Рішення

від 26.04.2024 по справі 320/47980/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2024 року справа №320/47980/23

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПарненко В.С.,

розглянувши в письмовому провадженні у місті Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю ЕНЕРДЖІ» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

18.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю ЕНЕРДЖІ» (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві № 69724/0902 від 08.11.2023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві № 69723/0902 від 08.11.2023;

- стягнути з Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ. вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю ЕНЕРДЖІ» (Україна, 01054, місто Київ, вулиця Пирогова, будинок 10-Г, офіс 14, код ЄДРПОУ 41922535) судові витрати у сумі 106 840, 00 гривень, що складаються з судового збору у розмірі 26 840,00 гривень та витрат на правову допомогу у розмірі 80 000 гривень.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач не погоджується з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, зазначаючи, що в період з 01.01.2023 по 03.10.2023 позивач реалізував своїм контрагентам-покупцям паливні картки та бланки дозволу на 30901,98 л паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 1 582 100,11 грн. Первинні документи позивача, на його думку, доводять той факт, що позивачем було реалізовано своїм контрагентам-покупцям не паливно-мастильні матеріали, а паливні картки та бланки дозволу на отримання пального. Позивач вважає твердження відповідача, зазначене в акті перевірки про реалізацію позивачем пального, помилковим. Сама по собі реалізація талонів на пальне юридичним особам та фізичним особам-підприємцям не відноситься до безпосередньої реалізації суб`єктами господарювання пального. Враховуючи те, що позивачем здійснювались лише операції з реалізації талонів на пальне, за якими пальне отримувалось в пунктах реалізації, що належить іншим суб`єктам господарювання, у нього не виникало і обов`язку щодо реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального. Відповідачем не були враховані всі надані позивачем документи, що призвело до невірного висновку про наявність порушення податкового законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №320/47980/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.02.2024.

07.02.2024 представником позивача подано заяву про долучення документів до матеріалів справи.

28.02.2024 представником відповідача подані заперечення на клопотання про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу.

04.03.2024 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що в ході аналізу документів, наданих ТОВ «Ю ЕНЕРДЖІ» для проведення перевірки, встановлено, то за період з 01.01.2023 по 03.10.2023 ТОВ «Ю ЕНЕРДЖІ» було складено в адресу контрагентів-покупців видаткові накладні на реалізацію пального з номенклатурами товарів: Бензин 95 з використанням паливних карт, дизельне пальне з використанням паливних карт, бланки дозволу на дизельне пальне, бланки дозволу на бензин на загальну суму 1 429 237,83 грн в обсязі 27 915 л. Відповідно до наданих до перевірки даних бухгалтерського обліку по рахунку на складі встановлено вибуття у ТОВ «Ю ЕНЕРДЖІ» підакцизного пального за період з 01.01.2023 по 03.10.2023 в загальному обсязі 27 915 л. Детальний опис видаткових накладних, що були складені ТОВ «Ю ЕНЕРДЖІ» за період з 01.01.2023 по 03.10.2023 на адресу контрагентів-покупців наведено в додатку №1 до акта перевірки. Відповідно до бази даних «Система електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового» ТОВ «Ю ЕНЕРДЖІ» заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів за Формою № 1-АКПС не подавало, відповідно платником акцизного податку з реалізації пального не реєструвалось. Відповідно наданих до перевірки видаткових накладних, складених в адресу контрагентів - покупців в період з 01.01.2023 по 03.10.2023, реалізовано пальне на суму 1 429 237,83 грн. Дані операції супроводжувались випискою податкових накладних на пальне, які реєструвались в Єдиному реєстрі податкових накладних. В ході аналізу наданих ТОВ «Ю ЕНЕРДЖІ» документів встановлено, що між ТОВ «Ю ЕНЕРДЖІ» та його покупцями виникли господарські правовідносини з приводу передачі товару - нафтопродуктів. Особливою ознакою таких правовідносин є обумовленість їх сторонами переходу права власності на вказаний товар від одного суб?єкта господарювання до іншого в порядку та на умовах, визначених сторонами у конкретних правочинах (договорах). Таким чином, за результатами перевірки на підставі наданих документів встановлено, що ТОВ «Ю ЕНЕРДЖІ» здійснювало реалізацію пального без наявності ліцензії на право оптової торгівлі пальним, чим порушено вимоги 4.1 ст. 15 Закону України №481. Відповідальність передбачена абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону №481. За результатами розгляду матеріалів перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.11.2023 №69724/0902 та №69723/0902, якими до ТОВ «Ю ЕНЕРДЖІ» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 929 237,83 грн, а саме: реалізація пального без наявності ліцензії на право оптової торгівлі пальним та здійснення операцій з реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України. Відповідальність встановлена ст. 17 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», розрахунок штрафних санкцій - (500 000,00 грн). Відповідальність встановлена пунктом 117.3 ст. 117 Податкового кодексу України, здійснення суб?єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб?єктів платниками акцизного податку, передбаченому цим кодексом, - тягне за собою накладення штрафу на юридичних осіб - підприємців у розмірі 100 відсотків вартості реалізованого пального, розрахунок штрафних санкцій - (1 429 237, 83грн. * 100% = 1 429 237, 83 грн).

06.03.2024 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що у відзиві відповідача відсутні будь-які заперечення на доводи позивача про те, що він не є суб?єктом господарювання з виробництва, придбання, зберігання та реалізації паливно-мастильних матеріалів. Зокрема відповідач жодним чином не спростував твердження позивача про те, що зі змісту договорів купівлі та договорів продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням паливних карт/смарт-карт вбачається купівля та продаж позивачем товару - паливно-мастильних матеріалів у вигляді паливних карток та бланків дозволів, тобто фактично особа, що купила за такими договорами товар, отримує не пальне, а право на його отримання через АЗС, з умовою використання карток та бланків. Окрім цього, відповідач не навів жодних заперечень щодо доводів позивача про те, що зі змісту актів прийому-передачі та додатків до договорів з продавцем та покупцями, вбачається купівля-продаж саме карток та бланків, а не безпосередньо пального, оскільки у згаданих актах та додатках зазначені конкретні картки та бланки, кожен з яких ідентифікований за окремим номером, що є унікальним. Тому позивач наголосив, що всі подані до суду та пред?явлені під час податкової перевірки первинні документи доводять той факт, що позивачем було реалізовано своїм контрагентам-покупцям не паливно-мастильні матеріали, а паливні картки та бланки дозволу на отримання пального.

У зв`язку з поданням представниками сторін клопотань про надання часу для подання документів, судом відкладено розгляд справи в підготовчому провадженні на 28.02.2024 та 03.04.2024.

В підготовче провадження, призначене на 03.04.2024, з`явились представники сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 закрито підготовче провадження у справі №320/47980/23 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю ЕНЕРДЖІ» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Продовжено розгляд справи по суті за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю ЕНЕРДЖІ» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю ЕНЕРДЖІ» (код ЄДРПОУ 41922535) зареєстровано 07.02.2018, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, ДПІ у Шевченківському районі.

Видами діяльності за КВЕД є: 35.14 Торгівля електроенергією (основний); 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 35.23 Торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи; 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 62.02 Консультування з питань інформатизації; 63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність.

На підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 12.09.2023 №4392-п, п.п. 19-1.1.4, 19-1.1.14, п.п. 19-1.1.16, п.п. 19-1.1.17 п. 19-1 ст. 19-1, керуючись п.п. 20.1.6, п.п. 20.1.8, п.п. 20.1.9, п.п. 20.1.10, п.п. 20.1.11, п.п. 20.1.12, п.п. 20.1.13 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80, п. 69.2 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального, Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено у період з 03.10.2023 по 12.10.2023 фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю Енерджі», за наслідками якої складено акт від 13.10.2023 №65728/Ж5/26-15-09-02/41922535.

Згідно висновку акту перевірки, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Ю Енерджі»:

- п.п. 212.1.15 п. 212.1, п.п. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу України;

- ч.1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

На підставі акту перевірки від 13.10.2023 №65728/Ж5/26-15-09-02/41922535 відповідачем сформовано та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення від 08.11.2023:

-№69724/0902 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 1 429 237,83 грн (п. 117.3 ст. 117 Податкового кодексу України);

-№69723/0902 про застосування штрафних санкцій в сумі 500 000 грн (ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки посадових осіб податкових органів під час здійснення податкового контролю, врегульовано положеннями Податковий кодексом України (далі - ПК України).

У відповідності до п.п.19-1.1 п. 19-1.1 ст. 19 ПК України контролюючі органи здійснюють, зокрема, адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

На підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Статтею 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, яка здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючими органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, в тому числі виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки встановлений ст. 80 ПК України, а саме: фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно з п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.

