Постанова

від 31.01.2024 по справі 149/469/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 149/469/21

провадження № 61-6396св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Бойко Дмитро Петрович , Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хорс 2020»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сачок Андрій Вікторович, на постанову Вінницького апеляційного суду від 1 червня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ТОВ «Щедра Нива» звернулося з позовом до ОСОБА_1 ,

Бойка Д. П. , Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Хмільницька РДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хорс 2020», про визнання угод щодо розірвання договорів оренди земельних ділянок недійсними, скасування рішень державного реєстратора та повернення земельних ділянок.

В обґрунтування позову вказувало, що 10 листопада 2012 року ТОВ «Щедра Нива» та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки площею 4,0565 га з кадастровим номером 0524883100:02:002:0183, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

10 квітня 2019 року цими ж сторонами укладено договір оренди землі, предметом якого є вказана земельна ділянка, у зв`язку зі збільшенням розміру орендної плати

до 12% від нормативної грошової оцінки земель. Цим договором також поновлено строк дії договору оренди землі до 10 квітня 2031 року. Право оренди позивача зареєстровано в установленому законом порядку.

22 жовтня 2020 року ТОВ «Щедра Нива» отримало листа від ТОВ «Хорс 2020» щодо користування останнім на умовах оренди вказаною земельною ділянкою

ОСОБА_1 .

З цього часу позивачу стало відомо про підписання 12 червня 2020 року

ОСОБА_1 та директором ТОВ «Щедра нива» Бойком Д. П. угоди про розірвання договору оренди землі від 10 квітня 2019 року начебто за взаємною згодою сторін та укладення 15 червня 2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «Хорс 2020» договору оренди землі, за умовами якого спірна земельна ділянка перейшла у користування останнього.

Позивач вказував, що спірна земельна ділянка перейшла у користування ТОВ «Хорс2020» на підставі угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеної ОСОБА_1 та Бойком Д. П. (який на той час виконував обов`язки директора

ТОВ «Щедра Нива») внаслідок зловмисної домовленості.

Позивач вважав, що Бойко Д. П. діяв недобросовісно і всупереч інтересам

ТОВ «Щедра Нива», він не мав повноважень на укладення вказаної угоди, оскільки статутом цього товариства передбачено надання попереднього дозволу наглядової ради на укладення такої угоди, тому оспорювана угода про розірвання договору оренди землі є недійсною.

Про наявність зловмисної домовленості, на думку позивача, свідчить також те, що Бойко Д. П. приховав факт підписання угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки, а ОСОБА_1 - не повідомив про наміри розірвати договір оренди землі і від позивача отримав авансом орендну плату за 2020-2022 роки.

Зазначало, що внаслідок укладення угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки вказана земельна ділянка вибула з основних фондів ТОВ «Щедра Нива», що призвело до прямих майнових збитків у виді виплаченої орендодавцю орендної плати за 2020-2022 роки та виведення земель з основних фондів товариства.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:

- визнати недійсною укладену 12 червня 2020 року представником ТОВ «Щедра

Нива» - Бойком Д. П. та ОСОБА_1 угоду про розірвання за взаємною згодою сторін договору оренди землі, предметом якої є земельна ділянка площею 4,0565 га з кадастровим номером 0524883100:02:002:0183, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області;

- скасувати рішення державного реєстратора Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області Уперчук А. В. від 21 липня 2020 року про припинення права оренди ТОВ «Щедра Нива» на земельну ділянку з кадастровим номером 0524883100:02:002:0183 (індексний номер 53233039);

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути ТОВ «Щедра Нива» вказану земельну ділянку в оренду відповідно до умов договору оренди землі від 10 квітня 2019 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 лютого

2022 року, ухваленим у складі судді Олійника І. В., у задоволені позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин щодо зловмисної домовленості сторін під час укладення угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки. Суд зазначив, що виконуючий обов`язки директора

ТОВ «Щедра Нива» Бойко Д. П. діяв в межах повноважень, визначених статутом товариства. Також місцевий суд вказав на недоведення обставин, які б вказували на негативні наслідки для товариства внаслідок розірвання договору оренди землі.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 1 червня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Щедра Нива» задоволено частково, скасовано рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсною укладену 10 квітня 2019 року представником ТОВ «Щедра

Нива» - Бойком Д. П. та ОСОБА_1 угоду про розірвання за взаємною згодою сторін договору оренди землі, предметом якої є земельна ділянка площею 4,0565 га з кадастровим номером 0524883100:02:002:0183, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Скасовано рішення державного реєстратора Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області Уперчук А. В. від 21 липня 2020 року про припинення права оренди ТОВ «Щедра Нива» на земельну ділянку з кадастровим

