Ухвала

від 29.04.2024 по справі 635/4528/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

29 квітня 2024 року

м. Київ

справа №635/4528/21

провадження № 51-5367 ск 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2024 року,

встановив:

Як вбачається зі змісту інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень (№635/4528/21):

- ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2023 року постановлено прийняти об`єднане кримінальне провадження №635/4686/16-к (1-кп/545/986/23) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 263, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 191 КК України, до провадження судді та об`єднати його із кримінальним провадженням №635/4528/21 (1-кп/454/415/23) із присвоєнням спільного номеру №635/4528/21 (1-кп/454/415/23);

- ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2024 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на зазначену ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2023 року.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2024 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зокрема, на обґрунтування доводів касаційної скарги вказує, що:

- ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню;

- ухвала суду першої інстанції постановлена поза межами КПК України, а тому право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі ст. 7, ст. 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.

- Полтавським апеляційним судом було обмежено право на доступ до здійснення правосуддя з метою захисту прав та свобод та допущено таке порушення вимог КПК, яке слід визнати істотним, оскільки воно перешкодило суду належним чином забезпечити права, законні інтереси учасників кримінального провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення;

При цьому, посилається на Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Delcourtv. Belgium»; «Bellet v. France», «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germanу»;

Також зауважив, що Полтавським апеляційним судом не досліджені мотиви апеляційної скарги, про які детально зазначено у касаційній скарзі.

Перевіривши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 слід відмовити з огляду на таке.

Зі змісту наявних матеріалів касаційної скарги вбачається, що суддя апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2024 року, дійшов висновку, що зазначена ухвала апеляційному оскарженню не підлягає, та з наведеним погоджується і колегія суддів Верховного Суду з огляду на таке.

Положеннями ст. 24 КПК встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК.

Положеннями статті 334 КПК України врегульовано питання об`єднання матеріалів кримінального провадження.

Як вбачається зі змісту ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2023 року, прийнято об`єднане кримінальне провадження №635/4686/16-к (1-кп/545/986/23) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 263, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 191 КК України, до провадження судді та об`єднано із кримінальним провадженням №635/4528/21 (1-кп/454/415/23) із присвоєнням спільного номеру №635/4528/21 (1-кп/454/415/23).

При цьому, в ухвалі Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2023 рокузазначено, що ухвала оскарженню не підлягає.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

З інформації, яка міститься у касаційній скарзі та Єдиному державному реєстрі судових рішень (справа №635/4528/21), вбачається, що на даний час кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 263, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 191 КК України, перебуває у Харківському районному суді Харківської області на стадії підготовчого провадження.

Таким чином, з огляду на те, що захисником обвинуваченого ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на ухвалу суду, яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення, яке вирішує кримінальне провадження по суті, така ухвала, з урахуванням зазначених вище положень КПК, не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку та заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення за наслідками розгляду кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

Суддя суду апеляційної інстанції, перевіряючи апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_4 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена ухвала суду першої інстанції не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку, у зв`язку з чим постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

При цьому, колегія суддів зауважує, що посилання захисника на загальні засади кримінального провадження не спростовують обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК, загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, застосовуються у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження.

Водночас, як зазначено вище, порядок вирішення питання про об`єднання матеріалів кримінального провадження врегульовано положеннями статті 334 КПК.

Надаючи оцінку посиланням захисника обвинуваченого на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Bellet v. France», колегія суддів вважає за необхідне зауважити про непереконливість таких посилань у наведеному випадку, з огляду на наступні обставини.

Вказаним рішенням визначено що ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Такі обмеження повинні переслідувати легітимну мету та зберігати розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах «Мушта проти України», заява № 8863/06, п. 37; «Kreuz v. Poland», заява № 28249/95, п. 53; «Golder v. the United Kingdom», заява № 4451/70, п. 38, «Stanev v. Bulgaria», заява № 36760/06, п.п. 229-230).

Враховуючи викладені обставини, посилання захисника обвинуваченого на рішення ЄСПЛ у справі «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germanу», «Delcourtv. Belgium» не спростовують обґрунтованості рішення судді апеляційної інстанції.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відмова суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із поданням апеляційної скарги на судове рішення, окреме оскарження якого законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, та, з огляду на положення, передбачені ч. 6 ст. 9 КПК, не свідчить про порушення загальних засад кримінального провадження.

Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно положень п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначені норми Конституції України а також кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).

За таких обставин наявність визначених у законі обмежень щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже, не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2023 року, зазначивши, що таке рішення окремому оскарженню не підлягає, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

З огляду на зазначене, інші доводи касаційної скарги не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення суду апеляційної інстанції.

Таким чином, за результатом перевірки доводів захисника щодо оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2024 року про відмову у відкритті провадження, колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

На підставі наведеного, керуючись пунктом 2 частиною 2 статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2024 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3