Ухвала

від 23.04.2024 по справі 761/327/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

за участю:

прокурора - ОСОБА_5

представника власника майна - ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2024 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна та накладено арешт на майно, що тимчасово вилучене 21.12.2023 під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва квартири, за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

- мобільни йтелефон «IPhone 12" ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 без сім-картки (приєднаний до віртуального номеру телефону) в чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон «Орро» ІМЕІ: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;

- мобільний телефон «Samsung» НОМЕР_5 , НОМЕР_6 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Вважає, що під час розгляду клопотання слідчим суддею порушено вимоги ч. 6 ст. 173 КПК України, оскільки клопотання прокурора надійшло до суду 26.12.2023, тому повинно було бути розглянуто не пізніше 23 год. 59 хв. 29.12.2023.

Крім того, ухвалою слідчого судді надано дозвіл на відшукання та вилучення оригіналів документів, однак під час проведення обшуку жодних документів не знайдено, а натомість вилучили три мобільних телефонів, тобто зазначене майно вилучено з порушенням вимог ст. 168 КПК України.

Окрім цього, як стверджує автор апеляційної скарги, органом досудового розслідування не наведено достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на майно, не доведено існування ризиків, визначених у абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, належним чином необґрунтовано мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт вищевказаного майна.

Матеріали провадження не містять будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні, завдяки чому може бути виконане завдання кримінального провадження, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням про накладення арешту на конкретне майно.

Враховуючи, що копія оскаржуваного судового рішення отримана лише 12.01.2024, то строк на апеляційне оскарження, в розумінні вимог ст. 395 КПК України, не пропущено.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, а тому необхідності залишення її без змін, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2024 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів провадження вбачається, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022220000002252 від 06.07.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.

08.01.2024 прокурор третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернулась до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, тимчасово вилученого 21.12.2023 під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва квартири, за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

- мобільний телефон «IPhone 12" ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 без сім-картки (приєднаний до віртуального номеру телефону) в чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон «Орро» ІМЕІ: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;

- мобільний телефон «Samsung» НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , посилаючись на наявність підстав, передбачених ч. 3 ст. 170 КПК України.

Ухвалою слідчого суддіШевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2024 року клопотання задоволено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Жушман проти України» № 13223/05 від 28.05.2009 р. зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).

Колегія суддів зазначає, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 3 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

При цьому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На переконання колегії суддів, вимоги клопотання, на цій стадії досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, що чітко узгоджується з нормами ст. 170 КПК України.

З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування, відчуження, використання вказаного майна в цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав щодо арешту цього майна, враховуючи можливість використання його як доказу у цьому кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Поряд з цим, з матеріалів судового провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року надано дозвіл у цьому кримінальному провадженні на проведення обшуку приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить Харківській обласні раді, та в якій зареєстрована та проживає ОСОБА_7 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення документів, предметів та речей, а також знарядь кримінального правопорушення або майна, здобутого в результаті його вчинення, а саме:

- оригіналів документів щодо фінансово-господарських взаємовідносин проведених Департаментом охорони здоров`я Харківської обласної військової адміністрації, КНП ХОР "Обласна клінічна лікарня", КНП БМР ХО "Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування", ТОВ "Глобалмедгруп" (ЄДРПОУ 39087100, ТОВ "АЛЬЯНС-2013" (ЖДРПОУ 38507310), ТОВ "Фірма "Хазал ЛТД" (ЄДРПОУ 22647877, ФОП ОСОБА_9 , ФОП ОСОБА_10 , ФОП ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_12 , в тому числі: договори (контракти), угоди та додатки до них, специфікації, видаткові, товарно-транспортні накладні (CMR), акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури (invoice), платіжні доручення, банківські виписки та інші розрахункові документи, сертифікати та паспорти якості товару, дозволи та свідоцтва щодо здійснення певних видів діяльності, супровідні документи на отриманий товар, платіжні доручення, меморіальні ордери, що підтверджують факти оплати товару, платіжні доручення, акти виконаних робіт, що підтверджують факти надання транспортних послуг, оборотно-сальдові відомості та картки рахунків бухгалтерського обліку, документи, які не увійшли до зазначеного переліку, або безпосередньо пов`язані із здійсненням фінансово-господарських операцій за період з 2022 по 2023 р.р.

Наявність такої ухвали обумовлює законність проведення обшуку за наведеною адресою, а щодо вилучення мобільних телефонів, то це майно в розумінні ч. 7 ст. 236 КПК України є тимчасово вилученим, а тому доводи апеляційної скарги про незаконність вилучення зазначеного майна є безпідставними.

Крім цього, відповідно до відомостей постанови старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_13 від 22.12.2023 вилучене в ході проведення обшуку майно визнано в кримінальному провадженні № 22022220000002252 від 06.07.2022 речовими доказами.

Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі адвокат також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб`єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об`єктивних відомостей.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Крім цього, істотних порушень норм КПК України, що можуть стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено.

За таких обставин, оскаржувана ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна та накладено арешт на майно, що тимчасово вилучене 21.12.2023 під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Шевченківськогно районного суду м. Києва квартири, за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

- мобільни йтелефон «IPhone 12" ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 без сім-картки (приєднаний до віртуального номеру телефону) в чохлі чорного кольору;

- мобільний телефон «Орро» ІМЕІ: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;

- мобільний телефон «Samsung» НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/1646/2024 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 761/327/24

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_14

Доповідач: ОСОБА_1