Рішення

від 17.04.2024 по справі 472/761/23

ВЕСЕЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 472/761/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2024 р. смт Веселинове

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Кучерявенко С.С.,

при секретарі Чорної О.В.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуселище ВеселиновеМиколаївської областісправу запозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Болгарчук Ольга Федорівна, про визнання недійсним заповіту.

ВСТАНОВИВ:

15.08.2023 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Болгарчук О.Ф. про визнання недійсним заповіту.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 .

У встановлений законом термін вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, однак їй було повідомлено про існування заповіту, яким її матір заповідала 1/2 земельної ділянки ОСОБА_4 .

Вважає, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки на момент його складання та посвідчення її матері виповнилося 72 роки, в неї розвивався віковий склероз і почастішали випадки не сприйняття дійсних подій. Внаслідок чого, за рік до смерті, вона перебувала на обстеженні у невропатолога та психіатра. Спроби поліпшити її психічний стан позитивного результату не мали. Хвороба матері заважали у повній мірі розуміти значення своїх дій, керувати ними, її волевиявлення не було вільним.

Таким чином просить визнати недійсним заповіт, посвідчений ОСОБА_6 , старостою сіл Зелене, Колосівка, Кутузівка, Улянове Веселинівської селищної ради Миколаївської області 29.09.2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 2-17.

Представник ОСОБА_2 в інтересах відповідача ОСОБА_4 надала відзив на позов, у якому вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати відповідача ОСОБА_5 , яка за життя склала заповіт, яким розпорядилася своїм майном на випадок своєї смерті.

Заповідач, за життя вирішила, земельну ділянку площею 4,57 га призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва заповідати своїм дочкам: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в рівних частка (по частці), а житловий будинок АДРЕСА_1 померла заповідала ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 складала заповіт перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, усвідомлено, самостійно і добровільно. Таке рішення про складення заповіту такого змісту нею було прийнято через ряд наступних обставин.

В період з 2006 року по березень 2020 року ОСОБА_5 проживала одна в АДРЕСА_1 . Самостійно вела господарство та обслуговувала своє домоволодіння. Жодних скарг на психічне здоров`я в неї не було. Остання мала грижі та сколіоз, що заважало їй вільно пересуватися. ОСОБА_5 до лікарів психіатрів не зверталася жодного разу, оскільки в цьому не було ніякої потреби.

В 2020 році, через проблеми з хребтом, ОСОБА_5 майже перестала пересуватися, а тому потребувала постійної сторонньої допомоги. Позивачка відмовилася надавати допомогу матері, а тому з березня 2020 року спадкодавиця проживала біля своєї молодшої доньки - ОСОБА_4 та її сім`ї, які здійснювали за нею догляд та піклування. Протягом того часу, коли ОСОБА_5 проживала біля відповідача, остання ані до психіатричної лікарні, ані до лікаря психіатра також не зверталася. Її лікуванням займалася відповідач, натомість позивачка з 2020 року матір жодного разу не відвідала, не надавала жодної допомоги, і з матір`ю спілкувалася виключно в телефонному режимі один чи два рази на місяць.

Твердження позивача, що у її матері на час посвідчення оспорюваного заповіту спостерігався процес психічного розладу, взагалі не заслуговує на увагу, оскільки по перше, вказане не відповідає дійсності, а по друге позивачка не була присутня біля матері на час посвідчення заповіту. Фактично позивачка намагається ввести суд в оману. На момент посвідчення оспорюваного заповіту волевиявлення заповідача було вільним й відповідало його волі. Тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав вимоги щодо визнання заповіту недійсним, оскільки ОСОБА_5 не розуміла значення свої дій внаслідок своєї хвороби.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнає, суду надала пояснення, викладені у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у позовних вимогах ОСОБА_3 та стягнути з позивача судові витрати на правничу допомогу.

