Ухвала

від 23.04.2024 по справі 757/1120/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

за участю:

прокурора - ОСОБА_5

представника власника майна - ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 09.01.2024 в ході проведення обшуку в нежитлових приміщеннях за адресою:

АДРЕСА_1 , за місцем здійснення господарської діяльності ТОВ "ФАХОВИЙ ПЕРЕДВИЩИЙ КОЛЕДЖ "ОПТІМА" (ЄДРПОУ 44813212), ТОВ "Центр Освіти "Оптіма" (ЄДРПОУ 39382856), Дистанційна школа "Оптіма", ТОВ "Центр туризму "ОПТІМА" Туроператор "Оптима" та ОСОБА_7 , а саме на ноутбук "Apple" "C02Z51X4LVCP" сріблястого кольору в чохлі сірого кольору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, представник власника майна подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та постановленою з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню.

Як зазначає представник, вилучення вказаного майна слідчим є протиправним та неправомірним, оскільки воно не відповідає жодному з критеріїв, визначених ч. 2 ст. 167 КПК України, та не є предметом, який вилучений законом з обігу.

Крім того, ОСОБА_7 , яка є власником вилученого ноутбуку, не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні № 12023000000001545 від 24.08.2023.

Також, представник стверджує, що в постанові слідчого про визнання вказаного майна речовим доказом не міститься жодних посилань на те, яким чином дане майно використовувалось для вчинення кримінального правопорушення і, відповідно, такі твердження є лише припущеннями слідчого.

Автор апеляційної скарги наголошує, що правомірність придбання земельних ділянок щодо незаконного заволодіння якими зокрема розслідується дане кримінальне провадження була підтверджена рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2020 та постановою Київського апеляційного суду від 21.12.2023.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, а тому необхідності залишення її без змін, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000001545 від 24.08.2023 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 426-1, ч. 2 ст. 367, ч. 3 ст. 209 КК України.

Постановою старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_8 від 08.11.2023 вказане майно визнано в кримінальному провадженні № 42022112340000121 від 11.07.2022 речовим доказом.

10.01.2024 прокурор другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотання про арешт майна,вилученого 09.01.2024 в ході проведення обшуку в нежитлових приміщеннях за адресою:

АДРЕСА_1 , за місцем здійснення господарської діяльності ТОВ "ФАХОВИЙ ПЕРЕДВИЩИЙ КОЛЕДЖ "ОПТІМА" (ЄДРПОУ 44813212), ТОВ "Центр Освіти "Оптіма" (ЄДРПОУ 39382856), Дистанційна школа "Оптіма", ТОВ "Центр туризму "ОПТІМА" Туроператор "Оптима" та ОСОБА_7 , а саме на ноутбук "Apple" "C02Z51X4LVCP" сріблястого кольору в чохлі сірого кольору, посилаючись на наявність підстав, передбачених ч. 3 ст. 170 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року клопотання прокурора задоволено.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, наведених вимог закону слідчий суддя та сторона обвинувачення дотримались.

Так, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку та правильно зазначив в оскаржуваній ухвалі про наявність правових підстав для задоволення внесеного на розгляд клопотання прокурора про арешт майна та арешту цього майна.

Крім того, на думку колегії суддів, надані матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та у межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.

Твердження апелянта про те, що власник майна не має відношення до кримінального провадження не є достатньою підставою для відмови у накладенні арешту, враховуючи те, що вказане майно має доказове значення у цьому кримінальному провадженні та буде використане в подальшому для доказу фактів та обставин, що встановлюються.

Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів КПК України передбачено дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК (частина 3 статті 170 КПК України).

Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу причетність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об`єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.

Враховуючи обставини можливого вчинення злочину, який розслідується у цьому кримінальному провадженні, існує сукупність розумних підозр вважати, що зазначене майно може бути використане як доказ у кримінальному провадженні.

В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав відповідає вимогам КПК України. Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.

Доводи апеляційної скарги щодо порушень судом норм КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, згідно із ч. ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.

Окрім того, Європейський суд з прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Враховуючи всі обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку, накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, забезпечить справедливу рівновагу між суспільним інтересом та правомірною метою, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують - арешт та метою, яку прагнуть досягти - збереження речових доказів, оскільки існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування може призвести до незворотних наслідків.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 09.01.2024 в ході проведення обшуку в нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем здійснення господарської діяльності ТОВ "ФАХОВИЙ ПЕРЕДВИЩИЙ КОЛЕДЖ "ОПТІМА" (ЄДРПОУ 44813212), ТОВ "Центр Освіти "Оптіма" (ЄДРПОУ 39382856), Дистанційна школа "Оптіма", ТОВ "Центр туризму "ОПТІМА" Туроператор "Оптима" та ОСОБА_7 , а саме на ноутбук "Apple" "C02Z51X4LVCP" сріблястого кольору в чохлі сірого кольору, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/1685/2024 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 757/1120/24-к

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_9

Доповідач: ОСОБА_1