Постанова

від 16.04.2024 по справі 541/2700/16-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/2700/16-ц Номер провадження 22-ц/814/231/24Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,

за участю секретаря Галушко А.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільнусправу за апеляційнимискаргами представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Олександра Миколайовича, відповідача ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 липня 2022 року, ухвалене суддею Городівським О.А.,

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, скасування реєстрації та стягнення моральної та майнової шкоди, треті особи: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Щербина Тетяна Вікторівна, ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Миргородської міської ради, ОСОБА_5 .

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

встановила:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточних вимог просила:

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 14.07.2016 р. між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 725, та визнати за нею право власності на вказану квартиру;

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 128,1 кв.м. що знаходиться в АДРЕСА_2 , укладений 09.09.2016р. ОСОБА_1 по довіреності від її імені із ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 978, та визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5310900000:50:036:0012, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , укладений 09.09.2016 ОСОБА_1 по довіреності від її імені з ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 981, та визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку;

- визнати недійсною з дати посвідчення довіреність HAT 384395 від 14.07.2016 року, видану нею на ім`я ОСОБА_1 та посвідчену 14.07.2016 р. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., яка зареєстрована в реєстрі за № 728;

- стягнути на її користь з відповідачів солідарно спричинену моральну шкоду в сумі 340056 грн. та майнову шкоду в сумі 103930 грн.;

- вирішити питання судових витрат.

Позов обґрунтований тим, що відповідач ОСОБА_2 шляхом підроблення документів та їх використання, неправомірного психологічного тиску на неї та погроз життю і здоров`ю їй та членам її сім`ї, змусив проти її волі підписати договори дарування на його ім`я всього належного їй нерухомого майна, а саме: квартири, житлового будинку та земельної ділянки, які знаходились в м. Миргород.

Після укладення договорів, житлові об`єкти та відповідно ключі від них ОСОБА_2 не передавалися, разом з своєю родиною вона продовжували користуватися та утримувати житловий будинок, що додатково підтверджує не добровільність укладення вищевказаних договорів.

Вказувала, що під тиском відповідачі змусили її залишити житло.

Внаслідок неправомірних дій відповідачів, вона звернулась до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області із заявами про вчинення злочинів із сторони ОСОБА_2 та повернулася до свого будинку та квартири.

В подальшому, шляхом застосування фізичної сили та погроз відповідачі змусили її покинути житлове приміщення.

В даний час в будинку проживають невідомі особи, які перешкоджають користуватися будинком, вона втратила своє єдине житло та засоби до існування, не має жодних можливостей проживати в ньому, а сім`я її сина разом з малолітньою дитиною - проживати в квартирі.

Вказані обставини спричинили матеріальну та моральну шкоду та стали підставою для звернення до суду за захистом порушених прав.

Рішенням Миргородського районного суду Полтавської області від 13 липня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 14.07.2016 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., та зареєстрований в реєстрі за № 725.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 09.09.2016 року, укладений між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 978.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5310900000:50:036:0012, від 9 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В. 9 вересня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 981.

Виключено із Державного реєстру речових правна нерухоме майно запис про право власності за номером 16372539 від 09.09.2016 про вчинення реєстраційних дій пов`язаних із державною реєстрацією прав на житловий будинок з реєстраційним номером АДРЕСА_3 .

Виключено із Державного реєстру речових правна нерухоме майно запис про право власності за номером 16372536 від 09.09.2016 про вчинення реєстраційних дій пов`язаних із державною реєстрацією прав на земельну ділянку із реєстраційним номером АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5310900000:50:036:0012.

Визнано недійсною з дати посвідчення довіреність НАТ 384395 від 14 липня 2016 року видану ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 та посвідчену 14 липня 2016 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В.. яка зареєстрована в реєстрі за № 728.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_3 340 056 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього моральної шкоди на користь позивача та ухвалити нове про відмову в цій частині в задоволенні позовних вимог. Окрім того просить виключити ОСОБА_1 з числа співвідповідачів, як неналежного відповідача у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що в даному спорі відсутні процесуальні права ОСОБА_1 щодо спірних об`єктів нерухомого майна.

Вказує, що ОСОБА_1 , як довірена особа від імені позивача, діяв в рамках повноважень визначених довіреністю та при укладенні обумовлених правочинів з приводу дарування будинку та земельної ділянки, у нього не виникло жодних прав та обов`язків стосовно подарованих об`єктів нерухомого майна.

Зазначав, що звинувачення позивача щодо змови його з ОСОБА_2 не підтверджено належними доказами та в наслідок цього не було порушено кримінальної справи стосовно нього.

Вказував, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем ОСОБА_1 її прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову за недоведеністю.

Також із рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_2 , який, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог.

Зокрема, вказує про відсутність будь-якого тиску на позивача під час укладення спірних договорів, зазначаючи про добровільність її волевиявлення.

Вважає, що позивачем не доведено факту укладання договорів дарування під впливом насильства.

Вказує, що рішення районного суду про задоволення позовних вимог ґрунтується виключно на показах свідків, які надавали пояснення з приводу фактів та обставин яких вони особисто не були, та на поясненнях ОСОБА_3 , а тому такі докази не можуть бути належними.

Зазначає, що моральна шкода не підтверджена належними доказами, оскільки не доведено, що відповідачі створювали психічний тиск на позивача при укладенні спірних договорів, що в свою чергу давало б підставу для відшкодування моральної шкоди.

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_8 просить залишити без задоволення як апеляційну скаргу ОСОБА_2 , так і апеляційну скаргу ОСОБА_1 , та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Від інших учасників справи відзиви на апеляційні скарги не надходили.

В судових засіданнях суду апеляційної інстанції представники відповідачів адвокати Крупський В.В., Кравченко О.М. апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити; представник позивачки адвокат Лазоренко Ю.М. заперечував проти задоволення апеляційних скарг, посилаючись на їх безпідставність та обґрунтованість судового рішення.

До залу апеляційного суду з`явився представник позивача ОСОБА_8

В режимі відеоконференції до залу Броварського міськрайонного суду Київської області з`явився представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кравченко О.М.

До апеляційного суду не з`явилися, але належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду справи шляхом надіслання судових повісток рекомендованими листами з повідомленням відповідачі ОСОБА_1 (в тому числі на електронну адресу), ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Щербина Т.В., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Миргородської міської ради (в тому числі на електронну адресу), відповідно до ст. 128 ч.5,6,8 п.2, п.3 ЦПК України.

Від адвоката Крупського В.В., який представляє відповідача ОСОБА_2 , на електронну пошту апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з необхідністю прийняття участі у невідкладних слідчих діях, про які стало відомо в останній момент.

Вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки доказів на підтвердження викладених у ньому обставин не надано. Крім того, справа перебуває в провадженні апеляційного суду тривалий час, неодноразово відкладалася за аналогічними клопотаннями адвоката Крупського В.В.

Відповідно до ст. 372 ч.2 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене та положення ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у відсутність учасників справи, які повідомлені належним чином про день, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; недоведеністьобставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників відповідача, позивача, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволення, а рішення суду скасуванню, враховуючи наступне.

Судом першоїінстанції встановив,що позивачка ОСОБА_3 з 24.04.2009 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з актом приймання-передачі від 16 травня 2013 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 передав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у платне тимчасове користування згідно умов Договору оренди обладнання № 2/02-13 від 16.05.2013 року устаткування та обладнання, що перераховане у додатку №1 до Договору оренди.

4 червня 2014 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гіль Д.В. за № 1356 була набута у власність квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв.м. Право власності на вказану квартиру було зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 червня 2014 року, номер запису про право власності 5898022, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 219398353109 (т.1 а.с.28).

У цій квартирі проживав без реєстрації з жовтня 2014 року син позивача - третя особа ОСОБА_4 , та члени його сім`ї - дружина ОСОБА_9 та малолітні діти ОСОБА_10 , 2009 року народження, та ОСОБА_11 .

У липні 2016 року ФОП ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення 831333 грн.24 коп. заборгованості за договором оренди обладнання, одночасно просив затвердити мирову угоду з відповідними умовами.

Так, як вбачається з копії мирової угоди від 07.07.2016, та ухвали Господарського суду Полтавської області від 07.07.2016 у справі № 917/999/16, ОСОБА_2 що не матиме претензій до відповідача стосовно предмету спору по стягненню вказаної заборгованості у разі, якщо ОСОБА_3 подарує йому своє нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,1000га, з усіма будівлями на ній (т.1, а.с. 25, 26).

Представником ОСОБА_2 у вказаній справі був ОСОБА_1 , що діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Самко Н.Т. 11 лютого 2016 року, що була дійсна протягом року.

Відповідно доухвали Господарськогосуду Полтавськоїобласті від07.07.2016у справі№ 917/999/16мирова угодавід 07.07.2016між позивачемФОП ОСОБА_2 та відповідачемФОП ОСОБА_3 не булазатверджена судомяк така,що невідповідає чинномузаконодавству (т.1,а.с.26).

