Рішення

від 26.04.2024 по справі 200/1726/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2024 року Справа№200/1726/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Міронової Галини Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним індивідуального акта суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

26 березня 2024 року адвокат Міронова Галина Михайлівна в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач-2) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 січня 2024 року №262840019436 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 07 лютого 2024 року № 262840019436 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу позивача період проходження строкової військової служби з 06 травня 1983 року по 26 квітня 1985 року, а також період роботи з листопада 2016 року по квітень 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 01 листопада 2023 року пенсію за віком.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 27 березня 2024 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано визначені судом докази по справі.

16 квітня 2024 року відповідач-2, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, надав до суду відзив на позовну заяву та докази по справі, які судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року повторно витребувано у відповідача-1, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, визначені судом докази по справі.

17 квітня 2024 року представник позивача надав до суду відповідь на відзиви відповідачів на позовну заяву, яку судом долучено до матеріалів справи.

22 квітня 2024 року відповідач-1, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, надав до суду відзив на позовну заяву та докази по справі, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших клопотань від сторін до суду не надходило.

За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Так, представник позивача в обґрунтування позовних вимог зазначає, що з огляду на наявність віку і стажу позивач 02 січня 2024 року (тобто у передбачений законодавством 3-місячний строк) звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком і за принципом екстериторіальності заяву розглянув відповідач-1. Рішенням від 08 січня 2024 року №262840019436 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на те, що період проходження військової служби в трудовій книжці внесено некоректно. Позивач знову 31 січня 2024 року (в межах строку визначеного пунктом 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, яка за принципом екстериторіальності розглянута відповідачем-2. Так, 07 лютого 2024 року рішенням №262840019436 відповідач-2 відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком, не зарахувавши до стажу роботи період проходження строкової військової служби, як і відповідач-1. Крім того, відповідач-2 доповнив відмову тим, що за період з листопада 2016 року по квітень 2018 року за позивача роботодавцем не сплачений єдиний внесок.

Представник позивача вважає такі рішення відповідачів протиправними та такими, що порушують його конституційні права на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що розгляд документів позивача, доданих до заяви від 02 січня 2024 року, проводився ним за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду зазначеної заяви та наявних матеріалів, доданих позивачем до вказаної заяви, відповідачем-1 прийнято рішення від 08 січня 2024 року №262840019436 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку із не підтвердженням періоду проходження військової служби, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01 квітня 1982 року по причині виявлення некоректного внесення запису під номером 7, а саме: період проходження військової служби зазначено, як 06.05.1985 26.04.1985, що в свою чергу не дає підстав для зарахування до страхового стажу позивача цього періоду. Проте, відповіач-1 зазначив, що такий період може бути зарахований в разі долучення позивачем уточнюючої довідки про проходження позивачем військової служби за спірний період, виданої на підставі первинних документів. Так, страховий стаж позивача на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком та наявними документами становить лише 29 років 08 місяців 29 днів. У той час, як відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж необхідний для призначення пенсії за віком на момент звернення позивача, становить 30 років. Тому відповідач-1 вважає, що його дії щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції України, законодавстві про пенсійне забезпечення, а відтак позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Крім того, відповідач-1 зауважив, що після прийняття ним рішення від 08 січня 2024 року, позивач звернувся повторно із заявою про призначення пенсійної виплати від 31 січня 2024 року. Відтак, заяву позивача від 31 січня 2024 року за принципом екстериторіальності, розглядав відповідач-2, про що ним прийнято рішення від 07 лютого 2024 року №262840019436 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву також заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що 31 січня 2024 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду заяви від 31 січня 2024 року та наданих документів прийнято рішення №2262840019436 від 07 лютого 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. Згідно з наданими документами страховий стаж становить 29 років 11 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. У рішенні про відмову в призначенні пенсії №262840019436 від 07 лютого 2024 року зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1982 до страхового стажу не зараховано період проходження строкової військової служби з 06.05.1985 по 26.04.1985, оскільки запис внесено не коректно (дата звільнення з військової служби передує даті призову). Військовий квиток в матеріалах справи відсутній. В індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5), за період роботи з листопада 2016 року по квітень 2018 року наявні місяці без сплати страхових внесків, які не враховані до страхового стажу позивача.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзиви на позовну заяву, в якій заперечував проти доводів відповідачів, просив задовольнити позов в повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .

02 січня 2024 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До зазначеної заяви позивачем долучено, зокрема, копії паспорта, рнокпп, трудової книжки, дипломів.

08 січня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №262840019436 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначено, зокрема, що необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років; страховий стаж особи становить 29 років 08 місяців 29 днів. Пенсійний орган вказав, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано:

- період проходження військової служби, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 01 квітня 1982 року, оскільки період служби внесено не коректно (06.05.1985- 26.04.1985). Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період проходження військової служби, видану на підставі первинних документів.

Вказаним рішенням 08 січня 2024 року №262840019436 відповідач-2 відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, роз`яснив право звернення з додатковими документами, при цьому вказав, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу з січня 2026 року по грудень 2026 року включно від 23 до 33 років, та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.

31 січня 2024 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До зазначеної заяви позивачем долучено, зокрема, копії паспорта, рнокпп.

07 лютого 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №262840019436 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому встановлено, що згідно з наданими документами страховий стаж становить 29 років 11 місяців 29 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 01 квітня 1982 року до страхового стажу не зараховано період проходження строкової військової служби з 06.05.1985 по 26.04.1985, оскільки запис внесено не коректно (дата звільнення з військової служби передує даті призову), встановлено, що військовий квиток в матеріалах справи відсутній. Пенсійний орган звернув увагу на те, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5). за період роботи з листопада 2016 року по квітень 2018 року наявні місяці без сплати страхових внесків.

Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 07 лютого 2024 року №262840019436 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону №1058.

Позивач, не погодившись із зазначеними рішеннями відповідачів, звернувся із цим позовом до суду.

Судом встановлено, що відповідно до записів №6-8 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01 квітня 1982 року, на ім`я ОСОБА_1 , позивач:

- 13 квітня 1983 року звільнений у зв`язку з призовом до Радянської Армії, наказ №98 від 13 квітня 1983 року;

- з 06 травня 1985 року по 26 квітня 1985 року проходив службу в лавах Радянської Армії, в/кв. НУ №9089841;

- 29 серпня 1985 року прийнятий теслярем V розряду на підприємство «Шахта «Красный Октябрь» в/о «ОУ», наказ №786 від 03 вересня 1985 року.

Крім того, судом встановлено, що у записі №7 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01 квітня 1982 року щодо проходження позивачем служби в армії дата звільнення з військової служби передує даті призову.

Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, до загального страхового стажу позивача не зараховано період проходження служби в армії.

Випискою з індивідуальних відомостей про застраховану особу на ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 19 квітня 2024 року, підтверджено, що у період з листопада 2016 року по березень 2018 року позивач працював в Державному підприємстві «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» (код ЄДРПОУ 13697008), що не заперечується сторонами.

Військовий квиток в матеріалах справи відсутній.

Спірним питанням у справі є правомірність прийняття відповідачем-1 рішення №262840019436 від 08 січня 2024 року та відповідачем-2 рішення №262840019436 від 07 лютого 2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

До набрання чинності Законом №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із частиною третьою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (далі - Порядок №637).

Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

Як передбачено частиною п`ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

На підставі пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;

з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;

видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Пунктами 2.2.-2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи у трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Тобто, у цьому випадку, запис №7 трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 01 квітня 1982 року зроблений не за вимогою пункту 2.3 Інструкції №162, оскільки, наявні всі підстави вважати, що підприємством не видавалось жодного наказу або розпорядження такого змісту, та такий запис у трудовій книжці позивача є ініціативою окремого працівника підприємства.

За правилами пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки працівників та службовців», яка діяла на час внесення запису №7 до трудової книжки позивача про проходження служби в лавах Радянської Армії, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Таким чином, позивач, як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для обмеження належного соціального захисту громадянина.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.

З огляду на вищевикладене, позивач не несе відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами.

Вищевказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17 та у справах №813/782/17 від 13 червня 2018 року, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17, від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а.

Відповідно до записів трудової книжки позивача щодо спірного періоду, записи №6, 8 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01 квітня 1982 року є належними та допустимими доказами підтвердження його страхового стажу.

Разом із цим, суд констатує, що в оскаржуваних рішеннях відповідачами не зазначено яку саме норму порушено при внесенні запису щодо проходження служби в армії до трудової книжки позивача.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а.

