Ухвала

від 26.04.2024 по справі 360/917/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

26 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 360/917/23

адміністративне провадження № К/990/43516/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом виконуючого обов`язки Керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області

до Державного навчального закладу «Сєвєродонецький професійний ліцей»

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Луганської обласної прокуратури

на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Пляшкової К.О. від 29 вересня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д. від 18 грудня 2023 року

У С Т А Н О В И В :

1. У серпні 2023 року виконуючий обов`язки Керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури Луганської області (далі також - Прокурор) в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - Служба у справах дітей Сєвєродонецької МВА) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного навчального закладу «Сєвєродонецький професійний ліцей» (далі - ДНЗ «Сєвєродонецький професійний ліцей», навчальний заклад, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати випускникам навчального закладу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону України від 13 січня 2005 року № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон № 2342-IV);

- зобов`язати ДНЗ «Сєвєродонецький професійний ліцей» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що Сєвєродонецька окружна прокуратура Луганської області за результатами перевірки ДНЗ «Сєвєродонецький професійний ліцей» встановила ненарахування та невиплату двом випускникам цього навчального закладу з числа дітей-сиріт ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV. Обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не залежить від того, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі чи працевлаштувався. Сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановлених законом. Держава делегувала навчальним закладам повноваження щодо виплати зазначеної допомоги, тому ДНЗ «Сєвєродонецький професійний ліцей» є суб`єктом владних повноважень в розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який неналежно виконує делеговані йому повноваження щодо реалізації державних гарантій захисту прав і свобод дітей як соціально вразливої категорії населення.

На думку Прокурора, інтерес держави полягає у захисті порушених прав дітей-сиріт, а Служба у справах дітей Сєвєродонецької МВА як орган, уповноважений здійснювати заходи щодо реалізації державної політики з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на запит органу прокуратури не надала інформацію про випускників ДНЗ «Сєвєродонецький професійний ліцей»; лише повідомила, що до Служби не надходили відомості, скарги та інша інформація щодо порушення прав дітей, тому відповідні заходи не вживалися; що при плануванні бюджету установи на 2023 рік не були заплановані кошти на подачу позову до суду.

Служба у справах дітей Сєвєродонецької МВА протягом розумного строку не виявила порушень закону, тому Прокурор вважав, що набув право на звернення до суду з цим позовом.

3. Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 серпня 2023 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; дійшов висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

4. ДНЗ «Сєвєродонецький професійний ліцей» у відзиві заперечував проти задоволення позову, вказував про те, що належним чином виконує вимоги законодавства щодо нерозтрати бюджетних коштів; що з позовної заяви незрозуміло, як навчальний заклад порушує інтереси держави, тому Прокурор не має підстав для звернення до суду з цим позовом. Служба у справах дітей Сєвєродонецької МВА не є належним позивачем, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на день закінчення навчального закладу досягли повноліття та мали бути зняті з обліку у Службі у справах дітей Сєвєродонецької МВА; крім того, зазначена Служба пропустила шестимісячний строк звернення до суду. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після закінчення навчання не зверталися до ДНЗ «Сєвєродонецький ліцей» за виплатою одноразової грошової допомоги, їх місцезнаходження невідомо.

5. Прокурор у відповіді на відзив наполягав на тому, що навіть після досягнення повноліття на дітей вказаної категорії розповсюджуються гарантії щодо їх повного державного забезпечення, а порушення цих прав підриває авторитет держави, яка гарантувала захист прав дитини, позбавленої батьківського піклування.

6. Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року, залишив позов Прокурора без розгляду.

7. Суди попередніх інстанції мотивували судові рішенням тим, що Прокурор не обґрунтував порушення інтересів держави, захист яких має здійснювати Служба у справах дітей; фактично звернувся до суду з позовом на захист прав та інтересів дітей-сиріт, яким після закінчення навчального закладу не виплачено одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 8 Закону № 2342-IV, а не на захист прав та інтересів держави.

Інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не збігаються з інтересами держави, оскільки саме держава не виплатила через свої уповноважені органи їм одноразову грошову допомогу після закінчення навчального закладу. При цьому, суди дійшли висновку, що Прокурор не позбавлений можливості здійснювати представництво в суді інтересів фізичних осіб у порядку частини другої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) за наявності передбачених законом підстав. Проте Прокурор не підтвердив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які досягли повноліття та набули адміністративної процесуальної дієздатності у розумінні частини другої статті 43 КАС України, неспроможні захистити свої права самостійно, у зв`язку з чим є потреба захисту їх інтересів прокурором.

8. Не погоджуючись із залишенням позовної заяви без розгляду, Луганська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. Луганська обласна прокуратура вважає, що суди попередніх інстанцій порушили положення статей 6, 8, 19, частини третьої статті 52, статті 131-1 Конституції України, статей 2, 5, 6, 53, 54, 169, 242 КАС України, статті 23 Закону № 1697-VII, статті 8 Закону № 2342-IV, дійшли помилкових висновків про те, що цей адміністративний позов подано в інтересах фізичних осіб та про відсутність «інтересу держави».

10. Верховний Суд ухвалою від 8 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі № 360/917/23, витребував адміністративну справу та надав учасниками справи строк на подачу відзивів на касаційну скаргу.

11. Луганський окружний адміністративний суд у листі від 11 січня 2024 року повідомив, що в умовах воєнного стану робота суду за його місцезнаходженням не є можливою; позов у справі № 360/917/23 надійшов через підсистему Електронний Суд, тому суд не формував паперову справу; усі документи, що надійшли в паперовому вигляді були відскановані та експортовані в «Діловодство спеціалізованого суду».

12. Верховний Суд витребував електронну справу з Центральної бази даних автоматизованої системи документообігу суду.

13. 19 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання заступника Генерального прокурора про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання обґрунтовано тим, що справа містить виключну правову проблему щодо наявності (відсутності) підстав для представництва прокурором інтересів держави у спорах, пов`язаних з охороною дитинства, у разі, коли уповноважений орган місцевого самоврядування (Служба у справах дітей) бездіє у контролі суб`єкта публічного права (навчального закладу), який реалізує повноваження у сфері соціального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Охорона дитинства в Україні має стратегічний загальнонаціональний пріоритет, тому, на думку Прокурора, реалізація прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, належить до інтересів держави та у разі порушення або загрози порушення таких прав прокурор має підстави для представництва у суді у порядку статті 23 Закону № 1697-VII.

Зазначає про неоднозначну практику Верховного Суду у цій категорії спорів, зокрема, допуск прокурора до захисту в суді інтересів держави у сфері охорони дитинства у справах № 380/3398/20 (постанова Верховного Суду від 28 січня 2021 року) та № 160/12744/22 (постанова Верховного Суду від 30 березня 2023 року), та залишення без розгляду аналогічних позовів прокурорів у справах № 140/4953/20 (постанова Верховного Суду від 18 листопада 2021 року), № 120/2940/23 (постанова Верховного Суду від 7 серпня 2023 року), № 120/6160/23 (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року), № 480/1729/23 (постанова Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року) та № 340/11/23 (постанова Верховного Суду від 19 березня 2024 року).

Заступник Генерального прокурора також покликається на те, що станом на березень 2024 року суди першої інстанції розглянули понад 500 справ за позовами прокурорів в аналогічних спорах, а отже, проблема забезпечення захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 8 Закону № 2342-ІV виходить за межі інтересів окремої дитини або групи таких дітей та створює реальну загрозу інтересам держави, яка гарантувала захист цієї соціально незахищеної категорії дітей.

14. Верховний Суд ухвалою від 25 квітня 2024 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 квітня 2024 року.

15. Суд касаційної інстанції оцінив клопотання Прокурора стосовно передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку щодо обґрунтованості клопотання, оскільки ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на таке.

16. У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

17. Конституційний Суд України у пункті 2.1 Рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 в офіційному тлумаченні зазначених положень Конституції України зазначив, що Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

… соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

18. Відповідно до Основного Закону України «громадяни мають право на соціальний захист» (стаття 46), «сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою» (частина третя статті 51), «діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним… Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу» (стаття 52).

19. Крім того, Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини, прийняту 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (постанова Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII), у Преамбулі якої (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року) зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

20. У частині другій статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС) від 7 грудня 2000 року зазначено, що при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.

21. Комітет міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року у Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, наголосив на тому, що держави-члени повинні гарантувати ефективне здійснення прав дітей, щоб їх найкращі інтереси мали першочергову увагу у всьому, що стосується або зачіпає їх інтереси.

Найкращі інтереси всіх дітей, які беруть участь в тій же процедурі або справі, мають бути окремо оцінені та збалансовані з метою узгодження можливого конфлікту інтересів дітей. У той час як судові органи мають кінцеву компетентність і відповідальність за прийняття остаточного рішення, держави-члени повинні, при необхідності, направити спільні зусилля на створення міждисциплінарних підходів з метою оцінки найкращих інтересів дітей під час процедури, пов`язаної з ними.

Також зазначається, що всі фахівці, які працюють з дітьми і для дітей, повинні отримувати необхідну міждисциплінарну підготовку з питань прав і потреб дітей різних вікових груп, а також щодо процедур, які адаптовані до них.

22. Отже, національне законодавство та міжнародні договори включають у поняття «соціальне забезпечення» право на державну підтримку сім`ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

23. У пункті 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства.

24. За визначенням, що міститься у статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III), охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

25. З огляду на статті 5, 8 зазначеного Закону, органи державної влади та місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень створюють умови для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження.