номером 0524883100:02:002:0183 (індексний номер 53233039)

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 та Бойка Д. П. на користь ТОВ «Щедра Нива»

по 8 512,50 грн з кожного на відшкодування судового збору, сплаченого останнім за подання позову та апеляційної скарги.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що при укладенні оспорюваного правочину про розірвання договору оренди землі існувала зловмисна домовленість. Директор ТОВ «Щедра Нива» Бойко Д. П. діяв не в інтересах товариства і його дії призвели до настання несприятливих наслідків для позивача внаслідок припинення права оренди земельної ділянки.

Апеляційний суд вважав обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що дії Бойка Д. П. призвели до негативних для товариства наслідків у виді припинення права оренди, виведення земельної ділянки з основних фондів (активів), завдання збитків у виді виплаченої орендної плати та неотримання прибутку протягом наступних років дії розірваного договору оренди.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оспорювані

угоди вчинені внаслідок зловмисної домовленості представника ТОВ «Щедра Нива» Бойка Д. П. та ОСОБА_1 . Тому, відповідно, рішення державного реєстратора про припинення права оренди ТОВ «Щедра Нива» на спірну земельну ділянку є незаконним.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, суд першої інстанції зазначив, що сектор з питань державної реєстрації Хмільницької РДА ліквідований, посада державного реєстратора у штаті відсутня, працівники Хмільницької РДА, як власне і сама адміністрація, не мають доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не відповідають за дії державного реєстратора Уперчук А. В .

Вирішуючи вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути позивачу земельну ділянку в оренду, апеляційний суд зазначив, що скасування рішення про державну реєстрацію призведе до повернення прав сторін у належний стан.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сачок А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 1 червня 2022 року і залишити в силі рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 2 липня 2020 року

у справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20), відповідно до яких для визнання особи такою, яка діє в порядку самопредставництва, потрібно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). В інтересах ТОВ «Щедра Нива» у суді діяв Гуцаленко Л. І. , який не має повноважень на представництво товариства.

Заявник вказує, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої

Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), згідно з якими визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Вважає, що Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області є неналежним відповідачем за вимогою позову про скасування рішення державного реєстратора про припинення права оренди земельної ділянки.

Також заявник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції

статті 232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), саме застосування без урахування висновків щодо застосування вказаної норми матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року

у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 22 квітня 2019 року

у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), від 21 лютого 2020 року

у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19) та від 8 лютого 2021 року

у справі № 727/10189/17(провадження № 61-17554св19).

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_5 та не зазначив у постанові мотивів на їх спростування.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2022 року ТОВ «Щедра Нива» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції про існування правових підстав для часткового задоволення позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 2 липня 2020 року у справі № 9901/39/20

(провадження № 11-137заі20), від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року

у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 21 лютого 2020 року

у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19), від 8 лютого 2021 року

у справі № 727/10189/17 (провадження № 61-17554св19), від 22 квітня 2019 року

у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,0565 га з кадастровим номером 0524883100:02:002:0183, розташованої на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

10 квітня 2019 року ОСОБА_1 та ТОВ «Щедра Нива» укладено договір оренди землі, предметом якого є зазначена земельна ділянка. 10 квітня

2019 ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Щедра Нива» авансом орендну плату за два роки в розмірі 25 000 грн, а 16 вересня 2020 року - ще 2 650 грн.

12 червня 2020 року ОСОБА_1 та директор ТОВ «Щедра Нива»

Бойко Д. П. уклали угоду про розірвання за взаємною згодою сторін договору оренди землі від 10 квітня 2019 року і 14 липня 2020 року державним реєстратором Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області Уперчук А. В. проведено державну реєстрацію вказаної угоди.

16 липня 2020 року державний реєстратор Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області Голодняк С. О. провела державну реєстрацію договору оренди землі від 15 червня 2020 року № б/н, за яким право користування земельною ділянкою зареєстровано за ТОВ «Хорс 2020».

20 жовтня 2020 року ТОВ «Щедра Нива» отримало від ТОВ «Хорс 2020» листа, яким останнє просило не обробляти, серед інших, земельну ділянку з кадастровим номером 0524883100:02:002:0183, оскільки вказана ділянка перебуває в оренді

у ТОВ «Хорс 2020».

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї суд дійшов таких висновків.

Щодо вимоги про визнання угоди недійсною

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави

і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша

статті 232 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сачок А. В. посилається на те, що суд апеляційної інстанцій застосував норми права (статті 232 ЦК України) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня

2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), від 21 лютого

2020 року у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19), від 8 лютого

2021 року у справі № 727/10189/17 (провадження № 61-17554св19).

Надаючи оцінку вказаним доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19) визначив, що відповідно до тлумачення статті 232 ЦК України під зловмисною домовленістю потрібно розуміти умисну змову однієї сторони з представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тож в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї зі сторін правочину діяв представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18) зроблено висновки, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України потрібно встановити умисел у діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Водночас не має значення, чи одержав учасник такої домовленості будь-яку вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позову за статтею 232 ЦК України потрібно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій «зловмисність» не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи завдання шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розбіжність між волею довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

У постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 541/2700/16-ц

(провадження № 61-46787св18), від 8 лютого 2021 року у справі № 727/10189/17 (провадження № 61-17554св19) вказано, що обов`язковими ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони

з другою, відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисної змови між представником потерпілої сторони правочину і другою стороною з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19

(провадження № 61-11856св21) зауважено, що для задоволення позову

за статтею 232 ЦК України має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 551/1324/19-ц (провадження № 61-21254св21) вказано, що при вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи внаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною договору, приписи частини першої статті 232 ЦК України підлягають застосуванню, оскільки орган юридичної особи (уповноважений керівник), який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи, створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі, що переглядається, позивач надав достатні докази на підтвердження обґрунтованості пред`явленого позову про визнання недійсним оспорюваного правочину.

Суд апеляційної інстанцій встановив, що Бойко Д. П. як директор товариства усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам ТОВ «Щедра Нива» та свідомо допускав настання невигідних для цього товариства наслідків за домовленості з орендодавцем ОСОБА_1 , внаслідок чого такі несприятливі наслідки для його довірителя (позивача) настали.

Оцінивши в сукупності докази, подані учасниками справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що укладення угоди про розірвання оренди спірної земельної ділянки вчинено не в інтересах товариства, оскільки призвело до припинення права оренди, виведення земельної ділянки з основних фондів (активів), завдання збитків у виді виплаченої орендної плати, витрат на виконання комплексу сільськогосподарських робіт з обробітку землі, неотриманого прибутку протягом наступних років.

Суди врахували, що ОСОБА_1 12 червня 2020 року уклав угоду про розірвання договору оренди землі від 10 квітня 2019 року, зазначивши, що претензій до

ТОВ «Щедра Нива» не має, проте 16 вересня 2020 року отримав від позивача орендну плату у розмірі 2 650 грн.

За принципами найбільшої вірогідності доказів суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що такі дії орендодавця ОСОБА_1 спрямовані на приховування від ТОВ «Щедра Нива» факту укладення угоди про розірвання з товариством договору оренди земельної ділянки, а також факту наявності договірних відносин з іншим орендарем - ТОВ «Хорс 2020», яке, до того ж, було створене за місяць до виникнення спірних правовідносин. Мотивом таких дій було бажання отримати подвійний прибуток у виді орендної плати як від попереднього орендаря (позивача), так і від іншого, з яким він після розірвання договору з позивачем уклав новий договір оренди землі.

Верховний Суд врахував, що за змістом пунктів 5, 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У справі, що переглядається, з огляду на хронологію подій, встановлених судом апеляційної інстанції, дії директора ТОВ «Щедра Нива» Бойка Д. П. та орендодавця ОСОБА_1 свідчать про очевидну недобросовісність їхньої поведінки.

Доказів, які б свідчили про бажання ТОВ «Щедра Нива», основною діяльністю якого є ведення товарного сільськогосподарського виробництва на орендованих землях, на припинення земельних правовідносин з ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорювана угода вчинена внаслідок зловмисної домовленості представника

ТОВ «Щедра Нива» Бойка Д. П. та орендодавця ОСОБА_1 з метою досягнення власних інтересів всупереч інтересам ТОВ «Щедра Нива».

