Постанова

від 29.04.2024 по справі 420/5621/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/5621/24

Перша інстанція: суддя Свида Л.І.,

повний текст судового рішення

складено 20.03.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченка К.В.,судді Джабурія О.В.,судді Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТЕЛЕКТРО» до Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ТОВ «ОПТЕЛЕКТРО» (далі позивач) звернулося до суду з позовом до Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі відповідач), в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.02.2024 року ВП №74098068;

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 13.02.2024 року ВП №74098068.

В обґрунтування позовних вимог, окрім іншого, було зазначено, що відповідно до п.п.6-7 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, - що підлягають негайному виконанню) та строк пред`явлення рішення до виконання. Проте, у постанові про накладення штрафу №37 від 28.12.2023 року, яке стало підставою для відкриття виконавчого провадження, не зазначено ані дати набрання рішенням законної сили, ані строку пред`явлення рішення до виконання. Позивач вважає, що наведені обставини свідчать про те, що подана третьою особою до виконання постанова про накладення штрафу №37 від 28.12.2023 року не відповідає вимогам до виконавчого документу, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 року заяву представника позивача задоволено частково, провадження у справі закрито. Стягнуто з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 6065,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн..

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою повернути з Державного бюджету України на користь позивача 50% від суми сплаченого судового збору, а саме 3028,50 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 28.12.2023 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області прийнято постанову №37 про накладення штрафу на ТОВ «ОПТЕЛЕКТРО».

30.01.2024 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області до відповідача подано заяву про відкриття виконавчого провадження за постановою №37 від 28.12.2023 року.

13.02.2024 року відповідачем прийнято постанову ВП №74098068 про відкриття виконавчого провадження та постанову ВП №74098068 про арешт коштів боржника.

21.02.2024 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про скасування вище вказаних постанов.

27.02.2024 року начальником Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову про визнання дій державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №74098068 від 13.02.2024 року, винесення постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №74098068 від 13.02.2024 року, винесення постанови про стягнення виконавчого збору виконавчого провадження №74098068 від 13.02.2024 року, винесення постанови про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника №74098068 від 13.02.2024 року такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Також наведеною постановою скасовано вищеперелічені постанови у виконавчому провадженні №74098068 та зобов`язано посадових осіб ДВС усунути порушення.

Таким чином з 27.02.2024 року оскаржувані в даній справі постанови були скасовані начальником Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) самостійно.

11.03.2024 року ухвалою Одеського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження по справі.

15.03.2024 року до суду першої інстанції надійшла заява від позивача про відмову від позову та закриття провадження по справі, та стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати. Заява обґрунтована тим, що після відкриття провадження у цій справі відповідач скасував оскаржувані в цій справі постанови.

19.03.2024 року до суду першої інстанції надійшла заява від відповідача про закриття провадження у справі. Заява обґрунтована тим, що станом на 28.02.2024 року оскаржувана постанова від 13.02.2024 року про відкриття виконавчого провадження №74098068 вже скасована, таким чином, предмет спору відсутній.

Задовольняючи заяву позивача про відмову від позову частково, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для присудження понесених позивачем у справі витрат із відповідача на підставі ст.140 КАС України, оскільки позивач відмовився від позову внаслідок задоволення позовних вимог відповідачем після подання позовної заяви. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на сплату судового збору у повному розмірі та витрат на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн..

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач вважає, що вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат позивача на сплату судового збору та правничу допомогу, суд помилково застосував положення ст.140 КАС України замість положень ст.142 КАС України.

Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

За приписами ст.142 КАС України, якій кореспондують норми частин 3, 4 ст.7 Закону України «Про судовий збір», у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Водночас відповідно до ст.140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що частина 1 ст.142 КАС України стосується повернення судового збору позивачу з відповідного бюджету у зв`язку із відмовою позивача від позову. Ця норма не пов`язана зі статтями 139, 140 КАС України, оскільки не регулює питання стягнення з однієї сторони на користь іншої судового збору в порядку розподілу судових витрат.

Варто зауважити, що питання повернення судового збору та розподілу судових витрат мають різну правову природу, не є пов`язаними, а підстави та порядок їх застосування регулюються по-різному. Зокрема, частина 1 ст.142 КАС України може бути застосована у тому випадку, коли має місце відмова позивача від позову, що не пов`язана із задоволенням його відповідачем після подання позовної заяви, оскільки у такому випадку розподіл судових витрат згідно частини 1 ст.140 КАС України не здійснюється.

Разом з тим, якщо позивач відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем після подання позовної заяви, то цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеному у постановах від 25.02.2020 року у справі №260/1378/18, від 03.02.2021 року у справі №200/6826/20-а та від 07.09.2021 року у справі №380/3138/20.

У цій справі суд першої інстанції закрив провадження у справі, задовольнивши заяву позивача про відмову від позову у зв`язку з задоволенням відповідачем позову після подання позовної заяви, а тому суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати понесені позивачем витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач К.В. КравченкоСудді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька