Рішення

від 25.04.2024 по справі 200/871/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2024 року Справа№200/871/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Стойки В.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місто Львів, в. Митрополита Андрія, б. 10, ЄДРПОУ 13814885) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.02.2024 року №057150012527 про відмову в призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 із зарахуванням до загального стажу періодів роботи з 01 січня 1992 року по 10 лютого 1993 та навчання з 17 грудня 2019 року по 18 червня 2020 року;

Також представник позивача просив стягнути на користь адвоката сплачену суму гонорару за надання правничої допомоги в розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.01.2024 року позивач звернулась до установи ПФУ із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення. Рішенням від 06.02.2024 року № 057150012527 відповідач відмовив в призначенні пенсії через відсутність необхідного, на думку відповідача, віку 55 років та необхідного стажу.

Позивач наголошує, що досяг 50 років, що є достатнім для виходу на пенсію відповідно до пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а також має необхідну кількість стажу; просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 19.02.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

10.04.2024 року відповідачем було надано відзив по справі, згідно змісту якого зазначено, що оскільки вік позивача 53 роки 10 місяців 29 днів та її страховий стаж становить 30 років 6 місяців 26 днів, в тому числі і пільговий стаж 16 років 6 місяців 26 днів, то умови призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2 визначаються відпвідно до вимог Закону № 1058, а не на підставі пункту «б» ст. 13 Закону № 1788.

Крім цього відповідач зауважує, що період стажу з з 01.01.1992 року по 13.01.1992 року зарахуванню не підлягає так як позивач у вказаний період працював російській федерації. При цьому відповідач спирається на те, що відповідно до Закону України від 23.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991 року. Запис щодо періоду роботи з 13.01.1992 року по 10.02.1993 року містить виправлення в даті наказу і таке виправлення не завірене в передбаченому законодавством порядку.

На підставі вказаного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача надав відповідь на відзив, згідно змісту якої на задоволенні позовних вимог наполягав.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Станом на момент прийняття рішення по справі воєнний стан продовжується, на підставі чого суд вважає за належне продовжити строки розгляду даної справи.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

30 січня 2024 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась через портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

До заяви про призначення пенсії були надані скан-копії наступних документів: свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації Р20 №018196, видане ТОВ «Маріупольський професійний коледж» 18.06.2020р.; свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 15.09.1997; свідоцтво про народження НОМЕР_3 від 04.09.1989; витяг з наказу №912 від 20.11.2015 року ПРАТ «ММКІ» «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті»; довідка №29 від 12.01.2024р. «Про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»; витяг з наказу №912 від 20.11.2015 року ПРАТ «ММКІ» «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті»; витяг з наказу №98 від 07.05.2009 року ПРАТ «ММКІ» «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті» та витяг з наказу №330 від 07.05.2014 року ПРАТ «ММКІ» «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті»; витяг з наказу №192 від 30.06.2000 року ПРАТ «ММКІ» «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті» та витяг з наказу №224 від 07.05.2014 року ПРАТ «ММКІ» «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті»; довідка №28 від 12.01.2024р. «Про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»; витяг з наказу №192 від 30.06.2000 року ПРАТ «ММКІ» «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці на комбінаті»; довідка №27 від 12.01.2024р. «Про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»; довідка №473 від 15.01.2024; трудова книжка НОМЕР_4 від 07.09.1988; диплом НОМЕР_5 від 19.07.19884 свідоцтво про народження НОМЕР_6 ; довідка про присвоєння ідентифікаційного номера від 12.10.2000; паспорт громадянина України НОМЕР_7 від 20.07.2001; довідка з реквізити банківського рахунку АТ «СЕНС БАНК».

Рішенням від 06.02.2024 року №057150012527 про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у призначенні пенсії позивачу відмовлено. Як вбачається з вищенаведеного рішення органу Пенсійного фонду України вік заявниці 53 роки 10 місяців 29 днів. Страховий стаж особи становить 30 років 06 місяців 26 днів. Пільговий стаж (Список №2) особи становить 16 років 06 місяців 26 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01.01.1992 по 13.01.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 07.09.1989 в Російській Федерації, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховується періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991; періоди роботи з 13.01.1992 по 10.02.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 07.09.1989, оскільки в записі №13 дата наказу про прийняття на роботу виправлена і не завірена у встановленому порядку. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про періоди роботи, видані на підставі первинних документів. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Заявниця матиме право на пенсію з 02.03.2025 року.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення (далі Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

У постанові від 18.02.2020 у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що пенсія за віком - це свого роду державний депозит (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.