Також, Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2019 у справі №638/18467/15-а, від 25 квітня 2019 року в справі №593/283/17, від 30 вересня 2021 року в справі №300/860/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Пунктами «в» та «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з трудової книжки, позивач 13 квітня 1983 року звільнений у зв`язку з призовом до Радянської Армії, тобто позивач був призваний на військову службу саме у 1983 році, а не у 1985 році, як помилково зазначено у його трудовій книжці, та 29 серпня 1985 року позивача прийнято теслярем V розряду на підприємство «Шахта «Красный Октябрь» в/о «ОУ», тому у суду наявні всі підстави вважати, що час проходження позивачем військової служби саме з 06 травня 1983 року по 26 квітня 1985 року, який підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, при розгляді заяви позивача про призначення пенсії від 31 січня 2024 року відповідачем-2 встановлено, що за період роботи позивача з листопада 2016 року по квітень 2018 року наявні місяці без сплати страхових внесків. Так, в матеріалах справи відсутні докази зарахування відповідачем-2 до страхового стажу позивача зазначеного періоду роботи.

Судом встановлено, що відповідно до виписки з індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача, форми ОК-5, яка сформована 19 квітня 2024 року, за період з листопада 2016 року по березень 2018 року Державне підприємство «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» (код ЄДРПОУ 13697008) страхові внески за позивача не сплачувало.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-XV.

Частинами четвертою-шостою, дев`ятою, десятою, дванадцятою статті 20 Закону №1058-IV встановлено, що плата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є для страхувальників, зокрема, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі Закон №2464) окреслено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Частиною першою статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону №2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).

Нормами статті 106 Закону №1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у справі Latvia (пункт 77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18 лютого 2009 року) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява №38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем-2 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу без дотримання принципів, визначених статтею 2 КАС України, оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні або перерахунку пенсії позивачу періодів його роботи.

Аналогічна позиція викладена Верховним судом у постановах від 09 вересня 2019 року у справі №242/5448/16-а та від 31 жовтня 2019 року у справі №235/7373/16.

Відтак, відповідачем-2, при призначенні пенсії позивачу, безпідставно не зараховано до загального страхового період роботи з листопада 2016 року по березень 2018 року.

Підсумовуючи, суд зазначає, що за результатом розгляду справи не знайшли підтвердження доводи відповідача-2 щодо не підтвердження загального страхового стажу позивача за період з листопада 2016 року по березень 2018 року, тому зазначений період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Разом із цим, суд висновує, що відповідачі, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахували всіх обставин, які мають значення для прийняття рішень №262840019436 від 08 січня 2024 року та №262840019436 від 07 лютого 2024 року.

З огляду на зазначене, оскільки факт наявності страхового стажу, що дає право на призначення пенсії підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці, суд констатує, що рішення відповідача-1 №262840019436 від 08 січня 2024 року та відповідача-2 №262840019436 від 07 лютого 2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 прийняті без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, після скасування судом рішень, саме відповідач-2 зобов`язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до загального страхового стажу позивача визначені судом період проходження строкової військової служби та період його роботи.

Обираючи спосіб захисту порушеного права та вирішуючи вимогу про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 01 листопада 2023 року пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Тобто, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Досліджуючи матеріали справи, як встановлено судом вище, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, досяг 60-ти річного віку, з урахуванням спірних періодів має страховий стаж роботи більше 30 років, відтак, відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії за віком.

Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV передбачено, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 31 жовтня 1963 року позивач досяг 60-ти річного віку, а із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся вперше 08 січня 2024 року, тобто, не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку.

Отже, оскільки позивач подав заяву про призначення пенсії за віком не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, то органом пенсійного фонду мала б бути призначена така пенсія позивачу з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 01 листопада 2023 року.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог.

Оскільки суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача, в той час як спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №262840019436 від 08 січня 2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №262840019436 від 07 лютого 2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 06 травня 1983 року по 26 квітня 1985 року та період роботи з листопада 2016 року по квітень 2018 року, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України роботи в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» з 01 листопада 2023 року.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до квитанції №6036-4482-2077-4713 від 25 березня 2024 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 1937,92 грн.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить до висновку про стягнення пропорційно за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів суми судового збору на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов адвоката Міронової Галини Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, Львів, Львівська область, 79000; код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: вул. Січових стрільців, буд. 15 м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000; код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним індивідуального акта суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №262840019436 від 08 січня 2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №262840019436 від 07 лютого 2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 06 травня 1983 року по 26 квітня 1985 року та період роботи з листопада 2016 року по квітень 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України роботи в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» з 01 листопада 2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 квітня 2024 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».

У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна