Постанова

від 23.04.2024 по справі 522/17790/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4062/24

Справа № 522/17790/22

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта»

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів

встановив:

28 грудня 2022 року засобами електронного зв`язку ТОВ «Атланта» звернулося з вказаним вище позовом у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 109705,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 квітня 2023 року між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_2 було укладено договір доручення №66/18 за умовами якого ОСОБА_2 доручає, а ТОВ «Атланта» зобов`язується здійснити від імені та за її рахунок необхідні дії для придбання нею у майбутньому у власність об`єкт нерухомості - дачний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 .

В день укладання договору доручення у відповідності до п.1.2 цього договору, ОСОБА_2 передала ТОВ «Атланта» грошову суму еквіваленту 1000 доларів США, яку ТОВ «Атланта» зобов`язалося використати для передачі продавцю зазначеного вище будинку та проведення заходів з підготовки цього будинку до придбання у власність.

23 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Атланта» укладено угоду про укладання договору та передачу авансу №66/18 від 23 квітня 2013 року згідно п.1 якої, ТОВ «Атланта» з метою забезпечення майбутнього укладання між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору відчуження об`єкту нерухомості дачного будинку та земельної ділянки, розташованих за вказаної вище адресою передало ОСОБА_1 аванс у розмірі суми еквівалентної 1000 доларів США.

Цього ж дня, тобто 23 квітня 2013 року ОСОБА_2 передано ТОВ «Атланта» додаткові грошові кошти у сумі еквівалентній 2000 доларів США, яку того ж дня було передано ОСОБА_1 в якості авансу, про що зроблено відповідну відмітку на угоді про укладення договору та передачу авансу №66/18 від 23 квітня 2013 року.

Отже відповідачці ОСОБА_1 було передано аванс у грошовій одиниці гривня на загальну суму еквівалентну 3000 доларів США.

Проте, укладення договору щодо купівлі-продажу зазначеного вище нерухомого майна не відбулось, отримані грошові кошти у якості авансу ОСОБА_1 не повернула.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 лютого 2020 року у справі №504/4446/15, залишеним у незмінній частині постановою Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, стягнуто з ТОВ «Атланта» на користь ОСОБА_2 аванс у розмірі 72870 грн, тобто суму, яка є еквівалентною 3000 доларів США на день винесення судового рішення.

Зазначеним вище рішенням встановлено факти того, що: сума, що була передана від ОСОБА_2 до ТОВ «Атланта» за правовою природою є авансом та підлягає поверненню; зазначений вище договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості не було укладено; відмовляючи у залученні до участі у цій справі ОСОБА_1 , суд зазначив, що встановлений порядок повернення коштів (аналогічно тому, в якому кошти передавались: від ОСОБА_2 до ТОВ «Атланта», та від ТОВ «Атланта» до ОСОБА_1 ).

Зважаючи на те, що ТОВ «Атланта» повернуло ОСОБА_2 суму авансу з власних коштів, у той час як ці кошти знаходяться у користуванні відповідачки, позивач вважає, що з моменту набрання чинності рішення суду першої інстанції, тобто 16 вересня 2021 року, у ТОВ «Атланта» виникло право вимоги з отримання цих грошових коштів від ОСОБА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Атланта».

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Атланта» звернулося з апеляційною скаргою у якій посилаючись на обставини якими обґрунтовується позов, вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, з підстав наведених в оскаржуваному рішенні, оскільки вимога до відповідачки є регресною по відношенню до вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Атланта», у разі відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у справі №504/4446/16 у позивача не виникало б підстав для звернення до суду з позовом у межах цієї справи, що судом не враховано, при цьому скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції у межах справи №504/4446/16 було встановлено факти того, що ОСОБА_2 передала аванс на підтвердження свого наміру у майбутньому укласти з продавцем цього нерухомого майна договір купівлі-продажу через посередника - ТОВ «Атланта», тому скаржник просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Атланта» у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

За п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 березня 2024 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (109705,80 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову (248100 грн).

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Судом першої інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи такі обставини.

23 квітня 2013 року між ТОВ «Атланта» в особі Венгер С.В. , яка діє на підставі довіреності №18 від 01 серпня 2012 року та статуту (далі - Представник) та ОСОБА_1 (далі - Продавець) уклали угоду про укладення договору та передачу авансу №66/18 (далі - Угода) (а.с. 8).

За умовами зазначеного вище правочину, сторони досягли домовленості про те, що Представник з метою забезпечення подальшого укладення між Покупцем та Продавцем договору відчуження об`єкту нерухомості - дачного будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (далі - «Об`єкт»), передав Продавцю Об`єкта аванс у розмірі 8 000,00 гривень в еквіваленті 1 000,00 доларів США по курсу продажу на 23 квітня 2013 року. Продавець зобов`язується прийняти аванс та укласти з Покупцем не пізніше дати, зазначеної в пункті 4 цієї угоди, договір відчуження Об`єкту у відповідності до вимог діючого законодавства України та умов цієї угоди (пункт 1 Угоди).

Строк укладення договору відчуження Об`єкта і остаточного розрахунку погоджено зацікваленими сторонами і визначений не пізніше 10 червня 2013 року (п.4 Угоди).

Продавець зобов`язаний надати представнику справу про відсутність зареєстрованих за адресою розташування Об`єкта осіб не пізніше (дата не визначена) (п.6.1. Угоди).

Продавець зобов`язаний надати Представнику довідки про відсутність заборгованості зі сплати комунальних послуг, а також іншим платежам, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням Об`єктом не пізніше 10 червня 2013 року (п.6.2 Угоди).

Продавець зобов`язаний звільнити Об`єкт і передати покупцю ключи від нього не пізніше 10 червня 2013 року (п.6.3 Угоди).

Продавець зобов`язаний у разі неможливості до дати остаточного розрахунку виконати свої зобов`язання, передбачені п.п. 6.1-6.3 цієї Угоди, передати Представнику залог у розмірі, що забезпечує Покупцю компенсацію можливих фінансових витрат, пов`язаних з невиконанням Продавцем своїх зобов`язань (п.6.4 Угоди).

У разі неможливості відчуження Продавцем Об`єкта в строк, визначений цією Умовою, Продавець зобов`язаний повідомити про це Представника в письмовій формі. У такому разі сторони вправі продовжити строк укладення договору відчуження Об`єкта, шляхом укладення додаткової угоди (п.10 Угоди).

У разі відмови Продавця від укладення договору відчуження Об`єкта Продавець зобовязаний повернути аванс і виплатити Представнику штраф у розмірі 100% від суми отриманого аванса на протязі 5 календарних днів з дати повідомлення Представника про відмову від укладення договору відчуження Об`єкта (п.11 Угоди).

23 квітня 2013 року передана додаткова сума в якості до авансу в розмірі 2000,00 доларів США, що еквівалентно 16 000,00 грн (п. 12 Угоди)

Ця угода є укладеною з моменту її підписання і діє протягом строку виконання сторонами своїх зобов`язань. Усі зміни, доповнення і пропозиції до цієї Угоди складаються у письмовій формі і є невід`ємною її частиною. Угода складена в двох оригінальних екземплярах, які мають однакову юридичну силу, по одному у кожній із сторін (п.13 Угоди).

19 квітня 2013 року між ТОВ «Атланта» » в особі Венгер С.В. , яка діє на підставі довіреності №18 від 01 серпня 2012 року та статуту (далі - Повірений) та ОСОБА_4 (далі - Довіритель) уклали договір доручення №66/18 (а.с. 9-10) (далі - Договір).

За умовами зазначеного вище Договору, Довіритель доручає, а Повірений зобов`язується здійснити від імені і за рахунок Довірителя необхідні дії для придбання Довірителем у майбутньому (в строк, зазначений в п.п. 1.6 Договору) у власність об`єкт нерухомості дачний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Об`єкт) (п.1.1 Договору).

Строк укладення договору з придбання Обєкта і остаточного розрахунку погоджений зацікавленими сторонами і визначений не пізніше 10 червня 2013 року (п.1.6 Договору).

Строк звільнення Обєкта визначений не пізніше 10 червня 2013 (п.1.8 Договору).

На копії Договору міститься запис, датований 28 липня 2014 року про те, що строк дії Договору за домовленістю сторін продовжено до 01 жовтня 2014 року.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 лютого 2020 року у справі №504/4446/15-ц позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Атланта» про стягнення суми авансу, індексу інфляції, 3% річних та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Атланта» на користь ОСОБА_2 , суму авансу в розмірі 72 870,00 грн, що еквівалентно 3000 (три тисячі) доларів США, моральну шкоду у сумі 3000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Атланта» задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 лютого 2020 року в частині стягнення моральної шкоди скасовано та в цій частині прийнято нову постанову. Позовну заяву ОСОБА_2 до ТОВ «Атланта» про стягнення моральної шкоди, залишено без задоволення. В іншій частині рішення залишено без змін.

10 жовтня 2021 року за вих. №163 ТОВ «Атланта» посилаючись на зміст зазначених вище судових рішень, а також те, що укладення договору купівлі-продажу Об`єкту не відбулося, звернулося до ОСОБА_1 з вимогою повернути на користь ТОВ «Атланта» суму авансу, передану на підставі Угоди у розмірі 72870 грн, що еквівалентно 3000 доларів США (а.с. 29-30).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Атланта», суд першої інстанції виходив із того, що в укладеній Угоді № 66/18 від 23 квітня 2013 року чітко визначено строк виконання зобов`язання по ній - до 10 червня 2013 року, і саме після настання цієї дати у позивача настало право вимоги щодо повернення переданого ним відповідачу авансу у сумі, еквівалентній 3000,00 доларів США, тому перебіг позовної давності у цьому випадку розпочався з дня, наступного за 10 червня 2013 року, тобто з 11 червня 2013 року, і підстав для переривання перебігу строку позовної давності судом не встановлено. Відповідачка у свою чергу під час вирішення справи заявила про сплив строку позовної давності за вимогами позивача, а останнім не заявлялося клопотання про поновлення строку позовної давності або визнання поважними причин його пропуску, тому суд дійшов висновку про наявність як самостійної підстави для відмови в задоволенні позову ТОВ «Атланта», сплив строку позовної давності, про який заявила відповідачка.