За приписами ч.2 п. 81.1. ст.81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта ('прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Отже, приписами податкового законодавства встановлено наявність обов`язкових реквізитів до яких відноситься, зокрема, підстави для проведення перевірки та період діяльності, який буде перевірятись.

За правилами пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом (пункт 61.2 статті 61 ПК України).

Судом встановлено, що між ТОВ «Ю Енерджі» (покупець) та ТОВ «Карт Бланк Ойл» (постачальник) були укладені договори купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням паливних карт/смарт-карт на АЗС: від 05.06.2023 №СК-64, від 07.06.2023 №СК-67, від 13.06.2023 №СК-72, від 19.06.2023 №СК-74.

За умовами вказаних договорів постачальник зобов`язується передавати у власність покупця через АЗС (АЗК), що розміщені на території України, з використанням паливних карт/смарт-карт паливно-мастильні матеріали, а покупець зобов`язується приймати у власність ПММ та оплачувати їх вартість.

До вказаних договорів контрагентами складені додатки №1 щодо передачі паливних карт/смарт-карт з переліком та нумерацією паливних карт/смарт-карт, що передаються.

Між ТОВ «Ю Енерджі» (покупець) та ТОВ «Карт Бланк Ойл» (постачальник) було укладено договір від 07.08.2023 №ТЛ-95, за умовами якого покупець зобов`язується оплатити і прийняти, а постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти у вигляді бланків дозволу/карток, надалі товар, в кількості та асортименті, зазначених у рахунку-фактурі та видатковій накладній постачальника на умовах цього договору.

До договору контрагентом складені акти прийому-передачі карток з переліком та нумерацією паливних карт/смарт-карт, що передаються.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів про передачу нафтопродуктів з використанням паливних карт, суду надані видаткові накладні та платіжні інструкції про оплату паливних карт/смарт-карт.

В подальшому, ТОВ «Ю Енерджі», як постачальником, укладено ряд договорів купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням паливних карт/смарт-карт на АЗС:

-№0108-23В1 з фізичною особою М.М.;

-№0806/23Д1 з фізичною особою ОСОБА_1 ;

-№0808/23Д1 з ТОВ «АЕР-Сервіс»;

-№1508/23ВА1 з ТОВ «Альфа+»;

-№0208/23 О1 з фізичною особою ОСОБА_2 ;

-№3107/С1, № НОМЕР_1 з ТОВ «Український Струм»;

-№3107/23ДД2 з фізичною особою ОСОБА_3 ;

-№2906/23ДД1 з фізичною особою ОСОБА_4 ;

-№2806/23В1 з фізичною особою ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-№1/0/23ДД1 з фізичною особою ОСОБА_5 ;

-№1306/23Д2 з фізичною особою ОСОБА_6 ;

-№0407/23Д1 з фізичною особою ОСОБА_7 ;

-№1907/23ДД1 з фізичною особою ОСОБА_8 ;

-№0707/23Д1 з фізичною особою ОСОБА_9 ;

-№1807/23Д3 з фізичною особою ОСОБА_10 ;

-№0407/23Д2 з фізичною особою ОСОБА_11 ;

-№1207/23ДД1 з фізичною особою ОСОБА_12 ;

-№1906/23Д1 з фізичною особою ОСОБА_13 ;

-№2806/23В1 з фізичною особою ОСОБА_14 ;

-№0407/23Д3 з фізичною особою ОСОБА_15 ;

-№2007/23Д1 з фізичною особою ОСОБА_16 ;

-№2206/23Д5 з фізичною особою ОСОБА_17 ;

-№2107/С1 з ТОВ «С-Бренд»;

-№3107/23О3 з фізичною особою ОСОБА_18 ;

-№2507/23О1 з фізичною особою ОСОБА_19 ;

-№0108/23Д1 з ФОП ОСОБА_20 ;

-№0407/23Д2 з ФОП ОСОБА_11 ;

-№0108/23Д2 з фізичною особою ОСОБА_21 .

За умовами вказаних договорів постачальник ТОВ «Ю Енерджі» зобов`язується передавати у власність покупця через АЗС (АЗК), що розміщені на території України, з використанням паливних карт/смарт-карт паливно-мастильні матеріали, а покупець зобов`язується приймати у власність ПММ та оплачувати їх вартість.

До кожного договору складено додаток №1 щодо передачі паливних карт/смарт-карт з переліком та нумерацією паливних карт/смарт-карт, що передаються.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів про передачу нафтопродуктів з використанням паливних карт, суду надані видаткові накладні та платіжні інструкції про оплату паливних карт/смарт-карт.

З поданих до суду документів встановлено, що в період з 01.01.2023 по 03.10.2023 позивач реалізував своїм контрагентам-покупцям паливні картки та бланки дозволу на 30901,98 л. паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 1 582 100,11 грн.

Відповідно до довідки ТОВ «Ю Енерджі» №001 від 29.11.2023 за результатами реалізації позивачем раніше придбаних карток та бланків дозволу на паливно-мастильні матеріали, в період з 01.01.2023 по 03.10.2023, що був охоплений податковою перевіркою, залишок нереалізованих паливних карток та бланків дозволу станом на 04.10.2023 становив 118,6 л. паливно-мастильних матеріалів.

В акті перевірки від 13.10.2023 №65728/Ж5/26-15-09-02/41922535 встановлено порушення у вигляді здійснення позивачем операцій з реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку та здійснення реалізації пального без наявності ліцензії на право оптової торгівлі пальним.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначено Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі за текстом - Закон №481).

У розумінні абз. 25, 51, 55, 58 ст. 1 Закону № 481 ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; Єдиний державний реєстр суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.

Згідно з ч.ч. 8, 10 ст. 15 Закону № 481 суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (утому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Частиною 16 ст. 15 Закону № 481 встановлено, що суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Відповідно до ч. 19 ст. 15 Закону №481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто - та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Частиною 44 ст. 15 Закону №481 передбачено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Згідно з абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону № 481 до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 ПК України акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Суд звертає увагу, що спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за № 805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).

Так, відповідно до пункту 1 Інструкції, її вимоги є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

В пункті 3 Інструкції наведені терміни, які мають визначення в цій Інструкції, зокрема, термін «талон» має таке значення це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Також підпунктом 10.3.3.2 пунктом 10.3.3 Інструкції передбачений відпуск нафтопродуктів за талонами, а заправлення за талонами відображається у відповідному звіті АЗС за формою N 17-НП.

На АЗС здійснюється оперативне кількісне контролювання, результати якого використовуються для ведення обліку, звіряння кількості отриманих і відпущених нафтопродуктів. Кількісний облік нафтопродуктів на АЗС здійснюється за формою змінного звіту АЗС N 17-НП (пункт 10.4.1 вказаної Інструкції).

Також, Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20 грудня 1997 року, затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами (далі - Правила № 1442), які визначають порядок приймання та роздрібної торгівлі бензином, дизельним паливом, скрапленим вуглеводневим газом, гасом, маслами, мастилами (далі - нафтопродукти), розфасованими нафтопродуктами, а також регламентують вимоги стосовно дотримання прав споживачів щодо належної якості нафтопродуктів, безпеки для життя та здоров`я споживачів, навколишнього природного середовища і рівня торговельного обслуговування (пункт 1).

За змістом пункту 2 зазначеного Правила роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправних станцій (далі - АЗС), що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів. Продаж нафтопродуктів (крім бензину, дизельного палива, скрапленого вуглеводневого газу) у дрібній розфасовці здійснюється також через спеціалізовані магазини, що продають товари господарського вжитку (далі - спеціалізовані магазини).

Відповідно до пункту 10 Правил № 1442 розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з нафтопродуктами споживачеві в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару. У розрахунковому документі зазначається інформація про форму здійснення розрахунку. Розрахунки за продані нафтопродукти із застосуванням згідно з договорами талонів чи відомостей на відпуск нафтопродуктів здійснюються виключно через установи банків.

Особливості порядку продажу нафтопродуктів за готівку та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) встановлюються інструкцією, яка затверджується спільним наказом Міненерговугілля, Мінекономрозвитку, Мінінфраструктури.

При цьому, заправка автомобілів та інших транспортних засобів населенню провадиться оператором АЗС через паливо-, масло- та газороздавальні колонки. Дозволяється також відпускати нафтопродукти (крім скрапленого вуглеводневого газу) в тару споживача (металеві каністри). Відпуск бензину в тару з полімерних матеріалів і в скляну тару забороняється (пункт 34 Правил № 1442).

З урахуванням зазначених норм, обов`язковою умовою для фізичної реалізації палива за талонами (одноразовим відомостям) потрібна наявність самої автозаправочної станції (АЗС), так як учасником операції з реалізації пального є АЗС (а не продавець карток на пальне, зокрема, скретч-карток).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №440/1971/20 та в постанові від 10.08.2022 у справі № 816/1054/18.

Судом встановлено, що ТОВ «Ю Енерджі» не користується на праві власності чи оренди автозаправочною станцією, що само по собі унеможливлює здійснення операцій з придбання та подальшої реалізації пального. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

У випадку, що розглядається судом, предметом договорів була передача скретч-карток на паливо, за таких обставин позивач по спірним операціям здійснював фактично операції по реалізації скретч-карток на пальне, попередньо придбавши їх у ТОВ «Карт Бланк Ойл».

Факт передачі талонів на пальне підтверджується відповідними накладними, що не спростовує відповідач. Разом з тим, посилання відповідача на те, що в податковій накладній вказано марку палива, в розмірі, що обраховувався литрами, а не кількість карток (штук), то дані обставини, на переконання суду, не спростовують того що фізичний відпуск палива, тобто його відвантаження не відбувалося.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 816/1054/18.

Суд вважає за доцільно зазначити, що за своєю суттю картка на пальне є технічним засобом фіксування права на отримання пального її власником, то реалізація пального буде мати місце лише у разі пред`явлення такої картки на АЗС. При цьому підтвердженням фізичного відпуску пального будуть видаткові накладні або чеки терміналів, що формуються безпосередньо в момент фактичного отримання пального на АЗС. Отже, сама по собі реалізація талонів на пальне юридичним особам, фізичним особам та фізичним особам-підприємцям не відноситься до безпосередньої реалізації суб`єктами господарювання пального.

Враховуючи те, що позивачем здійснювалися лише операції з реалізації смарт-карток на пальне, за якими пальне отримувалось в пунктах реалізації, що належать іншим суб`єктам господарювання, у нього не виникло і обов`язку щодо реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального та отримання ліцензії на реалізацію пального.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що мала місце реалізація не пального, а передача талонів, смарт-карток відповідно до договорів, то закономірним є висновок про те, що у спірних правовідносинах відсутні ознаки об`єкта оподаткування акцизним податком, а тому у позивача не було обов`язку реєструватись платником акцизного податку та отримувати ліцензію на реалізацію пального.

Під час розгляду справи, судом не підтверджені висновки акту перевірки від 13.10.2023 №65728/Ж5/26-15-09-02/41922535, а тому прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення рішення від 08.11.2023 №69724/0902 та №69723/0902 підлягають скасуванню, як протиправні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 26840,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №182 від 08.12.2023.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, судовий збір у сумі 26840,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 80000 грн.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До позовної заяви представником позивача, зокрема, надано:

-копію договору про надання адвокатських послуг №14/11-23 від 14.11.2023;

-копію рахунку-фактури №LS-126 від 14.11.2023;

-платіжну інструкцію №16/11/2023 від 16.11.2023 на суму 30 000 грн.

До заяви про долучення документів від 07.02.2024 представником позивача додано платіжні інструкції №209 від 15.12.2023 на суму 30 000 грн та №253 від 17.01.2024 на суму 20 000 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.

Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано копію рахунку-фактури №LS-126 від 14.11.2023, відповідно до якого визначено платіж за адвокатські послуги відповідно до п. 2.1 договору про надання адвокатських послуг №14/11-23 від 14.11.2023 на суму 30 000 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Суд зазначає, що відшкодуванню судом підлягають послуги лише безпосередньо пов`язані з розглядом адміністративної справи, проте представником позивача не подано до суду акту надання послуг, з якого суд має можливість встановити перелік адвокатських послуг, наданий в рамках суми, яку представник позивача просить стягнути як витрати на правову допомогу.

Суду не надано документу з визначенням витраченого адвокатом часу на надання визначених послуг, що є порушенням п.2 ч.5 ст. 134 КАС України, а саме розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг)

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

в и р і ш и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю ЕНЕРДЖІ» (вул. Пирогова, 10-Г, оф.14, м. Київ, 01054, код ЄДРПОУ 41922535) до Головного управління ДПС у місті Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві № 69724/0902 від 08.11.2023.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві № 69723/0902 від 08.11.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю ЕНЕРДЖІ» судові витрати з оплати судового збору у сумі 26840 грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.