Суд зазначає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на пенсії за віком на пільгових умовах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

09.07.2003 було ухвалено Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV).

03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону № 1058-ІV. При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

На момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 2 норми Закону № 1788-ХІІ були чинними. Цей закон не скасований Верховною Радою України, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.

Умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-ХІІ на момент виникнення спірних правовідносин. Отже, при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 2 орган ПФУ повинен був призначати позивачу пенсію за Законом №1788.

Щодо періоду роботи з 01.01.1992 по 13.01.1992, який не зараховано відповідачем у зв*язку з нормами Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Закон України № 2783-IX від 01 грудня 2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 23 грудня 2022року.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, виходячи з загальних принципів права, норм Основного Закону та рішення КСУ, суд вважає, що не зарахування відповідачем до стажу позивача періоду з 01.01.1992 по 13.01.1992, є протиправним.

Щодо неврахування періоду роботи з 13.01.1992 по 10.02.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 07.09.1989, оскільки в записі №13 дата наказу про прийняття на роботу виправлена і не завірена у встановленому порядку.

Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162, (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412, не застосовується.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження). Оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки. У випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачається настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.

Крім того, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Також суд погоджується з позицією представника позивача щодо перебування міста Маріуполь Донецької області під окупацією російської федерації.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ "ЯСЛА- САДОК №166 "ДІОСКУРІЯ" КОМБІНОВАНОГО ТИПУ САРТАНСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЦИВІЛЬНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ МАРІУПОЛЬСЬКОГО РАЙОНУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" (ЗДО "ЯСЛА-САДОК №166 "ДІОСКУРІЯ") (Ідентифікаційний код юридичної особи 25763236, Місцезнаходження юридичної особи: Україна, 87592, Донецька обл., місто Маріуполь, селище міського типу Сартана(з), вул.Жовтнева, будинок 25) відсутні дані щодо переміщення на територію, яка підконтрольна українській владі.

За таких обставин надати уточнюючу довідку (складена на підставі первинних документів) на підтвердження роботи у період з 13.01.1992 по 10.02.1993 у Дошкільному навчальному закладі «Дитячий садок №166», об`єктивно не має можливості.

Щодо періоду навчання позивача з 17.12.2019 року по 18.06.2020 року, який не зараховано відповідно даних довідки РП-право.

Відповідно до ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно ч. 2 ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

В даному випадку під час звернення з заявою про призначення пенсії позивачем до заяви долучено скан-копію свідоцтва про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації Р20 №018196, видане ТОВ «Маріупольський професійний коледж» 18.06.2020р. Період навчання з 17 грудня 2019 року по 18 червня 2020 року (0 років 6 місяців 2 дні).

Відтак суд вважає, що незарахування відповідачем періоду навчання позивача з 17.12.2019 року по 18.06.2020 року не відповідає вимогам вищезазначеного законодавства.

На підставі викладених обставин суд вважає за належне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.02.2024 року №057150012527 про відмову в призначенні пенсії.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досяг та має необхідну кількість пільгового та страхового стажу, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.

Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 із зарахуванням до загального стажу періодів роботи з 01 січня 1992 року по 10 лютого 1993 та навчання з 17 грудня 2019 року по 18 червня 2020 року.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо витрат на правову допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).

Частинами 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

11.01.2024 між адвокатом Звонарьовим В.В. та позивачем укладено договір про надання правової (правничої) допомоги та додатковий договір до нього. Згідно п. 2, за умовами вищезазначеного додаткового договору гонорар адвоката складає 20 000 грн.

Суд зазначає, що дана справа є типовою, тому розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з категорією даної справи, не відповідають характеру спірних правовідносин та предмету доказування у даній справі.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку щодо часткового задоволення клопотання позивача та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Суд звертає увагу адвоката, що відповідно до приписів ст. 139 КАС України судові витрати стягуються виключно на користь позивача.

Відповідно до частини 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодування або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи вказане, суд вважає за належне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача сплачений судовий збір.

Керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місто Львів, в. Митрополита Андрія, б. 10, ЄДРПОУ 13814885) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.02.2024 року №057150012527 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 із зарахуванням до загального стажу періодів роботи з 01 січня 1992 року по 10 лютого 1993 та навчання з 17 грудня 2019 року по 18 червня 2020 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місто Львів, в. Митрополита Андрія, б. 10, ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00коп.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місто Львів, в. Митрополита Андрія, б. 10, ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 968 (дев*ятсот шістдесят вісім) грн. 96коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів.

Суддя В.В. Стойка