При цьому особливий захист гарантується дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

26. Такий висновок неодноразово висловлювався, зокрема у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/3692/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17, від 5 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 810/2903/18, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20 та від 20 липня 2021 року у справі № 480/3093/20.

27. Одним із основних принципів державної політики в частині соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, згідно зі статтею 3 Закону № 2342-IV, є захист прав і інтересів таких дітей, а також забезпечення соціально-правових гарантій.

28. Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування (стаття 1 Закону № 2342-IV).

29. Відповідно до статті 4 зазначеного Закону заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа гарантуються, забезпечуються та охороняються державою та встановлюються на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.

30. Згідно з частинами першою-третьою та дев`ятою статті 8 Закону № 2342-IV держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб. Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа незалежно від форми їх влаштування та утримання.

31. Таким чином, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, незалежно від форми їх утримання та виховання, гарантовано перебувають на повному державному утриманні, спрямованому на захист їх прав та інтересів, утвердження рівних можливостей у сфері освіти, охорони здоров`я та інших соціальних сферах.

32. Реалізація державної політики у сфері захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сприяє створенню здорового та освіченого населення, протидії безпритульності, зниженню соціальної нерівності та напруги, що в цілому позитивно впливає на соціально-економічний розвиток держави.

33. У цьому виражаються інтереси держави в сфері охорони дитинства, яка взяла на себе обов`язок забезпечувати повноцінне життя, всебічне виховання і розвиток дітей-сиріт та дітей, позбавленими батьківського піклування, та захист їх прав, як соціально вразливої категорії населення.

34. Згідно зі статтею 4 Закону України від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок № 866), на служби у справах дітей покладається обов`язок здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форми власності; проведення роботи з соціально-правового захисту дітей.

Служби у справах дітей мають право звертатися у разі порушення прав та законних інтересів дітей, а також з питань надання їм допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності; представляти у разі необхідності інтереси дітей в судах.

35. За статтею 8 Закону № 2342-IV випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.

36. Відповідно до підпункту 4 пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 року № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» учням, студентам з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також учням, студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишились без батьків, що навчалися або виховувалися в навчально-виховних та закладах фахової передвищої та вищої освіти і перебували на повному державному утриманні, при їх працевлаштуванні видається одяг, взуття, м`який інвентар і обладнання на суму, не менш як 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також одноразова грошова допомога в розмірі шести прожиткових мінімумів.

37. Таким чином, зазначеними Законом України та Постановою Кабінету Міністрів України врегульовано розмір одноразової грошової допомоги випускникам навчального закладу, незалежно від подальшого працевлаштування або продовження навчання, а тому сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

38. Аналогічний висновок щодо застосування норм права у спірних відносинах наведений у постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 303/5849/16-а, від 26 травня 2020 року у справі № 303/5848/16-а та від 28 січня 2021 року у справі № 164/1907/16-а.

39. Такі виплати допомоги здійснює навчальний заклад, у якому навчаються діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування, а Служба у справах дітей, відповідно, контролює виплати.

40. Водночас, можливе неналежне виконання Службою у справах дітей своїх функцій у сфері охорони дитинства суперечить принципам верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності, та, як наслідок, реалізації державних гарантій захисту прав і свобод дітей, у тому числі соціально вразливих категорій населення.

41. За усталеною практикою застосування абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, сформульованою Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у пункті 37 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

42. У справі, що розглядається, Прокурор підставою для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах визначав те, що ДНЗ «Сєвєродонецький професійний ліцей» не виплачує своїм випускникам одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 8 Закону № 2342-IV, а Служба у справах дітей не вживає будь-яких контролюючих заходів щодо захисту порушених прав та законних інтересів дітей-сиріт.

43. Колегія суддів вважає, що у такому разі наявні передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, оскільки це стосується не тільки інтересів окремо взятої дитини, але й захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства, реалізації виконавчими органами місцевого самоврядування державної політики у цій сфері щодо забезпечення найкращих інтересів дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування.

44. Ця справа містить виключну правову проблему (питання) щодо поширення поняття «інтерес держави» на сферу охорони дитинства та підстав для представництва прокурором у суді таких інтересів у випадку, якщо орган місцевого самоврядування не здійснює (неналежним чином здійснює) повноваження щодо контролю за виплатою дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, одноразової грошової допомоги.

45. Суди попередніх інстанцій, залишаючи позов без розгляду, виходили з того, що Прокурор не підтвердив «інтерес держави» та підстави для звернення прокурором з цим позовом.

46. Суд касаційної інстанції відповідно до статті 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та статті 327 КАС України забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

47. До повноважень Верховного Суду, визначених КАС України, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана із наявністю правових проблем.

48. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

49. Згідно з частинами першою та четвертою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

50. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в ухвалі від 26 березня 2019 року у справі № 804/15369/13-а зазначила, що для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;

- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:

- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

51. Ця справа відповідає відразу декільком критеріям, притаманним справам, що містять виключно правову проблему.

52. За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень на момент постановлення цієї ухвали тільки судами першої інстанції розглянуто понад 500 справ за позовом прокурора у подібних спірних правовідносинах, що свідчить про те, що проблема забезпечення захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на виплату одноразової грошової допомоги у порядку статті 8 Закону № 2342-IV, виходить за межі інтересів окремої дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, або окремої групи таких дітей, а набуває масштабного характеру, створюючи реальну загрозу інтересам держави.

53. Також на сьогодні у правозастосовній практиці Верховного Суду немає єдиної правового підходу до питання, чи може прокурор представляти у суді інтереси держави у сфері охорони дитинства в особі Служби у справах дітей.

54. У постанові від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20 Верховний Суд вказав, що у сфері захисту прав дітей прокурор діє в інтересах держави, а не окремо взятої дитини.

55. У справі № 160/12744/22 за позовом керівника окружної прокуратури в інтересах держави до департаменту міської ради про визнання протиправною його бездіяльності щодо невиплати одноразової грошової допомоги та зобов`язання вчинити дії Верховний Суд у постанові від 30 березня 2023 року дійшов висновку, що пред`явлення прокурором позову спрямоване на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства та прав третіх осіб: дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які, за твердженнями Прокурора, мають право на виплату їм одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV, в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, однак така допомога їм усупереч закону не виплачується відповідачем, а Управління на такі порушення належним чином не реагує і визначених законодавством заходів у межах наявних у цього органу повноважень, у тому числі й шляхом ініціювання відповідного судового провадження, не вживає.

56. Між тим, у постанові від 18 листопада 2021 року Верховний Суд в аналогічній справі № 140/4953/20 зазначив, що оскарження прокурором невиплати одноразової грошової допомоги стосується інтересів фізичних осіб, а не держави.

57. У постановах від 7 серпня 2023 року у справі № 120/2940/23, від 11 жовтня 2023 року у справі № 120/6160/23 та від 31 жовтня 2023 року у справі № 480/1729/23 Верховний Суд вказав, що з позовної заяви прокурора про виплату дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після закінчення навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону № 2342-IV, не вбачається інтересів держави.

58. Верховний Суд у постанові від 19 березня 2024 року в аналогічній справі № 340/11/23 дійшов категоричного висновку, що оскарження прокурором невиплати дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, після закінчення навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV, направлено на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду» (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами).

59. Висновок Верховного Суду в останній справі не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 553/4650/14-а(К/9901/1396/18) за позовом прокурора в інтересах особи із числа дітей, позбавлених батьківського піклування, про визнання неправомірною бездіяльності навчального закладу щодо невиплати випускнику з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку допомогу.

У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що одноразова грошова допомога є соціальною гарантією державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; що розгляд позовних вимог прокурора з приводу визнання протиправними дій, зобов`язання навчального закладу донарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу, виплата якої гарантована державою, є державною соціальною допомогою та покладена на навчальний заклад, належать до юрисдикції адміністративних судів.

60. Тобто, наразі відсутній єдиний підхід у формуванні судової практики щодо застосування статті 23 Закону № 1697-VII у категорії спорів, в яких прокурор звертається до суду та обґрунтовує інтерес держави у сфері охорони дитинства бездіяльністю виконавчого органу місцевого самоврядування щодо нездійснення контролю та ініціювання виплати навчальними закладами, де проходили навчання діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону № 2342-IV.

61. Також Верховний Суд вважає, що ця справа не може бути вирішена лише у межах оцінки дотримання судами нижчих інстанцій норм процесуального права.

62. Крім того, важливо врахувати, що з редакції Конституції України після 30 вересня 2016 року виключено повноваження прокуратури здійснювати представництво інтересів громадянина в суді у випадках, встановлених законом, та залишено лише представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

63. Відповідно, за відсутності інших дієвих механізмів захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заперечення права прокурора на звернення до суду у такій категорії справ в інтересах держави створює реальну загрозу належної реалізації державної політики у сфері захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

64. На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що для забезпечення формування єдиної правозастосовчої практики, враховуючи також масовість цієї категорії адміністративних спорів, є підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми.

Керуючись статтями 346, 347, 359 КАС України, Суд

У Х В А Л И В :

1. Задовольнити клопотання заступника Генерального прокурора про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Справу № 360/917/23 за позовом виконуючого обов`язки Керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області до Державного навчального закладу «Сєвєродонецький професійний ліцей» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Я.О. Берназюк

Судді: В.М. Кравчук

С.М. Чиркін