Згідно змісту даної ухвали участь в розгляді справи приймав представник позивача ОСОБА_1 та представник відповідачки ОСОБА_12 , які просили суд затвердити мирову угоду.

14 липня 2016 року, позивачка ОСОБА_3 уклала з відповідачем ОСОБА_2 договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Щербиною Т.В. 14.07.2016 та зареєстрований в реєстрі за №725, згідно з яким передала свою квартиру, оцінену у 951608 грн., ОСОБА_2 (т.1, а.с. 28, т.2 а.с.153).

В цей же день, нотаріусом Щербиною Т.В. була посвідчена довіреність, зареєстрована в реєстрі за №728 від 14.07.2016, якою ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 подарувати на ім`я ОСОБА_2 будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_2 , які належать їй на праві приватної власності (т.1, а.с.47).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.08.2016 у справі №917/999/16, суд прийняв відмову позивача ФОП ОСОБА_2 , викладену в заяві від 04.08.2016, від позову до відповідача ФОП ОСОБА_3 та припинив провадження у справі про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання на суму 831333,24 грн. (т.1, а.с. 27).

09 вересня 2016 року, ОСОБА_3 , від імені якої по довіреності від 14.07.2016 діяв ОСОБА_1 , уклала договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, посвідченим приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Щербиною Т.В. 09.09.2016 та зареєстрованим в реєстрі за №978, відповідно до якого подарувала ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 , які оцінені у 1621118,00 грн., що належав їй на праві власності, яке було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 червня 2016 за номером 15218676 (т.1, а.с.29- 30.).

Згідно із договором дарування земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Щербиною Т.В. 09.09.2016 та зареєстрованим в реєстрі за №981 від 09.09.2016, ОСОБА_3 , від імені якої по довіреності від 14.07.2016 діяв ОСОБА_1 , подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за вказаною вище адресою, з кадастровим номером 5310900000:50:036:0012, площею 0,1000га, оцінену у 53200 грн., яка належала їй на праві власності на підставі державного акту на право власності на землю серії ЯГ №349162, виданого 28 квітня 2006 року (т.1, а.с.31-32).

Згідно висновків судово-психіатричної експертизи № 744 від 29.12.2017, обставини укладення ОСОБА_3 мирової угоди від 07 липня 2016 року, укладення договору дарування квартири АДРЕСА_5 від 14 липня 2016 року, надання довіреності №728 від 14 липня 2016 року, якою вона уповноважила ОСОБА_1 подарувати ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку; укладення від її імені договору дарування № 978 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 09 вересня 2016 року та укладення договору дарування земельної ділянки № 981 від 09 вересня 2016 року, - що врешті призвело до втрати ОСОБА_3 нерухомості, яка їй належала, - є психотравмуючими для особистості підекспертної. За умов вказаних ситуацій, в ОСОБА_3 виникли психологічно складні (на моральному рівні) негативні інтенсивні та довготривалі моральні страждання.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування квартири, будинку, земельної ділянки, визнання недійсною з дати посвідчення довіреності та стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правочини були вчинені позивачкою внаслідок психічного тиску з боку відповідачів, а отже є недійсними на підставі положень ч. 1 ст. 231 ЦК України.

При цьому, відмовляючи позивачці у задоволенні позову з підстав укладення спірних договорів внаслідок введення її в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ст.. 230 ЦК України) та внаслідок зловмисної домовленості її представника з другою стороною (ст.. 232 ЦК України), суд першої інстанції послався на те, що вказані обставини є взаємовиключними та вважав їх частиною неправомірної поведінки відповідачів з психологічного тиску на позивачку.

Рішення суду першої інстанції позивачкою в частині відмови їй у задоволенні позову з підстав, встановлених ст..ст. 230, 232 ЦК України не оскаржувалось.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Частиною 5 статті 411 ЦПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Постановою Верховного суду від 02 жовтня 2019 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 та постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень стало те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що наведені позивачем підстави для визнання договорів дарування недійсними (статті230,231та232 ЦК України) є взаємовиключними і самостійними для визначення правочинів недійними. Суди належним чином не з`ясували, чи мало місце застосування до позивачки ОСОБА_3 фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб, яке б вплинуло на її справжню волю саме при укладенні оспорюваних правочинів та наявність причинного зв`язку між фізичним та психологічним тиском і вчиненням вказаних правочинів, а також чи мало місце зловмисна домовленість представника ОСОБА_3 , - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову з цих підстав.

В ходіповторного розглядупредставник позивачауточнив,що підставоювизнання недійснимдоговору даруванняквартири АДРЕСА_1 євчинення цьогоправочину протисправжньої воліпозивачки внаслідокзастосування донеї фізичногота психологічноготиску збоку відповідача ОСОБА_2 (ст.231ЦК України).Підставою длявизнання недійснимидоговорів даруванняжитлового будинкута земельноїділянкипо АДРЕСА_2 є зловмисна домовленість представника однієї сторони, а саме ОСОБА_1 з іншою ОСОБА_2 (ст. 232 ЦК України)

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1ст.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ч. 2 цієї статті можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 11 ЦК Українипередбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 717 ЦК Українипередбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно зістаттями 202-204 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Виходячи зі змісту статей203,717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідно до частини першоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 Цивільного Кодексу.

Згідно зістаттею 231 ЦК Україниправочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

При цьому, для визнання правочину недійсним на підставістатті 231 ЦК Українипозивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи;2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3)наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Відповідно до пункту 21 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №9від 06листопада 2009року «Просудову практикурозгляду цивільнихсправ провизнання правочинівнедійсними» при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 752/23814/17-ц зроблено висновок про те, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Для застосування такої статті у правовідносинах обов`язковим є наявність зв`язку між фізичних чи психічним тиском та вчиненням правочину, а також спрямованість вказаного неправомірного впливу на сторону правочину з метою примусити її вчинити правочин. Фізичний чи психічний тиск полягає у вчиненні фізичних чи душевних страждань безпосередньо стороні правочину.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 556/2085/19 зроблено висновок про те, що для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Аналіз зазначених норм права та релевантної судової практики дозволяє зробити висновок про те, що для визнання правочину недійсним із застосуванням правового механізму, передбаченого положеннямистатті 231 ЦК України, необхідним є наявність у їх сукупності таких факторів як сам факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, що свідчить про вчинення правочину проти справжньої волі, а також наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Сам факт вчинення фізичного чи психологічного тиску для укладення правочину повинен мати місце на момент його вчинення.

Відповідно до частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом положеньстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, має навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина другастатті 78 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання вчинених нею правочинів недійсними внаслідок застосування до неї психічного тиску, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 , маючи до позивачки вимоги матеріального характеру та неможливість їх реалізувати в судовому порядку, здійснюючи на неї психологічний тиск, примусив її укласти договори дарування нерухомого майна на його користь. При цьому у позивачки були відсутні інші об`єктивні причини та мотиви для здійснення дарунку, загальна вартість якого складає 2625926 грн.

Разом з тим, цей висновок суду ґрунтується на припущеннях, оскільки достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження застосування до позивачки ОСОБА_3 фізичного чи психічного впливу при укладенні оспорюваних договорів, а також наявність причинного зв`язку між психічним тиском та волевиявленням позивачки, остання не надала та суд їх не встановив.

При цьому судом не враховано, що для визнання правочинів недійсними відповідно до вимог частини першоїстатті 231 ЦК України, саме позивач має довести факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи.

Так, звернення відповідача ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 до Господарського суду Полтавської області про стягнення з неї грошових коштів в сумі 831333,24 грн не може вважатися застосуванням відносно позивачки психічного тиску, оскільки вона як відповідач у цій справі мала право заперечувати проти позову, а також надати докази на підтвердження відсутності будь-яких грошових зобов`язань перед відповідачем ОСОБА_2 .

Крім того, згідно ухвали Господарського суду Полтавської області від 07.07.2016 року участь у розгляді справи приймав представник ОСОБА_3 - ОСОБА_13 , який просив затвердити мирову угоду. Його участь у судовому засіданні, в якому судом було відмовлено у затвердженні мирової угоди, спростовує твердження позивачки про те, що їй не було відомо про відмову у затвердженні мирової угоди і про це вона дізналась лише у жовтні 2016 року.

Також слід звернути увагу на те, що відповідно до п.4.4., 4.5 договору дарування, що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 14.07.2016 року, та посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу, сторони розуміли, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має право вимагати від обдарованого вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру. Нотаріусом роз`яснені вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків правочину, що укладається сторонами. При цьому дарувальник стверджував, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального.

Таким чином, посилання суду на відсутність волі позивачки, направленої на відчуження нерухомого майна, а також формальність та не реальність укладених договорів та довіреності, є необґрунтованим.

При цьомуколегія суддівзвертає увагу,що післяпосвідчення нотаріусом Щербиною Т.В. довіреності, зареєстрованої в реєстрі за №728 від 14.07.2016, якою ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 подарувати на ім`я ОСОБА_2 будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_2 , які належать їй на праві приватної власності, позивачка ОСОБА_3 займалась підготовкою та збиранням необхідних документів для укладення ОСОБА_1 договору дарування будинку та земельною ділянкою.

Жодних дій, направлених на скасування посвідченої довіреності відповідно до частини 1 статті 249 ЦК України, передоручення, або звернення до компетентних органів з приводу вчинення на неї психічного чи фізичного тиску, ОСОБА_2 чи іншими особами, ОСОБА_3 не вчинила, хоча мала реальну можливість це зробити в період з 14.07.2016 по 09.09.2016.

Крім того, колегія суддів не погоджується та вважає невірним висновок суду, що відповідач ОСОБА_1 , діючи як представник ОСОБА_3 при укладенні договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, усвідомлював, що вчиняє правочини всупереч інтересам довірителя, та свідомо допускав настання несприятливих наслідків для ОСОБА_3 , оскільки діяв за домовленістю з ОСОБА_2 . При цьому, суд вважав його дії, які фактично охоплюються ст. 232 ЦК України, частиною психологічного тиску на позивача, з метою примусити до укладення завідомо невигідних для неї угод, що стало підставою для визнання їх недійсними на підставі ст. 231 ЦК України.

Так, відповідно до відповідно достатті 232ЦК України необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другоює: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Тобто,необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

При цьому, критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Згідно змісту довіреності, посвідченої нотаріусом Щербиною Т.В., зареєстрованої в реєстрі за №728 від 14.07.2016, що оспорюється позивачкою ОСОБА_3 , остання уповноважила ОСОБА_1 подарувати на ім`я ОСОБА_2 будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_2 .

09 вересня 2016 року ОСОБА_1 , діючи від імені та по довіреності ОСОБА_3 , уклав договори дарування, відповідно до яких подарував ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, а також земельну ділянку для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Будь-яких інших дій на підставі вказаної довіреності, які нею не передбачені, відповідач ОСОБА_1 не вчиняв. Укладення договору дарування, в ситуації коли від імені дарувальника діє представник (партнер обдарованого), саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника із іншою стороною - обдарованим. При цьому, як зазначалось вище, сама позивачка мала право скасувати видану на ім`я ОСОБА_1 довіреність, якщо не бажала вчиняти дії, на які уповноважила ОСОБА_1 , враховуючи достатній проміжок часу, між посвідченням довіреності та укладенням договору дарування житлового будинку і земельної ділянки, а також відсутністю необхідних для укладення договору документів, які позивачка за цей період виготовила та передала ОСОБА_1 , підтвердивши фактично наявність у неї бажання на укладення оспорюваних правочинів.

Також колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову позивачці у задоволені позову в частині визнання правочинів недійсним внаслідок введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ст. 230 ЦК України), вказавши, що введення позивачки ОСОБА_3 в оману шляхом створення у неї уявлення про боргові зобов`язання перед ОСОБА_2 є частиною неправомірної поведінки відповідачів по психологічному тиску на неї, оскільки він побудований на припущеннях та не ґрунтується на матеріалах справи.

Так відповідно до вимог ст. 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. При цьому обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Разом з тим, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі ввели ОСОБА_3 в оману, шляхом створення у неї уявлення про наявність у неї боргових зобов`язань, які б вона не мала можливості перевірити та спростувати, позивачем не надано та судом не встановлено.

Колегія суддів критично ставиться до показів свідків ОСОБА_14 , яка є колишньою дружиною ОСОБА_2 та станом на 2016 р перебувала з ним в процесі розірвання шлюбу та розподілу майна та ОСОБА_15 , який є братом ОСОБА_3 , оскільки вони не є безсторонніми в оцінці обставин укладення договорів.

Отже висновок суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнанняправочинів недійсними,скасування реєстрації суперечить встановленим обставинам справи та наданим доказам.

Відповідно до ч.2, 3ст. 216 ЦК Україниякщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Приймаючи до уваги те, що колегією суддів не встановлено підстав для визнання правочинів недійсними, а стягнення моральної шкоди є похідною вимогою, у її задоволенні також слід відмовити.

За таких обставин апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухвалення нового про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову.

Керуючись статтями 367, 374 ч. 1 п. 2, статтею 376 ч. 1 п. п. З, 4, статтями 382-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скаргипредставника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Олександра Миколайовича, відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Миргородськогоміськрайонного судуПолтавської областівід 13липня 2022року скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, скасування реєстрації та стягнення моральної та майнової шкоди, треті особи: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Щербина Тетяна Вікторівна, ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Миргородської міської ради, ОСОБА_5 , відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 29.04.2024.

Головуюча суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

Л.І. Пилипчук