Третя особа: приватний нотаріус Болгарчук О.Ф. в судове засідання не з`явилась.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що померла ОСОБА_5 є її тіткою, позивач та відповідач є її двоюрідними сестрами. З ОСОБА_5 вона спілкувалась часто, після того як ОСОБА_5 впала, її забрала до себе донька ОСОБА_8 , яка її лікувала, на психічні захворювання не страждала, на обліку у психіатра не перебувала. Тітка часто говорила, що донька ОСОБА_8 дуже добре за нею доглядає. В лікарню ОСОБА_5 зверталась рідко, в основному лікувалась вдома.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що з ОСОБА_5 стали спілкуватися після 2020 року, коли вона захворіла ОСОБА_8 забрала її до себе. Вона нормально розмовляла, чітко висловлювала свої думки, обговорювали різні теми. Розповідала, що заповідати майно буде дочці ОСОБА_8 , і не розуміла чому донька ОСОБА_10 не хоче її доглядати, тому заповіт написала на ОСОБА_8 , але розділила земельну ділянку порівну між доньками.

Свідок ОСОБА_11 суду показала, що знала ОСОБА_5 з листопада 2006 року, була її сусідкою. ОСОБА_5 приносила їй гроші на зберігання, і чітко пам`ятала яку суму вона принесла, яку взяла, яка залишилась, ніколи нічого не записувала. ОСОБА_12 всю сім`ю з днем ОСОБА_13 , телефонувала дуже часто, говорила, що їй добре у ОСОБА_8 , просила доньку ОСОБА_10 , щоб вона забрала хоч на пару місяців, щоб ОСОБА_8 відпочила трохи, але ОСОБА_10 відмовлялась, за що ОСОБА_5 дуже ображалась на доньку, тому і склала за життя такий заповіт.

Свідок ОСОБА_14 , суду показала, що працює лікарем загальної практики сімейної медицини в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Веселинівської селищної ради, пам`ятає ОСОБА_5 , вона зверталась до неї лише з захворюванням органів травлення, але це було дуже давно. З інших питань ОСОБА_5 не зверталась.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що у позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , смерть якої було зареєстровано Веселинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис про смерть № 186 від 29.07.2022 року, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 18.05.2023 року.

Як вбачається з копії заповіту, 29.09.2020 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого земельну ділянку, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 4, 57 га, що розташована на території Зеленівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, надану згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 051702, виданого 28.11.2003 року Веселинівською РДА, кадастровий номер- 4821780300:01:000:0286 заповідала своїм дочкам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах кожному; належний їй житловий будинок з усіма господарськими та побутовими спорудами і будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1 заповідала своїй дочці ОСОБА_4 повністю.

Заповіт посвідчено ОСОБА_6 , старостою сіл Зелене, Колосівка, Кутузівка, Улянове Веселинівської селищної ради Миколаївської області 29.09.2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 2-17.

З копії спадкової справи № 22-2022, заведеної після смерті ОСОБА_5 , вбачається, що 04.10.2022 року до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О.Ф. звернулася ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 .

03.05.2023 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківська область ОСОБА_15 із заявою про прийняття спадщини матері ОСОБА_5 .

Частина перша ст. 2 ЦПК України визначає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 цього ж Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що ОСОБА_16 звернулася до суду з позовом про порушення своїх прав як спадкоємиці після смерті матері , в обгрунтування своїх вимог вказала на порушення, які були здійснені у момент посвідчення заповіту, а саме ОСОБА_5 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними внаслідок захворювання на цукровий діабет і вживання ліків,

Частини 3 і 4 ст. 12 ЦПК України передбачають, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3статті 203 ЦК Українивстановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно дост. 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із положеннямист. 1233 ЦК Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Положеннямист. 1257 ЦК Українипередбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, зокрема, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту

спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно із приписамист. 225 ЦК Україниправочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ч. 1ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_3 зазначала, що оспорюваний заповіт не відповідав внутрішній волі ОСОБА_5 .

Згідно з частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та другастатті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом положень статей102,103 ЦПК Українидля з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Призначення експертизи судом є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша, другастатті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першоюстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як встановлено судом при поданні позову на та впродовж розгляду справи позивачка не скористалася своїм правом на надання доказу на підтвердження недійсності заповіту внаслідок того, що заповідач ОСОБА_5 не розуміла значення своїх дій і керувала ними.

ОСОБА_3 та її представник не заявили клопотання про призначення психіатричної експертизи для визнання цієї обставини, адже необхідність проведення такої експертизи прямо передбачена вимогами закону - п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України, який передбачає, що призначення судом експертизи є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Згідно довідки КНП «Веселинівська районна лікарня» від 07.09.2023 року № 01-06/520 гр. ОСОБА_5 на обліку у лікаря психіатра не перебувала.

З довідки КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради від 20.09.2023 року № 01-0207/455 вбачається, що ОСОБА_5 , за медичною допомогою (профілактичною, амбулаторною, стаціонарною) до відділу (колишньої Миколаївської облпсихлікарні № 2) по теперішній час не зверталась і за даними архіву та картотекою не значиться.

Згідно довідки КНП «Веселинівська районна лікарня» від 28.02.2024 року № 01-06/84 , зберігання медичних карт амбулаторного хворого до повноважень КНП «Веселинівська РЛ» не належить. Гр. ОСОБА_5 на стаціонарному лікуванні не перебувала.

Довікою КНП «Веселинівська районна лікарня» від 04.03.2024 № 01-06/93 підтверджується лише те , що гр ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні з 27.07.2020 по 30.07.2020 року з приводу ішемічного некрозу м`яких тканин лівої п`ятки.

Суд, зауважує, що всі вищевказані довідки, надані на клопотання представника позивача ОСОБА_1 .

На думку суду всі надані представником позивача ОСОБА_1 докази не доводять, що остання страждала на психічні захворювання, внаслідок яких вона не розумілазначення своїдій на день складання заповіту.

На підставі вищевикладеного, встановивши, що позивач ОСОБА_3 за допомогою належних і допустимих доказів не довела, що волевиявлення заповідача ОСОБА_5 на момент складання і посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало її волі, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним.

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу з позивача на користь відповідача, суд приходить до висновку про задоволення вказаних вимог, виходячи з наступного.

Згідно ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвале

ння рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ордеру про надання правової допомоги серії ВЕ № 1098729, адвокат Губська Ю.О. представляла інтереси позивача у вказаній цивільній справі на підставі договору про надання правової допомоги №49/23 від 11.09.2023 року.

На виконання умов договору про надання правничої допомоги №49/23 від 11.09.2023 року були надані послуги, а саме: зустріч з клієнтом, консультація та узгодження правової позиції; вивчення позовної заяви з додатками та правовий аналіз документів наданих клієнтом; аналіз нормативно-правових актів та вивчення судової практики; підготовка відзиву на позовну заяву, виготовлення додатків, та ін. дії пов`язані з підготовкою позовної заяви, на загальну суму 13 000,00 гривень.

Наведене підтверджується розміром витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката та представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану з представництвом інтересів ОСОБА_4 від 23.09.2023 року квитанцією до прибуткового касового ордеру № 02/23 від 23.09.2023 на суму 13000, 00 грн. скріпленої печаткою адвоката Губської Ю.О.

Згідност. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення

відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1Закону України «Про адвокатурута адвокатську діяльність»визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст.26 Закону України «Про адвокатурута адвокатську діяльність»адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.27 Закону України «Про адвокатурута адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зіст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формо винагороди адвоката за здійснення представництвана надання інших видівправовоїдопомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамистатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Отже, представником відповідача надано належні докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи.

При цьому, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Позивач не виконав обов`язку доведення не співмірності заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу.

Враховуючи, що представником відповідача надано до суду опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, сума витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 13 000,00 гривень є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає необхідним задовольнити заяву.

Керуючись ст. ст. 203,215,216 ЦК України, ст. ст. 2,4,12,13,77,81,105,258-265, 270 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Болгарчук Ольга Федорівна, про визнання недійсним заповіту - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , понесені витрати на отримання професійної правничої допомоги у розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22 квітня 2024 року.

Суддя Веселинівського районного суду Миколаївської області С.С. Кучерявенко