Відхиляючи твердження позивача про те, що право вимоги до відповідачки у нього виникло з моменту набрання законної сили судового рішення по справі № 504/4446/15-ц від 20 лютого 2020 року, а саме: 16 вересня 2021 року (дати набрання чинності постанови Одеського апеляційного суду по цій справі), суд виходив з того, що вказані грошові кошти були стягнуті з ТОВ «Атланта» на користь ОСОБА_2 на підставі угоди № 66/18 від 19 квітня 2013 року, яка була укладена саме між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_5 , і є окремим правочином, який для відповідачки ОСОБА_1 по цій справі не породжує жодних зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Встановивши, що за умовами укладеної Угоди між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_1 , остання зобов`язалася не пізніше 10 червня 2013 року укласти договір відчуження дачного будинку та земельної ділянки, звільнити об`єкт та передати ключи від нього, суд першої інстанції врахувавши дійсні фактичні обставини цієї справи, надав правильну правову оцінку спірним правовідносинам, і дійшов обґрунтованого висновку, що у даному конкретному випадку, початок строку позовної давності для позивача розпочався саме з 11 червня 2013 року.

При цьому колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять, а позивачем, усупереч ст. 12,81 ЦПК України не надано доказів того, що сторонами було укладено додаткову угоду, якою пролонговано (відтерміновано) строк виконання зобов`язань, покладених на ОСОБА_1 на підставі Угоди, укладеної між нею та ТОВ «Атланта».

Позов у цій справі пред`явлено 28 грудня 2022 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявила відповідачка, що є підставою для відмови у задоволенні вимог позову. А тому суд першої зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Атланта» з цих підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, обґрунтованого виходив із того, повернення авансу не є зобов`язанням за цим договором, а є наслідком припинення зобов`язання з підстав його невиконання, а тому відсутні підстави розцінювати відсутність в угоді посилання на конкретний строк повернення авансу як не встановлення окремо строку виконання цього зобов`язання.

Урахувавши характер та природу спірних правовідносин, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що Угода, укладена між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_1 та Договір, укладений між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_5 є окремими (самостійними) правочинами, останній з яких не породжує для відповідачки ОСОБА_1 зобов`язань.

Слід визнати такими, що позбавлені правового обґрунтування доводи апеляційної скарги про те, що вимоги ТОВ «Атланта» до ОСОБА_1 є регресною по відношенню до вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Атланта», оскільки у разі відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у справі №504/4446/16 у скаржника не виникало б підстав для звернення до суду з позовом у межах цієї справи, зважаючи на таке.

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

За встановлених судом обставин у цій справі, відсутні правові підстави для застосування інституту права зворотної вимоги, як про те стверджує скаржник, оскільки у даному випадку ОСОБА_1 не є заподіювачем шкоди ОСОБА_2 , так як між ними безпосередньо не було укладено будь-яких правочинів, які б покладали на них взаємні права та обов`язки, а тому ТОВ «Атланта» не особою яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою.

У цій справі, спірні правовідносини виникли між ТОВ «Атланта» та ОСОБА_1 на підставі угоди про укладення договору та передачу авансу №66/18 від 23 квітня 2013 року, тобто зобов`язання у ОСОБА_1 перед ТОВ «Атланта» виникли саме на підставі цього правочину, а не за рішенням суду, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Атланта».

В іншому випадку (за позицією позивача) без судового рішення у справі №504/4446/15-ц (про стягнення з ТОВ «Атланта» на користь ОСОБА_2 грошових коштів) зобов`язання з повернення ОСОБА_1 на користь ТОВ «Атланта» авансу не виникало б взагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідачка не мала би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти, за умови дотримання строків позовної давності. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.

Колегія суддів зауважує, що особа, надаючи послуги посередника у придбанні/продажу нерухомого майна, укладає з продавцем та покупцем цього майна різні правочини, у кожному з яких сторони наділяються правами та обов`язками, при цьому у разі не виконання однією із сторін зобов`язань за конкретним правочином, посередник, як одна із сторін таких правочинів, несе ризик не виконання іншою стороною, покладених на неї зобов`язань та як наслідок настання негативних наслідків фінансового (майнового) характеру).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилання на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими зазначені вище висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

Порушень судом норм матеріального та процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: М.В. Назарова

В.В. Кострицький