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про недійсність оспорюваного правочину на підставі статті 232 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися. Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судами доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції не встановлено апеляційним судом, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тоді суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

При цьому Верховний Суд також зауважує, що одночасно наведені ТОВ «Щедра Нива» підстави позову про визнання недійсним правочину - внаслідок вчинення його з перевищенням повноважень (стаття 241 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості його представника (директора товариства) з другою стороною

(стаття 232 ЦК України) - є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної з обставин, на яку посилається як на підтвердження своїх вимог позивач, передбачає встановлення різних за правовою природою юридичних фактів. Для застосування статті 241 ЦК України потрібно, щоб представник вчинив правочин з перевищенням повноважень, під яким розуміється ситуація, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень, тобто відбувається самостійне збільшення представником обсягу прав на вчинення юридичних дій, визначених в довіреності чи іншому документі. Водночас для застосування статті 232 ЦК України потрібно, щоб представник допустив зловмисну домовленість з іншою стороною правочину на підставі наявних у нього повноважень представницького характеру.

Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 рокуу справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 5 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови

у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, усунути перешкоди у користуванні нею, відшкодувати шкоду, заподіяну земельній ділянці будь-якими особами (частина друга статті 27 Закону України «Про оренду землі»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18) вказано, що «відповідно до частини першої

статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, установлених законом. Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року

у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано:

«Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року

у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц,

від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року

у справі № 587/2326/16-ц, 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 квітня 2020 року

у справі № 610/1030/18 конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним

у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року

у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначено, що:

«згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови

від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19),

від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19 та інші), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року

у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що

«щодо вимоги про витребування земельної ділянки в третьої особи, то первісний орендар може заявити таку вимогу лише в тому разі, якщо він (первісний орендар) зареєстрував своє право оренди. Проте «витребування земельної ділянки» не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди наступним орендарем.

У разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивач заявив вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря.

Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У статті 27 Закону № 161-XIV як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у судах передбачалося, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами».

У справі, що переглядається, встановивши обґрунтованість позову щодо визнання угоди про розірвання договору оренди землі недійсною, суд апеляційної інстанції скасував рішення державного реєстратора Козятинської РДА Уперчук А. В. про припинення права оренди ТОВ «Щедра Нива» на спірну земельну ділянку;

Суд апеляційної інстанції не врахував, що скасування рішення державного реєстратора Козятинської РДА Уперчук А. В. про припинення права оренди

ТОВ «Щедра Нива» на спірну земельну ділянку за умови існування зареєстрованого права оренди на цю ж земельну ділянку за ТОВ «Хорс 2020» є неналежним способом захисту порушеного права. У разі визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі належним способом захисту є саме вимога про витребування орендованої земельної ділянки у ТОВ «Хорс 2020», задоволення якої повністю поновлює права первісного орендаря.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову ТОВ «Щедра Нива» в частині скасування рішення державного реєстратора Козятинської РДА Уперчук А. В. від 21 липня 2020 року, яким припинено право оренди ТОВ «Щедра Нива» на спірну земельну ділянку.

Такого висновку в аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 5 січня 2024 року у справі № 149/184/21 (провадження № 61-1657св23).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) та постанові Верховного Суду

від 5 січня 2024 року у справі № 149/184/21 (провадження № 61-1657св23), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

У частині першій статті 412 ЦПК України вказано, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині щодо правових підстав для відмови, необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині (щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог) - залишити без змін.

Щодо належного кола відповідачів

ТОВ «Щедра Нива» заявило вимоги про визнання угоди недійсною, скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку.

Позивач визначив відповідачами ОСОБА_1 , Бойка Д. П. і державного реєстратора Козятинської РДА Уперчук А. В.

Надалі позивач уточнив позов та подав заяву про заміну відповідача у зв`язку зі звільненням державного реєстратора і припиненням повноважень Козятинської РДА відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня

2020 року № 3650 «Про утворення та ліквідацію районів» та постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються».

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 квітня

2021 року замінено первісного відповідача - державного реєстратора Козятинської РДА Уперчук А. В. на належного відповідача - Хмільницьку РДА.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), а також залишили поза увагою те, що Хмільницька РДА не є належним відповідачем за вимогою про скасування рішення державного реєстратора про припинення права оренди земельної ділянки. На переконання заявника, належним відповідачем є державний реєстратор Козятинської РДА Уперчук А. В., оскільки оскаржувалося саме її рішення.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами

в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі

є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року

у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 7 липня

2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27),

від 9 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20,

пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 4 вересня 2018 року

у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня

2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18, пункт 53) та

від 4 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19 (провадження № 12-150гс19,

пункт 37).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року

у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), за змістом яких спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може бути належним відповідачем у такому спорі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року

у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) вказано, що «у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання. Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої

статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи

(з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України. При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання».

