Рішення

від 26.04.2024 по справі 200/1372/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2024 року Справа№200/1372/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі за текстом позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за 954 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 17.06.2021 року по 26.01.2024 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 16.06.2021 року позивач був звільнений з військової служби, однак на момент звільнення позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Індексація грошового забезпечення була нарахована і виплачена лише 27.01.2024 року на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.12.2021 року у справі №200/12277/21. Враховуючи те, що суми компенсації не були виплачені позивачу в день звільнення, відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України, позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2024 року відкрито провадження у справі № 200/1372/24 за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

08 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців. Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом. У зв`язку з чим, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до витягу з наказу від 16.06.2021 № 139, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 24.05.2021 року №10-рс відповідно до підпункту «а» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 16.06.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як свідчить довідка відповідача № 1107/247/77/258/лс від 12.04.2024 року, фактичні виплати при звільненні позивачу склали:

- посадовий оклад 1456,00 грн.,

- оклад за військовим званням 320,00 грн.;

- надбавка за вислугу років 621,60 грн.;

- надбавка за особливості проходження служби (НОПС) 1558,44 грн.,

- премія 1892,80 грн.,

- компенсація відпустки учасника бойових дій 24763,25 грн.,

- індексація доходів військовослужбовців 221,55 грн.,

всього: 30 833,64 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.12.2021 року у справі №200/12277/21, яке набрало законної сили 18.07.2022 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та доплату до індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 16.06.2021 року із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.

На виконання даного судового рішення відповідачем 27.01.2024 року здійснена виплата позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 63 053,05 грн.

Таким чином, позивач на даний час просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за 954 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 17.06.2021 року по 26.01.2024 року включно.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на спірні правовідносини, які виникли під час звільнення позивача з військової служби.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно частини другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Враховуючи вищезазначені положення законодавства суд дійшов висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Як свідчать матеріали справи, позивач просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за 954 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 17.06.2021 року по 26.01.2024 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.

Судами встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.

Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 16.06.2021 року.

Період затримки розрахунку з позивачем становить з 16.06.2021 року (день звільнення та виключення зі списків) по 27.01.2024 року (остаточний розрахунок з позивачем - виплата індексації за судовим рішенням на картковий рахунок).

Середній заробіток згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).

Разом з цим, пунктом 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260) визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Таким чином, позивач отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовця, яке розраховується за календарні дні.

Період затримки розрахунку при звільненні складає з 16.06.2021 року по 27.01.2024 року - всього 956 днів.

Згідно довідки від 29.03.2024 року №1107/247/77/203/лс, грошове забезпечення позивача у квітні 2021 року склало 10966,58 грн., у травні 2021 року 10966,58 грн.

Середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становить 353,76 грн. (у квітні 2021 року 10966,58 грн., у травні 2021 року 10966,58 грн., разом 21 933,16 грн.:62 дні=353,76 грн).

Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 353,76 грн Х 956 днів = 338 194,56 грн.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.»

Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (індексації, компенсації) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.

Як свідчать матеріали справи при звільненні позивачу було сплачено 30 833,64 грн.

При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума індексації грошового забезпечення у розмірі 63 053,05 грн.

Відомостей щодо інших сум, які належать позивачу, як звільненому працівникові, матеріали справи не містять та сторонами не надано.

Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 93 886,69 грн.

Частка індексації грошового забезпечення від належних позивачу, як звільненому працівникові, сум, становить 67,16 % (63 053,05 грн. Х 100% : 93 886,69 грн.).

Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 338 194,53 грн., отже 67,16% від цієї суми становить 227 131,45 грн.

Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі №825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.

Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з таких обставин та критеріїв:

-позивач звільнився в червні 2021 року, з позовом до суду про зобов`язання виплатити індексацію звернувся до суду в вересні 2021 року (через 3 місяці після звільнення), що є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів;

-врахування періоду затримки (прострочення) виплати, а також того, що тривалість цього періоду пов`язана не з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, а в зв`язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні (індексації);

-врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Отже належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 22 713,14 грн. (10% від суми заборгованості).

Частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 22 713,14 грн., є співмірною з урахуванням розміру суми індексації; частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду, за який вона підлягає сплаті.

Такий розрахунок середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні із застосуванням критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові 23 вересня 2021 року справі №340/1405/20.

Таким чином підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22 713,14 грн.

За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позов задовольняється повністю.

Суд не приймає посилань відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки позивач звернувся з позовною заявою у тримісячний строк, визначений ст. 233 КЗпП України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн., наведена сума відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.06.2021 року по 27.01.2024 року.

3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 713 (двадцять дві тисячі сімсот тринадцять) гривень 14 копійок.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Судове рішення складено та підписано 26 квітня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.М. Чучко