.

Стягувач: Державна судова адміністрація України (01601, місто Київ, вулиця Липська, 18/5; ідентифікаційний код 26255795).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.04.2024

СуддяГоменюк З.П.