Рішення

від 22.04.2024 по справі 340/713/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/713/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Щедра Нива", вул. Г. Родимцева, 106, м. Кропивницький,25011

до відповідача: Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті, вул. Г. Маріуполя,102, м. Кропивницький,25004

про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК Щедра Нива" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати постанову про застосування адміністративно господарського штрафу №ПШ015278 від 29.01.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 12.02.2024 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (вх.№5192/24 від 28.02.2024).

Від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№5721/24 від 05.03.2024).

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

29.11.2023 посадовими особами відповідача на а/д Н-08,477 км проведено рейдову перевірку.

Під час перевірки було зупинений транспортний засіб марки ТАТА, д.н.з. НОМЕР_1 , який здійснював перевезення вантажів без оформлення документів, передбачених Законом України "Про автомобільний транспорт" /водій ОСОБА_1 не надав інспектору документи індивідуальну контрольну книжку водія або ж копію графіку змінності водіїв/.

За наслідком виявлених порушень, посадовими особами відповідача складено акт №008847 від 29.11.2023 (а.с.35), зі змістом якого водій ознайомився.

Представник відповідача у поданому відзиві вказав, що оскільки під час рейдової перевірки, посадовими особами не було встановлено належного автомобільного перевізника, на розгляд справи було запрошено власника транспортного засобу - ОСОБА_2 (повідомлення №99405/30/24-23 від 20.12.2023, №4483/30/24-24).

29.01.2024 на розгляд справи прибув ОСОБА_2 , який надав договір оренди автомобіля, згідно якого транспортний засіб марки ТАТА, д.н.з. НОМЕР_1 передано у користування ТОВ "АПК Щедра Нива" .

За результатами розгляду справи, винесено постанову №ПШ015278 від 29.01.2024 за порушення абз. 3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт", якою до ТОВ "АПК Щедра Нива" застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 17000 грн.

Не погодившись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Перевіряючи правомірність оскаржуваних постанов, суд виходив з того, що відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт".

Частинами 14, 17 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (надалі - Порядок №1567).

Цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку №1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктами 12, 14 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до пунктів 21, 22 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.

Згідно з пунктами 25, 26, 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Згідно з пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пунктом 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010 визначено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіку змінності водіїв.

Відповідно до визначення, викладеного у Положенні №340, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Таким чином, це контрольний пристрій, який встановлюється на транспортному засобі для показу та реєстрації інформації про рух транспортного засобу.

Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка чи графік змінності водіїв, які відображають відомості про тривалість змінного періоду керування.

Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії працівників не передбачена.

У розумінні абзацу 2 частини другої статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", індивідуальна контрольна книжка водія чи копія графіку змінності водіїв є іншими документами, передбаченими законодавством, а саме Положенням №340, та повинні бути пред`явлені особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.03.2020 у справі №823/1199/17.

Суд звертає увагу на те, що в акті від 29.11.2023 №АР008847 містяться висновки про порушення перевізником статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", яке полягає у ненаданні водієм під час проведення перевірки індивідуальної контрольної книжки водія чи копії графіку змінності водіїв.

В актах стоїть підпис водія, що свідчить про його ознайомлення із змістом вказаного акту. У графі «пояснення щодо причини порушень» також стоїть підпис водія. Натомість будь-які пояснення чи заперечення ними в актах, або інших документах, не зазначені.

Суд зазначає, що підставою для притягнення до відповідальності автомобільного перевізника є саме відсутність документів на час проведення перевірки фактично, їх непред`явлення на вимогу уповноваженої особи. Вказане випливає з буквального тлумачення норми статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", яка передбачає відповідальність за здійснення перевезення пасажирів та вантажів за відсутності саме на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 згаданого Закону.

Спірним питанням у цій справі є правильність висновків відповідача щодо того, чи вважається позивач автомобільним перевізником в розумінні закону, та, відповідно, чи є він суб`єктом відповідальності за виявлене порушення. Позивач, в свою чергу, стверджує, що ним не здійснювалось перевезення вантажу в будь-яких господарських цілях і він не є суб`єктом господарювання.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III).

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Згідно із підпунктами 3.1-3.5 пункту 3 Правил № 363 договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

Договір про перевезення вантажів може укладатися перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник.

Суд зазначає, що у акті перевірки дійсно не встановлено достеменно хто є відправником та одержувачем вантажу, відсутня інформація ким здійснюється вантажне перевезення.

Позивач у позовній заяві та відповіді на відзив наголошував, що не здійснює господарську діяльність у сфері автомобільного транспорту з наданням послуг по перевезенню вантажу, а лише здійснював діяльність в межах господарської діяльності підприємства, зокрема оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалася у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії (постанови від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який, в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

Разом з тим, ненадання водієм чи будь-ким іншим пояснень, не знімає із відповідача, як суб`єкта владних повноважень, обов`язку перевірити всі обставини, які стосуються оформлених матеріалів перевірки, задля недопущення притягнення до відповідальності особи, яка не повинна нести юридичну відповідальність, оскільки не є суб`єктом такого порушення.

Водночас відповідачем визначено позивача автомобільним перевізником на підставі лише реєстраційних документів на транспортний засіб, за відсутності будь-яких інших документів (договору про надання послуг на перевезення, товарно-транспортної накладної чи іншого документа на вантаж, тощо).

В свою чергу, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач здійснював перевезення на договірних умовах, у випадку яких необхідна товарно-транспортна накладна.

Як наслідок, під час виникнення спірних відносин позивач не набув статусу перевізника та, відповідно, у підприємства не виник обов`язок дотримання вимог законодавства в частині обов`язкової наявності на момент проведення перевірки ТТН на вантаж, індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіку змінності водіїв.

Зміст правопорушення та вину позивача відповідач фактично обґрунтовує лише тими відомостями, які містяться у акті перевірки, хоча, як встановлено вище, вони не є повними для можливості однозначного висновку. Відповідно до закону акт хоч і є джерелом доказової інформації про виявлене порушення, однак не є єдиним можливим допустимим доказом, який безумовно свідчить про наявність вини відповідної особи у вчиненні правопорушення.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що в межах спірних правовідносин позивач не є автомобільним перевізником та не може бути суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн. згідно з абз. 3 ч. 1ст. 60 Закону № 2344-III.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та доказів, наявних в матеріалах справи, перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ015278 від 29.01.2024, суд дійшов висновку що вона не відповідає приписам Закону № 2344-III та наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, відтак позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 243-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно господарського штрафу №ПШ015278 від 29.01.2024 року про нарахування штрафу в розмірі 17000 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Щедра Нива" понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО