Рішення

від 23.04.2024 по справі 916/5648/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5648/23За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595, електронна пошта: general_dks@omr.gov.ua)

До відповідача: Громадської організації Правова корпорація (65028, Одеська обл., місто Одеса, вул. Богдана Хмельницького, будинок 70, код ЄДРПОУ 37810815)

про стягнення, розірвання та виселення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Корчевський М.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Курлович О.О. в порядку самопредставництва; Вакаренко І.В.- в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Барда К.О. - на підставі ордера серії ВН №1342445 від 11.03.2024р.; Білозор О.О. на підставі ордера серії ВН №1328313 від 02.02.2024р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: Вакаренко І.В.- в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Білозор О.О. на підставі ордера серії ВН №1328313 від 02.02.2024р.

Суть спору: Позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації (далі ГО) Правова корпорація про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 434 192 грн 84 коп. та пені за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 28 618 грн 39 коп.; розірвання Договору оренди №128/82 від 04.12.2014р., укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією Правова корпорація; виселення Громадської організації Правова корпорація з нежитлових будівель та споруд, загальною площею 334,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 46 на користь Департаменту комунальної власності Одеської області.

Ухвалою суду від 28.12.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/5648/23, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.02.2024р. Ухвалою суду від 25.01.2024р. відкладено підготовче засідання на 15.02.2024р. Ухвалою суду від 15.02.2024р. відкладено підготовче засідання на 12.03.2024р.

05 березня 2024р. до суду від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої, просить суд стягнути заборгованість за орендну плату у розмірі 146 602 грн 44 коп.

Протокольною ухвалою суду від 12.03.2024р. відкладено розгляд справи на 28.03.2024р. Ухвалою суду від 28.03.2024р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 23.04.2024р.

Ухвалою суду від 23.04.2023р. закрито провадження у справі №916/5648/23 у частині позовних вимог щодо виселення ГО «Правова корпорація» з нежитлових будівель та споруд, загальною площею 334,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 46 на користь Департаменту комунальної власності Одеської області , та розірвання Договору оренди №128/82 від 04.12.2014р., укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ГО «Правова корпорація»

Позивач позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 05.02.2024р. У подальшому, згідно клопотання, що надійшло до суду 25.03.2024р., відповідач визнав позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в повному обсязі.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи все викладене вище, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі - Департамент комунальної власності Одеської міської ради зазначає, що згідно з Договором оренди №128/82 від 04.12.2014р., укладеним між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та ГО Правова корпорація (Орендар), останній надано в строкове платне користування нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 334,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 46, строком до 04.11.2017р.

Позивач зазначає, що Додатковим договором №1 від 12.01.2015р. до Договору оренди №128/82 встановлено орендну плату на період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №2 від 22.01.2016р. встановлено орендну плату на період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №3 від 23.01.2017р. встановлено орендну плату на період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №4 від 27.03.2018р. продовжено термін дії Договору оренди №128/82 з 01.01.2018р. по 31.12.2018р. , та встановлено орендну плату на період з 01.01.2018р. 31.12.2018р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №5 від 26.12.2018р. продовжено термін дії Договору оренди №128/82 з 01.01.2019р. по 31.12.2019р. , та встановлено орендну плату на період з 01.01.2019р. - 31.12.2019р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №6 від 13.01.2020р. продовжено термін дії Договору оренди №128/82 з 01.01.2020р. по 31.12.2022р. т, а встановлено орендну плату на період з 01.01.2020р. - 31.12.2020р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2021р. в розмірі 7 944 грн 22 коп., що є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Позивач зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 р. №6345 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Таким чином, позивач вважає Договір оренди №128/82 від 04.12.2014р. продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Позивач також зазначає, що згідно ст. 762 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п.2.2, п.2.4 Договору оренди відповідач зобов`язаний сплачувати встановлену орендну плату своєчасно та у повному обсязі.

Проте, за даними позивача, ГО Правова корпорація не виконує вказані вимоги, систематично не сплачує орендну плату і станом на 24.11.2023р. мала заборгованість у розмірі 434 192 грн 84 коп., яка підлягає стягненню в судовому порядку.

У подальшому, в ході розгляду справи, позивачем було розглянуте відповідне звернення Орендаря та погоджено звільнення ГО Правова корпорація від орендної плати 100% на період воєнного стану з 24.02.2022р. по 31.01.2024р. (згідно рішення Одеської міської ради від 29.06.2022р. №969-УІІІ та на підставі наказу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 13.02.2024р. №64), внаслідок чого розмір заборгованості з орендної плати зменшився до 146 602 грн 44 коп.

Позивач також зауважив, що при укладання Договору оренди нежитлового приміщення з відповідачем Департамент діяв в інтересах територіальної громади м. Одеси, розраховував на повне та своєчасне виконання Орендарем взятих на себе зобов`язань по сплаті орендної плати і, як наслідок, систематичне поповнення місцевого бюджету. Однак, через неповну й несистематичну сплату орендної плати відповідачем, Департамент був позбавлений такої можливості.

Враховуючи все викладене, позивач просить суд стягнути з ГО Правова корпорація заборгованість з орендної плати у розмірі 146 602 грн 44 коп.

Відповідач у справі - ГО Правова корпорація, визнає наявність заборгованості за Договором оренди №128/82 від 04.12.2014р. за період з січня 2021р. по 23.02.2022р. у розмірі 146 602 грн 43 коп.

Розглянув матеріали справи, виходячи з пояснень представників сторін, судом встановлено, що згідно Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021р. №137-VІІІ , Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради та є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.

04 грудня 2014р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та ГО Правова корпорація (Орендар) укладено Договір оренди №128/82, відповідно до п.1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 334,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 46.

Термін дії Договору оренди №128/82 від 04.12.2014р. з 04.12.2014р. до 04.11.2017р. (п.1.3 Договору).

За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Враховуючи те, що об`єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №128/82, розповсюджуються положення Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Згідно п.10 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Таким чином, між сторонами у справі склалися орендні відносини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України обов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У п.2.2. Договору сторони домовилися, що за орендовані приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить 3 859 грн 66 коп. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Додатковим договором №1 від 12.01.2015р. до Договору оренди №128/82 встановлено орендну плату на період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №2 від 22.01.2016р. до Договору оренди №128/82 встановлено орендну плату на період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №3 від 23.01.2017р. до Договору оренди №128/82 встановлено орендну плату на період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №4 від 27.03.2018р. до Договору оренди №128/82 продовжено термін дії Договору з 01.01.2018р. по 31.12.2018р. та встановлено орендну плату на період з 01.01.2018р. 31.12.2018р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №5 від 26.12.2018р. до Договору оренди №128/82 продовжено термін дії Договору з 01.01.2019р. по 31.12.2019р. та встановлено орендну плату на період з 01.01.2019р. - 31.12.2019р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).

Додатковим договором №6 від 13.01.2020р. до Договору оренди №128/82 продовжено термін дії Договору з 01.01.2020р. по 31.12.2022р. та встановлено орендну плату на період з 01.01.2020р. - 31.12.2020р. у розмірі 1 грн в рік, за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2021р. - в розмірі 7 944 грн 22 коп., що є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Пунктом 2.4. Договору сторони домовилися. що Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

За приписами ч.1 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Крім того, ч.3 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що була чинною станом на дату укладання Договору) Орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що була чинною станом на дату укладання Договору) орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Аналогічні положення містяться у ч.4 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції станом на дату розгляду справи.

Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Отже, відповідач, зобов`язавшись щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності, своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування орендованим приміщенням, з урахуванням ПДВ та щомісячного індексу інфляції, повинен був виконати своє зобов`язання, але не виконав.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За таких обставин, на думку суду, правомірною та обґрунтованою є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 146 602 грн 44 коп.

Відповідач у справі - ГО «Правова корпорація» позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019р. № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно ч.1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі вищенаведеного, враховуючи визнання ГО «Правова корпорація» позовних вимог до початку розгляду справи по суті, з відповідача підлягає стягненню 50% судового збору.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації «Правова корпорація» про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 146 602 грн 44 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації «Правова корпорація» (65028, Одеська обл., місто Одеса, вул. Богдана Хмельницького, будинок 70, код ЄДРПОУ 37810815) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595, р\р UA398201720355239012083034299) заборгованості з орендної плати у розмірі 146 602 грн 44 коп.

3. Стягнути з Громадської організації «Правова корпорація» (65028, Одеська обл., місто Одеса, вул. Богдана Хмельницького, будинок 70, код ЄДРПОУ 37810815) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595, р\р UA828201720344270007000034299) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 342 грн.

4. Повернути Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595, р\р UA828201720344270007000034299) з Державного бюджету України (ГУК в Одеській обл./Приморський р-н/ 22030101, код ЄДРПОУ 37607526, Казначейство України (ЕАП), р/р UA938999980313141206083015758, МФО 899998, КБК 22030101) судовий збір у розмірі 1 342 грн, сплачений згідно платіжної інструкції №752 від 15.12.2023р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 26 квітня 2024 р.

Суддя Н.В. Рога