Тому у цій справі ні Хмільницька РДА (яка є відповідачем справі), ні державний реєстратор Козятинської РДА Уперчук А. В. (про належність якої як відповідача вказував ОСОБА_1 ) не є належними відповідачами. Крім того, неналежним відповідачем є Бойко Д. П. , який у спірних правовідносинах виконував обов`язки директора ТОВ «Щедра Нива», тобто був представником указаної юридичної особи.

У зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог до Хмільницької РДА,

Бойка Д. П. судам необхідно було відмовити саме з цієї підстави.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 5 січня 2024 року

у справі № 149/184/21 (провадження № 61-1657св23).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог до Хмільницької РДА суди попередніх інстанції вказаного не врахували, тому мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у вказаній частині підлягають зміні.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог до Бойка Д. П. суд апеляційної інстанції не врахував, що Бойко Д. П. не є належним відповідачем за вимогами ТОВ «Щедра Нива», а суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, проте помилився з мотивами такої відмови.

За таких обставин оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до Бойка Д. П. підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині щодо правових підстав для відмови, необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині (щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог) - залишити без змін.

Щодо самопредставництва юридичної особи

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що інтереси позивача представляв Гуцаленко Л. І. , який не є адвокатом та не надав доказів на підтвердження його повноважень в порядку самопредставництва, а тому всі вчинені ним процесуальні дії, подані заяви та докази є недопустимими, оскільки вчинені неуповноваженою особою.

Також, на думку заявника, суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2020 року у справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що процесуальне законодавство передбачає дві форми участі сторін у справі,

а саме: участь через представника (представництво) і особисту участь (самопредставництво). Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь

у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що для визнання особи такою, яка діє в порядку самопредставництва, потрібно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року

у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21) вказано, що починаючи

з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом).

Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, потрібно підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.

Отже, наявність або відсутність у ЄДР відомостей про право особи вчиняти дії від імені юридичної особи, а також довіреності юридичної особи не підтверджують повноваження діяти за правилами самопредставництва. Такі повноваження підтверджуються законом, статутом, положенням, умовами трудового договору (контракту), посадовою інструкцією.

У справі, що переглядається, позовну заяву від імені та в інтересах ТОВ «Щедра Нива» 3 березня 2021 року підписав директор товариства Шлейко В. І .

Відповідно до пунктів 11.5, 11.6 статуту ТОВ «Щедра Нива» директор діє від імені товариства у межах, встановлених чинним законодавством та цим статутом. Директор має право без довіреності виконувати дії від імені Товариства.

На підставі довіреності від 10 листопада 2020 року ТОВ «Щедра Нива», від імені якого діяв директор Шлейко В. Л. , уповноважило заступника директора Гуцаленка Л. І. представляти інтереси товариства в судах України, вчиняти всі процесуальні дії, надані законодавством України позивачу, відповідачу, третій особі, скаржнику, заявнику, заінтересованій особі від імені ТОВ «Щедра Нива».

Заступник директора як посадова особа товариства діє на підставі статуту, затвердженого 20 січня 2020 року, та Положення про директора Товариства, затвердженого 20 березня 2020 року, яким передбачено, що заступник директора входить за посадою до виконавчого органу товариства і виконує обов`язки, визначені штатним розписом, має право представляти інтереси товариства в порядку самопредставництва.

Отже, Гуцаленко Л. І. як заступник директора, який за посадою входить до складу виконавчого органу товариства, наділений повноваженнями на самопредставництво інтересів позивача на підставі статуту та Положення про директора, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові Великої

Палати Верховного Суду від 2 липня 2020 року у справі № 9901/39/20

(провадження № 11-137заі20), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року

у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21), щодо самопредставництва юридичної особи.

Зміст доводів касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку в частині задоволених позовних вимог, тому оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання

ОСОБА_1 повернути ТОВ «Щедра Нива» земельну ділянку в оренду відповідно до умов договору оренди землі від 10 квітня 2019 року, тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у вказаній частині в касаційному порядку не переглядається.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сачок Андрій Вікторович, задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 1 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» про скасування рішення державного реєстратора Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області Уперчук Анастасії Володимирівни від 27 липня

2020 року, яким припинено право оренди Товариства з обмеженою

відповідальністю «Щедра Нива» на земельну ділянку з кадастровим номером 0524883100:02:002:0183, та в частині вирішення позовних вимог до Бойка Дмитра Петровича скасувати. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року щодо правових підстав відмови в задоволенні зазначених позовних вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області

від 15 лютого 2022 року в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог залишити в силі.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 1 червня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 1 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк