Постанова

від 29.04.2024 по справі 520/11934/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 р. Справа № 520/11934/22

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2023, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, по справі № 520/11934/22

за позовом ОСОБА_1

до Військова частина НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі №520/11934/22 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі №520/11934/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не правильно застосовав норми законодавства та прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки чинні норми законодавства давали позивачу право в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 отримувати індексацію грошового забезпечення, із застосуванням саме січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

Відповідачем на апеляційну скаргу надано відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у позовній заяві позивач вказує, що відповідачем по теперішній час не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач звертався до відповідача з заявою щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а також відсутня відмова Військової частини НОМЕР_1 у виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Колегія суддів частково не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Положеннями частини третьої статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ, зі змінами та доповненнями).

У статті 1 Закону №1282-ХІІ законодавець навів визначення таких понять: індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Перелік об`єктів індексації установлений частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

До таких об`єктів індексації в силу абзацу 4 частини першої статті 2 Закону №1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).

Межі індексації визначені частиною шостою статті 2 Закону №1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 3 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ.

У первинній редакції частина перша статті 4 цього Закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Надалі до цієї норми були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, який набрав законну силу 1 січня 2016 року.

Тож з 1 січня 2016 року за правилами частини першої статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Інші положення статті 4 цього Закону з 2005 року й дотепер залишилися незмінними.

Зокрема, частина друга статті 4 Закону №1282-ХІІ передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №1282-ХІІ для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №1282-ХІІ підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок № 1078).

Даний Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Приписами пункту 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції від 15.12.2015 у відповідності до змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення заробітної плати перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати.

Якщо розмір підвищення заробітної плати не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення заробітної плати, сума індексації у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення заробітної плати.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 1 грудня 2015 року, приведеного Верховним Судом у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, висловлено визначення поняття «місяць підвищення доходу», зокрема, місяць підвищення доходу це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, з 1 грудня 2015 року розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця не прив`язаний до місяця прийняття (виходу) на військову службу.

Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.

Затверджені указаною постановою посадові оклади з 01.01.2008 не змінювались.

Вони змінилися лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 та, якою установлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема, у період 01.01.2016 по 28.02.2018.

Відповідно до розрахунку індексації грошового забезпечення (а.с. 8) від 07.12.2022 №148/9/48/1127, складеного відповідачем на час звернення позивача з відповідним позовом до суду, ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року нарахована індексація грошового забезпечення на загальну суму 40538,27 гривень, виходячи із базового місяця 2014 року.

В той же час, дана довідка не містить даних про виплату позивачу вказаної суми.

З отриманого колегією суддів листа відповідача від 22.03.2024 вбачається, що відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась за спірний період індексація грошового забезпечення, з посиланням на вимоги листа роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства Оброни України №248/3/9/1/2 від 04.01.2016.

З приведеного вбачається, що позивачу не нараховувалась за період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення.

В той же час, індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункти 43-44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20).

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами.

Саме із виплатою індексації заробітної плати (грошового забезпечення) законодавцем пов`язано реалізацію роботодавцем гарантій щодо оплати праці. Саме по собі здійснення розрахунку індексації заробітної плати (грошового забезпечення), без факту виплати відповідної суми індексації, жодним чином не свідчить про виконання роботодавцем його безумовного обов`язку щодо проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення).

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20, в яких Верховний Суд указав, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення у відповідних розмірах є протиправним обмеженням конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078, а відтак наявність такої бездіяльності порушує відповідні права позивача.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач, перебуваючи на військовій службі, мав право на отримання індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а відтак є протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.

Поряд з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано докази належного звернення до відповідача за захистом своїх прав.

Водночас, як вбачається із листа за вих.№148/9/48/1128 від 07.12.2022 позивач звертався до військової частин НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення. Відтак позивачем вчинялись дії направлені на захист порушених прав у публічно-правових відносинах, а тому висновки суду першої інстанції про відсутність порушеного у особи права є помилковими.

Крім того, у відповідності до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, а таким законом є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ, який визначає правові підстави для нарахування індексації.

Отже, нарахування індексації відбувається в силу закону і не потребує додаткового звернення військовослужбовця до військової частини.

В той же час, з листа відповідача від 22.03.2024 , судом апеляційної інстанції встановлено, що вказана індексація позивачу за спірний період не нараховувалась та не виплачувалась.

Між іншим, в силу положень частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Отже, керуючись приведеною нормою суд першої інстанції мав право витребувати з власної ініціативи докази щодо вчинення позивачем дій направлених на захист його порушених прав за захистом яких звернувся з даним позовом, проте такою процесуальною можливістю суд першої інстанції не скористався.

Виходячи з приведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не вжито недостатньо заходів для з`ясування всіх обставин у справі, зокрема, щодо наявності чи відсутності доказів звернення позивача до відповідача з заявою про ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, нарахування і виплати відповідної індексації грошового забезпечення позивачу, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням постанови про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Доводи відзиву відповідача на апеляційну скаргу щодо застосування базового місця січня 2008 року при нарахуванні індексації позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ані позивна заява, ані апеляційна скарги ОСОБА_1 не містили вимоги щодо застосування базового місяця при нарахування та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Окрім того, така вимога не розглядалась судом першої інстанції, а відтак не підлягає вирішенню в ході апеляційного перегляду рішення. В той час як, за вимогами частини п`ятої статі 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді апеляційної інстанції та не впливають на висновки колегії суддів.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Згідно частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі №520/11934/22 підлягає скасуванню, із задоволенням позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 по справі № 520/11934/22 - скасувати.

Прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) Л.В. Любчич С.П. Жигилій